Постанова 4813 № 521/13211/23

Номер провадження: 22-ц/813/1198/25 Справа № 521/13211/23 Головуючий у першій інстанції Сегеда О.М. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Карташова О.Ю., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання поновити реєстрацію місця проживання, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. У травні ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, уточненим у подальшому до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (далі - ДНАП ОМР), Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - орган опіки та піклування ХРА ОМР), посилаючись на те, що 23 грудня 2003 року його мати ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 , в якій вона зареєструвалася в 2004 році, а він в 2005 році, що підтверджується довідкою від 10 січня 2013 року. Зазначив, що 27 квітня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 умовили його та ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого власником квартири стала ОСОБА_3 , яка запевнила, що квартира буде інвестуванням в їх бізнес, а укладення договору купівлі-продажу є формальним та у дійсності ніякого відчуження квартири не буде, оскільки він разом з матір`ю буде мешкати в квартирі, як мешкали раніше. Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомили їх про те, що після отримання прибутку, ОСОБА_3 знову переоформить квартиру на ОСОБА_2 . Вказував, що 27 квітня 2007 року, в день укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, ОСОБА_3 уклала з ВАТ «Райффайзен Банк» кредитний договір №014/0043/74/73990 та передала квартиру АДРЕСА_1 , в іпотеку банку. При цьому банк достовірно знав про те, що він та ОСОБА_2 зареєстровані в спірній квартирі. Оскільки, ОСОБА_3 не повернула банку кредитні кошти, то рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №2-4991/10 з ОСОБА_3 було стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 630024,63 грн. 23 вересня 2010 року Київським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист №2-4991/10 про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» грошових коштів. Постановою заступника начальника Першого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції від 23 лютого 2012 року в рахунок часткового погашення заборгованості за виконавчими документами квартира АДРЕСА_1 , була передана у власність АТ «Райффайзен Банк Аваль», а 24 лютого 2012 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримало свідоцтво на квартиру АДРЕСА_1 . Стверджував, що з приводу шахрайських дій вчинених відносно нього в СВП №1 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні №12013170470004418 за фактом вчинення злочину передбаченого ч.3 ст.190 КК України, а саме щодо заволодіння правом на спірну квартиру шляхом оману з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього родився син ОСОБА_5 , який з дня народження став мешкати у спірній квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_2 його мати, ОСОБА_2 , померла. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 у нього також народився син ОСОБА_6 , який з дня народження також став проживати разом з ними в спірній квартирі. Зазначив, що в 2016 році його діти були офіційно зареєстровані за постійним місцем свого проживання, а саме в квартирі АДРЕСА_1 . Згодом йому стало відомо, що його та його малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , без його згоди було знято з реєстрації за місцем їх проживання. Посилаючись на порушення своїх прав та прав малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про зняття його та малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з реєстрації за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 та зобов`язати відповідача поновити реєстрацію місця його проживання та реєстрацію місця проживання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання поновити реєстрацію місця проживання залишено без задоволення. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. При цьому, згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Суд першої інстанції правильно вважав, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який набув чинності 01 грудня 2021 року (далі-Закон № 1871-IX) та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265, який набрав чинності 14 березня 2022 року (далі-Порядок), тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами. Судом першої інстанції правильно встановлено, що АТ «Райффайзен Банк» є юридичною особою та діє на підставі Статуту (т. 1 а.с. 172-176). Встановлено, що 23 грудня 2003 року ОСОБА_2 придбала за договором купівлі продажу квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,6 кв.м., в тому числі житловою 25.3 кв.м. (т. 1 а.с. 17). Згідно з довідки про склад сім`ї та реєстрації №53 від 10 січня 2013 року в квартирі АДРЕСА_1 станом на 10 січня 2013 року були зареєстровані ОСОБА_2 з 03 березня 2004 року та позивач ОСОБА_1 з 15 квітня 2005 року (т. 1 а.с. 11). 27 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18). Отже, ОСОБА_3 стала власником квартири АДРЕСА_1 і ніхто її право на спірну квартиру не оскаржив. Встановлено, що 27 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/0043/74/73990 від 27 квітня 2007 року, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 60095,00 доларів США (т. 1 а.с. 19-21). У той же день, 27 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_3 було укладено Іпотечний договір від 27 квітня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_3 в забезпечення виконання своїх зобов`язань по Кредитним договором №014/0043/74/73990 від 27 квітня 2007 року передала в іпотеку ВАТ «Райффайзен Банк» квартиру АДРЕСА_1 , яка належала останній на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року (т. 1 а.с. 22-26). Встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №2-4991/10 з ОСОБА_3 було стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 630024,63 грн. 23 вересня 2010 року Київським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист №2-4991/10 про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» грошових коштів. Постановою державного виконавця Першого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції від 23 лютого 2012 року в рахунок часткового погашення ОСОБА_3 заборгованості за виконавчими документами була передана у власність ВАТ «Райффайзен Банк» квартира АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 15-16). 24 лютого 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого начальником Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 23 лютого 2012 року було посвідчено, що юридичній особі: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» належить на праві власності нерухоме майно, що складається з: квартири АДРЕСА_1 , про що було видано свідоцтво (т. 1 а.с. 14). 14 вересня 2020 року право власності АТ «Райффайзен Банк Аваль» на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т.1 а.с.177-183). З матеріалів справи вбачається, що у позивача є двоє синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвами про народження (т. 1 а.с. 46, 46 звор.). Судом першої інстанції правильно встановлено, що 19 лютого 2016 року малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , а малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був зареєстрований в спірній квартирі 25 січня 2016 року. Отже, станом на 29 жовтня 2018 року, крім ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в квартирі АДРЕСА_1 з 2016 року були зареєстровані діти позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї та реєстрацію №2252 від 29 жовтня 2018 року (т. 1 а.с. 12). Тобто, малолітні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , були зареєстровані в спірній квартирі після того, як квартира була передана спочатку в іпотеку банку, а згодом у власність АТ «Райффайзен Банк». При цьому ніяких договірних відносин між позивачем та АТ «Райффайзен Банк» не існує. З матеріалів справи вбачається, що при житті колишній власник спірної квартири ОСОБА_2 не оскаржувала право власності ОСОБА_3 , а згодом і право власності банку на квартиру АДРЕСА_1 . Встановлено, що 10 серпня 2022 року АТ «Райффайзен Банк», як власник квартири АДРЕСА_1 звернулось до Департаменту з заявою про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання позивача ОСОБА_1 та його малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме із квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 165, 166-167, 187, 188-189, 193, 194-195). 10 серпня 2022 року позивач та його діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за рішенням Департаменту були зняті з реєстрації за місцем свого проживання, а саме: АДРЕСА_3 (а.с. 8, 9, 10). Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). За приписами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №442/328/19-ц зазначив, що: «Конституція України у статті 41 гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Одночасно стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду». Натомість неможливість позивача як власника здійснювати свої правомочності щодо володіння, користування та розпорядження квартирою через проживання в ній позивача необхідно розцінювати як порушення прав відповідача як власника житлового приміщення у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 127/7630/20. У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11 зроблено висновок, що «у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням". 01 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні (далі- Закон , встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг. Відповідно до ст.1 Закону № 1871-IX дія цього Закону поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, відповідно до їхніх прав та свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов`язані з виникненням, переходом та припиненням права власності на житло та права користування житлом. Декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила. Статтею 4 Закону № 1871-IX визначено, що особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування). Порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 7 Закону №1871-IX повнолітня особа декларує місце свого проживання самостійно. Дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за місцем проживання її батьків або інших законних представників чи одного з них без надання згоди такими особами. Дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за адресою іншого житла, ніж зареєстроване або задеклароване місце проживання її батьків або інших законних представників, за згодою батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, встановленого статтею 15 цього Закону. Декларування місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється одним із її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини. Згідно ст. 18 Закону №1871-IX зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється: за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них. Зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини не здійснюється за заявою власника житла, якщо власником такого житла є один із батьків або інших законних представників дитини. Підпунктом 5 п.50 Порядку зазначено, що однією із підстав зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) є заява власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування). Тобто власник житла має право звернутися до Департаменту з заявою про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування). Відповідно до п.61 Порядку у разі звернення до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) разом із заявою власника житла про зняття особи (осіб) із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) власник житла подає:1) документ, що посвідчує особу (у разі особистого звернення); 2) документ, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, при цьому права громадян не можуть бути скасовані. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посадові особи Департаменту діяли відповідно до вимог діючого законодавства. Крім того, суд першої інстанції вмотивовано вважав, що оскільки декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила, то зняття особи (осіб) із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) також не є підставою для її виселення, тобто позбавлення права на житло, оскільки особа може бути позбавлення права на житло тільки за рішенням суду. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23 червня 2025 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький О.Ю. Карташов