Постанова 4852 № 160/31785/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 липня 2025 року м. Дніпросправа № 160/31785/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року (суддя 1-ї інстанції Луніна О.С.) в адміністративній справі №160/31785/24 за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: 29.11.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради, в якому просить: - стягнути з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 07 лютого 2022 року по 24 жовтня 2024 року, у сумі 494690,05 грн; - стягнути з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 50000 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем було виконано судове рішення про поновлення на посаді позивача із затримкою, а отже вважає, що має право на отримання на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 07 лютого 2022 року по 24 жовтня 2024 року, у сумі 413164,44грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивачем та відповідачем на вказане рішення суду подані апеляційні скарги. Позивач просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення про стягнення середнього заробітку у розмірі 433333,71грн. Апеляційна скарги позивачки обґрунтована неправильним обрахунком судом першої інстанції кількості робочих днів за період вимушеного прогулу. Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позву. В апеляційній скарзі зазначено, що судом не враховано те, що позивачка у спірний період працювала та отримувала у спірний період заробітну платню. Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу позивача в якому просить відмовити у її задоволенні. Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить відмовити у її задоволенні. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступного висновку. Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року по справі №160/8392/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровського міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ начальника Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради № 68-к від 08.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 12.04.2021 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 13.04.2021 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.04.2021 року по день винесення рішення суду у розмірі 36671,40 грн. (сума вказана без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язових платежів). Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 року апеляційну скаргу Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року в адміністративній справі №160/8392/21 - без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.10.2022 року по справі №160/8392/21 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди. Зважаючи на те, що з моменту прийняття рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 30 липня 2021 року у справі №160/8392/21, в частині поновлення позивача на посаді, та не виконання вказаного рішення відповідачем, позивач звернулась до суду з позовом про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року по справі №160/20819/22 ухвалено: позовну заяву ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Зобов`язано Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 31.07.2021 року до 06.02.2022 року. Не погоджуючись з вказаним рішенням, Інспекцією з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради подано апеляційну скаргу. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року по справі №160/20819/22 постановлено: апеляційну скаргу Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради - залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року в адміністративній справі №160/20819/22 - залишено без змін. 24 жовтня 2024 року, Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради винесено наказ №114/к від 24 жовтня 2024 року Про поновлення на роботі Лариси ШЕВЧЕНКО. Разом з тим, вказаний наказ не містить даних щодо виплати позивачці середнього заробітку по час вимушеного прогулу, що й обумовило звернення останньої до суду. Позивач вважаючи, що наділена правом на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 236 КЗпП України за період з 07.02.2022 по 24.10.2024, звернулася до суду із цим позовом. Суд першої інстанції задовольняючи позові вимоги частково, самостійно здійснив обрахунок кількості робочих днів за спірний період та визначив суму до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення дійшов висновку, що його слід змінити, з огляду на наступне. Спірним у справі є питання наявності у позивача права на отримання середнього заробітку відповідно до ст. 236 КЗпП України за період з 07.02.2022 по 24.10.2024, за час невиконання відповідачем судового рішення про поновлення на посаді. Принцип обов`язковості судових рішень в адміністративному судочинстві закріплено у ст.14 КАС України, відповідно до частини першої якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Зазначена норма кореспондує з положеннями ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Положення ст. 236 КЗпП України свідчить про те, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. При цьому законодавець, з огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений ст. 235 КЗпП України і одночасно закріплений у ст. 371 КАС України, виходив з того, що будь-яка протиправна/винна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі. Так, за встановлених судом першої інстанції обставин цієї справи, судове рішення про поновлення позивача (справа №160/8392/21) 30.07.2021 є датою яка є початком виникнення у відповідача обов`язку видати наказ про поновлення позивача на посаді, невиконання відповідачем цього рішення у встановлений строк і спосіб. Оскільки відповідачем наказ про поновлення позивача на посаді видано 24.10.2024, тоді як рішення про поновлення на посаді ухвалено 30.07.2021, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач у силу статті 236 КЗпП має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки у справі №160/20819/22 було вирішено питання щодо стягнення середнього заробітку за період з 31.07.2021 по 06.02.2022, то на теперішній час період вимушеного прогулу є з 07.02.2024 по 24.10.2024. Щодо кількості робочих днів, то суд першої інстанції визначив їх 676 днів, позивачка вказує на їх кількість

709. Проте колегія суддів зазначає, що як суд першої інстанції так і позивач наводять неправильну кількість днів. Так суд не обґрунтував наведений у рішенні період кількості робочих днів. Позивач визначаючи свою позицію не врахував приписи Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що набрав чинності 24.03.2022, нормами якого на час воєнного стану зупинила дію усіх статей КЗпП, що регулюють норми робочого часу, пов`язані з неробочими днями. Таким чином у 2022 до набрання чинності вказаного закону, окрім вихідних днів були ще три (3) неробочі дні, такі як 1 та 7 січня та 8 березня. Таким чином, за спірний період робочих днів є 708: 2022 рік - 234; 2023 рік - 260; 2024 рік -

214. З огляду на зазначене, необхідною до стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є сума 432722,52грн. = 708х611,19 (сума вказана без утримання податку та інших обов`язкових платежів). Стосовно доводів відповідача про те, що позивач весь спірний період працювала слід зазначити, що самостійне працевлаштування позивача у період невиконання відповідачем обов`язку щодо виконання рішення суду про поновлення її на посаді не може бути трансльоване на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи проте ухвалив рішення з помилковим застосуванням норм матеріального права, а отже рішення суду необхідно змінити. Заяву позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу слід залишити без розгляду, оскільки вона подана до суду через офіційну електронну адресу суду проте не підписана електронним цифровим підписом. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що відповідно до статті 317 КАС України існують підстави для зміни додаткового рішення суду першої інстанції. Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 167, 315, ст. 317, ст.ст. 321, 322 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. У задоволенні апеляційної скарги Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради відмовити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року в адміністративній справі №160/31785/24 змінити. Абзац другий резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року в адміністративній справі №160/31785/24 викласти в наступній редакції: «Стягнути з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 07 лютого 2022 року по 24 жовтня 2024 року, у сумі 432722,52грн (чотириста тридцять дві тисячі сімсот двадцять дві гривні 52коп).» В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року в адміністративній справі №160/31785/24 залишити без змін. Заяву ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 02 липня 2024 року. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак