Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/16235/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" червня 2025 р. Справа№ 910/16235/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Пономаренка Є.Ю. суддів: Руденко М.А. Барсук М.А. при секретарі судового засідання Муковоз В.І., за участю представників: від позивача - Скрипніченко С.О., Фартушний С.І., від відповідача - представник не прибув, розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МС-БІЛД" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/16235/24 (суддя Демидов В.О., повний текст складено - 28.03.2025) за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "МС-БІЛД" про стягнення 7 628 655,74 грн. ВСТАНОВИВ наступне. Від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до суду надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "МС-БІЛД" про стягнення боргу у розмірі 7 600 000,00 грн та 3% річних у розмірі 28 655,74 грн. Позовні вимоги мотивовані невикористанням відповідачем авансу у розмірі 7 600 000,00 грн у визначений абз. 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764 (із змінами) строк та відповідно наявністю обов`язку з його повернення. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/16235/24 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 7 600 000 (сім мільйонів шістсот тисяч) грн 00 коп. та 3% річних у сумі 28 655 (двадцять вісім тисяч шістсот п`ятдесят п`ять) грн 74 коп. та судовий збір у сумі 114 429,84 грн. Так, враховуючи, що відповідач використання сплаченої замовником суми авансу у розмірі 7 600 000,00 грн належним чином документально не підтвердив, суму заборгованості яка внаслідок цього утворилась не погасив, та невикористані бюджетні кошти замовнику по закінченню тримісячного терміну не повернув, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на наявність прострочення кредитора, а саме надання позивачем проєктно - кошторисної документації неналежної якості, та бездіяльність позивача щодо усунення її недоліків. На підтвердження вказаних доводів до апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази (додатки 2-6). Стосовно вказаних документів колегія суддів вказує наступне. В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 3 вказаної статті відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заперечення, мають бути подані відповідачем одночасно з поданням відзиву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена відповідачем до суду та належним чином обґрунтована. Відповідач про неможливість подання наведених доказів до суду першої інстанції не повідомляв. При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач був обізнаний про розгляд даної справи судом, проте правом на подання відзиву на позов не скористався, обмежившись поданням клопотання про відкладення розгляду справи. Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апелянт доказів неможливості подання доказів до суду першої інстанції не надав, відповідних доводів не навів. З огляду на викладене, документи додані скаржником до апеляційної скарги не приймаються колегією суддів та справа переглядається без їх врахування. Представники позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач (апелянт) правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, та надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що його представник не має змоги з`явитися у судове засідання, призначене на 16.06.2025, через участь в іншому судому засіданні в Господарському суді міста Києва. Дослідивши обставини, заявленого клопотання, колегією суддів відмовляється у його задоволенні, оскільки відповідачем у справі є товариство, а не окремий його представник, в свою чергу, Господарським процесуальним кодексом України передбачена участь у судовому процесі через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу. Крім цього, наведені причини не належать до об`єктивних причин неможливості представника відповідача бути присутнім в судовому засіданні у цій справі з огляду на суб`єктивне обрання відповідно до наведених причин представником відповідача у цій справі поведінки, коли він на власний розсуд надає пріоритет участі в судових засіданнях в інших справах перед участю в судовому засіданні у цій справі. З урахуванням того, що неявка представника апелянта в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови. Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV. Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. 08.12.2023 між Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МС-БІЛД" (генпідрядник) укладено договір про виконання робіт № 314Г/12-23 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а генпідрядник зобов`язується відповідно до проектної документації та умов цього договору виконання будівельних, монтажних та інших робіт на об`єкті "Будівництво пожежно-рятувального посту на території міста Києва за адресою: Дарницький район, Соломії Крушельницької", за ДК 021:2015 код 45210000-2 Будівництво будівель (далі - об`єкт), що виконується за рахунок коштів державного бюджету України. Строки виконання робіт встановлюються цим договором і визначаються датою їх початку та закінчення (п. 2.1 договору). За умовами п. 2.2 генпідрядник зобов`язується виконати роботи на протязі 12 місяців з дати підписання договору та здати об`єкт замовнику у строк до 06.12.2024. Календарний графік виконання робіт складає генпідрядник та передає його замовнику для узгодження під час підписання договору. Датою закінчення робіт вважається дата їх прийняття замовником за актом (п. 2.7 договору). Відповідно до п. 3.2 договору, в редакції додаткової угоди №4 від 22.05.2024, загальна сума договору становить 74 838 148,24 грн, у тому числі ПДВ - 12 473 024,71 грн. Згідно з п. 4.2 договору в редакції додаткової угоди № 5 від 17.07.2024 відповідно до абзацу 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764 (із змінами), після підписання договору замовник має право надати генпідряднику попередню оплату у 2024 році у розмірі до 30% від суми фінансування, передбаченої на 2024 рік, що становить 7 600 000,00 грн, в тому числі ПДВ 1 266 666,67 грн. Попередня оплата здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів генпідряднику робіт (крім нерезидентів) на небюджетні рахунки, відкриті на їх ім`я в органах Державної казначейської служби України у встановленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів генпідрядником виключно з таких рахунків на цілі, визначені цим договором, з наданням підтверджуючих документів органами Державної казначейської служби України для здійснення платежів (п. 4.3 договору). Умовами п.5.3.30 договору передбачено, що генпідрядник зобов`язаний повернути після закінчення строку, визначеного в договорі, невикористану суму попередньої оплати, що передбачена п. 4.2 договору, із сплатою генпідрядником замовнику 3% річних від вартості попередньої оплати. Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 03.01.2025 або до передачі об`єкта будівництва замовнику, а у випадку невиконання сторонами зобов`язань, передбачених договором, - діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 14.1 договору в редакції додаткової угоди №4 від 22.05.2024 до договору). Сторонами також погоджено додатки до договору, як то договірна ціна та графіки етапів виконаних робіт. Листом за вих. від 17.07.2024 №71/5825 відповідач звернувся до позивача із заявкою на отримання попередньої оплати. Матеріали справи містять рахунок на оплату №323 від 18.07.2024, виставлений відповідачем щодо попередньої оплати згідно додаткової угоди №5 від 17.07.2024 за виконання робіт з будівництва пожежно-рятувального посту на території міста Києва за адресою: Дарницький район, вул. Соломії Крушельницької, у сумі 7 600 000,00 грн. 18.07.2024 позивач здійснив попередню оплату у сумі 7 600 000,00 грн на рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією №11 від 18.07.2024. Доказів використання авансу за призначенням у строк визначений абз. 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764 (із змінами), відповідачем не надано. Позивач неодноразово звертався до відповідача листами від 22.10.2024 №7102-8643/7118, від 01.11.2024 №7102-8922/7118, від 15.11.2024 №7102-9374/7118 щодо повернення невикористаних сум авансу в повному обсязі та спати 3% річних, проте відповіді не отримав, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Судом першої інстанції наведені вимоги позивача визнані обґрунтованими та були задоволені. Колегія суддів погоджується із наведеними в оскаржуваному рішенні висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне. Між сторонами виникли та склалися правовідносини у сфері виконання підрядних робіт. Відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Глава 61 Цивільного кодексу України у параграфах 2 - 4 регулює окремі різновиди договорів підряду. Тому загальні норми параграфа 1 глави 61 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до окремих видів договорів підряду, передбачених цим Кодексом. Юридичний аналіз зазначених правових положень дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання. З огляду на характер робіт, які відповідач, як генпідрядник, зобов`язався виконати за умовами укладеного між сторонами договору про виконання робіт від 08.12.2023 №314Г/12-23, а саме: виконання будівельних, монтажних та інших робіт на об`єкті "Будівництво пожежно-рятувального посту на території міста Києва за адресою: Дарницький район, Соломії Крушельницької", за ДК 021:2015 код 45210000-2 Будівництво будівель, які є будівельними, зазначений договір за своєю правовою природою є договором будівельного підряду. Відповідно до статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 затверджений Порядок державного фінансування капітального будівництва (далі-Порядок), який є спеціальним нормативно-правовим актом в галузі капітального будівництва за державні кошти, який в тому числі уточнює та визначає порядок фінансових розрахунків між сторонами договору генерального підряду, покладає на сторони цивільно-правові обов`язки. Відповідно до пункту 3 Порядку цей Порядок є обов`язковим для підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що здійснюють капітальне будівництво, у разі його фінансування за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень. Згідно з п. 4.2 договору в редакції додаткової угоди № 5 від 17.07.2024 відповідно до абзацу 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764 (із змінами), після підписання договору замовник має право надати генпідряднику попередню оплату у 2024 році у розмірі до 30% від суми фінансування, передбаченої на 2024 рік, що становить 7 600 000,00 грн, в тому числі ПДВ 1 266 666,67 грн. Листом за вих. від 17.07.2024 №71/5825 відповідач звернувся до позивача із заявкою на отримання попередньої оплати. Матеріали справи містять рахунок на оплату №323 від 18.07.2024, виставлений відповідачем щодо попередньої оплати згідно додаткової угоди №5 від 17.07.2024 за виконання робіт з будівництва пожежно-рятувального посту на території міста Києва за адресою: Дарницький район, вул. Соломії Крушельницької, у сумі 7 600 000,00 грн. 18.07.2024 позивач здійснив попередню оплату у сумі 7 600 000,00 грн на рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією №11 від 18.07.2024. Відповідно до абзацу 2 пункту 19 Порядку замовник перераховує підряднику аванс, якщо це передбачено договором (контрактом). Розмір авансу не може перевищувати 30 відсотків вартості річного обсягу робіт. Підрядник зобов`язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом трьох місяців після одержання авансу. По закінченні тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику. Отже, з урахуванням абз. 2 п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764 (із змінами), термін використання наданих коштів авансового платежу закінчився 18.10.2024. Доказів використання авансу за призначенням станом на 18.10.2024 позивачу та суду не надано. З огляду на викладене, враховуючи положення абзацу 2 пункту 19 Порядку по закінченню тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 7 600 000,00 грн коштів невикористаного авансу. Доводи апелянта про наявність прострочення кредитора, а саме надання позивачем проєктно - кошторисної документації неналежної якості, бездіяльність позивача щодо усунення її недоліків, не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку з повернення невикористаної суми авансу, враховуючи наступне. Як вже вказувалося, листом за вих. від 17.07.2024 №71/5825 саме відповідач звернувся до позивача із заявкою на отримання попередньої оплати. Отже, відповідач, розуміючи, що наявна в нього проєктно - кошторисна документація має недоліки (за його ж доводами), що в свою чергу, може перешкодити йому використати аванс у визначений строк, все одно звернувся до позивача з листом про надання авансу. Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Аналіз частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, "injuria". Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін "зловживання правом" свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права. Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків. Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав. Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності. За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. У даному випадку, поведінка відповідача, який звернувся до позивача за отриманням авансу, а наразі вказує про наявність недоліків в кошторисній документації, є суперечливою, оскільки підрядник отримуючи аванс, при не усунених недоліках в проєктно - кошторисній документації мав розуміти неможливість використання його у встановлений строк. Враховуючи наведене, колегія суддів застосовує концепцію заборони суперечливої поведінки, а тому наведені доводи скаржника не можуть бути підставою для задоволення вимог апеляційної скарги. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 600 000,00 грн невикористаного авансу. Позивачем також було заявлено до стягнення 3% річних у сумі 28 655,74 грн. Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц). Умовами п.5.3.30 договору передбачено, що генпідрядник зобов`язаний повернути після закінчення строку, визначеного в договорі, невикористану суму попередньої оплати, що передбачена п. 4.2 договору, із сплатою генпідрядником замовнику 3% річних від вартості попередньої оплати. Отже, враховуючи, що відповідач невикористані кошти авансу замовнику по закінченню тримісячного терміну не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення 3% річних у сумі 28 655,74 грн. Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта). Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МС-БІЛД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 у справі №910/16235/24- без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена: 01.07.2025 року. Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко Судді М.А. Руденко М.А. Барсук