Постанова Одеський апеляційний суд № 509/5501/22

Номер провадження: 22-ц/813/2699/25 Справа № 509/5501/22 Головуючий у першій інстанції Бочарова А.І. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини разом із батьком та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, яка була в подальшому змінена, в якій просив суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_3 за адресою постійного проживання позивача: АДРЕСА_1 , без позбавлення батьківських прав матері. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17.09.2010 року між позивачем, громадянином України ОСОБА_3 , та відповідачкою, громадянкою України ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) було укладено шлюб зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції Одеської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 2010 року, вересня місяця, 17 числа зроблено відповідний актовий запис №264. За час шлюбу в них народився син: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 16 січня 2013 року зроблено відповідний актовий запис за № 04, місце реєстрації: Виконавчий комітет Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. Зараз їх стосунки із дружиною погіршилися, вони перестали проживати однією сім`єю, перестали вести сімейне господарство, припинили шлюбні відносини та їх шлюб залишається лише формальним, оскільки вони як подружжя вже перестали проживати разом та в них різні погляди на життя, побут та сімейні цінності. Довготривалий час позивач та відповідачка проживають окремо. Наразі дружина змінила місце проживання сина без згоди позивача, виїхала до держави Румунія, переховувала від позивача місцезнаходження сина. На його неодноразові звернення повернути до постійного місця проживання їх сина ОСОБА_6 , відмовляється. В теперішній час в державі Україна діє військовий стан. Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 , позивач не підлягає призиву під час мобілізації, що дало йому можливість виїхати в державу Румунія та знайти місце проживання дружини та їх сина ОСОБА_6 . Позивачу стало відомо, що його дружина мешкає в цивільному шлюбі з громадянином Румунії, а дитина знаходиться та виховується в неналежних для неї умовах. Відсутні елементарні побути для життя дитини. Позивач просив дружину віддати йому сина та повернути його додому, але вона знову ж таки відмовилась це робити. Після повернення додому, до держави Україна, позивач був вимушений звертатися до органів поліції та служби у справах дітей з приводу незаконної зміни місця проживання дитини. Позивач впевнений, що син має проживати разом з ним, вони з сином мають довірчі стосунки, пов`язані спільним побутом. Позивач сам постійно готував сину їжу, гуляв з ним та допомагав у навчанні, дружина цього ніколи не робила. Водночас, відповідачка за місцем реєстрації не проживає, не в повній мірі може забезпечити сина усім необхідним, як це позивач побачив своїми очима, що призвело до необхідності визначити в судовому порядку місце проживання сина разом із батьком, що буде відповідати найкращим інтересам дитини. Позивач, ОСОБА_3 має постійне місце проживання в квартирі АДРЕСА_2 , має постійний дохід, що підтверджується актом перевірки умов проживання дитини комісією служби у справах дітей. Вказана обставина свідчить про те, що він в повній мірі можу забезпечити дитину постійним місцем проживання. До теперішнього часу позивач та відповідачка не дійшли згоди щодо місця проживання сина, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини разом із батьком та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою постійного проживання позивача: АДРЕСА_1 , без позбавлення батьківських прав матері. Не погоджуючись з таким рішенням суду,ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення мотивоване висновком органу опіки та піклування Таїровської селищної ради, затвердженої рішенням виконавчого комітету Таїровської селищної ради від 25.03.2024 №

94. Разом з тим, по-перше, ще задовго до винесення даного висновку позивач по справі вихвалявся перед спільним знайомими з Апелянтом про те, що він вже про все домовився та син буде проживати із ним, а по-друге, Апелянт привезла сина до батька не тому, що не могла того утримувати, а тому, що привезла сина до батька для того, щоб вони провели разом час. Більш того, у позивача з Апелянтом була домовленість, що малолітній син разом з Апелянтом перед новим 2024 роком наприкінці грудня 2023 року приїздив в Україну, щоб побути із батьком та повинен був, знову ж таки за домовленістю із Позивачем одразу після святкування Нового року повернутись із Апелянтом назад до Румунії. По-третє, на засіданні органу опіки та піклування Апелянтом було заявлено про те, що Позивачем не забезпечено безпеку малолітнього сина, оскільки під час повітряної тривоги син перебував зачинений у квартирі, а Позивача не було вдома взагалі, про що також повідомлено до поліції. Однак, орган опіки та піклування з незрозумілих причин не прийняв до уваги те, що, на жаль під час повномасштабного вторгнення росії на територію України безпеку гарантувати малолітній дитині не можливо, що і стало підставою для виїзду Апелянта з сином до Румунії. Присутні в судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат Биковський Віктор Дмитрович заперечували проти доводів апеляційної скарги. Представник відповідача адвокат Гафійчук Сергій Дмитрович підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Задовольняючи позов ОСОБА_3 , визначаючи місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що визначення місця проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, буде відповідати якнайкращим інтересам дитини сприятиме повноцінному вихованні та розвитку. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено наступні обставини. 17.09.2010 року між позивачем, громадянином України ОСОБА_3 , та відповідачкою, громадянкою України ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) було укладено шлюб зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції Одеської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 2010 року, вересня місяця, 17 числа зроблено відповідний актовий запис №264. За час шлюбу в них народився син: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 16 січня 2013 року зроблено відповідний актовий запис за № 04, місце реєстрації: Виконавчий комітет Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. Зараз їх стосунки із дружиною погіршилися, вони перестали проживати однією сім`єю, перестали вести сімейне господарство, припинили шлюбні відносини та їх шлюб залишається лише формальним, оскільки вони як подружжя вже перестали проживати разом та в них різні погляди на життя, побут та сімейні цінності. Рішенням Білгород Дністровського міськрайоного суду Одеської області від 23 жотвня 2023 року у справі №495/9460/22 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції Одеської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 2010 року, вересня місяця, 17 числа зроблено відповідний актовий запис №264 розірвано. Відповідач ОСОБА_1 з 05.09.2022 року проживає в Румунії. Позивач, ОСОБА_3 має постійне місце проживання в квартирі АДРЕСА_2 , має постійний дохід, що підтверджується актом перевірки умов проживання дитини комісією служби у справах дітей. Вказана обставина свідчить про те, що він в повній мірі можу забезпечити дитину постійним місцем проживання. Згідно висновку органу опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області від 25 березня 2024 року є доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначаються нею самою. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. У справі, що переглядається судом встановлено, що 17.09.2010 року між позивачем, громадянином України ОСОБА_3 , та відповідачкою, громадянкою України ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) було укладено шлюб зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції Одеської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 2010 року, вересня місяця, 17 числа зроблено відповідний актовий запис №264. Сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 16 січня 2013 року зроблено відповідний актовий запис за № 04, місце реєстрації: Виконавчий комітет Приморської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, рішенням Білгород Дністровського міськрайоного суду Одеської області від 23 жотвня 2023 року у справі №495/9460/22 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції Одеської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 2010 року, вересня місяця, 17 числа зроблено відповідний актовий запис №264 розірвано. Спір щодо місця проживання малолітнього сина, виник у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, та переїздом відповідача ОСОБА_1 з 05.09.2022 року до Румунії, що не заперечується сторонами. Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 року клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Биковського Віктора Дмитровича задоволено та залучено в якості третьої особи Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до участі у справі, забов`язано Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області підготувати та надати висновок щодо доцільності/недоцільності проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком. Згідно висновку органу опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області від 25 березня 2024 року є доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Колегія суддів вважає висновок Органу опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області від 25 березня 2024 року достатньо обґрунтованим. Так зі змісту останнього, зокрема вбачається, що спеціалістами Служби у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області здійснено вихід за адресою місця проживання батька, проведено обстеження умов проживання батька, про що складено акт. Позивач, ОСОБА_3 має постійне місце проживання в квартирі АДРЕСА_2 , має постійний дохід, що підтверджується актом перевірки умов проживання дитини комісією служби у справах дітей. Вказана обставина свідчить про те, що він в повній мірі можу забезпечити дитину постійним місцем проживання. Також, з вказаного висновку вбачається, що ОСОБА_1 , мати матолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час проживає в Румунії. Після розірвання шлюбу, добровільно привезла сина до місця проживання батька та залишила його, посилаючись на те, що вона матеріально не може утримувати сина і знову виїхала до міста Бухарест держави Румунія. Зі слів гр. ОСОБА_1 , згодом вона хотіла повернути сина до Румунії але батько дитини вивіз малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до м. Миколаїва і там тримав його силоміць. Також, гр. ОСОБА_1 скаржиться, що її колишній чоловік перешкоджає її зустрічам з сином, та просить розглянути питання про надання ій правдивої інформації про місце знаходження малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та надати можливість зустрічі з сином. Колегія суддів зазначає, що висновок Органу опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області від 25 березня 2024 року щодо вирішення спору з приводу визначення місця проживання дитини, судом оцінюється у сукупності з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи. За ч. 1, 2 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог ст. 3 Конвенції про права дитини. Враховуючи вимоги ст. 51 Конституції України, ст.ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, ст. 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов`язком суду. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20). При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини. Статтею 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосується її особисто, а також питань сім`ї. Дитина яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання. Врахування думки дитини щодо її життя передбачає й ст. 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю. Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції дитина не заслуховувалась, апеляційний суд в порядку усунення даного недоліку, з метою з`ясування думки неповнолітньої дитини, яка має право бути почутою при вирішенні питання про її подальше місце проживання з одним із своїх бітьків, у присутності психолога Білгород Дністровського МР відділу філії ДУ «Центр пробації» ОСОБА_7 в судовому засіданні 10.06.2025 року з`ясував думку малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно визначення його місця проживання. Так, малолітній ОСОБА_4 повідомив, що любит обох батьків батька і мати. На даний час він проживає разом з батьком, який відводить його до школи та забирає після школи додому і забезпечує всім необхідним. Один вдома він не залишається, оскільки батько працює із дому дистанційно. Коли він жив разом з матір`ю в місті Бухарест, в Румунії йому там не сподобалось, оскільки там немає друзів, незрозуміла для нього мова спілкування та інколи мати залишала його одного, коли була на роботі. Після переїзду назад до Одеси, він підтримує з матір`ю зв`язок, спілкуючись по телефону та переписуючись з нею. ОСОБА_4 висловив бажання проживати разом з батьком, оскільки в нього тут друзі, своя кімната, і не проти бути і разом з матір`ю, якщо б вона жила в Україні і взагалі хоче щоб батьткі були разом. Психолог також пояснила, що за малолітнім ОСОБА_4 не спостерігається надмірне хвилювання та нервування щодо цієї ситуації, більша емоційна прив`язаність у нього батька, який є для нього авторитетною особою При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. При цьому апеляційний суду звертає увагу, що у справі відсутні вагомі докази, що під час проживання у Румунії дитина набула там такі соціальні зв`язки, розірвання яких виникало у неї стрес та психологічний тягар. Із матеріалів справи вбачається, що батько створив належні умови для морального, духовного та фізичного розвитку сина. Орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком, про що надав відповідний висновок. Колегія суддів вважає цей висновок обґрунтованим, таким, що узгоджується з іншими доказами в справі та відповідає інтересам дитини. Належних та допустимих доказів на спростування цих обставин відповідач не надав. Колегія суддів, враховуючи думку дитини її вік, місце навчання, сталі соціальні зв`язки вважає, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , разом з батьком ОСОБА_3 відповідатиме найкращим інтересам дитини, яка висловила бажання проживати разом з батьком, позивач має можливість створити дитині належні умови для виховання та розвитку. Мати дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан її розвитку, незалежно від того, з ким вона буде проживати. Ухвалюючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції не стверджував, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю є недоцільним через неналежне ставлення її до виконання своїх батьківських обов`язків, а лише про те, що відсутні підстави для примусової зміни поточних умов життя, сталі зв`язки з рідним містом, малолітньої дитини. Щодо доводів відповідачки про запровадження воєнного стану в України, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні судами спорів про визначення місця проживання дитини, сама по собі дія воєнного стану на території України не свідчить про пріоритет батьків, які виїхали за межі України перед батьками, які залишаються в Україні. Це питання судам необхідно вирішувати з огляду на кожну сімейну ситуацію та найкращі інтереси конкретної дитини. Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтув ання, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 25.06.2025 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Є.С. Сєвєрова С.О. Погорєлова