Постанова 4803 № 932/526/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5500/25 Справа № 932/526/25 Суддя у 1-й інстанції - Коваленко Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В. за участю секретаря судового засідання: Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №932/526/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2025 року, та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Коваленко Т.О., - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ДКС України, ГУНП України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконним притягненням до адміністративної відповідальності. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою від 15 грудня 2021 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за перебування у приміщенні АЗС «WOG» на території Привовчанської сільської ради Павлоградскього району Дніпропетровської області без засобів індивідуального захисту (маски) під час карантину. Під час складання постанови сам працівник патрульної поліції ОСОБА_2 був без засобу індивідуального захисту (маски), погрожував позивачу фізичною розправою, не дав скористатися правовою допомогою. Крім того між позивачем та працівником патрульної поліції виник конфлікт через те, що позивач попросив прибрати від бензоколонки машину патрульної поліції. Вважає, що саме цей конфлікт став наслідком складання постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року у справі №185/7891/22, яке набуло чинності 30 травня 2023 року, постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності скасовано, а справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито. Зазначає, що незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності йому спричинена моральна шкода, яка має відшкодовуватися на підставі ст.ст.1167, 1174 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України. Моральні страждання позивача полягають у тому, що під час складання постанови працівник патрульної поліції погрожував позивачу фізичною розправою, не дав скористатися правовою допомогою, між ним та поліцейським виник конфлікт. Зазначає, що зазнав відвертих знущань з боку інспектора поліції на прохання надати аркуш паперу для письмових пояснень та залучення адвоката, оскільки йому було відмовлено у наданні правничої допомоги, вказані клопотання грубо та з насмішкою проігноровані. Вказує, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, є доведення позивачем протягом тривалого часу своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане неправомірними діями працівників поліції, витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод. Порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Позивач зазнав певного рівня душевних страждань через необґрунтовані дії працівників поліції, які однак не є презюмовані виключно фактом незаконних дій, а є результатом психотравмуючої ситуації для позивача. У зв`язку з чим просив суд стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень, а за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області судовий збір та витрати на правничу допомогу. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 5 000 гривень на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у сумі 48 гривень 45 копійок. В іншій частині позову відмовлено. Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 березня 2025 року по справі №932/5265/25 оскаржуване рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровськ від 10 березня 2025 року, доповнено та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам у сумі 500 гривень. Не погодившись з таким рішенням суду представник ГУНП Новікова С.А. подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2025 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 березня 2025 року у справі №932/526/24 критеріям передбаченим статтею 263 ЦПК України не відповідають. Вважає, що позивач не має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави у сумі 5 000 грн. Вказує, що позивач не надав жодних доказів спричинення йому моральних страждань ГУНП в Дніпропетровській області в результаті незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності. Зазначає, з урахуванням положень п.10 ч.2 ст.ст.16, 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Вказує, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язок між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Також вказує, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Звертає увагу, що позивач не надав належних та допустимих доказів у розумінні ст.76 ЦПК України, які б свідчили про наявність відповідного процесуального документу (постанова або вирок суду), де встановлені факти неправомірних дій поліцейського ГУНП при складанні протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.2 ст.44-3 КУпАП. Також зазначає, що позивачем не надано до суду доказів які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків, стану та стосунків. Крім того, просить суд апеляційної інстанції, під час ухвалення судового рішення по даній справі, відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Також, зазначає, що представником позивача, усупереч вимогам ст.137 ЦПК України, не надано доказів сплати ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у даній справі. Враховуючи положення законодавства, що регулює порядок визначення розміру адвокатських витрат, а також обсяг наданої адвокатом Меркуловою Т.П. правничої допомоги, включаючи зміст та обсяг підготовленої нею позовної заяви, кількість та складність виконаних нею процесуальних дій, а також з урахуванням критеріїв реальності, обґрунтованості та розумності адвокатських витрат, вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, задоволені додатковим рішенням суду першої інстанції від 20 березня 2025 року в сумі 500 грн., є значно завищеними. Вважає, що додані до позову суми судових витрат не є доказом понесених затрат, а отже позивачем по справі взагалі не доведено та не долучено до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів щодо спричинення йому матеріальної шкоди. У зв`язку з чим просить суд апеляційної інстанції рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2025 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 березня 2025 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник відповідача ГУНП України в Дніпропетровській області в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Представник Державної казначейської служби України не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У ч.3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.ч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною 1 статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За відсутності підстав для застосування ч.1ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 цього Кодексу). Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. У ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч.ч.5, 6 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Звернувшись з цим позовом до суду, позивач зазначав, що відповідач протиправно склав постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.2 ст.44-3 КУпАП, чим завдав йому моральних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих та професійних зв`язків. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Застосовуючи ст.ст.1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Встановивши, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року у справі №185/7891/22, яке набуло чинності 30 травня 2023 року, постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності скасовано, а справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито з підстав наявності суттєвих порушень процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема порушення права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на юридичну допомогу, а також закінчення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП. При цьому факт скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 через порушення права на захист та закриття справи про адміністративне правопорушення тягне наслідки цивільно-правового характеру і може бути підставою для стягнення на користь особи моральної шкоди. Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що за таких обставин позивачу було завдано моральної шкоди, оскільки він незаконно притягувався у справі про адміністративне правопорушення саме як правопорушник, що викликало у нього відчуття несправедливості, пов`язане з діями працівника поліції при складанні протоколу про адмінправопорушення щодо позивача з порушенням норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України №1376 від 06 листопада 2015 року, що встановлено судовим рішенням, що призвело до витрачання зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод, отриманні негативних емоцій через порушення прав людини та необхідністю тривалий час доводити свою позицію у судових установах. Зазначені обставини доведені позивачем в суді і не спростовані відповідачем. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність заподіяної моральної шкоди позивачу і підстав для стягнення на його користь матеріальної компенсації такої шкоди. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд виходив із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та врахував тривалість перебування ОСОБА_1 під судовими провадженнями, пов`язаними із притягненням до адміністративної відповідальності, яке здійснювалось з 15 грудня 2021 року (дата притягнення до адміністративної відповідальності) до 30 травня 2023 року (дата набрання чинності рішенням суду від 18 травня 2023 року), тобто понад один рік і п`ять місяців, необхідність зміни нормального життєвого стану та витрачання часу, коштів на відновлення прав, і вірно встановив суму стягнення у розмірі 5000 гривень, з чим погоджується колегія суддів. Щодо додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі №910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі №911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі №922/3289/21. Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону). Згідно зі ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (ст.134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (ст.141 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Відповідно до частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України). Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. З матеріалів цивільної справи № 932/526/25 (провадження 2/932/193/25) вбачається, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 10 березня 2025 року, ухваленим у цій справі, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконним притягненням до адміністративної відповідальності задоволені частково. Визначено стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Представництво інтересів позивача в судовому засіданні здійснювалось адвокатом Меркуловою Т.П., що підтверджується Ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1346534 від 29 грудня 2024 року, договором про надання правничої допомоги № б/д від 23 грудня 2024 року. З наданих суду матеріалів вбачається здійснення ОСОБА_1 оплати за складання позовної заяви про стягнення моральної шкоди згідно договору від 23 грудня 2024 року у сумі 5000 грн. (квитанція від 23 грудня 2024 року), за складання заперечення на клопотання відповідача по справі №932/526/25 у сумі 2000 грн. (квитанція від 01 лютого 2025 року), за складання відповіді на відзив на позовну заяву відповідача по справі №932/526/25 у сумі 3000 грн. (квитанція від 12 лютого 2025 року). Факт виконання вказаних робіт підтверджується актом виконаних робіт з надання послуг адвоката від 14 березня 2025 року. Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд першої інстанції дійшов переконання, про реальність таких витрат, їх обґрунтованість, відповідність їх розміру виконаним діям. За таких умов ці витрати мають бути компенсовані позивачу за рахунок відповідача, але у розмірі, пропорційно задоволеним вимогам. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та додатково наголошує, що суд апеляційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суд встановив під час вирішення справи, а повноваження суду апеляційної інстанції обмежуються винятково перевіркою дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів апеляційної скарги. Таким чином, доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються, оскільки зводяться до незгоди апелянта з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, стосуються переоцінки доказів, яким суд дав вірну правову оцінку і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень Порушень норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу представника ГУНП України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2025 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 березня 2025 року - без змін. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області- залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2025 року, та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 березня 2025 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 02.07.2025р. Головуючий суддя О.В. Агєєв