Постанова 4850 № 200/191/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2025 року справа №200/191/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Геращенка І.В., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 р. у справі № 200/191/25 (головуючий І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення № 3031001173 від 28.04.2023 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років; - зобов`язати відповідача призначити пенсію за вислугу років на підставі п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» - починаючи з 25.04.2022, відповідно до ч.3 ст.50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (за 12 місяців перед зверненням за пенсією). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.02.2023 року №3000704326 про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугу років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з 27 лютого 2021 року. Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем пропущений встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами. Суд вийшов за межі позовних вимог (зобов`язання призначити пенсію з 25.04.2022) зобов`язавши призначити пенсію з 27 лютого 2021 року. На час звернення позивача до Головного управління з заявою редакція пункту 3 Порядку № 393 зазнала змін, відповідно до яких зарахування служби на пільгових умовах до вислуги років застосовується виключно для визначення розміру пенсії, а не для призначення пенсії, як передбачала попередня редакція пункту 3 Порядку №

393. Тобто, пільгова вислуга років має значення для визначення відсотку розміру пенсії позивача від його грошового забезпечення, відповідно до статті 13 Закону № 2262, за умови наявності права на призначення пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 27 липня 2015 року) та особою, що претендує на призначення пенсії за вислугу років. Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 26 лютого 2021 року №137 о/с звільнено зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 дізнавача сектору дізнання відділу поліції №2 Покровського районного управління поліції з 26 лютого 2021 року за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням). Вислуга років на 26 лютого 2021 року складає у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги 20 років 00 місяців 28 днів, у пільговому обчисленні 31 рік 10 місяців 07 днів. Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 10 вересня 2021 року №499 о/с внесено зміни до наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 26 лютого 2021 року №137 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 дізнавача сектору дізнання відділу поліції №2 Покровського районного управління поліції. Вважати вислугу років станом на 26 лютого 2021 року у пільговому обчисленні 32 роки 00 місяців 09 днів. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі №200/15302/21 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо відмови в оформленні та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідних документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідні документи для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні: періоду проходження ним служби на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Мар`їнського РВ ГУМВС Донецької області з 26.06.2007 року по 26.07.2011 року включно на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяці; часу проходження служби з 11.07.2014 року по 05.07.2017 року та з 09.02.2018 року по 30.04.2018 року, протягом якого він брав участь в антитерористичній операції, на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці; часу проходження служби з 01.05.2018 року по 26.02.2021 року, протягом якого він брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року у справі №200/15302/21 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області залишено без задоволення. Залишено без змін рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 200/15302/21. Отже, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року набрало законної сили 07 листопада 2022 року. 28 квітня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення №3031001173 про відмову в призначенні пенсії. Рішенням обґрунтоване наступним, ОСОБА_1 , надано заяву про призначення пенсії за вислугу років, яка надійшла від Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 25.04.2023 вх. №1100/5. За результатами розгляду наданих документів встановлено наступне. Відповідно до п. а статті 12 Закону №2262 для призначення пенсії за вислугу років особам, які звільнились зі служби в період з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення необхідно мати вислугу 25 календарних років і більше. В наданому пакеті документів для призначення пенсії за вислугу років, а саме в поданні про призначення пенсії від 18.04.2023 №62/34/01-2023 загальна вислуга років станом на 26.02.2021 складає 32 роки 00 місяців 09 днів та в грошовому атестаті від 07.11.2022 №614 у календарному обчисленні становить 20 років 00 місяців 17 днів. Вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідної календарної вислуги років, передбаченої пунктом а статті 12 Закону №2262. Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ). Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту. Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, у період з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону № 2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення. Відповідно статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог Закону № 2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393) зі змінами, внесеними постановою КМУ № 119 від 16.06.2022 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», які набули чинності з 19.02.2022 року. Згідно п. 1 Постанови № 393 установити, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті ж статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту. З указаної постанови слідує, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується пільговий стаж роботи на встановлених цим Порядком посадах. Таким чином, з аналізу викладених положень наведеного Порядку вбачається, що пільгова вислуга враховується саме при призначенні пенсій згідно з пунктом а статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Відтак, положення усіх зазначених вище нормативно-правових актів не ставлять в залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги та не встановлюють те, що вислугу років у пільговому обрахуванні не можуть зараховувати до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії. Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а дійшов до висновку, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. Також, Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі №480/4241/18 дійшов висновку про те, що передбачена Порядком № 393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону № 2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить. Судом встановлено, що на час звільнення позивача зі служби, діяла редакція Порядку № 393, яка передбачала пільгове зарахування вислуги років для призначення пенсій. Таким чином, позивач набув право на отримання пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ, оскільки вислуга років у пільговому обчисленні стажу його служби на день звільнення становить 32 роки 00 місяців 09 днів. Щодо посилання скаржника, що редакція пункту 3 Порядку № 393 зазнала змін, відповідно до яких зарахування служби на пільгових умовах до вислуги років застосовується виключно для визначення розміру пенсії, а не для призначення пенсії, суд зазначає, що враховуючи те, що станом на дату звільнення та дату звернення позивача із заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з вимогою підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області документи, що необхідні для призначення йому пенсії на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» діяла стара редакція Порядку №393 до змін внесених постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст. 12 Закону №2262. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2023 року справа № 200/4951/22, від 15 вересня 2023 року справа №380/10714/22, від 11 вересня 2023 року у справі № 480/4827/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 560/9478/22, від 18 жовтня 2023 року справа №360/17/23, від 13 листопада 2023 року справа №600/3251/22. Стосовно дати призначення пенсії, суд зазначає наступне. Відповідно до положень пункту «б» частини першої статті 50 Закону №2262-XII пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів "а", "в" статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення, а членам сімей зазначених осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також пенсіонерів з їх числа - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків. Особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які визнані особами з інвалідністю до закінчення трьох місяців з дня звільнення їх зі служби внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства, пенсія призначається з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення. Відповідно до частини третьої статті 50 Закону № 2262-XII пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією. Судом встановлено вище, що наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 26.02.2021 року №137 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням з 26.02.2021 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі №200/15302/21 встановлено, що 01.04.2021 року позивач вперше звернувся до Головного управління Національної поліції в Донецькій області із заявою, в якій просив підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області документи, що необхідні для призначення йому пенсії на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області відповідні документи щодо позивача до органу Пенсійного фонду України направлені не були, та 31.08.2021 року позивач вдруге звернувся до Головного управління Національної поліції в Донецькій області із заявою від 25.08.2021 року, в якій просив підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області документи, що необхідні для призначення йому пенсії на підставі ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, судом встановлено, що позивач своєчасно звернувся із заявою про призначення пенсії, а саме 01.04.2021 року. Враховуючи зазначене, позивач має право на призначення пенсії за пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ з наступного дня після звільнення його зі служби, але не раніше того дня, по який їй сплачено грошове забезпечення, тобто з 27 лютого 2021 року. Стосовно посилання, що позивачем пропущений встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року витребувано у відповідача докази надіслання та вручення рішення №3031001173 від 28.04.2023 року ОСОБА_1 , проте у встановлений судом строк відповідачем витребуваних доказів не надано до суду. Як встановлено матеріалами справи, копія рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 28.04.2023 № 3031001173 було отримано представником ОСОБА_1 Д`яконовою К.І. у відповідь на адвокатський запит 07.01.2025, що підтверджується супровідним листом ГУ ПФУ в Донецькій області від 26.12.2024 та трекінгом поштового відправлення. Водночас, з адміністративним позовом позивач звернувся 10.01.2025 року, тобто в межах 6-місячного строку звернення до суду. Щодо доводів, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень, суд зазначає наступне. У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів. На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення. Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13. За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України. За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з 27 лютого 2021 року. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 р. у справі №200/191/25 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 р. у справі №200/191/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 26 червня 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук Судді І.В. Геращенко І.В. Сіваченко