Постанова 4855 № 696/471/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 696/471/23 Головуючий у 1-й інстанції: Гаращенко В.В. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Черпака Ю.К., суддів Файдюка В.В., Штульман І.В., за участю секретаря судового засідання Григор`єва С.О., представника позивача адвоката Тоботи Ю.С., представника відповідача Диптан Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Тоботи Юлії Сергіївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернулась до Кам`янського районного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач/ГУ ПФУ в Черкаській області) з вимогами: - визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області № 88-к від 10 квітня 2023 року за підписом голови Комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області Філоненко Оксани Анатоліївни, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України; - поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області на посаді, аналогічній або рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 було звільнено на підставі наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області № 88-к від 10 квітня 2023 року; - стягнути з ГУ ПФУ в Черкаській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 19 квітня 2023 року по дату поновлення на посаді виходячи з розрахунку 543, 35 грн середньоденної заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з 01 серпня 2017 року перебувала у трудових відносинах з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, обіймаючи посаду страхового експерта з охорони праці Смілянського відділення. Внаслідок набрання чинності Законом України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX відбулася реорганізація Фонду соціального страхування України шляхом його приєднання до Пенсійного фонду України. При цьому з 18 квітня 2023 року згідно з наказом № 88-к від 10 квітня 2023 року звільнено у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. В той же час, під час звільнення відповідачем допущено порушення порядку і процедури звільнення, передбачених трудовим законодавством. Зокрема, голова комісії з реорганізації не забезпечила належного дотримання її права на працевлаштування, не запропонувала рівнозначної чи іншої наявної посади в установі-правонаступнику, а також не забезпечила переведення на іншу роботу одночасно з попередженням про звільнення. ГУ ПФУ в Черкаській області є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, а отже мало обов`язок забезпечити дотримання гарантій, передбачених статтями 40 та 49-2 КЗпП України. У зв`язку з незаконним звільненням вона втратила заробіток і має право на відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 квітня 2023 року до дня ухвалення рішення у справі відповідно до вимог статті 27 Закону України «Про оплату праці» та пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Крім того, зважаючи на характер реорганізації, яка відбулась шляхом приєднання, вона вважає, що мала право на збереження місця роботи у новоствореній структурі Пенсійного фонду України. Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 14 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 14 листопада 2023 року у даній справі скасовано, провадження у справі закрито та направлено справу для продовження розгляду до Черкаського окружного адміністративного суду як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд цієї категорії спорів. Підставою скасування стало порушення правил предметної юрисдикції, оскільки спір стосується публічно-правових відносин, пов`язаних із прийняттям на публічну службу та проходженням державної служби, і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до статті 19 КАС України. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звільнення позивача стало скорочення чисельності та штату працівників Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області внаслідок його реорганізації шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. Правонаступником припиненого Управління є Пенсійний фонд України, проте обставини справи не свідчать про наявність обов`язку у правонаступника пропонувати позивачу інші вакансії, оскільки посади у Пенсійному фонді є посадами державної служби, на які працевлаштування можливе виключно за конкурсною процедурою відповідно до Закону України «Про державну службу». Позивач була належним чином поінформована про процес добору кадрів у правонаступника, мала можливість подати резюме та фактично подавала його, брала участь у співбесіді, однак відмовилася від запропонованих посад у зв`язку з небажанням проходити додаткове навчання, необхідне для зайняття посади державного службовця. При цьому, законодавство України не передбачає автоматичного переведення працівників, які не є державними службовцями, на посади державної служби без обов`язкового проходження конкурсної або спеціальної процедури відбору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначила, що звільнення її з посади відбулося з порушенням вимог статей 40 та 49-2 КЗпП України, оскільки відповідачем не було дотримано передбаченого законом порядку вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату та чисельності. Внаслідок реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відповідач як правонаступник набув не лише майнових та організаційних прав і обов`язків, а й обов`язку забезпечити гарантії працівників, які підлягали вивільненню. Вважає, що відповідач повинен був запропонувати їй іншу наявну роботу або рівнозначну посаду у правонаступника ще до моменту її звільнення. ОСОБА_1 посилається на правові позиції Верховного Суду, згідно з якими у разі реорганізації суб`єкта владних повноважень роботодавець зобов`язаний виконати всі трудові гарантії, зокрема щодо пропозиції інших вакансій і переведення працівників. Відсутність у неї статусу державного службовця не є підставою для звільнення без дотримання цих гарантій, оскільки такі положення є обов`язковими до виконання усіма роботодавцями, незалежно від їх організаційно-правового статусу. Відповідач не надав їй персоналізованої письмової пропозиції щодо наявних вакансій у ГУ ПФУ в Черкаській області, що є істотним порушенням обов`язків роботодавця відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Окрім того, відмова від запропонованих вакансій, якщо така й мала місце, була зумовлена об`єктивними причинами, зокрема невідповідністю запропонованих посад її кваліфікації та небажанням проходити додаткове навчання, необхідне для вступу на державну службу, що також є наслідком неправомірної поведінки відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Черкаській області виклало доводи на підтримку рішення суду першої інстанції. Зазначило, що звільнення позивачки відбулося у зв`язку зі скороченням штату і чисельності працівників Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області на підставі наказу № 10 від 16 січня 2023 року та попередження від 17 січня 2023 року. Працівники Фонду соціального страхування, включаючи позивачку, не є державними службовцями, а тому на них не поширюються гарантії переведення на посади державної служби без участі у конкурсі. У зв`язку з цим, можливість переведення на посади в ГУ ПФУ була відсутня як юридично, так і фактично. Всі посади в їхньому органі є посадами державної служби, призначення на які можливе виключно за конкурсною процедурою відповідно до Закону України «Про державну службу». Крім того, відповідач вказав на відсутність вільних посад у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування на момент попередження позивачки про звільнення. Окремо звернуто увагу на те, що Верховний Суд у своїй постанові від 10 травня 2023 року у справі № 640/19908/20 підтвердив відсутність правових підстав для обов`язкового переведення працівників недержавної служби на посади державних службовців без проведення відповідної процедури добору. Також ГУ ПФУ послалося на лист Міністерства економіки України від 13 січня 2023 року № 4706-05/1622-03, який прямо забороняє таке переведення. В додаткових поясненнях апелянт наголосив, що під час реорганізації ФССУ в ГУ ПФУ в Черкаській області було створено нові посади державної служби з аналогічними функціональними обов`язками, добір на які здійснювався без проведення конкурсу лише за результатами співбесід. Роботодавець не ознайомив її з повним переліком вакантних посад, не надав пріоритетного права на працевлаштування та фактично ігнорував вимоги статей 40, 42, 49-2 КЗпП України. Також зазначено, що позивачка відповідала вимогам до категорії «В» державної служби, проте була позбавлена можливості реалізувати переважне право на зайняття посади в правонаступнику, оскільки працевлаштування фактично ставилося в залежність від її попереднього звільнення за власним бажанням. У запереченнях на додаткові пояснення відповідач зазначив, що законодавством не передбачено механізму переведення працівників Фонду соціального страхування України на посади державної служби в Пенсійному фонді України без проведення конкурсу. Скороченню підлягав увесь штат Фонду, вакансій для переведення за трудовим законодавством не було, а вакантні посади в Пенсійному фонді були лише посадами державної служби. Позивачу пропонувалась участь у доборі персоналу на держслужбу, вона проходила співбесіду, однак від запропонованої посади відмовилася і документи для вступу на державну службу не подавала. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року обіймала посаду страхового експерта з охорони праці Смілянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області. З нею був укладений трудовий договір на невизначений строк. У зв`язку із законодавчими змінами, пов`язаними з припиненням із 01 січня 2023 Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду шляхом реорганізації через приєднання до Пенсійного фонду України, головою комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області видано наказ «Про попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про наступне їх вивільнення» від 16 січня 2023 року №

9. Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області № 88-к від 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 18 квітня 2023 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Позивачка, не погоджуючись з правомірністю звільнення, звернулась до суду за захистом прав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Згідно із статтею 36 КЗпП України, яка передбачає підстави припинення трудового договору, зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни роботодавця, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією. Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої i третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відповідно до частини 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Верховний Суд в постанові від 05 жовтня 2020 року у справі № 451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, скорочення чисельності a6o штату працівників, чи додержано власником a6o уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу a6o що власник, a6o уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ (далі - Закон № 2620-ІХ), яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) викладено в новій редакції. Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV (в редакції Закону № 2620-ІХ, що діє з 01 січня 2023 року) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. За пунктами 3 цього розділу до завершення заходів, пов`язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України. Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16 січня 2023 року видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18 квітня 2023 року. На виконання пункту 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» від 27 грудня 2022 року № 1442, на підставі наказу комісії з реорганізації ФСС України «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» від 16 січня 2023 року № 9-ОД, керуючись статтями 49-2, 49-4 КЗпП України, статтею 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», головою комісії з реорганізації УВД ФССУ у Черкаській області видано відповідний наказ від 16 січня 2023 року № 64-090 «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень», яким передбачено скоротити увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатним розписом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18 квітня 2023 року. З матеріалів справи слідує, що позивачка попереджена, що скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області та його відділень, інша робота в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області та його відділеннях позивачу не пропонується. Позивачка не заперечує факту отримання попередження за підписом голови комісії з реорганізації Управління Філоненко О.А. від 17 січня 2023 року № 09-09-131 про скорочення чисельності та штату працівників Управління на підставі наказу голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16 січня 2023 року № 9-ОД та наказу голови комісії з реорганізації Управління від 16 січня 2023 року № 9, а також щодо наступного звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 18 квітня 2023 року. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Черкаській області припинено 03 березня 2023 року (номер запису №1000261120045017566, підстава - рішення щодо реорганізації), правонаступник - Пенсійний фонд України. Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) aбo ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Згідно із частиною третьою статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд aбo орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії a6o ліквідатора та встановлюють порядок i строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» від 27 грудня 2022 року № 1442 (далі - Постанова № 1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі управління ВД ФСС України), установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення ix реорганізації; зобов`язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом № 2620-ІХ. Часткове правонаступництво, зокрема публічне правонаступництво, є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації. Також, у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав правовий висновок про те, що внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування). Тобто, внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01 січня 2023 року виникло специфічне публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб`єкта приватного права до іншого суб`єкта публічного права внаслідок припинення виконання першим суб`єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права i обов`язки. При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника всіх прав i обов`язків (у тому числі майнових) того суб`єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1105-XIV (у редакції з 01 січня 2023 року) уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України. Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV та Положенням №

280. У період до перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію відповідно до пункту 12 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України. Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (далі - Положення № 280), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до підпункту 7 пункту 11 Положення № 280 Голова правління Пенсійного фонду України призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром соціальної політики лише керівників та заступників керівників територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до законодавства про державну службу. Пунктом 1 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 40/26485 (із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 21 грудня 2022 року № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20 січня 2023 року за № 124/39180) (далі - Положення № 28-2), передбачено, що Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонду). Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду. Пунктом 12 Положення № 28-2 визначено, що управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Відповідно до підпункту 6 пункт 10 Положення № 25-2 начальник Головного управління призначає на посади та звільняє з посад керівників самостійних структурних підрозділів головного управління Фонду, інших державних службовців та працівників головного управління Фонду, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо ix заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності. Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках (пункт 14 Положення № 280). Згідно із пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення Закону № 1058-IV» на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України «Про державну службу». Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону № 889-VIII). Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону № 889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників Фонду соціального страхування України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях. В силу положень пунктів 1 i 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII без обов`язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та cyб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у пункті 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII, згідно з яким, це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Отже, саме Закон № 889-VIII визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить. Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного i приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу вcіx питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо). Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функції держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу. Крім цього, на державного службовця поширюються обмеження, запроваджені для уникнення конфлікту інтересів, суміщення державної служби з іншими видами діяльності. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинним законодавством України не передбачено можливості переведення працівника, який обіймав посаду, що регулювалася нормами загального трудового права, на посаду державної служби, для якої встановлено спеціальний правовий режим та особливий порядок призначення. За таких умов переведення працівників Фонду соціального страхування України, які перебували у трудових відносинах на підставі норм загального трудового права, на посади державної служби у Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить вимогам Закону № 889-VIII. Доводи апелянтки про те, що відповідач був зобов`язаний запропонувати їй іншу роботу або рівнозначну посаду в установі правонаступнику, є безпідставними з огляду на відсутність у неї спеціального статусу державного службовця та обмеження, встановлені спеціальним законодавством. Посилання на статтю 49-2 КЗпП України у даній ситуації є помилковим, оскільки її застосування обмежується випадками, коли пропонована працівнику робота є в межах тієї ж правової природи трудових відносин на тому самому підприємстві, в установі, організації. Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, у період дії воєнного стану порядок призначення на посади державної служби регулюється частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII). Згідно з цією нормою, призначення на посади державної служби здійснюється без конкурсного відбору лише за певних умов, визначених цим законом, серед яких є подання заяви, особової картки та відповідних документів кандидата. Водночас, така спрощена процедура стосується лише випадків первинного призначення на період воєнного стану, має строковий характер і жодним чином не створює загального механізму для переведення працівників приватного або публічного сектору (які не є держслужбовцями) на посади державної служби. Крім того, згідно з абзацом третім частини сьомої статті 10 Закону № 389-VIII після припинення або скасування воєнного стану для таких посад обов`язково оголошується конкурс, а строк перебування на посаді без конкурсного відбору є обмеженим (12 місяців з дня скасування воєнного стану). Таким чином, наведена апелянткою норма не врегульовує порядок переведення працівників ліквідованих установ (у тому числі ФСС України) на посади державної служби. Її застосування до спірних правовідносин є юридично необґрунтованим. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач правомірно не здійснював офіційного письмового пропонування позивачці вакантних посад державної служби, оскільки це суперечило б імперативним вимогам Закону № 889-VIII. Обов`язок щодо працевлаштування у формі переведення не міг виникнути в силу відсутності правових підстав для такого переведення. Посилання апелянтки на правові висновки Верховного Суду є нерелевантними до цієї справи, оскільки надані нею приклади стосуються виключно ситуацій переведення державних службовців у межах системи державної служби, що є правовідносинами іншої правової природи та не підлягають аналогічному застосуванню у даній справі. Зокрема, правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2022 року у справі № 640/19908/20, від 02 березня 2023 року у справі № 640/19908/20 та від 14 червня 2023 року у справі № 640/19908/20, стосуються порядку переведення осіб, які вже перебували на державній службі, на інші посади державної служби у зв`язку з реорганізацією органів державної влади. Натомість позивачка є працівником, на якого поширювалась дія загальних норм трудового законодавства, а не законодавства про державну службу, що унеможливлює застосування наведених правових висновків до спірних правовідносин. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ГУ ПФУ в Черкаській області неодноразово офіційно інформувало Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області та голову комісії з реорганізації про процес створення нових структурних підрозділів та необхідність добору кадрів на посади державної служби у новій організаційній структурі Пенсійного фонду. Інформація про наявність вакантних посад та умови їх зайняття передавалася через засоби офіційного електронного зв`язку, а також публікувалася у відкритих джерелах, зокрема на офіційних сторінках у соціальних мережах та інших ресурсах, доступних для ознайомлення працівників. Колегія суддів зазначає, що ця інформація була доступна всім працівникам припинених структур Фонду соціального страхування, включаючи позивачку. Такий спосіб інформування відповідає об`єктивним умовам реорганізаційного процесу та масового скорочення, коли фізична можливість персонального письмового інформування кожного працівника про всі наявні вакансії відсутня. Слід також враховувати, що в умовах масштабної реорганізації та значного обсягу кадрових змін забезпечити індивідуальне письмове повідомлення кожного працівника про кожну вакансію було об`єктивно неможливо та не передбачено жодним нормативно-правовим актом. Відповідач обрав оптимальний з точки зору публічності і доступності спосіб донесення інформації. В свою чергу, позивачка подавала резюме, але за результатами співбесіди відмовилась в телефонній розмові від запропонованих їй вакантних посад в м. Сміла та в м. Кам`янка Черкаського району Черкаської області, у тому числі від посади державної служби у відповідача, яка за функціональними обов`язками була однаковою з раніше виконуваною роботою в Управлінні Фонду соціального страхування, так як не бажала проходити додаткове навчання, яке необхідне для зайняття посади державного службовця. Така поведінка позивачки свідчить про відсутність у неї реального наміру працевлаштуватися на запропоновані посади в ГУ ПФУ в Черкаській області, оскільки вона свідомо відмовилася від участі у процедурі відбору, передбаченій Законом 889-VIII, не бажаючи проходити необхідне навчання та інші етапи, обов`язкові для зайняття посад державних службовців. Вказані обставини додатково підтверджують, що позивачка мала можливість реалізувати своє право на працевлаштування у правонаступника, однак добровільно обрала відмову від цієї можливості. Тому колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянтки про порушення її трудових прав у частині ненадання пропозицій щодо працевлаштування. Також слід зазначити, що наведені обставини свідчать про належне виконання відповідачем своїх обов`язків щодо інформування працівників про наявність вакансій, а відсутність письмового персоналізованого повідомлення позивачки про кожну конкретну вакансію не є порушенням з огляду на специфіку правового статусу посад, обмеження, встановлені Законом № 889-VIII, та реальні дії відповідача щодо забезпечення відкритості та доступності інформації про кадрові потреби органу-правонаступника. Крім того, колегія суддів бере до уваги, що державна служба є інструментом реалізації публічного інтересу, а тому її кадровий склад формується виключно відповідно до визначених законом процедур, які забезпечують рівність, прозорість та ефективність відбору. Будь-яке нехтування вимог Закону № 889-VIII щодо конкурсного порядку призначення суперечило б принципу правової визначеності та економічної доцільності витрачання бюджетних коштів. При цьому колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази дискримінаційного ставлення до позивачки або вибіркового підходу у процесі інформування про вакансії. Інформація про добір персоналу була однаково доступною для всіх працівників ліквідованого Фонду соціального страхування. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що обов`язок відповідача щодо інформування працівників та забезпечення їх доступу до конкурсних процедур з відбору на посади державної служби виконано належним чином. Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Тоботи Юлії Сергіївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач: Черпак Ю.К. Судді: Файдюк В.В. Штульман І.В. Повний текст постанови виготовлено 02.07.2025.