Постанова 4855 № 640/13136/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13136/22 Суддя (судді) першої інстанції: Марфіна Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Грибан І.О. судді: Беспалов О.О. Ключкович В.Ю. за участі: секретар с/з Кващук Т.А. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 до Центрального міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, - У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 , громадянин Держави Ізраїль, звернувся з позовом до Центрального міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, у якому просив суд: - визнати протиправним скасувати рішення від 29.06.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Зокрема апелянт зауважує, що відповідачем не було досліджено чи не є надмірним примусове повернення його до країни походження або третьої країни. Він має постійне місце проживання в Україні та проживає разом зі своєю дружиною громадянкою Держави Ізраїль, яка в силу п. 1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про громадянство України» є громадянкою України, виховують спільних дітей. Не заперечує, що порушив термін легального перебування на території України, але станом на час прийняття оскаржуваного рішення, його перебування та території України жодним чином не суперечило інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, а також не перешкоджало охороні здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 червня 2025 року. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином. На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином Держави Ізраїль, що підтверджується копією паспорту (а.с. 14-17). Згідно даних системи «Аркан», позивач востаннє в`їхав на територію України 08.01.2019 року та більше з України не виїжджав (а.с. 60). 29.06.2022 року стосовно позивача був складений протокол серії ПР МКМ №011023 про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, у зв`язку із порушенням правил перебування іноземців на території України, а саме: проживав без документів на право проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою про накладення адміністративного стягнення від 29.06.2022 року серії ПН МКМ №011001 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з порушенням ст. 4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн. (а.с. 64-65). Рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 29.06.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати його покинути територію України у термін до 09.07.2022 року. Вважаючи рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про примусове повернення протиправним та таким, що прийнято всупереч нормам чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що є підставою для прийняття рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, відповідно до положень ст. 26 Закону № 3773-VI. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 26 Конституції України гарантовано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. У статті 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну визначено в Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі Закон № 3773-VI). Згідно з приписами частини 3 статті 9 Закону № 3773, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Відповідно до ст. 17 Закону № 3773 іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Вказаною нормою визначено, що продовження строку перебування в Україні здійснюється на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та поданих документів в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 р. №150 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року. За визначенням, наведеними у п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду. За змістом ст. 26 Закону України №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. В свою чергу, ч.1 ст.31 Закону України №3773-VI унормовано, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: - де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; -де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; -де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; -де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012р. №353/271/150 (далі Інструкція №353/271/150). Згідно з пунктом 1.5 Інструкції №353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення. Пункт 1.6 Інструкції №353/271/150 вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону) мають право прийняти рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, зокрема, якщо дії іноземців, порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином Держави Ізраїль, що підтверджується копією його паспорту громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_1 . Згідно ксерокопії вказаного паспорта позивач в`їхав на територію України 08.01.2019 року, та за межі території України не виїжджав. Згідно письмових пояснень позивача ДМСУ від 29.06.2022 року, останній прибув в Україну 08.01.2019 залізничним транспортом з м. Мінськ (Білорусь) через ПП «Київ». Перебуває у шлюбі з гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дівоче прізвище ОСОБА_3 ), яка народилась та до ІНФОРМАЦІЯ_3 проживала в м. Києві (Свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 09.11.1983 Дніпровського ДРАЦС м. Києва та Свідоцтво про одруження № НОМЕР_3 ). Працював дистанційно на ізраїльську компанію, заробляв еквівалент 700 доларів США на місяць. Після закінчення дозволеного строку перебування не виїхав з України. З метою продовження строку перебування в Україні, отримання посвідки на тимчасове проживання та дозволу на імміграцію - не звертався. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів - не звертався. Усвідомлював, що цим самим порушує міграційне законодавство України, згоден сплатити штраф. Відповідно до Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, що затверджене Постановою КМУ від 15.02.2012 року №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, жодних доказів та підтвердження наявності законних підстав перебування на території України протягом понад три роки. Не надано позивачем також належних та допустимих доказів вжиття ним будь-яких заходів для продовження строку перебування на території України у визначеному законом порядку після закінчення 90 днів з моменту перетину кордону України з 08.01.2019 року. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що під час дії карантинних обмежень, йому було відмовлено в доступі до установ міграційної служби, оскільки на обґрунтування таких тверджень належних та допустимих доказів не надано. Колегія суддів звертає увагу, що, бажаючи залишитись на території України, позивач мав би вчиняти активні та юридично значимі дії, спрямовані на легалізацію його статусу на території України, починаючи з березня 2019 року. Проте, позивач допустив тривалу бездіяльність протягом років після перевищення терміну перебування на території України, що призвело до вірогідних, пропорційних, обґрунтованих наслідків у вигляді прийняття рішення про примусове його повернення, що є співмірною реакцією держави на порушення іноземцем вимог міграційного законодавства. В даному випадку, саме тривала бездіяльність позивача з приводу легалізації його перебування на території Україні є безсумнівною підставою для прийняття рішення про примусове повернення до країни походження. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність перебування позивача на території України. Протилежного апелянтом суду апеляційної інстанції не доведено. В розрізі спірних правовідносин, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.01.2020 у справі №343/2242/16, від 10.10.2019 у справі №2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17, від 13.10.2021 у справі №263/14519/20, від 13.04.2021 у справі №211/1113/18, від 26.01.2022 у справі №200/9761/20-а, де Верховний Суд неодноразово зазначав, що саме на іноземця покладені передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства. Стосовно доводів апелянта про те, що при прийнятті оскарженого рішення, відповідач не врахував сімейний стан позивача, наявність у нього дружини та дітей, колегія суддів зазначає, що наведені обставини не можуть слугувати підставою для порушення міграційного законодавства, адже виключень у зв`язку із сімейним станом, законодавством не передбачено. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що у відповідності до положень ст. 26 Закону №3773-VI, є самостійною підставою для прийняття рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. При цьому, відповідачем достатньою мірою враховані обставини сімейних зв`язків на території України і тому до позивача не було застосовано заборону в`їзду на територію України. Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не є підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 250, 288, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя І.О. Грибан Судді: О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович (повний текст постанови складено 25.06.2025р.)