Постанова Дніпровський апеляційний суд № 173/617/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5566/25 Справа № 173/617/25 Суддя у 1-й інстанції - Челюбєєв Є. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 червня 2025 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Пищиди М.М., Халаджи О.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на ухвалу судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2025 року, - В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року представник заявника адвокат Пащенко Вікторія Ігорівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, посилаючись на те, що нею до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області подано позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстраціюз вимогами: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 22,0000 га з кадастровим номером 1221055400-01-023-0001, укладений ОСОБА_2 (орендодавець) з ОСОБА_3 (орендар) 23.07.2024 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.07.2024, на підставі якого внесено запис про інше речове право 56073487, а саме про право оренди земельної ділянки площею 22,0000 га за ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що існує реальна загроза передання недобросовісним орендодавцем - ОСОБА_2 спірної земельної ділянки новому орендарю ОСОБА_3 , не зважаючи на дію договору оренди землі з доповненнями, у якому діючим орендарем був і залишається фізична особа- підприємець ОСОБА_1 , існує реальна загроза спричинення додаткової шкоди майновим правам первісного орендаря - позивача шляхом позбавлення його права користування земельної ділянки та понесення збитків та невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2025 року у задоволенні заяви представника заявника адвоката Пащенко Вікторії Ігорівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено (а.с.28-30). В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали судді, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала порушує його матеріально-правові інтереси. Крім того, апелянт зазначає, що суду першої інстанції було надано достатньо доказів про те, що між сторонами дійсно виник спір та існують обставини щодо невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову (а.с.32-36). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу залишити без змін. Судом 1 інстанції встановлено, що у березні 2025 року представник позивача адвокат Пащенко В.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, посилаючись на те, що нею до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області подано позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію. Згідно протоколу автоматизованого розподілу між суддями дана цивільна справа розподілена судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Челюбєєву Є.В. Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20.03.2025 року по даній цивільній справі відкрито спрощене позовне провадження. На даний час цивільна справа за позовом ОСОБА_1 не розглянута по суті. Отже, між сторонами існує спір з приводу визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 22,0000 га з кадастровим номером 1221055400-01-023-0001, укладений ОСОБА_2 (орендодавець) з ОСОБА_3 (орендар) 23.07.2024 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.07.2024, на підставі якого внесено запис про інше речове право 56073487, а саме про право оренди земельної ділянки площею 22,0000 га за ОСОБА_3 . Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представник позивача обґрунтовує її тим, що у разі невжиття заходів забезпечення позову може відбутись фактична зміна орендаря та вибуття спірного майна з володіння позивача, позовні вимоги щодо оскарження нового договору оренди втратять свою ефективність і позивач буде змушений ініціювати нові додаткові судові провадження щодо витребування майна, наголошує, що невжиття заходів забезпечення позову до моменту набрання рішенням у цій справі законної сили, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся. З цього слідує, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, заборони власнику майна передавати земельну ділянку відповідачеві - ОСОБА_3 та вчиняти будь-які дії, спрямовані на унеможливлення користування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 спірним майном, в тому числі, але не виключно шляхом блокування доступу до земельної ділянки, а також заборони ОСОБА_3 користуватись спірним майном, є гарантією реального виконання рішення суду у даній справі та співмірними із заявленими позивачем вимогами, тобто співвідносяться із негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Однак, заявником не було вказано обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог та яким чином невжиття вказаних видів забезпечення позову призведе до невиконання судового рішення. Тобто, у заяві не вказано, яким чином невжиття зазначених у заяві заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, та не надано жодних доказів на підтвердження доводів заяви, що не дозволяє суду пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачами дій, які призведуть до ускладнення чи унеможливлення захисту оспорюваних прав позивача, без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення поданої заяви про забезпечення позову. Звертаючись до суду з даним позовом позивач прохав визнати недійсним договір оренди від 23.07.2024 та скасувати державну реєстрацію, здійснену на його підставі. Сам по собі факт укладення між відповідачами нового договору оренди землі 23.07.2024 та його державної реєстрації, враховуючи підстави та предмет позову, який перебуває в провадженні суду, - не є підставою для забезпечення позову. Представником позивача заявлено клопотання про накладення арешту на земельну ділянку яка знаходиться на території Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, площею 22,0000 га ріллі, кадастровий номер 1221055400:01:023:0001 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2975307312210). Клопотання про накладення арешту на земельну ділянку обґрунтовується тим, що існує реальна загроза передання недобросовісним орендодавцем - ОСОБА_2 спірної земельної ділянки новому орендарю ОСОБА_3 , не зважаючи на дію договору оренди землі з доповненнями, у якому діючим орендарем був і залишається фізична особа- підприємець ОСОБА_1 , існує реальна загроза спричинення додаткової шкоди майновим правам первісного орендаря - позивача шляхом позбавлення його права користування земельної ділянки та понесення збитків. В матеріалах справи містяться відомості про вже укладений договір оренди від 23.07.2024 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суддя виходив з того, що заявником не надано будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст.150 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (частина 3 ст. 150 ЦПК України). Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленими позовними вимогами, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Як роз`яснено в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Суд виходить з того, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові. У випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою. Таким чином, із цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заявником у заяві про забезпечення позову, не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття саме таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Також заявник у своїй заяві не навів відомостей про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, крім того, відповідно до вимог ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Із оскаржуваної ухвали вбачається, що вона має належне обґрунтування відмови у задоволенні заяви представника заявника адвоката Пащенко Вікторії Ігорівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову та постановлена відповідно до норм процесуального права. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки заявником не надано будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Таким чином, висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають вимогам закону і підтверджуються виділеними матеріалами справи. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала судді першої інстанції - залишенню без змін, що не перешкоджає апелянту повторно звернутися до суду з відповідною заявою. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 26 червня 2025 року. Судді: