Постанова Одеський апеляційний суд № 518/1633/23

Номер провадження: 22-ц/813/2168/25 Справа № 518/1633/23 Головуючий у першій інстанції Тарасенко М.С. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М., при секретарі: Узун Н.Д., за участю: ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Бурлака Сергій Анатолійович, на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 09 липня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди, - В С Т А Н О В И В: 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі домовленості з ОСОБА_4 про майбутнє укладення та нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, належного їй на праві власності будинку під АДРЕСА_1 , позивачка передала останній у володіння та користування відповідача з серпня 2021 року. Після вселення ОСОБА_4 вони домовилися, що відповідач буде повністю сплачувати комунальні послуги, а саме за: газопостачання, розподіл газу, водопостачання та електроенергію. На підтвердження зазначених обставин між позивачем та відповідачем складено розписку про отримання завдатку за договором купівлі-продажу будинку від 06.11.2021, яка між іншим містить домовленості про ціну продажу будинку, також погоджено остаточний розрахунок до 27 серпня 2022 року та нотаріальне посвідчення договору на протязі трьох місяців після оплати останнього платежу. В листопаді 2021 року позивачка виявила, що без погодження з нею, як із власником будинку відповідач у вересні - жовтні 2021 року здійснив самочинне будівництво між жилим будинком та літньою кухнею, при цьому допустив втручання в несучі конструкції будинку. В червні 2022 року відповідач виселився з будинку позивачки, не виконавши умови розписки про отримання завдатку за договором купівлі-продажу будинку від 06.11.2021. ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок здійсненого відповідачем самочинного будівництва пошкоджено фасад жилого будинку, фасад літньої кухні, демонтовано два вікна літньої кухні, пошкоджено систему опалення будинку, пошкоджено стелю в літній кухні, побудувавши самочинну прибудову позивач повністю закрив проїзд до гаража, який втратив своє функціональне призначення; чим завдав позивачу майнової шкоди. Крім того, позивачка посилається на те, що за час проживання в будинку, на протязі шести місяців, відповідач частково виконав взяті на себе зобов`язання щодо сплати комунальних платежів, допустивши заборгованість зі сплати за користування газом в сумі 12 655,10 гривень станом на 01.05.2022. В судовому засіданні позивачка підтримала повністю позовні вимоги та просила стягнути з ОСОБА_4 163 952 грн в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди; 12 655,10 грн в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди за спожитий природний газ; 18 500 грн в рахунок відшкодування вартості проведення судової будівельно-технічної експертизи та 1 767 грн в рахунок сплаченого судового збору. Представник відповідача адвокат Бурлака С.А. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, вважаючи їх необґрунтованими. Наполягав на тому, що докази, надані ОСОБА_1 до суду є неналежними, недопустимими, недостовірними і недостатніми. Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 09 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди 163 952 гривні; в рахунок відшкодування вартості проведення судової будівельно-технічної експертизи 18 500 гривні; в рахунок сплаченого судового збору 1 639,52 гривні. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Бурлака С.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 09 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В судове засідання до апеляційного суду ні ОСОБА_4 , ні його адвокат Буралка С.А. не з`явились, про розгляд справи повідомленні належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки та довідка про доставку судової повістки в електронний кабінет Електронного суду (а.с. 202-206). 10 червня 2025 року від адвоката Бурлаки С.А., який діє в інтересах ОСОБА_4 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій також вказано, що в разі відмови в задоволенні даного клопотання ОСОБА_5 просив відкласти розгляд справи на іншу дату. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2025 року заяву Бурлаки С.А., який діє в інтересах ОСОБА_4 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без задоволення, оскільки її подано із порушенням встановленого законом строку. При цьому, апеляційний суд приходить до висновку про недоцільність відкладення розгляду справи, з огляду на наступне. Згідно ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та те, що сама по собі неможливість представника брати участь у судовому засіданні не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та її представників адвокатів Вдовіченко Г.М., Глух Н.А., які заперечували щодо апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру». Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 16 ЦК України (п. п. 8-9) передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно ч. ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.09.1997, виданого державним нотаріусом Ширяївської Державної нотаріальної контори Черевко Н.М., зареєстрованого Ширяївським державним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» 03.11.1997 за №5 за реєстровим №952. Згідно розписки про отримання завдатку за договором купівлі-продажу будинку від 06.11.2021, підписаної позивачем та відповідачем вбачається, що між ними було досягнуто домовленості про купівлю-продаж будинку АДРЕСА_1 за 14 000 у.о., що в гривневому еквіваленті становило 364 700 гривень, про отримання ОСОБА_1 5 000 у.о. в день підписання цієї розписки, погоджено остаточний розрахунок до 27 серпня 2022 року та нотаріальне посвідчення договору на протязі трьох місяців після оплати останнього платежу. Крім того, в розписці зафіксовано, що згідно досягнутої домовленості ОСОБА_4 проживає за адресою АДРЕСА_1 . З наданої позивачем фототаблиці вбачаються: пошкодження фасаду житлового будинку, фасаду літньої кухні, стелі, стін, пошкодження системи обігріву будинку, наявність новобудови між житловим будинком та літньою кухнею. Із тексту позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів по справі №518/114/23 вбачається, що ця позовна заява підписана ОСОБА_4 та в ній зазначено про проживання відповідача зі своєю сім`єю в будинку позивачки до травня 2022 року та побудову ним переходу з будинку до кухні розміром 4м х 2м. Згідно висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи, виконаної судовим експертом Рапачем К.В. від 13.07.2023 за №43/23 розрахована кошторисна вартість ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідно для усунення пошкоджень будинку АДРЕСА_1 внаслідок улаштування самочинної прибудови складає: 163 952 грн. Зазначений висновок наданий позивачкою ОСОБА_1 та виготовлений на підставі ст. ст. 102, 106 ЦПК України. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що перебуваючи в дружніх стосунках з сім`єю ОСОБА_7 , їй було відомо про продаж будинку в розстрочку молодій парі людей, які вселилися в нього у серпні 2021 року та прожили там близько 9 місяців. Зазначила також, що вона була вражена від побаченого відео про жахливий стан будинку позивачки після виселення ОСОБА_8 . Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що знаходиться з сім`єю ОСОБА_7 в сусідських відносинах, тому їй було відомо про продажу будинку, про проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в ньому з кінця літа. Вказала також на те, що покупці побудували таку прибудову, яка перекрила повністю в?їзд до гаражу, мала якийсь незвичний вигляд. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 підтвердив, що з ОСОБА_4 знайомий з серпня 2021 року, коли покупець зі своєю сім`єю вселився в будинок. Зазначив, що відповідач, без дозволу дружини, побудував перехід з будинку до літньої кухні, переробив віконні отвори на дверні, улаштував старі вікна та старі міжкімнатні двері, пошкодив труби опалення, вирубав виноград та декілька насаджень плодових дерев, улаштував хвіртки в огорожі, пошкодивши профіль, у зв`язку з перекриттям двору садиби, стали збиратися стічні води та надміру зволожувати фундамент та стіни будинку та літньої кухні. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою доведено належними та допустимими доказами, що неправомірними діями ОСОБА_4 щодо здійснення самочинного будівництва була заподіяна матеріальна шкода нерухомому майну ОСОБА_1 , тому вона підлягає відшкодуванню саме відповідачем. В частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_4 відшкодування заборгованості за газопостачання перед ТОВ «Одесагазпостачання» в сумі 12 655,10 гривень суд першої інстанції відмовив у зв`язку з їх недоведеністю. Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд в повному обсязі встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 категорично не погоджується із рішенням суду першої інстанції, та зазначає, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та на його підтвердження не надано достатньо належних та допустимих доказів. В тому числі зазначено, що не доведено, що відповідач здійснив самочинне будівництво без погодження з позивачкою як із власником будинку у вересні жовтні 2021 року; не надано доказів в якому технічному стані був переданий будинок позивачкою відповідачу; не доведено, що саме відповідач здійснив самочинну прибудову; визначена експертом вартість ремонтно-будівельних робіт є завищеною Так, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за спричинення позадоговірної шкоди визначено статтею 1166 ЦК України. Згідно частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі №753/15095/17 (провадження №61-16500св20)). За змістом статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992, зі змінами та доповненнями, роз`яснено, зокрема, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Таким чином, зі змісту наведених норм права випливає, що для застосування вимог ст. 1166 ЦК України суд повинен встановити наявність певних обставин, а саме - якими саме неправомірними діями відповідача було заподіяно шкоду позивачу і чи є між цими діями та шкодою безпосередній причинний зв`язок та чи є вина зазначеної особи. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що позивачка в повній мірі довела наявність шкоди, а саме пошкодження її житлового будинку (пошкоджено фасад жилого будинку, фасад літньої кухні, демонтовано два вікна літньої кухні, пошкоджено систему опалення будинку, пошкоджено стелю в літній кухні, побудувавши самочинну прибудову позивач повністю закрив проїзд до гаража, який втратив своє функціональне призначення), на підтвердження чого надано, в тому числі технічний паспорт будинку та висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи, виконаної судовим експертом Рапачем К.В. від 13.07.2023 за №43/23, згідно якого розрахована кошторисна вартість ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідно для усунення пошкоджень будинку АДРЕСА_1 внаслідок улаштування самочинної прибудови складає: 163 952 грн. Окрім того, ОСОБА_1 підтвердила, що саме дії відповідача ОСОБА_4 перебувають в причинному зв`язку, та що саме його діями спричинено майнову шкоду позивачці. На підтвердження зазначеного надано розписку про отримання завдатку за договором купівлі-продажу будинку від 06.11.2021, підписаної позивачкою та відповідачем, згідно якої між ними було досягнуто домовленості про купівлю-продаж будинку АДРЕСА_1 за 14 000 у.о., що в гривневому еквіваленті становило 364 700 гривень, про отримання ОСОБА_1 5 000 у.о. в день підписання цієї розписки, погоджено остаточний розрахунок до 27 серпня 2022 року та нотаріальне посвідчення договору на протязі трьох місяців після оплати останнього платежу. Крім того, в розписці зафіксовано, що згідно досягнутої домовленості ОСОБА_4 проживає за адресою АДРЕСА_1 . Апеляційний суд також враховує, що факт проживання ОСОБА_4 та здійснення саме ним самочинного будівництва (перехід з будинку до літньої кухні 4х2 м) підтверджується також рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, яким задоволено частково позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за розпискою від 06.11.2021. Та, стягнуто з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_4 безпідставно отримані кошти у розмірі 4 500 доларів США (цивільна справа №518/114/23). Встановлено, що ОСОБА_4 звертаючись до суду із позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за розпискою від 06.11.2021, стверджував, що між ними дійсно укладалась розписка від 06.11.2021, про те, що ОСОБА_4 купить житловий будинок, а ОСОБА_1 відчужить йому житловий будинок, який належить їй на праві власності, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 також вказав, що на підтвердження досягнутої домовленості він передав ОСОБА_1 5 000 дол. США. Після передання коштів, позивачка передала йому ключі від будинку та надала дозвіл на проживання в ньому, він вселився в будинок з сім`єю і проживав у ньому до травня 2022 року. Окрім того, ОСОБА_4 зазначив, що за час проживання у будинку, він побудував перехід з будинку до кухні 4х2 м. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 також не погоджується із наданим позивачкою висновком експерта судової будівельно-технічної експертизи, виконаної судовим експертом Рапачем К.В. від 13.07.2023 за №43/23, та встановленою ним вартістю ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідно для усунення пошкоджень будинку АДРЕСА_1 внаслідок улаштування самочинної прибудови, в розмірі 163 952 гривень, стверджуючи, що розмір не відповідає дійсності та є завищеним, однак апеляційний суд не приймає до уваги дані твердження, оскільки відповідачем не надано жодного доказу на спростування даного висновку. Колегія суддів зазначає, що не погоджуючись із вимогами позовної заяви та наданими на його підтвердження доказами, відповідач ОСОБА_4 не надав жодних доказів на підтвердження свої заперечень. При цьому, як було вище зазначено, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Слід зазначити, що ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження, незалежно від предмета спору. Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і має дотримуватися порядок ведення провадження, а також особі не можуть чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Із матеріалів справи не встановлено, що суд обмежував відповідача в наданні доказів, порушував порядок ведення провадження. Власне тлумачення відповідачем, як суд мав досліджувати та оцінювати докази у справі, не свідчить про порушення процедури розгляду справи. Також колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про частково задоволення позовних вимог, такий висновок суду відповідає засадам розумності та справедливості. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Бурлака Сергій Анатолійович залишити без задоволення. Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 09 липня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 23 червня 2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда