Постанова 4854 № 420/18888/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/18888/24 Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту: 02.10.2024 р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Суворовського районного суду м. Одеси про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації (далі ТУ ДСА) України в Одеській області, Суворовського районного суду м. Одеси, про: - визнання протиправним пп."б" п.9 наказу "Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям" від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап (з 22 січня 2024 року) по Суворовському районному суду м. Одеси в частині встановлення з 22 січня 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу консультанту Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , стаж якої на 22 січня 2024 року складає понад 15 років та скасувати пп."б" п.9 наказу "Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям" від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап (з 22 січня 2024 року) по Суворовському районному суду м. Одеси в частині встановлення з 22 січня 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу консультанту Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 ; - зобов`язання ТУ ДСА України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі 50 відсотків відповідно до ст. 52 Закону України "Про державну службу" та наказу Суворовського районного суду міста Одеси "Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 " від 15 червня 2016 року №65-о/с-ап; - відповідно до п.2 ч.1 ст. 371 КАС України допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що згідно пп."б" п.9 наказу Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап, відповідно до п.13 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено з 22 січня 2024 року, замість раніше встановленої, надбавку за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу працівникам Суворовського районного суду м. Одеси, а саме ОСОБА_1 . Тобто, при розрахунку надбавки за вислугу років були застосовані приписи абзацу Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", у якому зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу. Не погоджуючись з винесенням вищевказаного наказу в частині зменшення їй відсоткового розміру надбавки за вислугу років, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом. Відповідач ТУ ДСА в Одеській області, позов не визнав, вказуючи, що відповідач позов не визнає та зазначає, що при розрахунку надбавки Суворовським районним судом міста Одеси застосовані приписи абз.2 п.12 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року №3460-IX, а саме: надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Отже, позивачу відповідно до вимог діючого Закону встановлена надбавка за вислугу років на державній службі в максимально допустимому розмірі. Відповідач Суворовський районний суд міста Одеси, правом подання відзиву на позов не скористався. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Суворовського районного суду міста Одеси, ТУ ДСА України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним пп."б" п.9 наказу "Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям" від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап (з 22 січня 2024 року) по Суворовському районному суду м. Одеси в частині встановлення з 22 січня 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу консультанту Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , стаж якої на 22 січня 2024 року складає понад 15 років та скасувати підпункт "б" п.9 наказу "Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап (з 22 січня 2024 року) по Суворовському районному суду м. Одеси в частині встановлення з 22 січня 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу консультанту Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 . Зобов`язано ТУ ДСА України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі 50 відсотків відповідно до ст. 52 Закону України "Про державну службу" та наказу Суворовського районного суду міста Одеси "Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 " від 15 червня 2016 року №65-о/с-ап. В апеляційній скарзі ТУ ДСА України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги: - враховуючи принцип презумпції конституційності, згідно якого закон може бути визнаний неконституційним винятково на таких підставах, які передбачають чітке, недвозначне, поза розумним сумнівом порушення Конституції, а не в результаті сумнівних аргументованих маніпуляцій. Хоча цей принцип прямо не закріплений у Конституції України (має імпліцитний характер), його значення визнають усі сучасні конституційні держави. (див, зокрема, окрему думку судді Конституційного Суду України Лемака В. В. стосовно Рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абзацу першого пункту 40 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 11 жовтня 2018 року N 7-р/2018), тому звертаємо увагу, що норми абз.2 п.12 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ, не визнані неконституційними й підстави для їх незастосування відповідачем наразі відсутні. На виконання вимог Закону та вищевказаних рекомендацій, Наказом Суворовського районного суду міста Одеси від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап "Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям" на підставі п.12 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", позивачу встановлено на 2024 рік з 22 січня 2024 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу. Таким чином, відсутні правові підстави для визнання протиправним наказу Суворовського районного суду м. Одеси "Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям" від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап з 22 січня 2024 року, в частині, що стосується позивача, оскільки наказ виданий на виконання вимог Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", що не враховано судом першої інстанції; - відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, на власний розсуд визначати розмір надбавки за вислугу років ніж це прямо передбачено законодавством України, що не враховано судом першої інстанції; - зобов`язання відповідача вчинити певні дії зобов`язального характеру є неналежним способом захисту порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови з задоволенні вказаної позовної вимоги, оскільки належним способом захисту в даному випадку є вимога про стягнення відповідної суми коштів з затвердженої бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", передбаченої Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", що не враховано судом першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ТУ ДСА України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини. ОСОБА_1 перебуває на посаді консультанта Суворовського районного суду міста Одеси, що підтверджується відповідними записами із трудової книжки. Згідно наказу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року №65-о/с-ап, позивачу з 01 червня 2016 року встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 50% посадового окладу, як такій, стаж держаної служби якої станом на 01 червня 2016 року становить понад 28 років 6 місяців 12 днів. Водночас, за пп."б" п.9 наказу Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап, відповідно до п.13 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено з 22 січня 2024 року, замість раніше встановленої, надбавку за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу працівникам Суворовського районного суду м. Одеси, стаж яких на 22 січня 2024 року складає понад 15 років, а саме консультанту суду ОСОБА_1 . Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на встановлені обставини справи, в межах спірних правовідносин суд вважає за необхідне застосувати ч.1 ст.52 Закону України "Про державну службу" як норму спеціального нормативно-правового акту, а не п.12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким навпаки звужується обсяг прав державних службовців на достатній рівень оплати праці. Разом з тим, роз`яснення НАДС щодо розрахунку заробітної плати державних службовців мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців. Суд першої інстанції дійшов висновку, що повноваження щодо здійснення перерахунку та виплати заробітної плати державним службовцям місцевих загальних судів Одеської області належать територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Одеській області, як розпоряднику коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності Суворовського районного суду міста Одеси. Отже, саме ТУ ДСА України в Одеській області уповноважено здійснити позивачу перерахунок та виплату надбавки за вислугу років. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст.ст. 2, 5 ч.ч.1, 2, 4, 5 ст. 50, ч.1 ст. 52 Закону України "Про державну службу", ч.1 ст.150, ч.6 ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Рішенню Конституційного Суду від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, Рішенню Конституційного Суду від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, Рішенню Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017, Рішенню Конституційного Суду від 28 серпня 2020 року №10-р/2020. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Відповідно ст. 2 Закону України "Про державну службу", державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Відповідно ст. 5 Закону України "Про державну службу", правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів. Згідно ч.6 ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Відповідно ч.1 ст. 150 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Отже, питання оплати праці державних службовців апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Так, відповідно ч.1 ст. 50 Закону України "Про державну службу", держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Згідно ч.2 ст. 50 Закону України "Про державну службу", заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення). Згідно ч.4 ст. 50 Закону України "Про державну службу", джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України. При цьому, за приписами ч.5 ст. 50 Закону України "Про державну службу", скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них. Частиною 1 ст. 46 Закону України "Про державну службу" встановлено, що стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Відповідно ч.1 ст. 52 Закону України "Про державну службу", надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Отже, ч.1 ст. 46, ст. 50 та ч.1 ст. 52 Закону України "Про державну службу" гарантоване право державних службовців надбавка за вислугу років на державній службі у чітко визначеному ч.1 ст. 52 Закону України "Про державну службу" розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Однак, Верховною Радою України 09 листопада 2023 року прийнято Закон №3460-ІХ, п.12 розділу "Прикінцеві положення" якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Відповідно ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, надаючи тлумачення ст. 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп і від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що ч.1 ст. 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абз.3 п.2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абз.2 п.4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001). Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз.6 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017). Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абз.3 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (п.156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява №44912/98). Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у ч.3 ст. 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних. Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22. Таким чином, Законом №3460-ІХ запроваджено норму, яка суперечить нормі ч.1 ст. 52 Закону України "Про державну службу", а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби. Колегія суддів констатує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права. Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта. Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч.ч.1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У свою чергу КАС України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) (ч.ч.1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін. Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України "Про державну службу", а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік. У рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч.2 ст. 19, ст. 130 Конституції України. Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п.1 ч.2 ст. 92 Конституції України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз.8 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів акцентує увагу на тому, що в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч.1 ст. 52 Закону України "Про державну службу", а не п.12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством. В свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців. Як вбачається з матеріалів справи, що до прийняття оскаржуваного наказу позивач отримувала надбавку за вислугу років у розмірі, встановленому згідно з наказом Суворовського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року №65-о/с-ап, позивачу з 01 червня 2016 року встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 50% посадового окладу, як такій, стаж держаної служби якої станом на 01 червня 2016 року становить понад 28 років 6 місяців 12 днів. В подальшому відповідно до пп."б" п.9 наказу Суворовського районного суду м. Одеси від 21 березня 2024 року №22-о/с-ап, відповідно до п.13 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено з 22 січня 2024 року, замість раніше встановленої, надбавку за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу працівникам Суворовського районного суду м. Одеси, стаж яких на 22 січня 2024 року складає понад 15 років, а саме консультанту суду ОСОБА_1 . Відповідно до вимог ч.2 ст. 2 КАС України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З урахуванням неведеної вище правової бази та судові практики Конституційний Суду України та Верховного Суду, колегія суддів вважає, що наказ Братського районного суду Миколаївської області від 07 березня 2024 року №16/ос прийнятий без додержання вимог ч.2 ст. 2 КАС України, а саме: не на підставі, та у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправне звуження прав на отримання надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 50% посадового окладу позивача шляхом прийняття оскаржуваного наказу. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є вірним. Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на позовну заяву, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області залишити без задоволення а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 01 липня 2025 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.