Постанова 4807 № 332/7074/24

Дата документу 26.06.2025 Справа № 332/7074/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №332/7074/24 Головуючий у першій інстанції: Завіновська А.П. Провадження № 22-ц/807/1121/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Гончар М.С., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» - Руденка Костянтина Васильовича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И ЛА: У грудні 2024 року ТОВ «КЛТ Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначало наступне. 02.11.2023 року між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 440, відповідно до умов якого, останньому було надано грошові кошти у сумі 5 000, 00 грн., зі сплатою процентів 3,5 % від суми кредиту в день, строком на 365 днів. ТОВ «КЛТ Кредит» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит, водночас останній порушив умови договору, внаслідок чого має прострочену заборгованість станом на 02.12.2024 року на загальну суму 68 875, 00 грн., яка склалася за кредитом (тіло) 5 000, 00 грн. та процентами за користування кредитними коштами 63 875, 00 грн. ОСОБА_1 в добровільному порядку не вжив заходів щодо погашення заборгованості, а тому позивач був змушений звернутися до суду із вказаним позовом. Отже, ТОВ «КЛТ Кредит» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним договором в розмірі 68 875, 00 грн., та суму понесених судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 3 028, 00 грн., а також витрат на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» заборгованість за кредитним договором № 440 від 02 листопада 2023 року, у сумі 36 450, 00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» судовий збір у сумі 1 602, 42 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ТОВ «КЛТ Кредит» - Руденко К.В. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність застосування положень Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-XI «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якого максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-XI «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року. Згідно з частиною 5 статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %. Перехідні положення законопроекту застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту. Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Із наданого позивачем детального розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за процентами за період з 02 листопада 2023 року по 01 листопада 2024 року становить 58 875 грн, які були нараховані за процентною ставкою 3,5 %, тобто у більшому розмірі ніж встановлений законом. За вказаного, суд дійшов висновку, що розмір заборгованості за вказаний період підлягає перерахунку, виходячи з встановленого пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 36 450 грн, а саме щодо стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн, процентів за користування кредитом в сумі 31 450 грн (за період з 02.11.2023 по 01.11.2024). В решті частині позову щодо стягнення процентів в сумі 27 425 грн відмовлено за безпідставністю. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині визначення розміру відсотків. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, тобто сторони з таким рішенням суду погодилися, тому рішення у відповідній частині апеляційним судом не переглядається. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 02.11.2023 року між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № 440, відповідно до умов якого, останньому було надано грошові кошти у сумі 5 000, 00 грн., зі сплатою процентів 3,5 % від суми кредиту в день, строком на 365 днів (а.с. 6-9). Кредитний договір підписано шляхом накладання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. Товариство зобов`язувалося надати позичальнику грошові кошти, а останній зобов`язався повернути його та сплатити відсотки за користування ним (п.1.1. договору): - сторони погодили суму кредиту 5 000 грн (п.1.1); - процентна ставка 3,5 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (п.1.2.). - строк кредитування 365 днів (п.1.3); - кредитні кошти надаються позичальнику на електронний платіж 541733хххххх5657 (п.1.7) через платіжний сервіс FONDY. Розмір та строки сплати позичальником платежів за договором погоджений сторонами в Додатку до договору №1 (а.с.10). З Анкети-заяви на кредит №2052 від 02 листопада 2023 року вбачається, що вона містить паспортні дані відповідача, суму кредиту (5 000,00 грн), строк кредиту (365 днів), процентна ставка (3,5%), періодичність сплати чергового платежу (30 днів) та номер банківського рахунку (а.с.19). З платіжного доручення № 677305139 від 02 листопада 2023 року вбачається, що ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» перерахувало кошти у розмірі 5 000 грн на рахунок НОМЕР_1 , як це передбачено п. 1.7 договору (а.с.12). Згідно з інформацією, яка витребувана в АТ «ПУМБ» на ім`я ОСОБА_1 , в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . Зі змісту виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 02 листопада 2023 року по 07 листопада 2023 року вбачається, що 02 листопада року відбулося зарахування переказу на її карту № НОМЕР_2 в сумі 5 000 грн. Як вбачається з розрахунку заборгованості, станом на 31 жовтня 2024 року заборгованість відповідача не погашена та становить 68 875, 00 грн., яка склалася за кредитом (тіло) 5 000, 00 грн. та процентами за користування кредитними коштами 63 875, 00 (а.с.13-17). Відповідач не заперечував факту укладення кредитного договору № 440 від 02 листопада 2023 року з ТОВ «КЛТ КРЕДИТ». Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. У відповідності до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Як вже встановлено, п. 1 договору від 02 листопада 2023 року сторонами погоджено, що строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, становить 365 календарних днів (до 01.11.2024). Процентна ставка складає 3,5 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом. В частині виконання зобов`язань договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. За таких обставин, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, згідно з якими позичальника було повідомлено, зокрема, що у разі надання позичальнику кредиту, останній за договором споживчого кредитування зобов`язаний буде сплачувати відсотки, розмір та порядок нарахування яких визначено в договорі, з яким ОСОБА_1 ознайомився та без будь-яких заперечень підписав в електронному вигляді. Отже, позичальник був повідомлений про загальні витрати, які будуть понесені ним у разі отримання кредиту у відповідній фінансовій установі, зокрема, повідомлено про реальну переплату за кредитом, тобто розмір відсотків, які повинні бути повернуті разом із грошовими коштами, наданими фінансовою установою в кредит. Задовольняючи позовні вимоги частково про стягнення заборгованості по відсотках по договору, суд першої інстанції зазначив, що визначена сума таких до стягнення підлягає перерахунку з урахуванням п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», однак колегія суддів з таким твердженням не погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (далі Закон) умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним. Стаття 8 Закону, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року. Згідно з частиною п`ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 26 жовтня 2023 року, тобто до набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону. Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту. Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Із системного аналізу вказаних вище норм виходить, що дія п.17 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки є загальною для всіх договорів споживчого кредитування, які укладатимуться, починаючи з 24 грудня 2023 року; крім того в силу приписів п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-ІХ дія вказаного пункту поширюється і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом 24 грудня 2023 року, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. З огляду на викладене, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після 24 грудня 2023 року (дати набрання чинності Законом № 3498-IX), а також за договорами строк кредитування за якими буде продовжено після 24 грудня 2023 року, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення (продовження) договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання (продовження) такого договору. Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Відповідно до частини третьої статті 8 Закону обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у договорі. Вищезазначене узгоджується із роз`ясненнями Національного Банку України від 19 лютого 2024 року щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування, долученими представником позивача до матеріалів справи. З урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що кредитний договір №188 від 26 жовтня 2023 року укладено строком на 365 днів і його дія не продовжувалася, він підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування, з якими відповідач погодився, підписавши договір, і додаткових заперечень щодо цих умов він не заявляв. Відповідно до його положень процентна ставка за користування кредитом становить 3.5% від суми кредиту за кожний день. Отже, нарахування процентів правомірно здійснюється за процентною ставкою 3.5% на день від суми кредиту. Наведеного вище суд першої інстанції в повній мірі не врахував, та як наслідок, прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог частково. Позовна заява підлягала до задоволення з урахуванням наданого розрахунку стороною позивача. Відповідно до положень статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а позовні вимоги ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» в частині стягнення відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню у повному обсязі, а тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає зміні з ухваленням нового рішення. Щодо розподілу судових витрат понесених в суді першої та апеляційної інстанцій. Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Положеннями частини 1, 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19. Частина перша статті 15 ЦПК України визначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України). Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно із частиною 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» витрати на правничу допомогу отриману в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн. З матеріалів справи вбачається, що представником ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» у цій справі був адвокат Руденко К. В., який діяв на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2412, довіреності від 17.09.2024 відповідно, до якої ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» уповноважує адвоката Руденка К. В. представляти інтереси в судах України. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до позову долучено: копію акту приймання-передачі наданих послуг № 1 до договору про надання юридичних послуг, згідно з яким адвокат надав клієнту послугу щодо підготовки позовної заяви (в тому числі підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором №440 від 02.11.2023, клопотання про витребування доказів та складання адвокатського запиту про витребування доказів по боржнику), загальна вартість цих витрат становить 10 000 грн (а.с. 35). У відзиві на позовну заяву сторона відповідача просить зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 15000 грн, апеляційний суд зазначає наступне. Так, представником Руденком К. В. подано відповідні доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості згідно з положенням ст. 137 ЦПК України. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до апеляційної скарги долучено: копію акту приймання-передачі наданих послуг № 14 до договору про надання юридичних послуг від 04.04.2025, згідно з яким адвокат надав клієнту послугу щодо складання та подання апеляційної скарги на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2025 року по справі №332/7074/24, загальна вартість юридичних послуг складає 15 000 грн, платіжну інструкцію про сплату позивачем «ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» на користь ОСОБА_2 15 000 грн. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Колегія суддів вважає, що заявлена сума відшкодування судових витрат, понесених позивачем в суді першої та апеляційної інстанціях на правничу допомогу, є неспівмірною зі складністю даної справи. Зокрема, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, справа в силу вимог закону не є складною, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 25 000 грн є завищеними, оскільки становлять надмірний тягар для відповідачки, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, на розгляді в судах різних інстанцій по Україні перебувають аналогічні спори. А тому, враховуючи однотипність справ, наявні підстави для висновку про їх шаблонність, що, у свою чергу, ставить під сумнів витрачання адвокатом значного часу на складання позову. Ураховуючи принципи співмірності, а також наявність клопотання відповідачки щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає, що відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій в загальному розмірі 5 000 грн відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Як вбачається з матеріалів справи, за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн, за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4 542 грн. Зважаючи, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій в сумі 7 570 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» - Руденка Костянтина Васильовича задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» заборгованість у розмірі 68 875, 00 грн., яка складається з тіла кредиту 5 000, 00 грн. та процентів за користування кредитними коштами 63 875, 00 грн.за кредитним договором №440 від 01 листопада 2023 року. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях в розмірі 7 570 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» понесені витрати на правничу допомогу при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 5 000 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 26 червня 2025 року. Головуючий Судді: