Постанова КЦС ВС № 754/9546/15-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2025 року м. Київ справа № 754/9546/15 провадження № 61-13602св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року в складі судді Бабко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року в складі колегії суддів Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про розірвання договору, стягнення заборгованості за договором оренди, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АК «Укргазбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору, стягнення заборгованості за договором оренди. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 01 липня 2014 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди № 20/06-2014, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування нежитлові приміщення, загальною площею 365,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нежитлові приміщення). Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі. Натомість відповідач не виконав свої зобов`язання, а саме не здійснював перерахування щомісячної орендної плати обумовленої договором, у наслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 570 861,51 грн, з яких: 398 041,36 грн - заборгованість за договором; 29 654,08 грн - пеня; 134 189, 69 грн - інфляційні збитки; 8 976,38 грн - 3 % річних. Посилаючись на зазначене, позивач просив суд розірвати договір оренди від 01 липня 2014 року № 20/06-2014, укладений з відповідачем, та стягнути з останнього зазначену заборгованість. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням від 11 листопада 2015 року Деснянський районний суд міста Києва позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задовольнив. Розірвав договір оренди від 01 листопада 2021 року № 20/06-2014, укладений між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , та стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди у розмірі 570 861,51 грн. Ухвалою від 24 червня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва заяву ОСОБА_1 задовольнив. Заочне рішення від 11 листопада 2015 року скасував і призначив справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Рішенням від 24 квітня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовив. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, врахувавши висновок судово-почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2023 року № 2718/2719/23-32, проведеною експертами Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, відповідно до якого підпис у договорі оренди виконаний не відповідачем, а іншою особою, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Постановою від 11 вересня 2024 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не спростовані доводами апеляційної скарги. Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі 07 жовтня 2024 року ПАТ АБ «Укргазбанк» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання позивача про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи. Також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права (статті 113 ЦПК України, положень Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5) у подібних правовідносинах. Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок експертів судово-почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2023 року № 2718/2719/23-32, зроблений з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (зі змінами та доповненнями), а тому не може бути належним доказом у справі. Надані відповідачем оригінали документів, які містять вільні зразки підписів для проведення судово-почеркознавчої експертизи, не є максимально наближеними до дати підписання договору оренди, оскільки наданні за 2006-2008 роки, а тому не повинні бути братися для порівняльного аналізу. Також звертає увагу на те, що у матеріалах справи є ще один висновок експертіввід 09 листопада 2023 року № CE-19/111-22/34513-ПЧ, якому суди не надали належної оцінки. Заявник вважає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не підписував оскаржуваний правочин та у нього було відсутнє волевиявлення на його укладення. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У листопаді 2024 року адвокат ОСОБА_1 Чекман М. П. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою від 31 жовтня 2024 року Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали Деснянського районного суду міста Києва. Справа надійшла до Верховного Суду у листопаді 2024 року. Фактичні обставини справи, з`ясовані судами 01 липня 2014 року між ПАТ АТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено договір оренди № 20/06-2014, відповідно до умов якого орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 365,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 13-17). Відповідно до пункту 5.1 договору оренди договір укладено на строк 11 календарних місяців. При цьому, якщо за 30 днів до закінчення строку його дії жодна зі сторін не подасть заяви про намір припинити даний договір, строк його дії буде автоматично продовжено на наступні 11 календарних місяців на тих же умовах. У пункті 2.1 договору оренди встановлено, що за користування об'єктом оренди орендар щомісячно сплачує орендодавцеві орендну плату в розмірі 41 462,64 грн, крім того НДС 20 % - 8 292,53 грн, а всього 49 755,17 грн. Згідно з пунктом 2.2 договору орендну плату орендар перераховує самостійно згідно з договором шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10-го числа поточного місяця, складаючи акт наданих послуг за орендними платежами до 25 числа поточного місяця. Договір оренди від 01 липня 2014 року № 20/06-2014, додаток № 2 до договору оренди від 01 липня 2014 року № 20/06-2014 та акт приймання-передачі приміщення та рухомого майна від 01 липня 2014 містить підписи ОСОБА_1 та заступника голови правління ПАТ АБ «Укргазбанк» Рудухи Н. Е., який скріплений печаткою банку. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором оренди від 01 липня 2014 року № 20/06-2014, який міститься у позовній заяві, станом на 20 березня 2015 року наявна заборгованість у загальному розмірі 398 041,36 грн. Деснянський районний суд м. Києва ухвалою від 14 липня 2022 року призначив у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. 28 листопада 2022 року до суду від Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшов висновок експерта від 09 листопада 2022 року № СЕ-19/111-22/34513-ПЧ, відповідно до якого надати відповіді на поставленні запитання суду виявилось неможливим, через недостатній обсяг вільних зразків відповідного ідентифікаційного періоду (т. 1, а. с. 215-220). Ухвалою від 16 січня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва повторно призначив у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. 22 серпня 2023 року від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшов висновок експертів від 15 серпня 2023 року № 2718/2719/23-32. Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово- почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2023 року № 2718/2719/23-32 підписи від імені ОСОБА_1 у нижній правій частині лицевої сторони аркушів 1-4 та графі «Арендатор» на договорі оренди від 01 липня 2014 року № 20/06-2014, у графі «Арендатор» на додатку № 2 до договору оренди, у графі «Арендатор» на акті приймання-передачі приміщення та рухомого майна від 01 липня 2014 року до договору оренди виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 2, а. с. 1-4).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети. У статті 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України). Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке сторона спору вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Зазначений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19. Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, у тому числі вільне волевиявлення учасника правочину. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У частині першій статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендарем орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що вважається істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Звертаючись до суду із позовом у справі, що переглядається, ПАТ АБ «Укргазбанк», зокрема, зазначало підставою для розірвання спірного договору оренди нежитлових приміщень факт систематичної несплати відповідачем орендної плати. Однак відповідач ОСОБА_1 заперечував укладення оскаржуваного договору оренди нежитлових приміщень, зазначав, що він такий договір не укладав та не підписував. Як встановили суди та підтверджується матеріалами справи, підписи на договорі оренди від 01 липня 2014 року № 20/06-2014, додатку № 2 до договору оренди та акта приймання-передачі приміщення та рухомого майна від 01 липня 2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2023 року № 2718/2719/23-32, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз під час розгляду цієї справи. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Почеркознавча експертиза - комплекс заходів, що спрямовані на встановлення належності почерку рукопису й підпису конкретній людині. Зазвичай застосовується для визначення справжності підпису або виявлення фальсифікації документа. Основні завдання, перелік питань, вирішуваних експертизою, а також порядок проведення почеркознавчої експертизи визначено главою 1 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Інструкція). У пунктах 1.3 та 1.4 Інструкції встановлено, що для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації. Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи. Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), має пред`явити їх особі, яка підлягає ідентифікації. У документі, що є підставою для проведення експертизи, орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), зобов`язаний (зобов`язана) зазначити документи, у яких містяться вільні, умовно-вільні зразки почерку та (або) підпису особи. У разі неможливості пред`явити зазначені зразки (смерть виконавця, від`їзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заяву про отримання паспорта (форма № 1), паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, тощо). Відповідно до методики проведення експертиз об`єкти, що надходять на дослідження, поділяються на дві групи: - об`єкти, що ідентифікують (досліджуваний (спірний) об`єкт); - об`єкти, за допомогою яких ідентифікують (зразки почерку, підпису). Зразки почерку (підпису) поділяються на: вільні - тексти (підписи), виконані особою самостійно, власноручно, до виникнення кримінальної (цивільної) справи і не у зв`язку зі справою, за якою проводиться експертиза, коли виконавець не припускав, що вони можуть бути використані як порівняльний матеріал при проведенні експертизи; умовно-вільні - тексти (підписи), виконані особою після порушення кримінальної (цивільної) справи, переважно пов`язані з даною справою, але не спеціально для експертизи (наприклад, пояснення у справі, власноручно написані показання, скарги тощо); експериментальні - тексти (підписи), що виконуються особою під диктування (для текстів) чи самостійно у присутності особи, яка здійснює відібрання порівняльних зразків спеціально для експертизи; такі зразки поділяються на: звичайні - для відбору яких не створюються спеціальні умови; спеціальні - для відбору яких штучно створюються умови, максимально наближені до умов виконання рукопису, що підлягає дослідженню. Матеріали для порівняння в почеркознавчій експертизі - це зразки почерку (підпису) ймовірного виконавця рукопису, що досліджується, в різних документах, які надані на експертизу. Інформація, яку несуть зразки для порівняльного дослідження об`єктивна, відображає існуючі зв`язки, не є речовими доказами, але мають самостійне значення виступаючи об`єктами, які повинні сприяти дослідженню почерку особи, для встановлення обставин, які мають значення для провадження. До основних вимог, які необхідно виконувати при підборі порівняльного матеріалу - зразків, належать достатність та достовірність. Достатність - з точки зору якості та кількості. 3іставлюваність матеріалів для порівняння в почеркознавчій експертизі - якість зразків почерку (підпису) ймовірного виконавця рукопису, який досліджується, що полягає у відповідності порівняльного матеріалу рукопису, що надійшов на дослідження, за мовою, видом документа, його змістом, часом та умовами виконання. Співставлення зразків є необхідною передумовою проведення глибокого та всебічного порівняльного дослідження в процесі ідентифікації. Достатня кількість зразків означає такий їхній обсяг, який би забезпечував можливість повного та всебічного співставлення усіх ознак, які містяться у рукописі (підписі). Достовірність матеріалів для порівняння в почеркознавчій експертизі - безперечність походження рукописів від осіб, в якості зразків почерку (підпису) яких вони направлені на експертизу. Забезпечується слідчим або судом шляхом здійснення установленої законом процедури, яка дозволяє переконатися у безперечній належності зразків почерку певній особі. Достовірність вільних і в ряді випадків умовно-вільних зразків забезпечується шляхом пред`явлення відповідних рукописів особам, від імені яких вони значаться або належність яким припускається; достовірність експериментальних зразків - виконанням відповідних рукописів конкретною особою в присутності слідчого або суду. У випадку сумніву експерта в достовірності зразків останні повертаються органу, яким було призначено експертизу, для з`ясування їх походження. Під належною якістю зразків розуміється їхня порівнянність із досліджуваним об`єктом по ряду своїх характеристик. А саме: зразки повинні бути виконані тією ж мовою, що і досліджуваний документ, тому що інша мова передбачає іншу писемність із своєрідною будовою букв; розрив у часі виконання зразків та досліджуваного документа був мінімальним; вільні зразки за своїм змістом і цільовим призначенням належали до того ж виду документів, що і досліджуваний документ. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (частина перша статті 110 ЦПК України). У статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Оскільки на спростування вказаного висновку експерту позивач не надав належних доказів, то колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що висновок експертів судово-почеркознавчої експертизи, проведеної під час розгляду цієї справи є належним і достовірним доказом на підтвердження того, що відповідач не укладав оспорюваний правочин. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що висновок експертів судово-почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2023 року № 2718/2719/23-32, зроблений з порушенням Інструкції, а також доводи касаційної скарги про те, що експертиза проведена на підставі наданих відповідачем оригіналів документів, які містять вільні зразки підписів для проведення судово-почеркознавчої експертизи за 2006-2008 роки, які не є максимально наближеними до дати підписання договору оренди, а тому не повинні бути братися для порівняльного аналізу, з огляду на таке. Як відомо з матеріалів справи, а саме з мотивувальної частини висновку експерта від 15 серпня 2023 року (т. 2, а. с. 2), експерту для дослідження були надані вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_1 за 2006, 2008, 2011, 2015, 2016 роки, а не тільки за 2006 та 2008 рік, як це стверджує представник банку в касаційній скарзі. Крім того, посилаючись на проведення експертизи з порушенням вимог Інструкції, заявник не вказує, які саме положення порушенні експертами під час проведення експертизи та в чому вони полягають. Також є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки висновку експерта від 09 листопада 2023 року № CE-19/111-22/34513-ПЧ, оскільки такий висновок не містить відповідей на поставлені судом першої інстанції запитань, а містить лише повідомлення експерта про неможливість надання висновку на поставленні питання, через недостатній обсяг вільних зразків підпису ОСОБА_1 . У зв`язку з чим суди обґрунтованого не взяли до уваги зазначений висновок. Також колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання позивача про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи. Так, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що висновок експерта є належно обґрунтований та аргументований, його дослідницька частина узгоджується з підсумковими висновками експертизи та наявними у справі доказами, підстави для сумніву у його правильності у суду відсутні. Крім того, суди керувалися тим, що позивач не надав обґрунтованих та належних пояснень щодо не погодження з висновком експерта від 15 серпня 2023 року № 2718/2719/23-32, а доводи щодо його не відповідності висновку Інструкції суди не прийняли, оскільки такі не підтверджені належними та достатніми доказами. Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі № 201/15019/14 зазначено, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, суд може призначити повторну експертизу, яка доручається іншому експертові (експертам). Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи. Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (постанова Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14). Встановивши, що висновок судово-почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2023 року № 2718/2719/23-32 належно обґрунтований та аргументований, його дослідницька частина узгоджується з підсумковими висновками експертизи та наявними у справі доказами, а також відсутність обставин, які викликають сумніви у правильності висновку експерта, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для призначення у справі повторної судово-почеркознавчої експертизи, відповідно частини другої статті 113 ЦПК України. Узагальнюючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій належно дослідили зібрані у справі докази, зокрема висновок судово-почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2023 року № 2718/2719/23-32, та надали їм відповідну оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України не знайшли свого підтвердження, оскільки фактично зводяться до незгоди заявника із встановленими судами обставинами справи та здійсненою ними оцінкою доказів. Оцінюючи окремі доводи касаційної скарги щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права Верховний Суд керується таким. Так, заявник зазначає, що у цій категорії справ висновок експерта має ключове значення, а право на перевірку достовірності ключового доказу є фундаментальним правом позивача, обмеження або порушення якого свідчить про порушення принципів рівності та змагальності сторін. Водночас значимість висновку експертизи не означає, що суди у всіх випадках при незгоді іншої сторони мають призначати повторні експертизи. У цій справі з урахуванням положень частини другої статті 113 ЦПК України, змісту висновку експерта, аналізу інших доказів у сукупності суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи. Вказаний висновок експертизи достатньо обґрунтований, його дослідницька частина має узгодженість з підсумковим висновком експертизи, підстави для сумніву у його правильності у судів першої та апеляційної інстанцій відсутні. Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, не можуть бути взятті колегією суддів до уваги, оскільки не містять обґрунтування необхідності застосування такої правової норми для вирішення спору в контексті конкретних обставин справи, встановлених судами, та не містять обґрунтування, у чому полягає помилка судів під час застосування відповідних норм права. Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Отже, встановивши, що підпис у спірному договорі оренди виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, а отже зазначений договір слід вважати неукладеним, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати. Такі висновки відповідають встановленим обставинам справи, прийнятті з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не спростовані доводами касаційної скарги. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко