Постанова Харківський апеляційний суд № 646/6251/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2025 року м. Харків справа № 646/6251/23 провадження № 22-ц/818/353/25 провадження № 22-ц/818/1329/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Львової С.А., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, третя особа Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2024 року та додаткове рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2024 року в складі судді Барабанової В.В. в с т а н о в и в: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора про поновлення на роботі. Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у трудових відносинах зі Східним міжрегіональним управлінням міністерства юстиції та займала посаду державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори. 24 лютого 2023 року розпочалося повномасштабне вторгнення рф до України. Після початку активних бойових дій у середині квітня 2022 року біля будинку, де зареєстрована та проживає разом з дітьми, відбувся потужний вибух, внаслідок чого будинок було пошкоджено. З метою збереження свого, а також неповнолітніх дітей, життя і здоров`я, була вимушена евакуюватися до Королівства Данії. 28 квітня 2022 року вона отримала тимчасовий захист у Королівстві Данії згідно Директиви ЄС 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року, що підтверджується відповідною ID-карткою, виданою уповноваженими органами приймаючої країни. Тимчасово захист отримали також її неповнолітні діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначила, що з моменту виїзду за кордон вона постійно перебувала на зв`язку зі своїм роботодавцем - Східним міжрегіональним управлінням міністерства юстиції, зверталася із заявами про надання відпустки у відповідності до вимог чинного законодавства. Так, з 02 січня 2023 року вона перебувала у відпустках: у відпустці без збереження заробітної плати з 02 січня 2023 року по 18 лютого 2023 року, з 19 лютого 2023 року по 31 березня 2023 року, з 01 квітня 2023 року по 30 квітня 2023 року, у щорічній основній відпустці за період роботи з 31 січня 2022 року по 30 січня 2023 року тривалістю 10 календарних днів, з 01 травня 2023 по 10 травня 2023 року, у відпустці без збереження заробітної плати з 11 травня 2023 року по 19 травня 2023 року, з 22 травня 2023 року по 30 червня 2023 року та в щорічній основній відпустці за період роботи з 31 січня 2023 року по 30 січня 2024 року тривалістю 12 календарних днів, з 15 липня 2023 року по 20 липня 2023 року. 21 червня 2023 року та 28 червня 2023 року вона зверталася до відповідача із заявами про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки». Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №30219/28116-244-23/15.6 від 30 червня 2023 року повідомлено, що надання такої відпустки є правом роботодавця, а не обов`язком. Також повідомлено: «Наразі структурні підрозділи та підвідомчі установи Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, які розташовані на території міста Харків, працюють у штатному режимі. Разом з тим, розглядається запровадження дистанційної роботи працівників Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за умови перебування таких працівників на території України. У зв`язку з вищевикладеним, надання іншого виду відпустки без збереження заробітної плати, за виключенням підстав передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», не погоджується. Одночасно повідомлено, що вона має право на частину щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2022 по 30.01.2023 тривалістю 12 календарних днів та за період роботи з 31.01.2023 по 30.01.2024 тривалістю 06 календарних днів пропорційно до відпрацьованого часу, або відпустку повної тривалості 24 календарних дні, але в рахунок не відпрацьованої частини робочого року.» 18 липня 2023 року вона надіслала на електронну адресу відповідача заяву про надання відпустки відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустки» як працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості та надано докази на підтвердження обставин вступу. Відповідь на вказану заяву надійшла в день звільнення, тобто більше ніж через два тижні (Лист №36693/14.2./24/23 від 04 серпня 2023 року). 19 липня 2023 року додатково направлено копію нотаріально посвідченого перекладу довідки про вступ дитини до навчального закладу. 20 липня 2023 року вона направила ще один лист, в якому вкотре зазначила обставини ситуації, просила у випадку відмови в погодженні відпустки за заявами від 18 липня 2023 року рахувати лист доповідною запискою та просила не звільняти. Відповіді на заяви від 18 липня 2023 року на її адресу станом на 21 липня 2023 року не надійшли. 26 липня 2023 року вона знову направила електронне звернення відповідачу з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати, відповідь на яке надійшло 31 липня 2023 року, яким було відмовлено у наданні відпустки (лист №35666/32834-24-23). Вказала, що вона направила запит з проханням повідомити, якими видами відпусток вона ще може скористатися, однак відповідь на нього надійшла вже в день прийняття наказу про звільнення, коли використання цих відпусток було неможливе. Тобто, якщо б ще 22 червня 2023 року чи пізніш, під час тривалого листування з керівництвом, їй надали б всю інформацію стосовно тих відпусток, на які вона має право за її запитом, то вона могла б своєчасно подати відповідні заяви роботодавцю та використати 73 дня належних їй відпусток, згідно чинного законодавства України, однак вказана інформація ймовірно умисно була надана в день звільнення. 04 серпня 2023 року Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції прийнято наказ № 7206/04 «Про притягнення до відповідальності та звільнення ОСОБА_4 ». В мотивувальній частині наказу вказано, що з 21 липня 2023 державний нотаріус Каліберда Т.М. відсутня на робочому місці, нотаріальні дії нею не вчиняються, консультації громадян не надаються, про що відділ з питань нотаріату у Харківській області Управління нотаріату Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив завідувач Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Козелько Т.М. Про відсутність на робочому місці державного нотаріуса Каліберда Т.М. були складені відповідні акти, в табель обліку використання робочого часу проставлена відмітка: «неявка з нез`ясованих причин». Однак вказані обставини не відповідають дійсності, адже вона завжди була на зв`язку зі своїм роботодавцем, неодноразово повідомляла, що знаходиться за кордоном, отримала там тимчасовий захист та не повертається до міста Харкова, оскільки він знаходиться в зоні активних бойових дій, його постійно обстрілюють, а будинок в якому вона проживала пошкоджено у зв`язку з бойовими діями. Приймаючи оскаржуваний Наказ відповідач керується частиною 4 статті 40 Кодексу законів про працю України та зазначає, що позивача звільнено за порушення трудової дисципліни, а саме: за прогул без поважної причини, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Посилалася на те, що її робоче місце знаходиться по АДРЕСА_1 відокремлений підрозділ Четвертої харківської міської нотаріальної контори, тобто в безпосередній близькості до промислової зони, яка зазнає постійних обстрілів. В свою чергу в приміщенні, де розташований відокремлений підрозділ Четвертої харківської міської державної нотаріальної контори відсутнє облаштоване бомбосховище. Для збереження життя працівникам потрібно прямувати до найближчої станції метро «Палац Спорту». Тобто питання збереження життя є виключно питанням працівника, в свою чергу роботодавець не вжив заходів для створення безпечних умов роботи: облаштування укриття, зміну робочого місця та перенесення його в приміщення з укриттям, яке відповідає вимогам ДБН щодо укриттів. Вона не відмовлялася працювати у випадку забезпечення її роботи дистанційно (на дому), мала змогу виконувати роботу, однак роботодавцем такі умови не були створені. Вважала, що наявність на території України військового стану та загрози її життю та здоров`ю та її родині через військову агресію російської федерації відносно України, а також той факт, що роботодавцем не створені умови для безпечного виконання обов`язків вважає, що причини прогулу є поважними Посилалася на недобросовісні дії роботодавця. Так, у неї було 73 дні невикористаних різних видів відпустки. Однак роботодавець надав інформацію про невикористані відпустки лише у день звільнення, хоча заява направлялася значно раніше. Також відповідачу було відомо, що вона евакуювалася за кордон разом з неповнолітніми дітьми. Заяви про надання відпустки направлялися завчасно 18 та 20 липня 2023 року. Однак відповіді на них надійшли вже після закінчення погодженої раніше відпустки. Тобто навіть якби вона вирішила повернутися в Україну приступити до виконання своїх трудових обов`язків вона б не змогла це зробити фізично, адже враховуючи відсутність авіасполучення з Україною їй потрібно було перетнути державний Кордон Данія-Німеччина, Німеччина-Польща, Польща-Україна та проїхати більше 1000 кілометрів Україною. Крім того, для скасування тимчасового захисту в країні перебування їй з дітьми потрібно було б витратити від декількох днів до декількох тижнів, щоб не порушувати місцеве законодавство. Таким чином, фізично прибути в строк після відмови у наданні відпустки до України вона не змогла б навіть у випадку, якби вже не існувало небезпеки для її та дітей життя і здоров`я. Просила визнати незаконним та скасувати наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 7206/04 від 04.08.2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено, скасовано наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 7206/04 від 04.08.2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори з 05 серпня 2023 року; допущено рішення суду в частині поновлення на роботі до негайного виконання. Додатковим рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі - задоволено частково, ухвалено додаткове рішення у цивільній справі, стягнуто з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в 5 000,00 грн; у іншій частині заяви відмовлено. Не погоджуючись з судовими рішеннями Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції подало апеляційні скарги, в яких просило судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову та заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити в повному обсязі. Апеляційні скарги мотивовані тим, що заяви державного нотаріуса Каліберди Т.М. від 18.07.2023 та 20.07.2023 про надання їй відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки», з 21.07.2023 по 18.08.2023, не були погоджені міжрегіональним управлінням, про що було повідомлено заявницю листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 35665/32590-1-23 від 31.07.2023. Отже, судом при прийняті оскаржуваного рішення не враховано, що державний нотаріус Каліберда Т.М. майже за місяць була обізнана про ненадання їй відпустки з підстав передбачених статтею 26 Закону та що останнім днем наданої їй роботодавцем відпустки є 20.07.2023. А заяв про надання відпустки саме з 21.07.2023, з інших підстав, передбачених Законом України «Про відпустки», до міжрегіонального управління не надавалось. Стосовно посилання у оскаржуваному рішенні на неврахування заяви позивачки від 18.07.2023 про надання відпустки відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустку» як працівнику, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, зазначило, що відповідно до тексту вказаної заяви державний нотаріус Каліберда Т.М. просила надати їй відпустку з 07.08.2023. Також, судом першої інстанції не враховано, що саме по собі право на відпустку не надає працівникові права використати відпустку самовільно, крім випадків, передбачених трудовим законодавством. З 21.07.2023 державний нотаріус Каліберда Т.М. була відсутня на робочому місці, нотаріальні дії нею не вчиняються, консультації громадянам не надаються, про що відділ з питань нотаріату у Харківській області Управління нотаріату міжрегіонального управління службовою запискою повідомив завідувач Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Козелько Т.М. Про відсутність на робочому місці державного нотаріуса Каліберда Т.М. уповноваженими особами складені відповідні акти та в табелі обліку використання робочого часу проставлена відмітка: «неявка на робоче місце з нез`ясованих причин». Тобто, факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду першої інстанції доказами, які є належними та допустими. Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.08.2023 № 36206/14.2/24/23 державному нотаріусу Каліберда Т.М. було запропоновано надати письмове пояснення з приводу відсутності на робочому місці з 21.07.2023 по 02.08.2023 та поважності причин такої відсутності. З письмових пояснень від 04.08.2023, наданих Каліберда Т.М., об`єктивних причин відсутності на робочому місці не вбачалось. Відсутність державного нотаріуса Каліберда Т.М. на робочому місці додатково створює навантаження на державних нотаріусів даної державної нотаріальної контори, оскільки фактично, державний нотаріус Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Каліберда Т.М. з 02.01.2023 не виконувала посадові обов`язки у зв`язку з перебуванням у відпустках. Документів щодо поважності причин відсутності на робочому місці, або документів, які б надавали їй переважне право перед іншими працівниками Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори на постійне перебування у відпустках позивачкою надано не було. Разом з цим, ОСОБА_1 неодноразово була повідомлена, що у разі необхідності може розглядатися запровадження дистанційної роботи працівників Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за умови перебування таких працівників на території України (зокрема, листами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 28441/27183-24-23/15.6 від 22.06.2023, № 30219/28116-24-23/15.6 від 30.06.2023). Натомість, позивачка не планувала повертатись на територію України до закінчення воєнного стану. Про вказані наміри позивачка неодноразово наголошувала під час листування з роботодавцем. Питання щодо запровадження дистанційної роботи нею не порушувалось. Вказало, що враховуючи кількість судових засідань, які відбулись, та реальну тривалість участі у них представника позивачки, складність справи з урахуванням предмета доказування, а також дотримуючись критеріїв дійсності, необхідності, співмірності та розумності стосовно проведених процесуальних дій, додаткове рішення про стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованим, оскільки такий розмір неспівмірний зі складністю справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційні скарги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції необхідно задовольнити, рішення суду скасувати. Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що звільнення позивачки відбулося незаконно. Сума витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5000,00 грн відповідає критерію реальності, необхідності, розумності та співмірності. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції з 01.01.2023, обіймаючи посаду державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори. Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2023 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та відповідних Указів Президента України про продовження строку дії такого стану, на підставі заяв ОСОБА_1 , наказами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.01.2023 № 339/04 та від 14.02.2023 № 1312/04 ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати з 02.01.2023 по 31.03.2023 (а.с.75,76). Згідно наказів Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13.03.2023 № 2106/04, від 27.04.2023 № 3574/04 та від 19.05.2023 № 4254/04 ОСОБА_1 було надано відпустки без збереження заробітної плати з 01.04.2023 по 30.04.2023, з 11.05.2023 по 19.05.2023 та з 22.05.2023 по 30.06.2023 (а.с.77,79,80). Наказами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.04.2023 № 1150/05 та від 05.07.2023 № 2504/04 ОСОБА_1 , на підставі її відповідних заяв, була надана щорічна відпустка з 01.05.2023 по 10.05.2023 та з 03.07.2023 по 20.07.2023, у відповідності до статей 6, 12 Закону України «Про відпустки» (а.с.78,84). 21.06.2023 та 28.06.2023 року ОСОБА_1 подала Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції лист та заяву відповідно, в яких просила надати відпустку без збереження заробітної плати починаючи з 01 липня 2023 року, але не пізніше дня припинення або скасування дії воєнного стану у зв`язку з виїздом за межі України (а.с.12,13,14). Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 30219/28116-24-23/15.6 від 30.06.2023 ОСОБА_1 повідомлено про те, що структурні підрозділи та підвідомчі установи, які розташовані на території м. Харкові, працюють в штатному режимі. Разом з тим, розглядається запровадження дистанційної роботи працівників за умови перебування таких працівників на території України. У зв`язку з чим, надання іншого виду відпуски без збереження заробітної плати, за виключенням підстав передбачених ст.25 Закону України «Про відпустки», не погоджуються. Одночасно повідомлено, що ОСОБА_1 має право на частину щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2022 по 30.01.2023 тривалістю 12 календарних днів та за період роботи з 31.01.2023 по 30.01.2024 тривалістю 06 календарних днів пропорційно до відпрацьованого часу, або відпустку повної тривалості 24 календарні дні, але в рахунок не відпрацьованої частини робочого часу (а.с.15, 82-83,84-85). 18.07.2023 ОСОБА_1 направила Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції заяву щодо надання відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін з 21.07.2023, а також заяву про щодо надання відпустки без збереження заробітної плати з 07 серпня 2023 року на 12 календарних днів, як працівнику, діти якого у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості (а.с.16,95). 20.07.2023 ОСОБА_1 направила Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції заяву, в якій просила надати відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін з 21.07.2023 до 18.08.2023, згідно ч.1 ст.26 ЗУ «Про відпустки» на період дії воєнного стану (а.с.87) Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 35665/32590-1-23 від 31.07.2023 повідомлено, що структурні підрозділи та підвідомчі установи, які розташовані на території м. Харкові, працюють в штатному режимі, у зв`язку з цим, заяви ОСОБА_1 від 18.07.2023 та 20.07.2023 про надання відпустки без збереження заробітної плати не погоджені. Одночасно повідомлено, що заява про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно до ст.25 ЗУ «Про відпустки», як працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, з 07.08.2023, про результати опрацювання якої буде повідомлено додатково (а.с.86,89). Відповідно до листа Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.08.2023 № 36206/14.2/24/23 до управління надійшло подання начальника відділу з питань нотаріату у Харківській області Управління нотаріату міжрегіонального управління Д. Волика У 10.6/34/43/23ПД від 02.08.2023 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, з якої вбачається, що з 21.07.2023 по 02.08.2023 включно ОСОБА_1 відсутня на робочому місці без підтверджуючих на те правових підстав. У зв`язку з чим державному нотаріусу Каліберда Т.М. запропоновано надати письмове пояснення з приводу відсутності на робочому місці з 21.07.2023 по 02.08.2023 у термін до 12-00 год. 03.08.2023 (а.с.26,91). 02.08.2023 ОСОБА_1 до міжрегіонального управління надала пояснення, зокрема наявність бойових дій в м. Харкові та перебування за кордоном разом з дітьми (а.с.1792-94). Відповідно до подання начальника відділу з питань нотаріату у Харківській області Управління нотаріату Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Д.Волика, службової записки завідувача Четвертої Харківської міської нотаріальної контори Т.Козелько, актів про відсутність працівника на робочому місці, складених за період з 21 липня 2023 року 02 серпня 2023 року, табелю обліку використаного робочого часу, ОСОБА_1 у вказаний період відсутня на робочому місці (а.с.118-132). Керуючись вимогами статей 147-149 Кодексу законів про працю України, наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04.08.2023 № 7206/04 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_1 » до ОСОБА_1 застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори за порушення трудової дисципліни, а саме: за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с.29-30,98-100,115-117). Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 36693/14.2/24/23 від 04.08.2023 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що її заява від 18.07.2023 про надання відпустки у зв`язку з її звільненням залишена без руху (а.с.25). Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45). Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України). Відповідно до статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків. Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2024 року в справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі № 734/2607/20 та інших виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази з числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину. Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц та інших. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими до суду доказами. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17. У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. З урахуванням вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві, та про докази, які їх підтверджують, і до заяви додати такі докази. За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріали справи свідчать, що з 21.07.2023 року по 02.08.2023 року включно ОСОБА_1 була відсутня на роботі. ОСОБА_1 не заперечувала свою відсутність на роботі в ці дні. Однак зазначала, що була відсутня на роботі з поважних причин, а саме у зв`язку з вимушеним виїздом за кордон через збройну агресію російської федерації проти України, про що повідомила відповідача та писала йому заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, яку він безпідставно не задовольнив. Статтею 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом. Порядок надання відпусток без збереження заробітної плати врегульований главою VI КЗпП України. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Особливості надання відпустки в умовах воєнного стану визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки». У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки». Тобто, якщо працівник, який виїхав за межі території України, подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, роботодавець у період воєнного стану зобов`язаний надати йому таку відпустку на термін, який не перевищує 90 календарних днів. Надання відпустки тривалістю понад 90 календарних днів є правом роботодавця. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 разом зі своїми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виїхала за межі території України та з квітня 2022 року отримали тимчасовий захист у Королівстві Данії. У цей період за заявами ОСОБА_1 відповідач неодноразово надавав їй відпустку без збереження заробітної плати. Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2023 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та відповідних Указів Президента України про продовження строку дії такого стану, на підставі заяв ОСОБА_1 , наказами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.01.2023 № 339/04 та від 14.02.2023 № 1312/04 ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати з 02.01.2023 по 31.03.2023. Згідно наказів Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13.03.2023 № 2106/04, від 27.04.2023 № 3574/04 та від 19.05.2023 № 4254/04 ОСОБА_1 було надано відпустки без збереження заробітної плати з 01.04.2023 по 30.04.2023, з 11.05.2023 по 19.05.2023 та з 22.05.2023 по 30.06.2023. Наказами Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.04.2023 № 1150/05 та від 05.07.2023 № 2504/04 ОСОБА_1 , на підставі її відповідних заяв, була надана щорічна відпустка з 01.05.2023 по 10.05.2023 та з 03.07.2023 по 20.07.2023, у відповідності до статей 6, 12 Закону України «Про відпустки». Загальна тривалість такої відпустки на час подання позивачем чергової заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати за 2023 рік становила 168 календарних днів. Таким чином, оскільки з часу виїзду за межі території України ОСОБА_1 реалізувала своє право на одержання в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати тривалістю до 90 календарних днів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у відповідача обов`язку надавати ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати з 21 липня 2023 року за її заявами від 28 червня 2023 року, 18 липня 2023 року та 20 липня 2023 року, оскільки надання такої відпустки було його правом. Водночас установлено, що відповідачем не було погоджено надання позивачці чергової відпустки без збереження заробітної плати з 21 липня 2023 року, про що вона була належним чином повідомлена, що свідчать відповіді відповідача від 30 червня 2023 року та 31 липня 2023 року. Також у вказаних відповідях зазначено про наявність у ОСОБА_1 права на частину щорічної відпустки. Між тим, ОСОБА_1 не зверталася до відповідача з заявою про надання такої відпустки. Посилання ОСОБА_1 на те, що вона не отримувала відповіді на її заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати від 18 та 21 липня 2023 року спростовуються матеріалами справи, зокрема листами направленими як 20 липня 2023 року, так і 24 липня 2023 року самою позивачкою на електронну адресу відповідача, в яких сама повідомляє про непогодження їй у наданні відпустки з 21 липня 2023 року до 19 та 18 серпня 2023 року. Отже, ОСОБА_1 завчасно достеменно було відомо про те, що відповідач не погодив їй надання відпустки без збереження заробітної плати з 21 липня 2023 року. Таким чином ОСОБА_1 не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місті з 21 липня 2023 року по 02 серпня 2023 року включно. Крім того нею не заперечується факт її знаходження в цей час за межами України. Усі листи та пояснювальна записка ОСОБА_1 свідчать про можливість її повернення до роботи лише після закінчення дії воєнного стану в країні, тобто про прийняття рішення не повертатись до виконання своїх трудових обов`язків. Заява ОСОБА_1 від 18 липня 2023 року про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07 серпня 2023 року на 12 календарних днів, як працівнику, діти якого у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в даній заяві позивачка просила відпустку з 07 серпня 2023 року, а до роботи необхідно було приступити з 21 липня 2023 року. З огляду на викладене, оскільки жодних доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місті з 21 липня 2023 року по 02 серпня 2023 року включно ОСОБА_1 не надала, враховуючи, що сам по собі факт введення воєнного стану не є поважною причиною невиходу працівника на роботу, а порушень норм законодавства при відмові в наданні позивачці відпустки не встановлено, колегія суддів дійшла висновку про те, що звільнення позивачки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі № 163/2546/23 (провадження № 61-8437св24). Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору. За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню із відмовою у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки додаткове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід`ємною складовою, а апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду, тому додаткове рішення також підлягає скасуванню. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційні скарги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1610,40 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2024 року та додаткове рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора про поновлення на роботі залишити без задоволення. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1610,40 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова