Постанова 4805 № 286/105/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/105/24 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л. Категорія 62 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М., з участю секретаря судового засідання Смоляра А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 286/105/24 за позовом ОСОБА_1 до Овруцької міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 25 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гришковець А.Л. у місті Овручі, в с т а н о в и в : У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила встановити факт її проживання із спадкодавцем - ОСОБА_4 на момент її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю протягом п`яти років в АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона мала рідного дядька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його рідною сестрою була її мати - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Її дядько був одружений із ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Овруч. Вона придбала квартиру АДРЕСА_2 . Приблизно останні вісім років до своєї смерті ОСОБА_4 тяжко хворіла, з квартири майже не виходила, самостійно себе майже не обслуговувала. Так як у неї в місті Овруч нікого з рідних не було, вона взяла обов`язок по її піклуванню та догляду на себе. Всі роботи по господарству були на ній, так як ОСОБА_4 через хворобу не могла цього робити. Вона купувала продукти харчування, ліки, робила все для задоволення її життєвих потреб. Їй доводилось прати, мити, витирати. Вона та ОСОБА_4 були зареєстровані в місті Овруч за різними адресами проживання, але фактично тривалий час проживали разом. Після смерті ОСОБА_4 вона за свій рахунок здійснила поховання та на власний розсуд розпорядилася речами покійної. Із дня смерті і по даний час вона утримує квартиру, що належала померлій, сплачує всі комунальні послуги, проводить ремонт. На даний час, в квартирі проживає та доглядає за нею її син - ОСОБА_7 . Вважала, що так як вона проживала спільно із ОСОБА_4 протягом останніх п`яти років до дня її смерті, то згідно чинного законодавства має право на отримання майна як спадщину, що належало померлій. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 25 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі, позивачка просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що в судовому засіданні вона вказувала, і це підтверджується копіями відповідних документів, що померла ОСОБА_4 є дружиною її рідного дядька, ОСОБА_5 . Вона не говорила про кровну спорідненість із нею. Також нею надавались пояснення, що визнанням цього факту хотіла отримати статус спадкоємця будь-якої черги. Отримавши такий статус, в подальшому вона могла б ставити питання про зміну черговості спадкування або взагалі, виключення осіб від права на спадкування. Вказує, що при встановленні факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем, не обов`язково мати кровну спорідненість. Встановлюється сам факт проживання, необов`язково це мають бути родичі. Крім того, свідки, які були допитані в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_4 була особою, яка хворіла, не ходила, не мала можливості вести домашнє господарство. Вона отримувала пенсію ОСОБА_4 , і ці кошти витрачала для придбання останній ліків, їжі та одягу. Суд вказані обставини помилково не взяв до уваги. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував відсутністю правових підстав для його задоволення. Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке. Судом встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.50). Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй квартиру АДРЕСА_2 , в якій вона була зареєстрована та проживала. Із копії заповіту від 07 вересня 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за №2-1950, вбачається, що ОСОБА_4 все своє майно заповіла в рівних частках своїм дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які у встановлений законом шестимісячний строк - 19 грудня 2011 року та 26 грудня 2011 року відповідно звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини (а.с.51). 20 серпня 2022 року до Овруцької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_1 . Дані обставини підтверджуються копіями спадкової справи №610/2011 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та договору купівлі-продажу від 25 жовтня 1997 року, зареєстрованого в реєстрі 5817 (а.с.47-58). Як вбачається із копії архівної довідки Державного архіву Житомирської області №Б/123 від 25 січня 2018року, у книзі реєстрації актових записів про народження по Давидківській сільській раді Ушомирського району (нині Коростенського району Житомирської області) за 1924 рік зазначено, що ОСОБА_8 «так у документі» народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьки: Виговськіе «так у документі» ОСОБА_9 «так у документі», 1903 року народження, українець, та ОСОБА_10 «так у документі», 24 роки, українка (а.с.10). Згідно копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя від 24 січня 2018 року, якою підтверджено факт укладення шлюбу між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 (а.с.8). Із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 02 липня 1949 року, виданого на російській мові, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_12 (позивач). Її батьками зазначені: батько - ОСОБА_11 , мати - ОСОБА_13 (а.с.12). Копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 06 листопада 1979 року підтверджує зміну прізвища ОСОБА_14 з « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_16 » в зв`язку з укладенням шлюбу (а.с.4). Копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 16 вересня 2004 року, у свою чергу, підтверджує факт смерті ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.9). Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначала, що приблизно останні вісім років до своєї смерті ОСОБА_4 тяжко хворіла, з квартири майже не виходила, самостійно себе майже не обслуговувала. Так як у неї в місті Овруч нікого з рідних не було, вона взяла обов`язок по її піклуванню та догляду на себе. І хоча вона та ОСОБА_4 були зареєстровані в місті Овруч за різними адресами проживання, але фактично тривалий час проживали разом. Відповідно до частин 2, 4 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 передбачено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт тощо. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. Предметом доказування у справах про встановлення факту проживання однією сім`єю є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Суд першої інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання зі спадкоємцем, а покази свідків у суді першої інстанції суперечливі і з достовірністю не підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю разом з ОСОБА_4 протягом п`яти років до дня смерті останньої. Колегія суддів звертає увагу на те, що сам факт перебування позивачки з ОСОБА_4 у близьких та дружніх стосунках не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період (не менше 5 років) однією сім`єю, оскільки позивачці необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат тощо. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував наведені норми матеріального права та дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю, ведення спільного бюджету ОСОБА_1 не надано. Доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 25 лютого 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді