Постанова Харківський апеляційний суд № 632/1791/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 632/1791/24 Головуючий суддя І інстанції Кочнєв О. В. Провадження № 22-ц/818/2103/25 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2025 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 січня 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У жовтні 2024 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» в особі свого представника за довіреністю в порядку самопредставництва юридичної особи Памірського Максима Анатолійовича засобами Електронного суду звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 16 червні 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №308171-КС-001 про надання кредиту, який підписано відповідачкою з використанням одноразового ідентифікатора G-8774. Відповідно до договору відповідачка отримала кредит у розмірі 14000 гривень, шляхом перерахування коштів на її банківську картку. На виконання умов договору відповідачка здійснила часткову оплату за договором на загальну суму 2570,00 грн. Зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Вказав, що відповідачка, отримавши кошти у товаристві з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» належним чином свої зобов`язання не виконувала, що є підставою для стягнення з неї отриманих кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами, що відповідає вимогам укладеного кредитного договору та є відповідним способом захисту прав кредитора. Позивач на підтвердження факту перерахування кредитних коштів у розмірі 14000,00 грн. просив суд витребувати у АТ КБ «Приватбанка» письмовий доказ у вигляді відповідного рішення структурного підрозділу або посадової особи банку, чи у вигляді іншого письмового доказу, який би підтверджував або спростовував факт випуски банківської картки № НОМЕР_1 (та відкриття під неї відповідного банківського рахунку) на ім`я ОСОБА_1 та письмовий доказ у вигляді виписок про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_1 за період з 16.06.2021 року (дата видачі кредиту) по 01.12.2021 року (дата закінчення терміну кредитування). На підставі вищевикладеного, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» просило суд стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №308171-КС-001 від 16.06.2021 року у сумі 34066,88 грн., з яких 14000,00 грн. - сума прострочених платежів за тілом кредиту, 18714,08 грн. - сума прострочених платежів по процентах та 1352,80 грн. - сума прострочених платежів за комісією, а також 2422,40 грн. - судовий збір за розгляд справи у суді, з урахуванням того, що строк кредиту склав 24 тижні та сплинув 01.12.2021 року. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 січня 2025 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за договором №308171-КС-001 про надання кредиту 16.06.2021 року, який припинив свою дію 01.12.2021 року, у розмірі 26170,00 грн. (двадцять шість тисяч сто сімдесят грн. 00 коп.), з яких 14000,00 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту та 12170,00 грн. - сума прострочених платежів по процентах. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судові витрати у справі у розмірі частини сплаченого при зверненні до суду судового збору у розмірі 1860,89 грн. (одна тисяча вісімсот шістдесят грн. 89 коп.). В іншій частині у стягненні судових витрат у вигляді сплаченого судового збору відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач в частині заборгованості по процентам наголошує на неправильному дослідженні доказів судом першої інстанції, та суми що зазначена в паспорті споживчого кредиту, наполягає на правильності та законності наданого розрахунку заборгованості, та просить скасувати рішення частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та по комісії за надання кредиту, та ухвалити в цій частині нове рішення, згідно з яким стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача грошову суму в розмірі 7896,88 грн. Здійснити розподіл судових витрат по цій справі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи та не відповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що ОСОБА_1 16.06.2021 року уклала з позивачем кредитний договір, в якому погодив розмір процентної ставки та строк користування кредитом до 01.12.2021 року. При цьому, нарахування процентів було проведено відповідно до умов п. 2 кредитного договору на суму залишку заборгованості по тілу кредиту. Також звертає увагу, що позивачем у відповідності до умов договору та положень закону після 01.12.2021 року відповідачу не нараховувались проценти за користування кредитом. В частині задоволених позовних вимог щодо тіла кредиту рішення суду не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України перегляду та перевірці апеляційним судом не підлягає. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Бізнес Позика» довело належними та допустимими доказами укладення сторонами кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів зі сплатою процентів за їх користуванням. Проте, суд першої інстанції вважав, що позивачем не було надано належні та допустимі докази в обґрунтування суми заявлених до стягнення процентів у розмірі 18 714,08 грн та дійшов висновку, що стягненню підлягають проценти за користування кредитом у розмірі 12 170,00 грн. Із такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо відсотків за користування кредитними коштами апеляційний суд не може погодитись з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 16 червня 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 308171-КС-001, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 14000,00 грн строком до 01 грудня 2021 року зі сплатою відсотків, обумовлених договором. Кредитний договір підписаний електронним одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» (а. с. 22-27). Відповідно до п. 1 Договору процента ставка за Кредитом: в день 0,86796429%, фіксована. Комісія за надання Кредиту - 2100 грн. 16 червня 2021 року від ТОВ «Бізнес Позика» відповідачу було перераховано 14 000 грн (а.с. 27). Відповідно до розрахунку заборгованості за вказаним кредитом за ОСОБА_1 обліковується заборгованість 34 066,88 грн., з яких 14 000,00 грн. - сума прострочених платежів за тілом кредиту, 18 714,08 грн. - сума прострочених платежів по процентах та 1 352,80 грн. - сума прострочених платежів за комісією (а.с.12-18 ). Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). За частиною 1 статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У відповідності до положень ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов`язання є неприпустимою. За частиною 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. З наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Отже, заповненням анкети-заяви відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, підписавши за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору кредитний договір, ОСОБА_1 погодилася з визначеними у ньому умовами кредитування, в тому числі і щодо розміру відсотків за кредитом. 16.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладений договір № 308171-КС-001 про надання кредиту. Укладення договору підтверджується пропозицією (офертою) позивача та прийняттям (акцептом) відповідача, а також підписом відповідача одноразовим ідентифікатором G-8774, надісланим на номер телефону НОМЕР_2 , який відповідачем був введений у заяві на отримання кредиту. Відповідно до умов договору кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі 14000 грн. на умовах строковості, поворотності та платності. Згідно з умовами договору сплата процентів за користування кредитом є фіксованою і становить 0,86796429 % в день. Комісія за надання кредиту 2100 грн. Договір укладено на строк до 01.12.2021 року. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 30 840,00 грн. Факт укладення договору між сторонами та його умов сторонами не оспорюється. Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача перед кредитором станом на 02.10.2024 року становить 34066,88 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 14000 грн, заборгованості за нарахованими відсотками - 18714,08 грн, заборгованість за комісією - 1352,80 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем нараховані відсотки поза межами строку кредитування. Нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 18714,08 грн. не відповідає зазначеним максимальному розміру процентів, вказаних у п.3 (графік платежів), де загальний розмір процентів за весь час дії договору був погоджений сторонами у розмірі 14740,00 грн. Тому відповідне нарахування у розмірі заборгованості суд до уваги не приймає та первинно зазначає, що дійсний до стягнення розмір процентів без оплати відповідачки повинен становити 14740,00 грн, оскільки саме вказану суму погодили сторони у графіку платежів. Із вказаної суми слід вирахувати 2570,00 грн., сплачені позивачкою 30.06.2024 року, що призводить до того, що розмір процентів, які підлягають стягненню складає 12170,00 грн. Суд зазначає, що у випадку порушення виконання зобов`язання сторони передбачили застосування штрафу (п.4 договору), однак його застосування з 24.02.2022 року є неможливим на підставі п.18 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як передбачено ч.1 ст.627 та ч.1 ст.628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18. З матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитного договору, укладеного між сторонами, закінчився 01.12.2021 року. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за відсотками користування кредитом станом на 01.12.2021 року складала 18714,08 грн. та в подальшому не нараховувалась. Відповідно до умов Кредитного договору №№308171-КС-001 від 16.06.2021, встановлено відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 0,86796429 % в день у межах строку кредиту. Тобто, відповідач був ознайомлений із розміром процентної ставки та погодився із ним, а відповідно до розрахунку заборгованості проценти за користування кредитом не нараховувались після закінчення строку дії договору. Разом з цим, відповідно до п. 1 укладеного між сторонами Договору визначено, що плата за користування Кредитом за цим Договором є фіксованою та становить 0,86796429 % процентів за кожен день користування Кредитом. Протягом строку кредитування, визначеного у цьому Договорі, плата за користування Кредитом нараховується на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за фактичне число календарних днів користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту. З наведеного у п. 3 Договору Графіку платежів вбачається, що проценти за користування кредитом, погоджені сторонами, на загальну суму 14740,00 розраховані з урахуванням відповідного часткового погашення заборгованості за тілом кредиту протягом строку кредитування. За таким же розрахунком і визначена орієнтовна загальна вартість кредиту у сумі 30840,00 грн. Отже, з аналізу умов договору, а саме визначеного графіку платежів та погоджених умов нарахування процентів, а також, враховуючи те, що відповідачем за весь час користування кредитом сплати позивачеві єдиний раз 30.06.2021 року 2570,00 грн., які позивач врахував на погашення процентів у розмірі 1822,80 грн. та 747,20 грн. - на погашення комісії. Розглядаючи обґрунтованість рішення суду першої інстанції у частині відмови стягнення комісії, суд апеляційної інстанції погоджується з ним та виходить з наступного. Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець, на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц. Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених ст. 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер і в них поряд із приватно - правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно - правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно - правових нормах. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі №613/1436/17. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу, та за які банком встановлена щомісячна комісія, також АТ «ПУМБ» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, зроблені наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15. Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц. Крім того, у п.п. 31.29, 32.8 Постанови Велика Палата Верховного Суду у справі № 496/3134/19 від 13 липня 2022 року зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Пунктом 1 договору встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, з аналізу змісту зазначеного пункту договору вбачається, що сплату відповідної комісії банк покладає на позичальника попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь банку, зокрема, послуги щодо списання та зарахування коштів з метою повернення кредиту, розрахунково-касове обслуговування кредиту. Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, апеляційний суд вважає, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами про зобов`язання позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2100,00 щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Відтак, нарахування позивачем заборгованості по комісії за кредитним договором №308171-КС-001 від 16 червня 2021 року в розмірі 1352,80 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають, як правильно і встановив суд першої інстанції. Однак, при цьому суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове стягнення процентів за користування кредитом, враховуючи розрахунок заборгованості невірно розрахував та стягнув відсотки. Таким чином, відповідно до розрахунку заборгованості відсотки за період 16.06.2021 по 01.12.2021 становлять 18714,08, та враховуючи, що згідно розрахунку відповідачка сплатила комісію у розмірі 747,20 грн, яка не підлягає сплаті, а тому відсотки становлять 17966,88 грн (18714,08-747,20), тому суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову щодо цієї вимоги, у зв`язку з чим рішення в частині, що оскаржується, прийнято помилково та необґрунтовано, а тому підлягає зміні. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення в частині вирішення спору щодо стягнення процентів за користування кредитом не відповідає встановленим обставинам, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні. Згідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» підлягають задоволенню частково, на 93,83 %, тому сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2272 грн 93 коп. (2422,40*93,83%) підлягає стягненню з ОСОБА_1 .. Апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» також задоволено частково, на 06,17 % відповідно, тому судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 172,62 грн (2797,87*06,17%) підлягає стягненню з ОСОБА_1 . Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2445 грн 55 коп. Керуючись ст. ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» -задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 січня 2025 року в оскаржуваній позивачем частині щодо стягнення заборгованості за процентами за кредитним договором змінити. Збільшити розмір заборгованості за кредитним договором № 308171-КС-001 про надання кредиту 16.06.2021 року, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» з 12170,00 грн до 17966 грн 88 коп. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити. В частині відмови у стягнення суми комісії - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судові витрати у справі у розмірі 2445 грн 55 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складений 02 липня 2025 року. Головуючий суддя В.Б. Яцина. Судді колегії Н.П.Пилипчук. О.Ю.Тичкова.