Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/14582/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2025 р. Справа № 440/14582/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/14582/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач, апелянт), в якому просив: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо зменшення ОСОБА_1 процентного розміру пенсії за вислугу років з 90 % до 70 % грошового забезпечення під час здійснення перерахунку його пенсії з 01.02.2023 на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Полтавській області від 01.05.2024 за вих. №66/21/4-148фв про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023; - зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити з 01.02.2023 та 01.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням раніше встановленого розміру пенсії за вислугу років у 90 % грошового забезпечення, зазначеного у довідці Управління Служби безпеки України в Полтавській області від 01.05.2024 за вих. №66/21/4-148фв про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, без обмеження виплати пенсії максимальним розміром, з урахування проведених виплат. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового розміру пенсії за вислугу років з 90 % до 70 % грошового забезпечення під час здійснення перерахунку його пенсії з 01.02.2023 на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Полтавській області від 01.05.2024 за вих. №66/21/4-148фв про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, а також обмеження пенсійної виплати максимальним розміром. Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Полтавській області від 01.05.2024 за вих. №66/21/4-148фв про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, виходячи з 90 % грошового забезпечення, та провести виплати з 01.02.2023, 01.03.2023, 01.03.2024 без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Полтавській області зазначило, що правовідносини, які стосуються предмета позову з 01.02.2023, 01.03.2023, 01.03.2024 без обмеження її максимальним розміром виникли з 01.03.2023 та з 01.03.2024, а отже позивач звернувся з позовом після спливу шестимісячного строку звернення до суду. Також апелянт зазначає, що Управління під час проведення перерахунку пенсії з 01.03.2023 діяло відповідно до наявних матеріалів пенсійної справи та в межах і в спосіб, визначений чинним законодавством. ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а тому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено такі обставини справи. ОСОБА_1 з 17.10.2008 перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII. Пенсія за вислугу років позивачу призначена у 2008 році з розрахунку 90% грошового забезпечення за останньою займаною посадою. В 2024 році Управління Служби безпеки України в Полтавській області на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 у справі № 440/2054/24 подало ГУ ПФУ в Полтавській області довідку від 01.05.2024 № 66/21/4-148фв про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023 для перерахунку ОСОБА_1 з 01.02.2023 раніше призначеної пенсії. Однак відповідач перерахунку на підставі нової довідки не провів, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі № 440/9287/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови у здійсненні з 01.02.2023 перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Управління Служби безпеки України в Полтавській області від 01.05.2024 № 66/21/4-148фв. Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, відображених у довідці Управління Служби безпеки України в Полтавській області від 01.05.2024 №66/21/4-148фв, за вирахуванням фактично виплачених сум пенсії. В решті вимог - позов залишено без задоволення. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі № 440/9287/24 відповідач у жовтні 2024 року провів позивачу перерахунок пенсії з 01.02.2023. При цьому при перерахунку відповідач обчислив основний розмір пенсії за вислугу років виходячи з 70 % грошового забезпечення, а не 90 % грошового забезпечення, та застосував обмеження виплати пенсії максимальним розміром, внаслідок чого загальний розмір пенсії з 01.02.2023 склав 20 930,00 грн, а з 01.03.2024 - 23 610,00 грн. Відповідач листом від 06.11.2024 № 19207-18097/Р-02/8-1600/24 повідомив позивача, що чинним законодавством передбачено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а тому зобов`язання щодо перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром відсутні. Вважаючи дії відповідача щодо зменшення ОСОБА_1 процентного розміру пенсії за вислугу років з 90 % до 70 % грошового забезпечення під час здійснення перерахунку його пенсії з 01.02.2023 та обмеження її максимальним розміром протиправними позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в постанові від 16.02.2022 у справі №200/7786/19-а Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсотковий розмір пенсії до відповідних сум грошового забезпечення при її призначенні установлюється статтею 13 Закону № 2262-ХІІ саме на час призначення пенсії. Натомість розміри складових грошового забезпечення, з яких обчислюється пенсія при її перерахунку на підставі статті 63 Закону № 2262-ХІІ, визначаються на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Складові грошового забезпечення, з яких обчислюється та перераховується пенсія, та їх розміри, не є сталими і регулюються постановами Кабінету Міністрів України. Водночас відсоткове співвідношення раніше призначеної відповідно до статті 13 Закону № 2262-ХІІ пенсії до відповідних сум грошового забезпечення є сталим, оскільки установлюється на день призначення пенсії. Як наслідок, застосування органом ПФУ при перерахунку пенсії позивача положень статті 13 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 1166-VII є протиправним, оскільки ця норма стосується призначення нових, а не перерахунку раніше призначених пенсій. До того ж статтею 58 Конституції України закріплено принцип незворотності нормативно-правових актів у часі. Тож позивач має право на перерахунок пенсії з 01.02.2023 виходячи з 90% грошового забезпечення, визначеного станом на 01.01.2023. Також суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в Полтавській області щодо проведення нарахування та виплати позивачу пенсії з обмеженням максимального розміру з огляду на визнання неконституційними положень частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, та приймаючи до уваги те, що обмеження пенсії максимальним розміром порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі Закон № 2262-XII). За змістом частини 1 статті 1 Закону № 2262-XII особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Положеннями статті 13 Закону № 2262-XII визначені розміри пенсії за вислугу років. Відповідно до частини 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі Закон № 3668-VI) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Згідно з частиною 7 статті 43 Закону № 2262-XII (в редакції Закону № 3668-VI) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 норми частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016. В обґрунтування зазначеного Рішення Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. З огляду на зазначене обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Встановлення максимального розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, у розмірі не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI. Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону № 3668-VІ (в частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ) прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, які призначені відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом. З вищезазначеного вбачається наявність колізії між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. При цьому відповідно до частин 1-3 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. Крім того, відповідно правової позиції, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, з огляду на вищевикладене, до спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 11.07.2022 у справі № 620/613/21, від 29.05.2024 у справі № 560/12853/21. Таким чином, відповідач при перерахунку пенсії позивача з 01.02.2023 протиправно обмежив розмір пенсії максимальним розміром. Також колегія суддів звертає увагу на те, що не зважаючи на сталу судову практику з цього питання, 12.10.2022 Конституційним Судом України було прийнято Рішення № 7-р(II)/2022 у справі №3-102/2021 за конституційними скаргами фізичних осіб щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України). Відповідно до вказаного Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, в тому, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Зазначений шестимісячний строк сплив 12.04.2023. Вищезазначене, на думку колегії суддів, є ще одним свідченням протиправності застосування відповідачем обмеження пенсії позивача максимальним розміром. З огляду на вищевикладене, доводи апелянта про те, що ГУ ПФУ в Полтавській області при перерахунку позивачу пенсії в частині обмеження її максимальним розміром діяло в межах та в спосіб, які визначені чинним законодавством, колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав. Посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду. За змістом статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З матеріалів справи вбачається, що підставою звернення до суду став перерахунок пенсії позивача, внаслідок якого ОСОБА_1 було зменшено розмір призначеної пенсії з 90 % до 70 % грошового забезпечення та застосовано обмеження виплати максимальним розміром. Вказаний перерахунок був проведений у жовтні 2024 року на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2024, яке набрало законної сили 19.10.2024, отже ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду з цим позовом. Щодо заперечень апелянта на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі № 440/14582/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії упродовж двох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено. Відповідно до частини 6 статті 382-1 КАС України ухвала суду про задоволення заяви та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 цього Кодексу. За змістом частини 1 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. З аналізу вищезазначених процесуальних норм вбачається, що заперечення на ухвалу суду про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення включаються до апеляційної скарги на ухвалу про прийняття звіту суб`єкта владних повноважень або відмову у прийнятті такого звіту, а не в апеляційну скаргу на рішення суду. Доводи апелянта про те, що позивач звертаючись до суду із заявою про подання звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі № 440/14582/24 заявив вимоги на майбутнє, колегія суддів вважає необґрунтованими, адже відповідно до частини 5 статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень. Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року по справі № 440/14582/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк