Постанова 4807 № 317/130/25

Дата документу 26.06.2025 Справа № 317/130/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №317/130/25 Головуючий у першій інстанції: Ткаченко М.О. Провадження № 22-ц/807/971/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Гончар М.С., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, - В С Т А Н О В И ЛА: У січні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів. Свої вимоги позивач мотивує тим, що сторони перебували у шлюбі, під час якого народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. 23.10.2020 рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя шлюб було розірвано. Позивач сплачує аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 12.02.2020 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття також було стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_2 в розмірі 1/5 частини усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, щомісячно, починаючи з 12.02.2020 і до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі №333/627/20 від 05.08.2020. 16.09.2023 позивач та ОСОБА_5 уклали шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_4 у позивача та ОСОБА_6 народилась донька ОСОБА_7 . Крім того, ОСОБА_6 має двох дітей від першого шлюбу: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . 04.09.2024 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя у справі №331/3295/24 видано наказ, яким стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи стягнення з дня подання заяви до суду, тобто з 27 травня 2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Згідно із розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, виданої відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області ОСОБА_10 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не сплачує. ОСОБА_10 , зареєстрований та фактично перебуває на території, яка не підконтрольна України, відповідно станом на дату звернення з цим позовом у державного виконавця відсутня можливість вжити заходи на примусове стягнення аліментів на підставі судового наказу. У добровільному порядку ОСОБА_10 допомогу дітям не надає. ОСОБА_8 виповнилось 18 років, однак вона навчається у Державному навчальному закладі «Запорізьке вище професійне училище» на ІІІ курсі денної форми навчання, за професією «Живописець. Флорист» і у зв`язку із цим потребує матеріальної допомоги. Отже, на цей час фактично позивач утримує: -??свою дружину ОСОБА_6 , яка перебуває у відпустці по догляду до досягнення дитиною 3-хрічного віку; -доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; -доньок від першого шлюбу ОСОБА_6 : ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; -доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .. Просив суд зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на підставі рішення суду на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на частину з усіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 18 березня 2025 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для зменшення розміру стягуваних аліментів. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.2 ст.369 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволеню, з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.10.2020, яке набрало законної сили 23.11.2020 (а.с. 11-12). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 04.08.2011 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 9). Відповідно до повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 06.02.2020 батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.10) Відповідно до заочного рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05.08.2020, з позивача стягнуто щомісячно аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 12.02.2020 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Також стягнуто з позивача на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1/5 частини усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, щомісячно, починаючи з 12.02.2020 року і до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 13-14). 16.09.2023 ОСОБА_1 та ОСОБА_11 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 16.09.2023, прізвище подружжя після реєстрації шлюбу « ОСОБА_12 » (а.с. 15). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 05.03.2024 батьками ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 16). Відповідно до повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 11.01.2013 батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с. 17). Згідно із довідки №301 від 05.12.2024 вбачається, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , навчається у Державному навчальному закладі «Запорізьке вище професійне училище» на ІІІ курсі денної форми навчання, за професією «Живописець. Флорист» (а.с. 23). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 27.07.2010 батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с. 18). Судовим наказом від 04.09.2024, виданим Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 04.09.2024, стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи стягнення з 27.05.2024 та до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с. 19). Відповідно до розрахунку відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заборгованість ОСОБА_10 зі сплати аліментів за період з травня 2024 по листопад 2024 складає 21554,25 грн (а.с. 20). Відповідно до розрахунку Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з квітня 2022 по квітень 2024 складає 15910,96 грн (а.с. 21). Згідно із довідкою №24 від 21.03.2024 ОСОБА_6 та ОСОБА_1 являються батьками багатодітної сім`ї, термін дії довідки з 21.03.2024 по 31.10.2024 (а.с. 22). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів того, що позивач ОСОБА_1 не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, не надано, а визначений розмір аліментів заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05.08.2020 на утримання неповнолітніх дітей відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення на підставах зазначених позивачем, суперечитиме інтересам дітей. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143 цс 13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що що в нього народилась ще одна дитина, тобто змінився сімейний стан, що є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану. Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійної, не залежної від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. В апеляційній скарзі та позовній заяві позивач зазначає, що факт народження у позивача другої дитини є самостійною підставою для зміни розміру аліментів. Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на народження у нього іншої дитини ОСОБА_7 від іншого шлюбу, не свідчить про погіршення його матеріального становища. Висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 зводяться до того, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження ще однієї дитини не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з статтями 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі, без доведення погіршення майнового становища, само по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів. Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2021 року у справі N 715/2073/20 (провадження N 61-1031св21) зменшення розміру раніше стягнутих аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні інших дітей, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини та суперечитиме її інтересам. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 22 липня 2024 року у справі № 688/4308/23 (провадження № 61-5168св24). Висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Матеріали справи не містять доказів погіршення матеріального стану скаржника (зміну місця роботи, розміру доходу). Суд першої інстанції правильно зазначив, що не може бути підставою для зменшення встановленого розміру аліментів також твердження скаржника, що на його утриманні перебувають двоє дітей ОСОБА_6 від першого шлюбу: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки скаржником не підтверджено погіршення його матеріального становища. У постанові від 26.10.2022 року у справі № 759/22898/20 Верховним Судом зроблено висновок про те, що аналіз положень статті 192 СК України свідчить про те, що зміна розміру аліментів може мати під собою і зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 С К України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143 цс 13 і ця судова практика є незмінною. Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.» Позивач не надав суду належних та допустимих доказів неможливості виконання позивачем судового рішення про стягнення з нього аліментів у встановленому розмірі. Судом першої інстанції вірно встановлено, що в порушення вимог статей 12, 13, 76-79, 81 ЦПК України позивачем не доведено підстав для задоволення позову, передбачених ст.192 СК України. Враховуючи те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів зміни обставин, які існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Скаржником не надано доказів необхідності зменшення розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Доводів щодо незгоди скаржника зі стягненням на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу апеляційна скага не містить. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального законів. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 березня 2025року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26 червня 2025 року. Головуючий Судді: