Постанова 4873 № 911/1152/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" липня 2025 р. Справа№ 911/1152/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Михальської Ю.Б. суддів: Тищенко А.І. Мальченко А.О. секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А. за участю представників: не з`явились, розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 (повний текст рішення складено 03.02.2025) у справі №911/1152/23 (суддя Грабець С.Ю.) за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» про зобов`язання вчинення дій, - В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог 18 квітня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - позивач або Банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» (далі - відповідач) про зобов`язання вчинити дії, в якій позивач просив зобов`язати відповідача в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу відповідача заборгованість, що виникла згідно змісту прохальної частини позову за кредитними договорами станом на 20.10.2022 в сумі 155 078 993,60 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що (згідно зі змістом позовної заяви) станом на 07 лютого 2023 року заборгованість відповідача перед позивачем за Кредитним договором №Г100Г/С від 17 лютого 2011 року становила 155 078 877,39 грн, що включала в себе заборгованість за кредитом у сумі 39 370 107,43 грн, заборгованість по процентах у сумі 22 171 944,12 грн та пеню в сумі 93 536 825,84 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості та банківською випискою по рахунку відповідача за період з 17 лютого 2011 року до 08 лютого 2023 року. Також позивач послався на те, що станом на 07 лютого 2023 року відповідач мав заборгованість по рахункам НОМЕР_3 та НОМЕР_1 в сумі 116,21 грн, що підтверджується заявами про відкриття поточного рахунку та зразками підписів з відбитками печатки та банківськими виписками по цим рахункам, копії яких також долучені до матеріалів справи. За доводами позивача, оскільки відповідач борг не оплатив та перебуває в стані припинення, а заява з кредиторськими вимогами Банку залишена відповідачем без відповіді та була повернута відправнику відділенням поштового зв`язку 28.03.2023, що свідчить про ухилення відповідача від визнання грошових вимог, наявні підстави для зобов`язання відповідача в особі ліквідаційної комісії в судовому порядку визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу відповідача зобов`язання за кредитним договорам у загальній сумі 155 078 993,60 грн. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у позові Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» про зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що вимога позивача про зобов`язання відповідача в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 155 078 993,60 грн задоволенню судом не підлягає, оскільки є неефективною. Посилаючись на правову позицію, яка міститься у постанові Верховного Суду від 30.08.2024 у справі №905/451/22, суд виснував, що у спірному випадку саме вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 20 Господарського кодексу України), і цей спосіб захисту є ефективним. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 23.02.2025 через підсистему «Електронний суд» Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/1152/23 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що оскільки відповідач на неодноразову вимогу суду докази, що підтверджують відсутність заборгованості за Кредитним договором від 17.02.2011, не надав та доводи Банку не спростував, звернення до суду з відповідним позовом є правомірним та обґрунтованим. Позивач наголошує, що Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі №905/451/22 підкреслює, що норма частини 1 статті 112 Цивільного кодексу України містить лише припис про право кредитора звернутися до суду з позовом до ліквідаційної комісії в разі відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, але ця норма не містить жодних положень щодо того, з яким саме позовом кредитор має право звернутися до суду, який саме спосіб захисту порушеного права в цьому випадку є належним та ефективним. У постанові від 20.01.2020 у справі №922/416/19 Верховний Суд погодився з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.05.2018 у справі №924/478/16, та не вбачав підстав для відступу від зазначених у ній висновків, додатково вказавши, що позивачем відповідно до вимог ст. 112 ЦК України та з урахуванням приписів ч. 2 ст. 16 ЦК України, обраний невірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у даному випадку є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється. Також позивач посилається на висновки, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.07.2023 у справі №822/2633/16, якою залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, викладено висновок щодо застосування статті 97 Податкового кодексу України у взаємозв`язку з приписами статті 112 Цивільного кодексу України з подібних правовідносин, а саме при вирішенні спору про стягнення податкового боргу з особи, яка перебуває в стані припинення. У цій постанові Верховний Суд сформулював чіткий висновок про те, що «стягнення коштів з банківського рахунку, на якому акумулюються кошти підприємства, що ліквідується, призведе до порушення порядку черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 112 ЦК України, що, у свою чергу, порушує приписи статті 97 ПК України, адже стягнення коштів з банківських рахунків відбудеться негайно після направлення податковим органом до банківської установи платіжної вимоги, тобто без дотримання порядку черговості задоволення кредиторських вимог». Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі №826/9711/17. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/1152/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Сибіга О.М. Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1152/23; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області. 12.03.2025 матеріали справи №911/1152/23 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу. У зв`язку із перебуванням судді Сибіги О.М., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, з 13.03.2025 по 15.03.2025 у відрядженні, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/802/25 від 13.03.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи. Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/1152/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/1152/23 залишено без руху. Роз`яснено Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 3 220,80 грн. 25.03.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №ZZ421В29WW від 21.03.2025 про сплату судового збору у розмірі 3 220,80 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/1152/23, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 29.04.2025. Клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження судом апеляційної інстанції не розглядалось, оскільки апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» подана протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту рішення, тобто у строки, встановлені статтею 256 Господарського процесуального кодексу України. У судове засідання 29.04.2025 з`явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 розгляд справи №911/1152/23 відкладено на 27.05.2025. У судове засідання, призначене на 27.05.2025, з`явився представник Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк». Представник відповідача у судове засідання 27.05.2025 не з`явився. У судовому засіданні колегією суддів було встановлено, що від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» повернувся поштовий конверт з відміткою: адресат відсутній за вказаною адресою, а саме: 08303, м. Бориспіль, вул. Броварська, буд. 46, прим. 5/6. Водночас згідно відповіді №1345006 від 02.05.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» встановлено, що місцезнаходження відповідача є таким, що було вказано на поштовому конверті, а також в даній відповіді зазначено, що відповідач перебуває в стані припинення з 27.03.2017 та головою комісії з припинення або його ліквідатором є Мусихін Олексій Ігорович, який не був повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/1152/23 відкладено на 17.06.2025 об 11 год. 00 хв., постановлено повторно повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю «Гофра України» на сайті судової влади України про дату, час та місце судового засідання, повідомити ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» - Мусихіна С.С. за адресою: АДРЕСА_1 , а також на сайті судової влади України про дату, час та місце судового засідання. У судове засідання, призначене на 17.06.2025, з`явився представник Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк». Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» - Мусихін С.С. або інший представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» у судове засідання 17.06.2025 не з`явився. Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. За змістом пунктів 2-4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. У матеріалах справи містяться поштові повернення, які направлялися судом на адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та поштове повернення з адреси ліквідатора відповідача Мусихіна С.С., з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою». Ураховуючи зміст вищенаведених правових норм, колегія суддів зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, не вручення під час доставки, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Також колегія суддів зазначає, що з метою дотримання процесуальних прав учасників справи повідомлення про розгляд справи №911/1152/23 було опубліковане на сайті Північного апеляційного господарського суду у розділі «Повідомлення для учасників справ». Таким чином, судом апеляційної інстанції вживались усі дії задля належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в даній справі. При цьому, явка представника відповідача в судове засідання обов`язковою не визнавалась. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі «Смірнов проти України»). Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів тощо. Усі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача, який про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся судом належним чином та неявка якого не перешкоджає вирішенню спору по суті. Суд у судовому засіданні 17.06.2025 заслухав пояснення представника позивача по суті спору. Після закінчення судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, зазначивши, що його проголошення відбудеться у судовому засіданні 01.07.2025 о 12 год. 00 хв. У судовому засіданні 01.07.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови. Явка представників сторін У судове засідання для проголошення постанови, призначене на 01.07.2025, представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції 17 лютого 2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гофра України» (далі - відповідач) був укладений Кредитний договір №Г100Г/С (далі - Договір), відповідно до умов якого банк, за наявності вільних грошових коштів, зобов`язувався надати відповідачу кредит у формі, згідно з пунктом А.1. в сумі та на цілі, зазначені у пункті А.2., не пізніше 5 днів з моменту підписання договору, в обмін на зобов`язання відповідача у поверненні кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором строки. Відповідно до пункту 1.2. Договору строк повернення кредиту вказаний у п. А.3. Вказані строки можуть бути змінені згідно з пунктами 2.3.2., 2.4.1. цього договору. Всі істотні умови кредитування наведені у розділі А - «Істотні умови кредитування» (пункт 1.3. договору). Згідно з пунктом 4.1. Договору за користування кредитом у період з дати списання грошових коштів із позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з пунктами 1.2., 2.2.3., 2.16., 2.2.17., 2.3.2., 2.4.1. відповідач сплачує проценти у розмірі, вказаному в пункті А.6. Пунктом 4.2. Договору встановлено, що у відповідності до ст. 212 ГКУ при порушенні відповідачем будь-якого із зобов`язань, зазначених в пунктах 1.2., 2.2.3., 2.2.16., 2.2.17., 2.3.2., 2.4.1. відповідач сплачує банку проценти в розмірі, вказаному в пункті А.7. (за винятком випадку реалізації банком права зміни умов договору, встановленого в пункті А.3.). Згідно з пунктом 4.3. Договору сплата процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 4.1., 4.2., здійснюється на дату сплати процентів. Дата сплати процентів вказана в пункті А.8. Якщо повне погашення кредиту здійснюється в дату, відмінну від зазначеної в цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту. Відповідно до пункту А.1. Договору, вид кредиту - терміновий кредит. Пунктом А.2. Договору встановлений ліміт цього кредиту: 47 251 102,00 грн (сорок сім мільйонів двісті п`ятдесят одна тисяча сто дві гривні 00 коп.) на наступні цілі: 45 000 000,00 гривень (сорок п`ять мільйонів гривень 00 коп.) на поповнення обігових коштів , та _-_(_-_) на оплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.5., 2.2.12. цього Договору, у розмірі по 102,00 гривні (сто дві гривні 00 коп.) для сплати за реєстрацію предметів застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування за реквізитами пункту 2.1.1. за кожним договором застави, в розмірі 2 251 000,00 гривень (два мільйони двісті п`ятдесят одна тисяча гривень 00 коп.) на оплату судових витрат, передбачених пунктами 2.2.15., 2.3.13., 5.8. цього договору. Згідно з пунктом А.3. погашення кредиту здійснюється в сумі та у строки згідно з графіком погашення кредиту, а саме: Графік погашення кредиту Дата погашення кредиту № внеску Сума кредиту до погашення, гривня 25.10.2011 1 9 000 102,00 25.11.2011 2 9 000 000,00 25.12.2011 3 9 000 000,00 25.01.2012 4 9 000 000,00 16.02.2012 5 9 000 000,00 Всього: - 45 000 102,00 Платежі згідно з графіком погашення кредиту підлягають сплаті у повному розмірі. Часткові платежі без попереднього узгодження з банком, згідно з пунктом 2.4.1. цього договору, не допускаються. Погашення кредиту вважається здійсненим у встановлений строк, якщо сума платежу в повному розмірі надійшла на рахунок банку не пізніше дати, вказаної в графіку погашення кредиту. Згідно з пунктом А.6. Договору за користування кредитом відповідач сплачує проценти у розмірі 18 (вісімнадцять) % річних. У разі невиконання та/або неналежного виконання відповідачем зобов`язань, передбачених пунктом 2.2.13. цього договору, банк збільшує процентну ставку на 1% річних за кожний випадок невиконання та/або неналежного виконання. При цьому банк надсилає відповідачу письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов`язань, передбачених пунктом 2.2.13 цього договору та дати початку нарахування підвищених процентів. За умови поновлення виконання відповідачем зобов`язань, передбачених пунктом 2.2.13. цього договору, відповідач за користування кредитом сплачує проценти у розмірі 18% річних. При цьому банк надсилає письмове повідомлення відповідачу із зазначенням процентної ставки у розмірі 18% річних та дати початку її нарахування. Пунктом А.7. Договору встановлено, що при порушенні відповідачем будь-якого грошового зобов`язання відповідач сплачує банку проценти за користуванням кредитом у розмірі 36 (тридцять шість) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення відповідачем будь-якого з грошових зобов`язань при реалізації права банку, передбаченого пунктом А.3., відповідач сплачує банку пеню в розмірі 36 (тридцять шість) % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожний день прострочення. Сплата пені здійснюється від дня, наступного за датою, передбаченою повідомленням. При цьому проценти за користування кредитом не сплачуються. Згідно з пунктом А.8. Договору датою сплати процентів є 4-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього договору, якщо інше не передбачено пунктом 7.3. При несплаті процентів у зазначений строк вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з пунктом 2.3.2.). Відповідно до пункту 5.4. Договору нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань, передбачених пунктами 5.1., 5.2., 5.3. здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов`язання повинне було бути виконане позичальником. Згідно з пунктом 5.7. Договору термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років. Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором (пункт 6.1. Договору). Відповідно до пункту 1 Статуту акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (нова редакція), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання діяльності акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» №594 від 05.06.2019 (далі - Статут), акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі банк) є державним банком. Пунктом 2 Статуту встановлено, що банк утворений відповідно до установчого договору від 07 лютого 1992 року у формі товариства з обмеженою відповідальністю під найменуванням комерційний банк «ПриватБанк» та зареєстрований Національним банком 19 березня 1992 року за реєстраційним номером

92. Відповідно до установчого договору від 06 липня 2000 року та на підставі рішення установчих зборів акціонерів від 06 липня 2000 року комерційний банк «ПриватБанк» реорганізовано шляхом зміни організаційно-правової форми у закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року змінений тип Банку на публічне акціонерне товариство та його найменування на публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Наказом Мінфіну від 21 травня 2018 року №519 (рішенням єдиного акціонера банку) був змінений тип Банку на приватне та його найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Згідно з пунктом 3 Статуту Банк (позивач) є правонаступником всіх прав та обов`язків публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків товариства з обмеженою відповідальністю комерційний банк «ПриватБанк». Позивач зазначає, що свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт. Водночас, станом на 07 лютого 2023 року заборгованість відповідача перед позивачем становила 155 078 877,39 грн, що включала в себе заборгованість за кредитом у сумі 39 370 107,43 грн, заборгованість по процентах у сумі 22 171 944,12 грн та пеню в сумі 93 536 825,84 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості та банківською випискою по рахунку відповідача за період з 17.02.2011 до 08 лютого 2023 року, копії яких долучені до матеріалів справи. Також представник позивача послався на те, що, станом на 07 лютого 2023 року відповідач мав заборгованість по рахункам НОМЕР_3 та НОМЕР_1 у сумі 116,21 грн, що підтверджується заявами про відкриття поточного рахунку та зразками підписів з відбитками печатки та банківськими виписками по цим рахункам, копії яких також долучені до матеріалів справи. Банк у позові зазначає, що йому з відомостей ЄДРПОУ стало відомо, що ТОВ «Гофра України» (код ЄДРПОУ 37192099) перебуває в стані припинення. У зв`язку з цим позивач 09.03.2023 цінним листом з описом вкладення (накладна №4909401631146) направив відповідачу (04048, м. Бориспіль, вул. Броварська, 46, прим.5/6) заяву з кредиторськими вимогами разом із розрахунком заборгованості по Договору та по рахункам НОМЕР_3 та НОМЕР_1, в якій просив відповідача визнати вимоги Банку на суму 155 078 993,60 грн та включити їх до ліквідаційного балансу/передавального акту ТОВ «Гофра України» й оплатити зазначену суму заборгованості на поточний рахунок Банку, письмово повідомити кредитора про результати розгляду даної заяви. Зазначена заява з кредиторськими вимогами повернута відправнику 28.03.2023, про що позивач долучив до позовної заяви роздруківку з сайту «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №4909401631146, з якої вбачається, що відправлення не було вручене відповідачу та повернуто за зворотною адресою з причини «Адресат відсутній за вказаною адресою». Позивач, посилаючись на положення частини 6 статті 105 Цивільного кодексу України, зазначає, що отримання відповідачем зави з кредиторськими вимогами та додатками, проте ненадання відповіді та непогашення заборгованості в повному обсязі протягом 30-ти днів з дня отримання свідчать про ухилення від визнання грошових вимог. Оскільки відповідач борг не оплатив та перебуває в стані припинення, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі та просить суд зобов`язати відповідача, в особі ліквідаційної комісії, визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу відповідача зобов`язання за кредитним договором у загальній сумі 155 078 993,60 грн. Відповідач до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву не подавав. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду скасуванню з таких підстав. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. У відповідності до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За своєю правовою природою укладений між Банком та відповідачем Договір є кредитним договором. Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України). Як вбачається з поданих позивачем банківських виписок та встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 04.12.2017 у справі №911/3065/17 (про що також буде вказано далі), на рахунок відповідача 22.02.2011 було перераховано 45 000 000,00 грн з призначенням платежу: «перерахування з кредитного рахунку на поточний рахунок згідно кредитного договору №Г100/ГС від 17.02.2011», що підтверджує факт отримання відповідачем кредитних коштів. Строк виконання зобов`язань (термін повернення кредиту) зазначено в пункті А.3. Кредитного договору - 16.02.2012. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Так, згідно з пунктом А.6. Договору за користування кредитом відповідач сплачує проценти у розмірі 18 (вісімнадцять) % річних. У разі невиконання та/або неналежного виконання відповідачем зобов`язань, передбачених пунктом 2.2.13. цього договору, банк збільшує процентну ставку на 1% річних за кожний випадок невиконання та/або неналежного виконання. При цьому банк надсилає відповідачу письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов`язань, передбачених пунктом 2.2.13 цього договору та дати початку нарахування підвищених процентів. За умови поновлення виконання відповідачем зобов`язань, передбачених пунктом 2.2.13. цього договору, відповідач за користування кредитом сплачує проценти у розмірі 18% річних. При цьому банк надсилає письмове повідомлення відповідачу із зазначенням процентної ставки у розмірі 18% річних та дати початку її нарахування. Пунктом А.7. Договору встановлено, що при порушенні відповідачем будь-якого грошового зобов`язання відповідач сплачує банку проценти за користуванням кредитом у розмірі 36 (тридцять шість) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення відповідачем будь-якого з грошових зобов`язань при реалізації права банку, передбаченого пунктом А.3., відповідач сплачує банку пеню в розмірі 36 (тридцять шість) % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожний день прострочення. Сплата пені здійснюється від дня, наступного за датою, передбаченою повідомленням. При цьому проценти за користування кредитом не сплачуються. Згідно з пунктом А.8. Договору датою сплати процентів є 4-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього договору, якщо інше не передбачено пунктом 7.3. При несплаті процентів у зазначений строк вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з пунктом 2.3.2.). Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Згідно з пунктом 5.1. Договору у випадку порушення позичальником будь-якого зобов?язання зі сплати відсотків за користування кредитом, передбачених п.п.2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3, строків повернення кредиту, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3 2, винагороди, передбаченої п.п.2.2.5, 4.4, 4.5, 4.6., позичальник сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А у випадку реалізації Банком права, передбаченого п.А.3, позичальник сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному у п.А.7 від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. У разі якщо кредит надавався в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати. Відповідно до пункту 5.4. Договору нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань, передбачених пунктами 5.1., 5.2., 5.3. здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов`язання повинне було бути виконане позичальником. Згідно з пунктом 5.7. Договору термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Банк зазначає, що у зв`язку з неповним та несвоєчасним поверненням кредитних коштів за ТОВ «Гофра України» станом на 07 лютого 2023 року утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 39 370 107,43 грн, заборгованість по процентах у сумі 22 171 944,12 грн за період з 22.02.2011 по 07.02.2023 та пеня в сумі 93 536 825,84 грн за період з 22.02.2011 по 07.02.2023. На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості та банківську виписку по рахунку відповідача за період з 17 лютого 2011 року до 08 лютого 2023 року. Також позивач зазначає, що станом на 07 лютого 2023 року відповідач мав заборгованість по рахункам НОМЕР_3 та НОМЕР_1 в сумі 116,21 грн, що підтверджується заявами про відкриття поточного рахунку та зразками підписів з відбитками печатки та банківськими виписками по цим рахункам, копії яких також долучені до матеріалів справи. Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми трьох процентів річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). У постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування. Враховуючи зазначене, а також те, що предметом даного спору є зобов`язання відповідача про включення до проміжного ліквідаційного балансу відповідача заборгованості в сумі 155 078 993,60 грн, суд зобов`язаний дослідити правильність здійснених позивачем нарахувань. З цього приводу судом за матеріалами справи встановлено таке. Господарським судом Київської області розглядалася справа №911/3065/17 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» про стягнення 666 670,00 грн заборгованості у вигляді нарахованої пені за Кредитним договором №Г100Г/С. Рішенням Господарського суду Київської області від 04.12.2017 у справі №911/3065/17 позовні вимоги Банку задоволено повністю та присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 666 670 (шістсот шістдесят шість) грн 00 коп. пені, 10000 (десять тисяч) грн 05 коп. судового збору. У рішенні від 04.12.2017 у справі №911/3065/17, яке сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили, судом встановлено, зокрема, таке: - на рахунок відповідача 22.02.2011 було перераховано 45 000 000,00 грн. з призначенням платежу: «перерахування з кредитного рахунку на поточний рахунок згідно кредитного договору №Г100/ГС від 17.02.2011», що підтверджує факт отримання відповідачем кредитних коштів; - у зв`язку з неповним та несвоєчасним поверненням кредитних коштів, станом на 27.08.2013 за ТОВ «Гофра України» утворилась заборгованість в розмірі 39 370 107,43 грн, яка останнім не погашена та доказів повернення зазначених коштів, на вимогу суду, відповідачем не надано; - згідно поданого позивачем розрахунку, за користування кредитними коштами відповідачеві нараховувались відсотки, та у зв`язку з невчасною їх сплатою, станом на 11.08.2017 їх сума склала 22 230 523,23 грн, що також підтверджується випискою з рахунку відповідача за період з 17.02.2011 по 26.10.2017, яка також свідчить про те, що починаючи з 07.02.2013 відповідач припинив часткове погашення відсотків; - також, керуючись п. 5.4 кредитного договору, позивач здійснив нарахування пені, яка за період з 31.08.2012 по 11.08.2017 склала 46 203 688, 48 грн; - зважаючи на те, що в п. 5.4 Кредитного договору сторони передбачили право нарахування неустойки в межах трьохрічного терміну від дня, коли відповідне зобов`язання повинне було бути виконане позичальником, суд, перевіривши правильність зазначених позивачем періодів та розрахунків, за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», здійснив власний розрахунок пені, за період з 31.08.2012 по 31.08.2015 від кожного необхідного платежу окремо, та встановив, що заявлена до стягнення сума пені в загальному розмірі 46 203 688,48 грн підлягає частковому задоволенню в розмірі 25 171 317,39 грн; - зважаючи на те, що відповідач на неодноразову вимогу суду, докази, що підтверджують відсутність заборгованості за Кредитним договором від 17.02.2011, не надав та доводи позивача не спростував, звернення позивача до суду з відповідним позовом є правомірним та обґрунтованим; - враховуючи вищевикладене та те, що вимогою позивача є стягнення неустойки в сумі 666 670,00 грн, розмір якої є значно меншим за розмір обґрунтованої суми пені, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 666 670,00 грн пені. Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)). Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х). Отже, обставини наявності станом на дату прийняття рішення у справі №911/3065/17 у відповідача заборгованості по тілу кредиту за Кредитним договором у сумі 39 370 107,43 грн та права на стягнення пені по даному договору в сумі 25 171 317,39 грн, з огляду на обмеженість права Банку на її нарахування умовами пункту 5.4. Кредитного договору (періодом з 31.08.2012 по 31.08.2015), є преюдиційними та не підлягають повторному доведенню під час розгляду даної справи. Із наданого позивачем до суду в справі №911/1152/23 розрахунку заборгованості та виписок по рахунку відповідача за період з 17 лютого 2011 року до 08 лютого 2023 року вбачається, що після прийняття рішення у справі №911/3065/17 заборгованість відповідача по тілу кредиту останнім не погашалась, відповідно, станом на дату подання позову у справі №911/1152/23 продовжує становити суму 39 370 107,43 грн, отже, позивач правомірно вказує на її наявність у відповідача та просить суд зобов`язати відповідача включити її до проміжного ліквідаційного балансу. Що ж до заявленої позивачем у позові суми пені, то позивач зазначає, що станом на 08.02.2023 сума нарахованої та не сплаченої пенi становить 93 536 825,84 грн за період з 22.02.2011 по 07.02.2023. Однак, як випливає зі змісту пункту 5.4. Договору, відповідно до якого нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань, передбачених пунктами 5.1., 5.2., 5.3. здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов`язання повинне було бути виконане позичальником, та встановлено рішенням суду від 04.12.2017 у справі №911/3065/17, правомірним є нарахування позивачем пені лише за період з 31.08.2012 по 31.08.2015 в сумі 25 171 317,39 грн. Частина правомірно нарахованої позивачем пені у розмірі 666 670,00 грн присуджена до стягнення з відповідача згідно з рішенням суду у справі №911/3065/17, однак, доказів на підтвердження виконання рішення суду відповідачем у справі №911/3065/17 матеріали справи не містять. Таким чином, враховуючи відсутність доказів протилежного, позивач безпідставно просить суд зобов`язати відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу суму пені в розмірі 68 365 508,45 грн (93 536 825,84 грн - 25 171 317,39 грн), тоді як правомірно нарахованою та непогашеною є заборгованість по пені згідно з Договором у розмірі 25 171 317,39 грн, 666 670,00 грн з яких присуджено до стягнення рішенням суду у справі №911/3065/17. Щодо заявленого Банком розміру заборгованості по відсотках, то у рішенні Господарського суду Київської області від 04.12.2017 у справі №911/3065/17 зазначено, що згідно поданого позивачем розрахунку за користування кредитними коштами відповідачеві нараховувались відсотки та у зв`язку з невчасною їх сплатою станом на 11.08.2017 їх сума склала 22 230 523,23 грн, що також підтверджується випискою з рахунку відповідача за період з 17.02.2011 по 26.10.2017, яка також свідчить про те, що починаючи з 07.02.2013 відповідач припинив часткове погашення відсотків. При цьому, пред`являючи позов про стягнення заборгованості у межах справи №911/3065/17, Банк зазначав, що оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості за кредитом, за кредитором зберігається право на стягнення з боржника будь-якої суми заборгованості, у зв`язку з чим в поданому до суду позові ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ТОВ «Гофра України» лише частину пені, але при цьому, як вбачається зі змісту рішення суду у справі №911/3065/17, судом були встановлені та досліджені всі складові заборгованості ТОВ «Гофра України», зокрема і по відсотках. Як вбачається з виписки по рахунку відповідача, яку подано до суду у справі №911/1152/23, станом на 07.02.2023 загальний залишок заборгованості за відсотками становить 22 171 944,12 грн (22 230 523,23 грн - оплата в сумі 58 579,12 грн, здійснена відповідачем 18.08.2017). При цьому із наданого позивачем розрахунку відсотків можна встановити, що нарахування відсотків на залишок поточної заборгованості за кредитом Банк припинив здійснювати після 27.08.2013, а нарахування відсотків на залишок простроченої заборгованості за кредитом - після 30.09.2014. Відповідач не висловив заперечень щодо розміру нарахованих відсотків, при цьому 18.08.2017 сплатив у рахунок їх погашення 58 579,12 грн, чим фактично підтвердив наявність у нього обов`язку щодо їх сплати. Таким чином, Банк у позові правомірно просить про визнання та включення до проміжного ліквідаційного балансу заборгованості за відсотками у сумі 22 171 944,12 грн, розмір якої додатково підтверджується встановленими у рішенні Господарського суду Київської області у справі №911/3065/17 від 04.12.2017 обставинами, з урахуванням подальшого часткового погашення відсотків 18.08.2017. Щодо заборгованості, яка обліковується на рахунках НОМЕР_3 та № НОМЕР_1 , посилання на які містяться в позовній заяві, то вказана заборгованість виникла на підставі договору, укладеного між сторонами у формі Анкети - заяви. Заборгованість станом на 07.02.2023 у розмірі 116,21 грн складається з основного боргу в сумі 50,00 грн, що є комісією за обслуговування поточного рахунку юридичної особи та нарахованої пені в сумі 66,21 грн. При цьому, пеня нарахована за період з 29.09.2014 по 07.02.2023 та обліковувалась на рахунку НОМЕР_4 до 20.11.2021. Надалі після зміни плану рахунків пеня була перенесена на рахунок № НОМЕР_2 . Основний борг обліковується на рахунках НОМЕР_3 та № НОМЕР_1 до та після зміни плану рахунків 20.11.2021. Вказані рахунки є рахунками 9 класу та відкриваються Банком самостійно для обліку витрат по угодах, не є поточними рахунками Боржника. Отже, станом на дату подання позову в даній справі позивач має право заявляти про включення до проміжного ліквідаційного балансу відповідача 39 370 107,43 грн заборгованості по тілу кредиту, 25 171 317,39 грн пені та 22 171 944,12 грн заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами згідно з Кредитним договором та заборгованості по рахункам НОМЕР_3 і № НОМЕР_1 в сумі 116,21 грн. Наявність зазначеної заборгованості перед Банком відповідачем не спростована. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Гофра України» (код ЄДРПОУ 37192099) з 27 березня 2017 року перебуває в стані припинення, а головою комісії з припинення призначений Мусихін Сергій Сергійович. Строк розгляду вимог кредиторів - до 09.06.2017. 09.03.2023 цінним листом з описом вкладення (накладна №4909401631146) Банк направив відповідачу (04048, м. Бориспіль, вул. Броварська, 46, прим.5/6) заяву з кредиторськими вимогами разом із розрахунком заборгованості по Договору та по рахункам НОМЕР_3 та НОМЕР_1, в якій просив відповідача визнати вимоги Банку на суму 155 078 993,60 грн та включити їх до ліквідаційного балансу/передавального акту ТОВ «Гофра України» й оплатити зазначену суму заборгованості на поточний рахунок Банку, письмово повідомити кредитора про результати розгляду даної заяви. Зазначена заява з кредиторськими вимогами повернута відправнику 28.03.2023, про що позивач долучив до позовної заяви роздруківку з сайту «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №4909401631146, з якої вбачається, що відправлення не було вручене відповідачу та повернуто за зворотною адресою з причини «Адресат відсутній за вказаною адресою». Позивач, посилаючись на положення частини 6 статті 105 Цивільного кодексу України, зазначає, що отримання відповідачем зави з кредиторськими вимогами та додатками, проте ненадання відповіді та непогашення заборгованості в повному обсязі протягом 30-ти днів з дня отримання, свідчать про ухилення від визнання грошових вимог. Відповідач в особі ліквідаційної комісії не надав суду доказів вчинення ним дій щодо вимог Банку відповідно до вимог частини 8 статті 111 Цивільного кодексу України, відповідно до якої ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Правові відносини між сторонами у даному контексті регулюються положеннями статті 112 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними. Отже, зазначені норми Цивільного кодексу України передбачають особливий порядок звернення до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення, з кредиторськими вимогами. Такі вимоги подаються до ліквідаційної комісії, яка повинна їх розглянути у визначений статті 105 Цивільного кодексу України строк. Виходячи зі змісту статті 112 цього Кодексу, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач в особі ліквідаційної комісії ухилився від розгляду, визнання та включення вимог Банку до проміжного ліквідаційного балансу цього Товариства. При цьому подання заяви про задоволення кредиторських вимог після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією, свідчить лише про те, що такі вимоги мають бути задоволені з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. У спірному випадку обраний Банком спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов`язання відповідача визнати та включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу не суперечить положенням +4 посилання. Суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не призведе до дійсного, повного та остаточного захисту порушеного права або інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду з іншими вимогами. Вирішуючи правове питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права суд враховує, що відповідач не заперечив наявність у нього заборгованості перед Банком. Водночас відповідач ухилився від вчинення передбачених статтею 112 Цивільного кодексу України дій, пов`язаних з включенням грошових вимог за кредитним договором до проміжного ліквідаційного балансу Товариства, що перебуває в стані припинення в результаті ліквідації платоспроможної юридичної особи. Колегія наголошує, що обраний Банком спосіб захисту порушеного права: - передбачений законом; - є адекватним для відновлення його порушеного права; - судовий примус щодо зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії відновить порушені права позивача без необхідності повторного звернення до суду, адже таке судове рішення не створює передумов для іншого судового процесу. Таким чином, позов у даній справі підлягає частковому задоволенню, адже судом апеляційної інстанції встановлено, що Банк має право вимагати у відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу заборгованість в сумі 86 713 485,15 грн (39 370 107,43 грн заборгованість по тілу кредиту + 25 171 317,39 грн пені + 22 171 944,12 грн відсотків за користування кредитними коштами + 116,21 заборгованості, що обліковується на рахунках НОМЕР_3 та НОМЕР_1), а не 155 078 993,60 грн, як це просив позивач у позові. Щодо застосування правових висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі №905/451/22, на які послався суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Посилаючись на правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №905/451/22, суд першої інстанції не звернув увагу на відмінність цієї справи від справи №911/1152/23 за змістовним та об`єктивним критеріями. Так у справі №905/451/22 кредитором було заявлено дві позовні вимоги: 1) про зобов`язання Відповідача в особі комісії з припинення включити грошові вимоги Позивача у розмірі 997 501,88 грн до проміжного ліквідаційного балансу, з яких вимога на суму 764 395,71 грн підтверджена рішенням Господарського суду у іншій справі; 2) про стягнення з відповідача на користь Позивача заборгованості в загальній сумі 233 106,71 грн, що складалася з суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат. Тим часом у справі №911/1152/23 позивачем заявлена тільки одна позовна вимога про зобов`язання відповідача в особі комісії з припинення включити грошові вимоги позивача у розмірі до проміжного ліквідаційного балансу. У справі №905/451/22 Верховний Суд відступив від висновку про те, що якщо юридична особа перебуває у стані припинення, то належному способу захисту прав кредитора відповідає позовна вимога про зобов`язання юридичної особи включити до проміжного ліквідаційного балансу боржника вимог кредитора, а не про стягнення з такої юридичної особи боргу. Водночас, зміст пункту 1 постанови від 30.08.2024 у справі №905/451/22 свідчить про те, що Верховний Суд надав відповідь на питання: «чи відповідає належному способу захисту прав кредитора юридичної особи, яка перебуває в стані припинення (після прийняття засновниками (учасниками) рішення про ліквідацію юридичної особи), позов про стягнення суми грошових коштів, та чи підлягає в такому разі рішення суду про задоволення відповідного позову примусовому виконанню державною виконавчою службою або приватним виконавцем» (п. 1 постанови). Отже, висновки Верховного Суду слід розглядати через призму саме цього питання з урахуванням змісту позовних вимог конкретної справи. Водночас ця постанова не містить висновків стосовно того, що позовна вимога про зобов`язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу суперечить положенням +4 посилання. В контексті викладеного суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за результатами розгляду справи №905/451/22 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду залишив без змін заявлену та задоволену судами попередніх інстанцій вимогу про зобов`язання відповідача в особі комісії з припинення включити до проміжного ліквідаційного балансу відповідні грошові вимоги. Суд апеляційної інстанції наголошує, що сама по собі наявність судового рішення про стягнення грошової суми з боржника, що перебуває в стані припинення в результаті ліквідації платоспроможної юридичної особи не скасовує необхідність звернення стягувача до ліквідаційної комісій такої юридичної особи з відповідними грошовими вимогами у порядку статті 112 Цивільного кодексу України. Діяльність ліквідаційної комісії боржника регламентована відповідними строками, процедурами, черговістю. Порушення відповідних строків тягне певні правові наслідки, які можуть ускладнити, або зробити неможливим поновлення порушеного права. Ліквідаційна комісія може ухилятися від включення відповідних вимог у проміжний ліквідаційний баланс з різних причин, у тому числі за відсутності волевиявлення. Отже наявність судового рішення, у разі ліквідаційної процедури, не є безумовною гарантією внесення відповідних вимог до відповідного проміжного ліквідаційного балансу боржника та фактичного задоволення його вимог. Про це свідчить, зокрема, численна судова практика. Наприклад, у справі №910/11854/22 Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, задовольнив вимоги позивача та ухвалив: «Зобов`язати ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Профінанс груп» Мерзлякова Руслана Петровича визнати вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профінанс груп» у розмірі 51 213 572,40 грн та включити їх до ліквідаційного балансу» (пункт 5 резолютивної частини постанови від 24.10.2024). У цій справі наявність грошових вимог АТ «Укрзалізниця» до ТОВ «Профінанс груп» була підтверджена судовим рішенням (пункт 92 постанови). Кредитор повторно звертався до Голови ліквідаційної комісії, ліквідатора боржника з вимогою кредитора про повернення безпідставно набутих коштів за скасованою постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №910/23042/16 та включення до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Профінанс груп». Втім, як встановили суди попередніх інстанцій, вказана вимога залишена без відповіді та задоволення, а отже і постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 не була виконана. Отже, аналіз судової практики у спірних правовідносинах свідчить про таке: якщо вважати, що єдиними належним способом захисту порушеного права у спірній правовій ситуації є вимога до боржника про стягнення боргу, то може скластися ситуація коли кредитор, спочатку повинен отримати судове рішення про стягнення заборгованості, що потребує значного часу, а після цього ще звернутися до боржника в особі ліквідаційної комісії з вимогою включити до ліквідаційного балансу присуджені грошові суми. В свою чергу ліквідаційна комісія може ухилитися від розгляду його вимог, що може призвести до необхідності звернення стягувача до суду відповідно до вимог статті 112 Цивільного кодексу України. Такий підхід до захисту порушених прав покладає на кредитора надмірний тягар, не відповідає принципу процесуальної економії, є неефективним та може призвести до ускладнення, або унеможливити відновлення порушених прав. Щодо ефективності способу захисту порушеного права у справі №911/1152/23, що переглядається, позивач вимагає не просто зобов`язати відповідача «розглянути його вимоги», а «визнати та включити» до проміжного ліквідаційного балансу його вимоги за кредитним договором, тобто остаточно вирішити спірне питання. Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, пункт 7.33). Отже, статтю 112 Цивільного кодексу України не можна тлумачити так, що вона забороняє кредиторам вимагати у судовому порядку від особи, яка перебуває у стані припинення, виконати вимоги включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу. Такого регулювання стаття 112 Цивільного кодексу України не містить та й не може містити з огляду на статтю 6 Конвенції у світлі практики Європейського суду з прав людини. У контексті викладеного колегія наголошує, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог господарського судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Європейський суд з прав людини, у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з огляду на помилковість викладених у ньому висновків щодо неналежності обраного позивачем способу захисту порушеного права. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача, а рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у даній справі таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. При цьому колегія суддів враховує, що позивач у прохальній частині позовної заяви просить суд зобов`язати відповідача в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу відповідача заборгованість, що виникла за кредитним договором станом на 20.10.2022 в сумі 155 078 993,60 грн, однак із долученого позивачем до позову розрахунку та змісту мотивувальної частини позовної заяви вбачається, що відповідна заборгованість обрахована ним станом на 07.02.2023, разом з цим суд апеляційної інстанції частково задовольняє позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» заборгованість за кредитним договором, що виникла станом на 07.02.2023 в сумі 86 713 485, 15 грн. Розподіл судових витрат здійснено у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/1152/23 задовольнити частково. Рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2025 у справі №911/1152/23 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Гофра України» (04080, Київська область, м. Бориспіль, вул. Броварська, 46, приміщення 5/6, код ЄДРПОУ 37192099) в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» заборгованість за кредитним договором, що виникла станом на 07.02.2023, в сумі 86 713 485 (вісімдесят шість мільйонів сімсот тринадцять тисяч чотириста вісімдесят п`ять) грн 15 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофра України» (04080, Київська область, м. Бориспіль, вул. Броварська, 46, приміщення 5/6, код ЄДРПОУ 37192099) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30; код ЄДРПОУ 14360570) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн судового збору за подання позовної заяви та 3 220 (три тисячі двісті двадцять) грн 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області відповідно до вимог процесуального законодавства. Матеріали справи №911/1152/23 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 01.07.2025. Головуючий суддя Ю.Б. Михальська Судді А.І. Тищенко А.О. Мальченко