Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/10573/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10573/20 Суддя (судді) першої інстанції: Братичак Уляна Володимирівна ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. суддів: Беспалова О.О., Бужак Н.П., при секретарі судового засідання Кузьмук Б.І., за участі представника відповідача - Стужук О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, В С Т А Н О В И В: 14 травня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі - відповідач, апелянт), в якому просить суд: - визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 07.04.2020 № 1420/М/99-00-04-06-03-09/ІПК. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що індивідуальна податкова консультація суперечить приписам Податкового кодексу України. Зокрема, на думку позивача, дохід від діяльності на території України з відчуження корпоративних прав та продажу власного нерухомого майна нерезиденту включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи як інвестиційний прибуток та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, відповідно до пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України. Тоді як з позиції відповідача, оскільки фізичною особою - учасником товариства фактично здійснюється продаж корпоративних прав юридичній особі - нерезиденту, тобто джерело виплати доходу є іноземним, то сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. Позивач вважає, що вищевказана консультація не відповідає положенням чинного законодавства та порушує його права. Враховуючи вищенаведене, просить позов задовольнити в повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Державна податкова служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки спірної індивідуальної податкової консультації є обґрунтованими та жодним чином не протирічать положенням чинного законодавства України; не виправдання прийнятою ДПС України спірною ІПК сподівань та очікування позивача з приводу порушених питань не є підставою для визнання такої консультації протиправною; матеріали справи не містять доказів та обґрунтувань позивача щодо порушень спірною ІПК його прав та законних інтересів, у тому числі й у практичному її застосуванні; позивачем не доведено в чому саме полягає порушення, на захист якого він звернувся з позовною заявою до суду про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації від 07.04.2020 № 1420/М/99-00-04-06-03-09/ ІПК. Відповідач зазначає, що надаючи податкову консультацію, податковий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення конкретному платнику податків застосування конкретної норми закону, тому податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта та не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року та 06 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 червня 2025 року о 11:40 год. 28 квітня 2025 року та 21 травня 2025 року представником позивача до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до фактичних обставин справи, 10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Державної податкової служби України із запитом про надання індивідуальної податкової консультації щодо застосування норм Податкового кодексу України з оподаткування доходів фізичних осіб. До податкового органу було поставлено наступне питання: «Чи включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи - резидента України як інвестиційний прибуток та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, відповідно до пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, дохід фізичної особи - резидента України, отриманий від продажу корпоративних прав українського емітента (юридичної особи - резидента України) юридичній особі - нерезиденту?». 07 квітня 2020 року у відповідь на вищевказаний запит, відповідачем було надано індивідуальну податкову консультацію № 1420/М/99-00-04-06-03-09/ІПК, у якій податковий орган зазначив про обов`язок позивача визначати базу нарахування податку на доходи фізичних осіб відповідно до п.п. 170.11 Податкового кодексу України, тобто, як іноземний дохід: «оскільки фізичною особою - учасником товариства фактично здійснюється продаж корпоративних прав юридичній особі - нерезиденту, тобто джерело виплати доходу є іноземним, то сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних засадах». Не погоджуючись із такою індивідуальною податковою консультацією, позивач звернувся з даним позовом до суду. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом. За приписами підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Згідно з пунктом 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 ПК України). Пунктом 52.3 статті 52 ПК України передбачено, що за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов`язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства. Відповідно до пункту 53.1 статті 53 ПК України у разі коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої податкової консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації. Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов`язку сплати податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом. За приписами пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію. Аналіз вказаних норм свідчить, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин. Отже, індивідуальна податкова консультація, як методична й практична допомога платнику при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо): 1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності; 2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана; 3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування; 4) має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. При цьому, платнику надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, й скасування судом такої податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Обов`язковими ж складовими письмової податкової консультації є опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03 грудня 2020 року у справі № 805/112/16-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 816/1510/16. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем на запит позивача була надана індивідуальна податкова консультація з порушенням наведених приписів ПК України. Так, зі змісту оскаржуваної консультації слідує, що відповідач наводить зміст норм податкового законодавства, не розкриваючи питання щодо практичного використання окремих його положень платником податків за наявності конкретно викладеної ситуації, в ній не викладено опису всіх питань, що поставлені платником, а також не зазначено порядок застосування норм податкового законодавства з урахуванням фактичних обставин. Зміст податкової консультації фактично зведений до цитування положень ПК України, що не є роз`ясненням поставлених питань. Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що помилковість правової позиції контролюючого органу у цій справі виникла з підстав помилкового трактування п.170.11 ст. 170 Податкового кодексу України. Судова колегія критично оцінює покликання апелянта на Закон України від 16 січня 2020 року №466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» та внесення змін до п. 170.11 ст. 170 Податкового кодексу України, оскільки наведений Закон набрав чинності 23 травня 2020 року, натомість спірна податкова консультація винесена відповідачем 07 квітня 2020 року. Твердження апелянта щодо відсутності порушеного права позивача оскаржуваною податковою консультацією колегією суддів відхиляються з огляду на наступне. Підпунктами 14.1.172, 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом; індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Пунктами 53.1, 53.2 статті 53 ПК України передбачено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію. Зміст наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що платнику податків надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, й визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №826/2032/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №520/10111/18, від 28 січня 2020 року у справі №804/8131/16. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана податкова консультація підлягає скасуванню. Разом з тим, матеріали апеляційної скарги не містять заперечень щодо стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97). У п. 96 рішення у справі «Вагнер та J.M.W.L. проти Люксембургу» (Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg, №76240/01) та у п. 72 рішення у справі «Фабрі проти Франції» (Fabris v. France, №16754/08) ЄСПЛ підкреслив, що навіть якщо суди не зобов`язані викладати мотиви відмови стосовно кожного доводу сторін, вони не звільнені від обов`язку розглядати їх належним чином і надавати оцінку основним наданим доводам. Крім того, якщо ці доводи стосуються прав і свобод, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї, національні суди повинні розглядати їх в обов`язковому порядку і з особливою ретельністю, тому що йдеться про засади принципу субсидіарності. ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36). На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Розглядаючи заяву представника позивача - адвоката Власенко В.Г. про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у сумі 12 000 грн, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до приписів частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до матеріалів справи, до суду апеляційної інстанції адвокат Власенко В.Г. разом із відзивом на апеляційну скаргу надав наступні докази понесення позивачем витрат, пов`язаних у зв`язку із розглядом апеляційної скарги відповідача: ордер, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката, додаткова угода №2 від 24.04.2025 до договору про надання правничої допомоги №270225 від 27.02.2025. Вирішуючи заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зауважує, що заявлена до відшкодування сума є неспівмірною із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Зокрема, поданий представником позивача адвокатом Власенко В.Г. відзив на апеляційну скаргу складається з трьох сторінок титульної частини документу із зазначенням адрес учасників справи, викладу обставин справи, описаних судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, та клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Правова позиція позивача щодо апеляційної скарги повністю дублює текст рішення суду першої інстанції. Здійснивши системний аналіз наведених вище доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій в процесі підготовки процесуальних документів (відзиву на апеляційну скаргу) для забезпечення юридичного представництва інтересів, колегія суддів зазначає, що сума в розмірі 2 000, 00 грн відповідає принципу співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу, що підлягає стягненню з відповідача. Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати за надану правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000, 00 (дві тисячі) грн. Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2025 року Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов Н.П. Бужак