Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/4065/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.05.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4065/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чус О.В. доповідач, суддів: Дармін М.О., Кощеєв І.М. секретар судового засідання: Солодова І.М. Представники сторін не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2024 (повний текст рішення складено 08.11.2024, суддя Євстигнеєва Н.М.) у справі № 904/4065/24 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс", с. Піщане Полтавської області до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро", с. Олександрівка Дніпропетровської області про стягнення 434 185,48 грн, ВСТАНОВИВ: В вересні 2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремікс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" заборгованості у розмірі 434 185,48 грн. з яких: - основний борг у розмірі 218 265,60 грн; - пеня у розмірі 38 450,62 грн; - 18 % річних у розмірі 99 812,32 грн; - втрати від інфляції у розмірі 77 656,94 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №148 від 25 липня 2017 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" про стягнення 434 185,48 грн задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" основний борг у розмірі 218 265,60 грн. пеню у розмірі 19 225,31 грн. 18 % річних у розмірі 16 635,39 грн. втрати від інфляції у розмірі 77 656,94 грн. та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 5 210,23 грн. 12 листопада 2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" до господарського суду надійшла заява, якою просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремік" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" (ідентифікаційний код 41406048; вул. Студентська, буд. 1-А, кв. 17, с. Олександрівка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська область, 52051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" (ідентифікаційний код 30748505; вул. Польовий Стан, буд. 1, село Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область, 39701) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 641,51 грн (сім тисяч шістсот сорок одна гривня 51 коп.). В іншій частині заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремікс", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 08.11.2024 в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 19 225,31 грн та 83 176,93 грн процентів річних та задовольнити позовні вимоги в цій частині в повному обсязі; покласти на відповідача судові витрати у справі, в тому числі і на правничу допомогу (орієнтовний розмір судових витрат: 1943,24 грн судового збору та 16 000 грн витрат на надання правничої допомоги). Апеляційна скарга обґрунтована наступним: Скаржник посилається на ст. 13 ГПК, відповідно до якої справа має розглядатись на засадах змагальності, за яких суд зберігає об`єктивність і неупередженість, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Апелянт звертає увагу, що у їх справі відповідач не подав до суду відзиву на позов та будь-яких змагальних процесуальних документів, не навів будь-яких доводів щодо необхідності зменшення заявленої до стягнення пені та 18% процентів річних, які були встановлені в підписаному відповідачем договорі. Тобто, як зауважує позивач, таке зменшення суд здійснив самостійно, за власною ініціативою, без заслуховування будь-яких доводів або заперечень сторін з цього питання. Апелянт вважає, що такі дії суду суперечать принципу безсторонності суду та засаді змагальності, оскільки в нашому випадку ми маємо не змагальність сторін, а змагальність однією зі сторін з розсудом суду. Скаржник зазначає, що зменшуючи на власний розсуд встановлений договором розмір пені, суд послався на зміст ст. 551 ч.3 ЦК України. Але зазначена норма не вказує, що суд зменшує розмір пені на власний розсуд або за власною ініціативою. В цій нормі встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. На думку позивача, є очевидним, що з огляду за засаду змагальності в господарському процесі, саме сторона, яка зацікавлена в зменшені неустойки, має нести тягар доказування існування або обставин, які мають істотне значення, або тієї обставини, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. Проте відповідач не подавав з цього питання ні доказів, ні міркувань. Апелянт зауважує, що зменшуючи заявлений до стягнення розмір пені суд також не послався на існування обставин, що мають значення та на те, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. Слід при цьому зазначити, що законодавець обмежив максимальний розмір пені за порушення грошового зобов`язання подвійною обліковою ставкою НБУ. Тобто, закодавець дійшов до висновку, що розмір пені, який не перевищує подвійну облікову ставку НБУ є розумним та справедливим. Отже, зменшення такого розміру судом, якщо сторони договору домовились про такий розмір пені, може мати місце лише у випадку існування особливих індивідуальних обставин. Але такі обставини в цій справі не встановлені. Таким чином, скаржник вважає, що рішення суду в цій частині порушує принципи справедливого суду, які встановлені ст. 6 Європейської Конвенції з захисту прав людини і основних свобод 1950 року (надалі по тексту - Конвенція), зокрема, щодо права на справедливий та безсторонній суд, в тому числі із застосуванням принципу змагальності сторін між собою, а не з потенційним розсудом суду. В апеляційній скарзі відзначено, що Позивач, звертаючись до суду, не повинен наводити додаткові аргументи або докази з огляду на побоювання щодо того, що суд може застосувати власний розсуд та зменшити на свій розсуд, без заслуховування будь-яких аргументів сторін, заявлену до стягнення неустойку. Неустойка є цивільним інститутом, який передбачений для того, щоби сторона не мала потребу в доведенні наявності у неї збитків, які, зазвичай, потреюбують значних зусиль для документування та доведення, вона існує для встановлення чіткої визначеності в питанні відповідальності, а тому може зменшуватись лише в разі, якщо інша сторона, яка погодилась на її застосування, доведе непропорційність або неспівмірність її стягнення саме в такому розмірі. Отже, на переконання позивача, в цій частині рішення суду є не справедливим та не обґрунтованим. Щодо нарахування 18% річних скаржник зазначає, що суд зменшив зазначене нарахування до 3% річних. Апелянт вважає, що рішення суду не містить будь-яких пояснень та обґрунтувань, чому суд здійснив таке зменшення саме в шість разів. Позивач наголошує, що при цьому посилання суду на те, що розмір заявлених до стягнення індексу інфляції, процентів та пені становить понад 90% суми боргу, що є підставою для їх зменшення не є переконливими з огляду на ступінь виконання боржником свого зобов`язання (він не сплатив жодної копійки за поставлений товар), часу прострочення (з моменту поставки минуло на момент звернення до суду понад 900 днів) та розміру інфляції, яка сама по собі знецінила суму боргу більше ніж на 30%. Скаржник зазначає, що також не можна не звернути увагу на ту обставину, що, хоча Велика Палата Верховного суду при розгляді справи № 902/417/18 і дійшла до висновку про те, що суд має право зменшити розмір узгоджених сторонами процентів річних, проте слід на це питання дивитись і з врахуванням вимог протоколу 1 до Конвенції, який передбачає, що втручання в право на мирне володіння майном може мати місце лише в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Позивач вказує, що право на стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, встановлене договором, який не визнаний недійсним, є майном в розумінні Конвенції. Отже, позбавити нас такого права суд мав лише в інтересах суспільства, а не в інтересах окремою юридичної особи приватної власності. Апелянт роз`яснює, що крім того, втручання в таке право не передбачене і законом. Велика Палата Верховного суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 так і не послалась на жодну норму закону, яка би дозволяла їй зменшувати узгоджені сторонами проценти за користування чужими грошовими коштами. Спірні висновки про можливість зменшення судом зазначеної суми стали підставою для оприлюдненні окремої думки, підписаної вісьмома суддями Великої Палати https://reyestr.court.gov.ua/Review/89977767. Скаржник звертає увагу, що згідно статистичної інформації НБУ, яка публікується на веб-ресурсі https://bank.gov.ua/ua/news/all/groshovo-kreditna-ta-finansova-statistika-veresen-2024- roku середні процентнті ставки за комерційними кредитами у вересні 2024 року становили від 14 до 18.82%, ці ставки коливались в період 2022-2024 років від 12% до 20% річних. Таким чином, встановлена в договорі ставка плати за фактично товарний кредит в розмірі 18% річних не є надмірною або кабальною, саме орієнтовно під такий процент наше підприємство могло би залучати обігові кошти на підтримання власної господарської діяльності. Фактично це кошти, які зберіг відповідач за наш рахунок, кредитуючи свою діяльність за рахунок наших обігових коштів, при цьому відповідач сам погодився на застосування цієї процентної ставки. На думку позивача, зменшення судом цих погоджених процентів в шість разів не є ні справедливим, ні законним. Крім того, як і у випадку зменшення пені, таке рішення суду не відповідало і засаді змагальності сторін та поняттю "справедливий" суд. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.11.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/4065/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/4065/24. 09.12.2024 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2024 у справі № 904/4065/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору (доплату); докази направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів відповідачу/ТОВ "Вітам Агро" - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків. 23.12.2024 від скаржника до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів скарги докази сплати судового збору (доплата) у розмірі 1690,36 відповідно до платіжної інструкції від 19.12.2024 № 4849. Також зазначено про те, що відповідач ТОВ "Вітам Агро" не має зареєстрованого електронного кабінету. Оскільки, апеляційна скарга була подана позивачем/ТОВ "Кремікс" в електронній формі з використанням електронного кабінету, а ТОВ "Вітам Агро", як юридична особа, зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет, але не зробив цього - скаржник/ТОВ "Кремікс`в силу закону, зокрема, абз. 2 ч. 7 ст 42 ГПК України є звільненим від обов`язку надсилання копії документів ТОВ "Вітам Агро". Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.01.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2024 у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 21.05.2025 о 12 год. 00 хв. Відзиву на апеляційну скаргу Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" не надано. Згідно частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 21.05.2025 сторони наданим процесуальним правом не скористались та не забезпечили явку в судове засідання повноважних представників. Про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Ухвалу від 07.01.2025 доставлено до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" у підсистемі ЄСІТС Електронний суд 07.01.2025 о 19:16 згідно до довідки ЦАГС. Також, копію ухвали від 07.01.2025 рекомендованим листом надіслано "Вітам Агро". 29.01.2025 поштове відправлення №0610221695723 повернулося до суду з відміткою/довідкою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання». Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін. У судовому засіданні 21.05.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі. Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи. Як вбачається з матеріалів справи, 25 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремікс" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №148 (а.с. 7-8). За умовами пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, виготовити і поставити покупцю комбікорм, виготовлений за рецептурою покупця (далі товар), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, прийняти та оплатити товар. Ціна товару встановлюється в національній валюті України, є договірною і вказується постачальником в рахунках фактурах та видаткових накладних. Загальна сума договору становить підсумок вартості окремих партій товару, поставленого покупцю по видатковим накладним протягом строку дії цього договору (п. 2.1, 2.2 договору). Поставка товару здійснюються або автомобільним транспортом окремими партіями на умовах СРТ фрахт / перевезення одночасно до місця призначення, вказного покупцем в заявці на поставку товару або на умовах самовивозу ЕХW Полтавська область, Кременчуцький район, село Піщане, вул. Польовий Стан, буд. 1 (Інкотермс в редакції 2010 року) (п. 4.1 договору). За пунктом 4.7 договору одночасно з товаром постачальник повинен передати покупцю: видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; рахунок-фактуру; посвідчення про якість. Обмін між сторонами даного договору податковими накладними в електронному вигляді здійснюється через систему електронного документообігу М.E.Doc. Оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 25 (двадцяти п`яти) календарних днів з дати поставки товару. Валюта платежу гривня України. У платіжному дорученні покупець вказує реквізити цього договору та реквізити рахунку фактури постачальника (п. 7.1 7.3 договору). У випадку порушення своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством України (п. 8.1 договору). В пункті 8.4 визначено, що за кожний день прострочення платежу понад строк, передбачений п. 7.1 договору, покупець оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу, за весь період такого прострочення. Якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання, то він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також вісімнадцять процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення по оплаті (п. 8.5 договору). Цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2020. У разі, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не заявить у письмовій формі про свій намір розірвати або змінити його, строк дії договору автоматично продовжується на 1 (один) календарний рік (п. 12.9 договору). Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього. За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним у судовому порядку. Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір поставки №148 від 25.07.2017 був чинним протягом спірного періоду. На виконання умов договору поставки №148 від 25.07.2017 ТОВ "Кремікс" поставило відповідачу товар: премікс КМ Бс 2,5% 0-15дн, у кількості 2,2т, ціна без ПДВ 61 666,67грн; премікс КМ Бо 2% (16-35дн), у кількості 0,8т, ціна без ПДВ 57 776,66грн, на загальну суму 218 265,60грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №197 від 03.02.2022 (а.с. 9). Видаткова накладна містить посилання на договір №148 від 25.07.2017, підписи сторін скріплені печатками підприємств. Поставка товару також підтверджується товарно-транспортною накладною №197 від 03.02.2022 та довіреністю №1 від 03.02.2022 (а.с. 9 на звороті, 10). В обумовлений договором строк відповідач оплату поставленого товару не провів, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 218 265,60грн. Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов`язання, поставлено узгоджений товар, натомість відповідач взяті на себе зобов`язання з повної оплати не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу у розмірі 309 434,07грн, пені у розмірі 38 450,62грн, 18% річних у розмірі 99 812,32грн, втрат від інфляції у розмірі 77 656,94грн, що і стало причиною виникнення спору. За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного. Перш за все, судова колегія зазначає, що рішення суду першої інстанції від 08.11.2024 у справі № 904/4065/24 оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 19225,31 гривень пені та 83176,93 гривень процентів річних, а відтак, у відповідності до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна колегія переглядає оскаржуване рішення лише у даній частині. Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статей 626, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 173 Господарського кодексу України). У свою чергу, відповідно до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін. Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як встановлено апеляційним судом, 25 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремікс" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітам Агро" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №148 (а.с. 7-8). За умовами пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, виготовити і поставити покупцю комбікорм, виготовлений за рецептурою покупця (далі товар), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначеними цим договором, прийняти та оплатити товар. Матеріалами справи підтверджується, що позивачем належним чином виконано зобов`язання, поставлено узгоджений товар. Відповідно до п. 7.1 договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 25 (двадцяти п`яти) календарних днів з дати поставки товару. З огляду на положення спірного договору строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, поставка якого підтверджується зазначеною вище видатковою накладною, є таким, що настав 28.02.2022. В той же час, як свідчать матеріали справи, доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 218 265,60 грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував. З огляду на наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 218 265,60 грн судом першої інстанції було визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів вказує, що у зв`язку із не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з повної оплати товару позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 38 450,62 грн за загальний період з 01.03.2022 до 01.09.2022 (а.с. 2), 18% річних у розмірі 99812,32 грн за період з 01.03.2022 до 13.09.2024 та інфляційні втрати за період з березня 2022 року по серпень 2024 року у розмірі 77 656,94 грн (а.с. 1 на звороті). Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до положень статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання. За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України). Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України та статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Так, згідно з пунктом 8.4 договору за кожний день прострочення платежу понад строк, передбачений п. 7.1 договору, покупець оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу, за весь період такого прострочення. Також згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних. Разом з тим, пунктом 8.5 договору визначено, що якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання, то він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також вісімнадцять процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення по оплаті. Тобто, в даному випадку сторони, користуючись свободою договору, визначили інший розмір річних, які підлягають нарахуванню за невиконання зобов`язання за договором на рівні 18 %. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунку пені, 18 % річних та інфляційних, які заявлені до стягнення позивачем, погоджується із місцевим господарським судом в тому, що пеня розрахована відповідно до умов п. 7.1 договору, не суперечить вимогам наведених вище положень діючого законодавства в частині її нарахування. Розрахунок є арифметично вірним. Розрахунок процентів річних та інфляційних втрат також є арифметично вірним (тобто помилок не виявлено). Суд першої інстанції своїм рішенням від 08.11.2024 зменшив розмір пені на 50%, а саме до 19 225,31грн та річні до 16 635,39грн, тобто до 3% із урахуванням вимог ст. 551 ЦК України, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Як вбачається з апеляційної скарги, позивач (апелянт) не погоджується з рішенням суду про зменшення неустойки у вигляді пені на 50%, а саме до 19 225,31 грн та зменшення нарахованих відсотків річних до 16 635,39грн, тобто до 3%. Щодо цього, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 233 Господарського кодексу України яким передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Отже, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України та положення Господарського процесуального кодексу України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. При цьому чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань та міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки суд наділений задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань. Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом. Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. У зв`язку з цим суд зазначає про таке. Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Згідно з частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19). Місцевим господарським судом вірно враховано, що розмір заявлених нарахувань (пені, відсотків річних, інфляційних втрат у загальному розмірі 215 919,88 грн) складає 98,9% суми основного боргу. Отже, із урахуванням встановлених обставин, приписів статті 551 Цивільного кодексу України та за оцінкою суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що справедливим та розумним буде зменшення пені, визначеної судом за результатом перерахунку, на 50%, а саме до 19 225,31грн (38 450,62грн * 50%), відповідно позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі 19 225,31грн. При цьому, суд першої інстанції правильно врахував необхідність дотримання балансу інтересів сторін, та зазначив про неможливість зменшення розміру пені більше, ніж на 50%. Порушення строків оплати мало місце і відповідач не навів обґрунтування наявності обставин, які б суттєво перешкоджали здійснити своєчасну оплату (хоча б частково) у визначений договором строк. Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і відповідач міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань, або суттєво зменшити їх. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання. Також колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Колегією суддів встановлено, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції прийнято до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Так, у п. 8.38 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, вказаних вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Отже, Верховним Судом у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України. Про зазначене вказала й Об`єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд вірно зазначив, що враховуючи те, що майнова сфера позивача у випадку прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання забезпечена в силу закону за рахунок відшкодування пені, то застосування процентів річних у збільшеному розмірі, порівняно із встановленим у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, у сукупності з інфляційними нарахуваннями не повинно становити надмірний тягар для відповідача та перетворювати характер указаного спеціального виду цивільно-правової відповідальності з компенсаційного на штрафний. Судом першої інстанції вірно враховано, з чим погоджується колегія суддів, що застосовані позивачем при розрахунку 18% річних хоча й передбачені договором, однак у такому розмірі не обґрунтовані об`єктивною необхідністю ні в договорі, ні в поясненнях позивача, зокрема можливими збитками позивача тощо внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, що ставить під сумнів відповідність такого зобов`язання принципам (засадам) добросовісності, розумності, справедливості, встановленим частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України. На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо зменшення процентної ставки річних до 3% річних, враховуючи й ті обставини, які вказані вище. Колегія суддів вважає, що з огляду на те, що заявлена до стягнення сума 18% річних є надмірною, становить надмірний тягар, оскільки не відповідає принципу збалансованості інтересів сторін, розумності та справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано зменшив нараховані відсотки річних до 16 635,39грн, тобто до 3% (16 635,39грн х 18% / 99812,32 = 3%). Також колегія суддів звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Правова

позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18. Також, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Колегія суддів враховує, що визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції та відсотки річні, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін та враховані обставини справи. Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не подав до суду відзиву на позов та будь-яких змагальних процесуальних документів, не навів будь-яких доводів щодо необхідності зменшення заявленої до стягнення пені та 18% процентів річних, які були встановлені в підписаному відповідачем договорі, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки вирішення питання про зменшення неустойки, відсотків річних та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, належить до дискреційних повноважень суду. Суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки та відсотків річних до її розумного розміру. Твердження апелянта про те, що зменшуючи заявлений до стягнення розмір пені суд також не послався на існування обставин, що мають значення та на те, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції правомірно скористався своїм правом, наданим законом, і виклав достатнє обґрунтування, яке не суперечить нормам матеріального права. Доводи апелянта про те, що «…Слід при цьому зазначити, що законодавець обмежив максимальний розмір пені за порушення грошового зобов`язання подвійною обліковою ставкою НБУ. Тобто, закодавець дійшов до висновку, що розмір пені, який не перевищує подвійну облікову ставку НБУ є розумним та справедливим. Отже, зменшення такого розміру судом, якщо сторони договору домовились про такий розмір пені, може мати місце лише у випадку існування особливих індивідуальних обставин. Але такі обставини в цій справі не встановлені…», відхиляються колегією суддів, оскільки, сам по собі факт відповідності розміру пені подвійній обліковій ставці НБУ не виключає права суду на її зменшення, а також не може слугувати безумовним свідченням її справедливості та розумності. Крім того, сам факт погодження сторонами певного розміру пені не позбавляє суд права її зменшити, якщо її розмір, наприклад, є надмірним порівняно з розміром заборгованості. Таке зменшення не є втручанням у свободу договору, а є реалізацією принципів справедливості, добросовісності та розумності, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України. Решту аргументів апелянта суд апеляційної інстанції визнає такими, що не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Беручи до уваги викладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, стягненню з відповідача підлягає основний борг у розмірі 218 265,60грн, пеня у розмірі 19 225,31грн (з урахуванням зменшення на 50%), 18% річних у розмірі 16 635,39грн та втрати від інфляції у розмірі 77 656,94грн, а всього 331 783,24грн. Апеляційний суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України"). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2024 у справі № 904/4065/24 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" - без задоволення. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275 - 285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремікс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2024 у справі № 904/4065/24 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2024 у справі № 904/4065/24 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 01.07.2025. Головуючий суддя О.В. Чус Суддя І.М. Кощеєв Суддя М.О. Дармін