Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/3313/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.05.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3313/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач), суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М. при секретарі судового засідання Карпенко А.С. Представники сторін у судове засідання не з`явилися про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024 (суддя Фещенко Ю.В. повний текст рішення складено 16.10.2024р.) у справі №904/3313/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про" (м. Дніпро) до ОСОБА_1 (м. Дніпро); за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Техметалосервіс" (м. Дніпро) про стягнення заборгованості за договором про надання позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) № 1602-21 від 31.03.2021 у загальному розмірі 355 438 грн. 77 коп. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідача) про стягнення заборгованісті за договором про надання позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) № 1602-21 від 31.03.2021 у загальному розмірі 355 438 грн. 77 коп. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024 у справі № 904/3313/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) № 1602-21 від 31.03.2021 у загальному розмірі 355 438 грн. 77 коп. задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про"165 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 54 000 грн. 00 коп. штрафу, 111 577 грн. 16 коп. - інфляційних втрат, 24 861 грн. 61 коп. - 3% річних та 5 331 грн. 58 коп. витрат по сплаті судового збору. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 виправлено описку в резолютивній частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024 у справі № 904/3313/24, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: «Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) № 1602-21 від 31.03.2021 у загальному розмірі 355 438 грн 77 коп. - задовольнити у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про" (вулиця Маршала Малиновського, будинок 2, вежа А4-7, приміщення 10, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 39200703) 165 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 54 000 грн. 00 коп. штрафу, 111 577 грн. 16 коп. - інфляційних втрат, 24 861 грн. 61 коп. - 3% річних та 5 331 грн. 58 коп. - витрат по сплаті судового збору.» Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 31.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс Про» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техметалосервіс» (позичальник) укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги на суму 540 000 грн., яка була перерахована позикодавцем 01.04.2021. Між позикодавцем та ОСОБА_1 укладено договір поруки 01.04.2021, відповідно до умов якого, останній поручився як солідарний боржник за належне виконання позичальником зобов`язань за вказаним договором. Згідно з умовами договору позики, грошові кошти підлягали поверненню до 31.07.2021, однак зобов`язання у повному обсязі не виконано. ОСОБА_1 частково здійснено повернення грошових коштів у сумі 375 000 грн., що підтверджується належними доказами. Місцевим господарським судом відхилено заперечення відповідача щодо обмеження обсягу відповідальності відповідача перед позивачем лише сумою основного боргу, а також щодо неналежності особи відповідача у даній справі, оскільки, як помилково вважає відповідач, позовні вимоги за даних обставин справи могли бути пред`явлені позивачем лише одночасно до третьої особи (як співвідповідача) та відповідача. Вказані твердження суперечать положеннями статей 543 та 554 Цивільного кодексу України та умовам договору поруки від 31.03.2021. Доказів на підтвердження повного повернення поворотної фінансової допомоги в залишковій сумі 165 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував. Також судом першої інстанції визнано обгрунтованими вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 10% (54 000 грн.), інфляційних втрат (111 577,16 грн.) та 3% річних (24 861,61 грн.), які підтверджені відповідними розрахунками, з огляду на що позов задоволено у повному обсязі. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги: Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024 у справі №904/3313/24 частково. Ухвалити нове рішення у справі №904/3313/24 яким відмовити у задоволені вимог: 1) стягнути з поручителя ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ПРО» (49000. Дніпропетровська обл.. м. Дніпро, вул. Маршала Малиновського, буд.2. вежа А4-7, приміщення 10, ідентифікаційний код 39200703) сума штрафу розмірі 54 000,00 грн (п`ятдесят чотири тисячі гривень 00 копійок) 2) стягнути з поручителя ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ПРО» (49000, Дніпропетровська обл.. м. Дніпро, вул. Маршала Малиновського, буд.2. вежа А4-7, приміщення 10, ідентифікаційний код 39200703) інфляційне збільшення суми основної заборгованості за весь час прострочення в розмірі 111 577,16 грн (сто одинадцять тисяч п`ятсот сімдесят сім гривень 16 копійок) 3) стягнути з поручителя ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ПРО» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Маршала Малиновського, буд.2, вежа А4-7, приміщення 10, ідентифікаційний код 39200703) суму трьох відсотнів процентів річних від простроченої суми в розмірі 24861,61 грн (двадцять чотири тисячі вісімсот шістдесят одна гривня 61 копійок). Узагальнення доводів апеляційної скарги: Апеляційна скарга обґрунтована наступним: Позовні вимоги були пред`явлені виключно до поручителя - ОСОБА_1 , тоді як основного боржника - ТОВ «Техметалосервіс» - залучено до справи лише як третю особу, що на думку апелянта, суперечить ст. 554 ЦК України, яка передбачає солідарну відповідальність поручителя і боржника, а також встановленій правовій позиції Верховного Суду щодо похідного характеру поручительства. Такий підхід призвів до порушення балансу прав та обов`язків сторін. Протягом усього періоду існування зобов`язання Позивач жодного разу не пред`явив вимоги до основного боржника - ні в досудовому порядку, ні в судовому. Це свідчить про ймовірний фіктивний характер стягнення заборгованості саме з поручителя, а також про недобросовісну поведінку Позивача. У договорі поруки чітко визначено, що ОСОБА_1 поручався за повернення саме безвідсоткової поворотної фінансової допомоги. Договір не передбачає відповідальності поручителя за штрафи, інфляційні витрати та 3% річних. Стягнення таких сум є порушенням ст. 553 ЦК України, яка допускає відповідальність поручителя у тому ж обсязі, що і боржника, лише якщо інше не передбачено договором. В даному випадку інше передбачено. Ще до подання позову Відповідач добровільно погасив значну частину зобов`язання: 270 000 грн у 2021 році та 105 000 грн згодом. Це є свідченням його добросовісності та належного виконання обов`язків поручителя. Договір поруки укладено до початку повномасштабного вторгнення РФ 24.02.2022, а тому не містить положень про форс-мажор. Об`єктивно підтверджується, що війна істотно ускладнила можливість виконання зобов`язань у домовлені строки. Однак суд першої інстанції не взяв до уваги ці обставини, що є грубим порушенням принципу справедливості. Оскільки позика була безвідсотковою, а договір поруки не містив зобов`язань щодо сплати штрафних санкцій, інфляційних витрат чи 3% річних, покладення таких сум на поручителя є безпідставним. Умови договору чітко обмежують відповідальність ОСОБА_1 лише розміром основного боргу, а додаткові вимоги мали б пред`являтись виключно до ТОВ «Техметалосервіс». Позивач свідомо зволікав зі зверненням до суду майже до кінця строку позовної давності, штучно збільшуючи розмір інфляційних втрат. Увесь цей час Відповідача запевняли, що жодних претензій не буде. Подібна поведінка є зловживанням правом і має бути врахована судом як порушення принципів добросовісності та справедливості. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі: 29.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти наведених у скарзі доводів, критично оцінює викладені Скаржником твердження, вважає їх необґрунтованими, надуманими та такими, що спростовуються як встановленими обставинами справи, так і відповідними нормами матеріального та процесуального права. Відповідно до норм ЦК України, при солідарній відповідальності боржника й поручителя (у цьому випадку ТОВ «ТЕХМЕТАЛОСЕРВІС» і ОСОБА_1 ), позивач мав право звернути вимогу до будь-кого з них без обов`язку попереднього звернення до основного боржника. Договір поруки не встановлює субсидіарної відповідальності, а отже, вимоги до поручителя є законними. Також Позивач вказує, що Відповідач добровільно частково виконав зобов`язання, визнаючи тим самим їхню дійсність, а доводи Скаржника про фіктивність намірів не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач вважає безпідставними твердження Скаржника про навмисне поставлення поручителя у скрутне фінансове становище, оскільки поручитель, укладаючи договір поруки, добровільно взяв на себе зобов`язання солідарного боржника і мав усвідомлювати ризики; ніяких доказів фінансової неспроможності ОСОБА_1 не подано, заперечення в суді не заявлялися, а спір обґрунтовано розглядався у спрощеному провадженні як малозначний; крім того, часткове виконання зобов`язання Відповідачем підтверджує дійсність договору і зобов`язань, тому метою Позивача було лише захист свого порушеного майнового права, а не створення тиску на Відповідача. Позивач вважає твердження Скаржника про відсутність у договорі поруки положень про форс-мажор необґрунтованими, оскільки сам факт війни не звільняє боржника від виконання грошових зобов`язань, а Скаржник не довів, як саме ці обставини унеможливлюють виконання договору; крім того, Відповідач жодного разу не звертався з ініціативою змінити умови договору, не довів вжиття усіх можливих заходів для уникнення порушення, і тому, за нормами ст. 218 ГКУ та ст. 617 ЦКУ, не може бути звільнений від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Позивач подав позов у межах строку позовної давності відповідно до ст. 559 ЦК України та умов договору поруки, і його дії не можуть вважатися недобросовісними; крім того, Відповідач як поручитель не звільняється від відповідальності за грошові зобов`язання боржника, включаючи інфляційні втрати та 3% річних, оскільки це прямо передбачено ч. 2 ст. 553 та ст. 625 ЦК України, а умовами договору поруки не встановлено інше відповідно, вимоги Позивача є законними, обґрунтованими й підтвердженими розрахунками, тоді як контррозрахунки від Відповідача відсутні. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді: Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., судді Кощеєв І.М. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024 у справі №904/3313/24. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 20.05.2025 об 10:30 годин. 07.05.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про залучення третьої особи, яке мотивоване тим, що «…Оскільки, Відповідач ніби уклав договір поруки, то виходячи з виниклих правовідносин, він має сплатити за іншу особу грошові кошти, які є спільним майном подружжям за умови, що даний договір виходить за межі дрібного побутового, а в матеріалах справи відсутні будь-які письмові згоди на укладення такого договору, то рішення по даній справі прямо стосується прав ОСОБА_2 , як дружини, оскільки фінансовий тягар буде накладено не тільки на Відповідача, а й на неї. Тому, вважаємо за необхідним залучити до розгляду даної справи дружину Відповідача - ОСОБА_2 в якос ті третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог…» Відповідно до ч. 1 ст.50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Таким чином, до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору може бути залучена лише та особа, на чиї права та обов`язки щодо однієї із сторін може вплинути рішення суду зі спору. Метою залучення третіх осіб до участі у справі є захист ними власних прав та інтересів, на які може вплинути рішення суду. Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо. Поряд із цим, для укладення договору поруки (за яким стороною договору виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. Укладаючи договір поруки, поручитель не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин (подібна правова позиція у постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 753/18425/16-ц, від 07.07.2022 у справі № 910/7967/19). З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для залучення ОСОБА_2 у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, що, в свою чергу, є підставою для відмови в задоволенні клопотання про залучення особи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спорує. 07.05.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для встановлення справжності підпису ОСОБА_1 у вищевказаному договорі поруки. На обґрунтування зазначено, що: «…Після ознайомлення новим представником Відповідача матеріалів справи було встановлено, іцо підпис на договорі поруки від 31.03.2021 року значно відрізняється від реального підпису Відповідача. Вважаємо за необхідним наголосити суду, що Відповідач не підписував та не погоджував істотні умови договору поруки від 31.03.2021 року, який міститься в матеріалах даної справи. В даних відносинах відсутнє волевиявлення Відповідача щодо взяття на себе зобов`язань за виконання Третьою особою перед Позивачем будь-яких договорів. Підпис на даному документі здійснений іншою особою…» Оцінюючи наведені доводи та обставини, колегія суддів зазначає наступне: Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, експертиза призначається судом за умови, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо, та за відсутності висновку експерта з цих самих питань або за наявності обґрунтованих сумнівів щодо правильності наданих висновків. Згідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Виходячи з того, що клопотання про призначення судової експертизи не подавалось відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, останнє повинно відповідати вимогам, передбаченим приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України, для подання нових доказів до суду апеляційної інстанції. Діюче процесуальне законодавство не передбачає можливості або права суду апеляційної інстанції здійснювати повторний перегляд справи на підставі доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції. Тобто, суд апеляційної інстанції обмежений у прийнятті додаткових доказів, які вправі приймати лише за умови, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. Клопотання про призначення експертизи вперше подано до суду апеляційної інстанції. Відповідачем не наведено жодних об`єктивних та документально підтверджених обставин, які б свідчили про неможливість заявити відповідне клопотання раніше - під час розгляду справи судом першої інстанції. При цьому колегія суддів зауважує, що наявність нового представника не є самостійною поважною причиною для подання нових доказів або клопотань, які могли бути заявлені раніше. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відмовляє в задоволені клопотання про призиначення почеркознавчої експертизи для встановлення справжності підпису ОСОБА_1 у договорі поруки. 14.05.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Клопотання обґрунтоване неможливістю бути присутнім у судовому засіданні 20 травня 2025 року у зв`язку з тим, що в період з 19 по 25 травня 2025 року представник знаходиться у щорічній відпустці та одночасно проходить військово-лікарську комісію в статусі військовозобов`язаного. Розглянувши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне: Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи. Оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, а апеляційним судом не визнавалася явка в судове засідання представників учасників справи обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представника відповідача, заявлені в якості підстав для відкладення розгляду справи причини визнає неповажними в розумінні частини 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, а заявлене клопотання про відкладення розгляду справи визнає таким, що не підлягає задоволенню. 14.05.2025 відповідачем до Центрального апеляційного господарського суду подано клопотання про зупинення провадження у справі №904/3313/24 до набрання законної сили судового рішення по справі № 904/2125/25. Клопотання мотивоване тим, що: «…У зазначеній справі № 904/2125/25 позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - оскаржують дійсність укладення договору поруки від 31.03.2021 року, стверджуючи, що він був підписаний із порушенням норм чинного законодавства, без належного волевиявлення сторін та за відсутності правових підстав для прийняття на себе зобов`язань боржника. Позивачі вважають, що правочин не було укладено, оскільки підпис на даному договорі не належить Відповідачу і в даних правовідносинах відсутня згода дружини, хоча даний договір прямо та безпосередньо впливає на спільну сумісну власність подружжя - грошові кошти, у зв`язку з чим подано позов про визнання його недійсним у повному обсязі. З огляду на вищевикладене, слід зауважити, що між справами № 904/3313/24 та № 904/2125/25 існує прямий взаємозв`язок, адже предмет спору у справі № 904/2125/25 - визнання недійсним договору поруки від 31.03.2021 року - безпосередньо впливає на підставу позову у цій справі № 904/3313/2, оскільки у разі визнання договору поруки недійсним, правова основа для стягнення коштів із Відповідача у справі № 904/3313/24 буде повністю виключена…» За приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. В свою чергу, в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 917/130/19 зроблено наступний правовий висновок, що пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4 та 6 статті 75 ГПК України). Як неможливість розгляду зазначеної справи потрібно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов`язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи. Аналогічну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 23.01.2020 у справі № 917/130/19. Колегія суддів, з урахуванням предмета позову у цій справі, виходить із того, що предметом дослідження є встановлення обставин та правових підстав для стягнення з відповідача-1 на користь позивача заборгованості за договором поруки. Відтак, підлягають з`ясуванню саме обставини невиконання або неналежного виконання відповідачем-1 зобов`язань щодо сплати гарантії, які суд вправі встановити на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Суд наділений повноваженнями щодо оцінки доказів, визначення істотних для справи обставин і фактів, що слугують підставою заявлених вимог та заперечень сторін, що дає йому змогу всебічно дослідити обставини справи та ухвалити рішення по суті. Станом на момент розгляду апеляційним судом справи № 904/3313/24 договір поруки від 31.03.2021 не визнаний недійсним, не розірваний, не змінений, не припинений у судовому чи позасудовому порядку, що свідчить про його чинність і правомірність відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України. Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі про стягнення заборгованості з поручителя до моменту розгляду справи щодо визнання договору поруки недійсним. 20.05.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору: 31.03.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про" (далі - позикодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техметалосервіс" (далі - позичальник, третя особа) було укладено договір про надання позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) № 1602-21 (далі - договір позики, а.с.16), за умовами пункту 1.1. якого позикодавець надає позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених договором. У пункті 7.1. договору позики сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.07.2021. Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано. Згідно з пунктом 1.2. договору позики безвідсоткова поворотна фінансова допомога - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк, відповідно до договору, який не потребує нарахування процентів або надання інших видів компенсацій, як плати за користування такими коштами. У розділі 2 договору позики сторонами були визначені умови надання допомоги, а саме: - безвідсоткова поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 540 000 грн. 00 коп. (пункт 2.1. договору); - безвідсоткова поворотна фінансова допомога надається позичальнику в порядку статті 14.1.25 Податкового кодексу України на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (пункт 2.2. договору позики); - перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника (пункт 2.3. договору позики); - безвідсоткова поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника відповідно до статутних цілей його діяльності (пункт 2.4. договору позики). Як убачається з матеріалів справи, 01.04.2021 на виконання умов договору позики позивачем було перераховано на користь третьої особи грошові кошти в сумі 540 000 грн. 00 коп., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №4631 від 01.04.2021 на суму 540 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу "надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги згідно з договором № 1602-21 від 31.03.2021, без ПДВ" (а.с. 32). Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання третьою особою позики (поворотної фінансової допомоги) в сумі 540 000 грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення № 4631 від 01.04.2021 на суму 540 000 грн. 00 коп., ні третьою особою ні відповідачем також не заявлено. Як зазначив позивач у позовній заяві та що не спростовано відповідачем під час розгляду справи судом, зобов`язання щодо своєчасного та повного повернення отриманої 01.04.2024 позики в сумі 540 000 грн. 00 коп. третьою особою виконано не було. При цьому частково, - в сумі 375 000 грн. 00 коп., вказані зобов`язання були виконані відповідачем (поручителем), що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: - платіжною інструкцією (безготівковий переказ в національній валюті) № 114114576 від 15.11.2021 на суму 270 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу "часткове повернення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги згідно з договором 1602-21 від 31.03.2021, без ПДВ, від ТОВ "ТМС", платник: ІПН2439700256 Мироненко Євгеній Олександрович" (а.с. 33); - банківська виписка (вхідний платіж) від 08.01.2024 на суму 105 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу "згідно з договором поруки до договору 1602-21 від 31.03.2021, платник: НОМЕР_2 ОСОБА_1 " (а.с. 34). Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції: Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного: З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанцїі в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що 31.03.2021 ТОВ «Сервіс Про» (позикодавець) та ТОВ «Техметалосервіс» (позичальник) уклали договір позики №1602-21, за яким позикодавець надає безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується її повернути відповідно до умов договору; що 01.04.2021 на виконання умов зазначеного договору позики позивачем було перераховано на користь третьої особи грошові кошти в сумі 540 000,00 грн; що відповідач частково виконав зобов`язання на суму 375 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.11.2021 на 270 000,00 грн та банківською випискою від 08.01.2024 на 105 000,00 грн. Залишок заборгованості за договором позики становить 165 000,00 грн. З урахуванням змісту прохальної частини оспорюваного судового рішення, предметом апеляційного оспарження є рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 54 000,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 111 577,16 грн та 3% річних у розмірі 24 861,61 грн. За змістом статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з частиною 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Відповідно до частин 1, 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.03.2021 між поручителем - громадянином України ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про" (далі - кредитор, позивач) укладено договір поруки (далі - договір поруки, а.с. 17), у відповідності до пунктів 1.1., 1.2. та 1.3. якого на підставі договору поручитель поручається перед кредитором за виконання усіх зобов`язань боржника, що витікають з основної угоди, у їх повному обсязі як солідарний боржник (пункт 1.1. договору) Розмір зобов`язань боржника визначається відповідно до основної угоди (пункт 1.2. договору) Порука у повному обсязі поширюється на зобов`язання боржника із врахуванням основної угоди, а також змін та/або доповнень до неї з моменту набрання ними чинності. Поручитель погоджується, що усі інші зміни до основної угоди не є такими, що збільшують обсяг його відповідальності, а тому порукою будуть забезпечуватися зобов`язання боржника з врахуванням таких змін, без необхідності їх попереднього чи наступного ознайомлення чи погодження із поручителем (пункт 1.3. договору). Посилання апелянта на те, що кредитор звернувся з вимогою лише до поручителя: «…законодавство передбачає що поручитель і боржник мають солідарні зобов`язання перед кредитором. Позивачем у позовній заяві також зазначається що ОСОБА_1 є солідарним боржником, при цьому вимогу Позивач висуває лише до нього, а ТОВ «ТЕХМЕТАЛОСЕРВІС» Позивач визначив як третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці Відповідача. Вважаємо, що у діях Позивача проявлявся фіктивний намір стягнення заборгованості за договором позики з основного боржника. Позивачем жодного разу не пред`являлась вимога до ТОВ «ТЕХМЕТАЛОСЕРВІС» ні в досудовому, ні в судовому порядку. Очевидно, що наміри Позивача щодо стягнення боргу з ТОВ «ТЕХМЕТАЛОСЕРВІС» були від початку фіктивним, а основною метою було поставити у скрутне становище ОСОБА_1 , поклавши надміру важкі зобов`язання на поручителя, який є слабшою стороною у таких правовідносинах…» відхиляється колегією суддів з огляду на те, що відповідно до статей 543 та 554 Цивільного кодексу України, кредитор має право за власним розсудом звертатися з вимогою як до всіх солідарних боржників разом, так і до будь-кого з них окремо, у тому числі й лише до поручителя. Доводи апелянта щодо недобросовісної поведінки позивача шляхом умисного затягування строків звернення до суду з метою збільшення інфляційних витрат та введення в оману відповідача відхиляються колегією суддів з огляду на наступне. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Закон не встановлює обов`язку звертатися до суду раніше закінчення цього строку або у визначений момент, тому реалізація позивачем свого права на звернення в межах встановленого строку не може вважатися порушенням чи зловживанням правом. Сам по собі факт звернення в останні дні строку позовної давності не свідчить про недобросовісність дій позивача, тим більше що будь-яких підтверджень чи доказів введення відповідача в оману щодо відсутності претензій до суду не надано. Зокрема, у відповідності до умов пункту 3.3. договору поруки (шляхом направлення на вказану у договорі поруки адресу) позивач листом № 17/07-01 від 17.07.2021 звернувся до відповідача (поручителя) з вимогою у строк не пізніше 5 банківських днів з моменту її отримання погасити заборгованість за договором позики в залишковій сумі 165 000 грн. 00 коп. (а.с.37-38). Докази направлення вказаної вимоги наявні в матеріалах справи (а.с.39-42). Доводи апеляційної скарги в частині того, що: «..судом першої інстанції неправомірно було не враховано неналежне визначення відповідача за вимогами про стягнення штрафних санкцій, інфляційного збільшення, суми 3% річних. За такими вимогами належним Відповідачем було б ТОВ «ТЕХМЕТАЛОСЕРВІС», що обгрунтовується наступним: Порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов`язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором, а тому обсяг зобов`язань поручителя визначається умовами договору поруки, так і умовами основной) договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 17.01.2011 року у справі №3-62гЮ. Для дійсності договору поруки в ньому мають бути визначені умови забезпечення зобов`язання (розмір і строк існування зобов`язання, розмір процентів тощо), або мають бути такі умови чітко конкретизовані у основному договорі. Наведене випливає із висновків Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014. Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Звертаємо увагу, що Договором поруки у даній справі встановлені інші умови, що судом першої інстанції було неправомірно проігноровано. Відповідно до п. 1.1 Договору поруки, Поручитель поручається перед Кредитором за виконання усіх зобов`язань Боржника, що витікають з Основної угоди, у їх повному обсязі як солідарний боржник. Відповідно до п. 1.2 Договору поруки, розмір зобов`язань Боржника визначається відповідно до Основної угоди. Єдиний визначений розмір зобов`язань зазначений у Договорі позики в п. 2.1, як безвідсоткова поворотна фінансова допомога у сумі 540 000,00 грн.. Усе інше є відповідальністю боржника, що чітко визначено у розділі 4 Договору позики, тому щодо сплати штрафу, інфляційного збільшення і 3% річних вимоги мають пред`являтися напряму до ТОВ «ТЕХМЕТАЛОСЕРВІС». Наголошуємо, Договір позики є безвідсотковою поворотною фінансовою допомогою, тому це є виключенням зі ст. 554 ЦК України, і інфляційні витрати, проценти, неустойки і штрафи не можуть покладатися на поручителя, оскільки ОСОБА_1 за це не поручався. В той час у Договорі про надання позики, у п. 2.1 визначено що розмір коштів що надаються у позику становить 540000,00 грн. А от штраф, інфляція та 3% річних належать до розділу відповідальності боржника. З наведеного випливає що штраф, інфляційні витрати та 3% річних не належать до категорії зобов`язання за Договором про надання позики, у зв`язку з чим такі витрати покладатися на Відповідача не можуть. Відповідно до ч. 2 ст. 553 ЦК України, встановлює поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків якщо інше не встановлено договором поруки. Отже договором встановлено інші умови, що не враховано судом при ухваленні рішення. Звертаємо увагу суду, що Договір про надання позики укладався як безвідсоткова поворотна фінансова допомога і відповідно договором не передбачалось сплата того що передбачено у ч. 2 ст. 553 ЦК України, а в свою чергу відповідальність боржника не може поширюватись на поручителя…» відхиляються судовою колегією з огляду на наступне: Відповідно до частини 2 статті 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи, зокрема, неустойку, інфляційні витрати та 3% річних, якщо інше не встановлено договором поруки. У даному випадку, договором поруки таких обмежень не передбачено - навпаки, згідно з п. 1.1 цього договору, поручитель поручається за виконання усіх зобов`язань боржника, що випливають з основної угоди, у повному обсязі як солідарний боржник. Посилання апелянта на те, що Договір позики є безвідсотковим, не впливає на правомірність нарахування штрафу, інфляційного збільшення та 3% річних. Вказані нарахування не є «процентами за користування позикою», а є правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, що передбачені приписами статей 611 та 625 Цивільного кодексу України. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності нарахування штрафу (відповідно до п. 4.2 договору), інфляційних втрат та 3% річних (відповідно до ст. 625 ЦК України), а також правильності їх обчислення з урахуванням правових позицій Верховного Суду щодо методики розрахунку. Інші доводи апеляційної скарги, взяті колегією суддів до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що висновки місцевого господарського суду щодо встановлених обставин справи та правових наслідків є повними, обґрунтованими, відповідають дійсним фактичним обставинам і підтверджуються належними і допустимими доказами. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права. З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024 у справі №904/3313/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення. Розподіл судових витрат: У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 7997,70 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024 у справі №904/3313/24 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2024 у справі №904/3313/24 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України. Повний текст постанови виготовлено 30.06.2025 Головуючий суддя М.О. Дармін Суддя І.М. Кощеєв Суддя О.В. Чус