Постанова 4824 № 757/19441/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 757/19441/22-ц номер провадження: 22-ц/824/5454/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лупейка Олександра Васильовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року у складі судді Соколова О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення шкоди, спричиненої банком протиправним неповерненням депозитів, В С Т А Н О В И В: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») про стягнення шкоди, спричиненої банком протиправним неповерненням депозитів. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення коштів з нарахуванням за двома договорами депозитних вкладів задоволено частково, а саме: стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором вкладу №On48631298 від 27 квітня 2005 року в сумі 24 197,89 Євро та проценти за цим вкладом 714,67 Євро (за період з 28 квітня 2005 року по 04 серпня 2005 року). Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором вкладу №On48631303 від 04 травня 2005 року в сумі 31 045,77 Євро та проценти за цим вкладом 879,49 Євро (за період з 05 травня 2005 року по 07 серпня 2005 року). Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі трьох процентів від суми невиконаного зобов`язання на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 1 083 418 грн 57 коп. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних на підставі ст.625 ЦПК України в сумі 1 083 418 грн 57 коп. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір в сумі 8 810 грн 00 коп. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Указував, що постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року в частині стягнення трьох процентів річних на підставі ст.625 ЦК України у розмірі 1 083 418 грн 57 коп. змінено, стягнуто із АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних на підставі ст.625 ЦК України за вкладами № On48631303 у розмірі 5 115,40 євро. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року в частині стягнення пені в розмірі трьох процентів від суми невиконаного зобов`язання на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 1 083 418 грн 57 коп. скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення пені. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 6 000 грн 00 коп. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року залишено без змін. Зазначав, що вказаною постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року констатовано безпідставність неповернення банком позивачу депозитів. У зв`язку з протиправними діями відповідача щодо неповернення коштів за депозитними вкладами, позивач вважав, що йому спричинено збитки за договором про депозитний вклад №On48631298 від 27 квітня 2005 року у сумі 1 376 182 грн 55 коп.; за договором про депозитний вклад № On48631303 від 04 травня 2005 року у сумі 1 766 821 грн 66 коп. Загальний розмір збитків становить 3 143 004 грн 16 коп. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь збитки у загальному розмірі 3 143 004 грн 16 коп. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення збитків є недоведеними та безпідставними, оскільки невиконання банком постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року не є матеріальними збитками у розумінні ст.ст. 22, 611, 23 ЦК України, а тому право на отримання грошових коштів у визначеним ним у позові спосіб не підлягає захисту судом. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Лупейко О.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне з`ясування обстави, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам, порушення норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з позовними вимогами ОСОБА_1 вимагається саме така форма збитків у вигляді процентів за вкладами, які він міг би отримати, якби ситуація по цим вкладам розвивалась би нормально. Його позовні вимоги підтвердженні обґрунтованими розрахунками. За обставинами справи простежується, що ним до виникнення проблемної ситуації дійсно застосовувалась практика переукладення вкладів на нові строки по закінченню термінів їх дії. Виходячи із зазначеного, ним обрахована упущена вигода, виходячи із договірної процентної ставки. Вважає, що він мав на це право, тому що вона зафіксована у договірних документах. Якщо банк був не згоден із цією процентною ставкою і такі ставки у банку по періодам були нижчі, він міг представити свої розрахунки потенційних збитків позивача, але цього не зробив. Вказує, що згідно з банківською практикою банки заробляють на різниці між кредитними і депозитними ставками та кредитні ставки завжди вище. Позивач ОСОБА_1 у справі мав намір з`ясувати, які орієнтовно доходи міг отримати за період неповернення банком його вкладів. Зазначає, що позивач ОСОБА_1 підтверджує, що подавав 03 серпня 2005 року заяви про повернення коштів з нарахуваннями за депозитними договорами у зв`язку із закінченням строків. Але здійснював це тільки тому, що вже знав, що вклади не повертаються значній частині вкладників, яких обслуговував заступник Правобережного відділення банку ОСОБА_2. При нормальному розвитку подій, вклади ним не забирались би, а укладались на нові терміни. Потреби у отриманні коштів у нього не було. Також вказує, що депозитні вклади банком позивачу не були повернуті після закінчення строку їх дії. Позивач подавав заяви про повернення після закінчення таких строків, тому що договори не пролонгувались і вже була відомою ситуація зі зловживанням банківського працівника ОСОБА_2 та банк заявив про відсутність коштів позивача. Якби зловживань не було, то ОСОБА_1 і надалі заробляв би на процентах, що до цього він здійснював багаторічно. Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засіданні, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Стаття 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 жовтня 2004 року та 28 жовтня 2004 року між ОСОБА_1 і закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладені договори банківських вкладів № On01631524 та № On01631539, за якими позивач вніс до банку за кожним вкладом, відповідно, 158 512 грн 68 коп. та 203 411 грн 38 коп., строком на три місяці, які після закінчення терміну їх дії були переукладені та конвертовані. 17 січня 2005 року і 31 січня 2005 року між позивачем ОСОБА_1 і банком укладені наступні договори про депозитний вклад: № On01631625 на суму 31 142,70 доларів США зі строком повернення до 18 квітня 2005 року під 11 % процентів річних та № On01631628 на суму 38 912,20 доларів США зі строком повернення до 01 травня 2005 року під 11 % процентів річних. На виконання цих договорів банком видані відповідні меморіальні ордери. Установлено, що по закінченню терміну дії цих депозитних договорів із вкладом в доларах США позивач ОСОБА_1 уклав з банком наступні строкові депозитні договори з конвертацією у євро: № Оn48631298 від 27 квітня 2005 року на суму 24 197,89 євро під 11 % річних та № Оn48631303 від 04 травня 2005 року на суму 31 045,77 євро під 11 % річних строком на три місяці. Також встановлено, що по закінченню строку депозитних договорів № Оn48631298 та № Оn48631303 позивач 03 серпня 2005 року звернувся до відповідача із заявою про повернення суми банківських вкладів з нарахованими процентами, однак банк відмовив у задоволені заяви посилаючись на відсутність обліку цих коштів в банку. При цьому банк, не заперечуючи сам факт існування депозитних договорів №Оn48631298 та №Оn48631303, зазначив, що останні оформлювались працівником цього банку ОСОБА_2 , відносно якого порушено кримінальну справу за ч.5 ст.191 КК України. У травні 2018 року ОСОБА_1 посилаючись на те, банк не повертає йому суми банківських вкладів з нарахованими процентами, звернувся з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та просив стягнути з відповідача кошти за договорами про депозитний вклад № On48631298 від 27 квітня 2005 року, № On48631303 від 04 травня 2005 року в загальній сумі 134 476,28 євро та 244 276 668 грн 84 коп., з яких: сума вкладів - 55 243,66 євро, проценти за вкладами - 79 232,62 євро, три процента річних - 667 422 грн 57 коп., пеня відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» - 243 609 246 грн 27 коп. (справа № 757/24677/18-ц). Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року у справі № 757/24677/18-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором вкладу № On48631298 від 27 квітня 2005 року в сумі 24 197,89 євро та проценти за цим вкладом - 714,67 євро (за період з 28 квітня 2005 року по 04 серпня 2005 року). Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором вкладу № On48631303 від 04 травня 2005 року в сумі 31 045,77 євро та проценти за цим вкладом - 879,49 євро (за період з 05 травня 2005 року по 07 серпня 2005 року). Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі трьох процентів від суми невиконаного зобов`язання, на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 1 083 418 грн 57 коп. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних на підставі ст. 625 ЦПК України в сумі 1 083 418 грн 57 коп. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 8 810 грн 00 коп. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року в частині стягнення трьох процентів річних на підставі ст.625 ЦК України у розмірі 1 083 418 грн 57 коп. змінено. Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних на підставі ст. 625 ЦК України за вкладами № On48631298 та № On48631303 у розмірі 5 115,40 євро. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року в частині стягнення пені в розмірі трьох процентів від суми невиконаного зобов`язання на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 1 083 418 грн 57 коп. скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення пені. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 6 000 грн 00 коп. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року залишено без змін. Сплачений АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 7 000 грн 00 коп. компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 757/24677/18-ц касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» та касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 3 % річних скасовано. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 3 % річних змінено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних за договором про депозитний вклад № On48631298 від 27 квітня 2005 року у розмірі 285 557 грн 36 коп. за договором про депозитний вклад № On48631303 від 04 травня 2005 року у розмірі 366 128 грн 35 коп., а всього 651 685 грн 71 коп. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за договорами про депозитний вклад та судового збору змінено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором про депозитний вклад № On48631298 від 27 квітня 2005 року у розмірі 663,62 євро та за договором про депозитний вклад № On48631303 від 04 травня 2005 року у розмірі 860,78 євро. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 8 810 грн 00 коп. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми вкладів за договорами про депозитний вклад залишено без змін. Постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» залишено без змін. Поновлено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року в частині стягнення суми вкладів за договорами банківського вкладу. У відповідності до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, ОСОБА_1 посилаючись на положення ст.ст. 611,614, 623, 1166 ЦК України просив стягнути з банку на свою користь грошові кошти у сумі 3 143 004 грн 16 коп. як збитки (упущену вигоду), яка виникли у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу вказаних вище вкладів за депозитними договорами та які були стягнуті на його користь постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року. Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. Так, відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною 2 ст.22 ЦК України передбачено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному розмірі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право (ч.3 ст.22 ЦК України). Згідно зі ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Стаття 1058 ЦК України встановлює, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно зі ст.1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад) Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, майнова шкода, задана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка задала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином аналіз положень ст. 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди, цивільне правопорушення яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного його йому майнового права. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Аналогічного висновку щодо обов`язкових складових елементів для настання цивільної відповідальності через заподіяну майнову шкоду дійшов Верховний Суд у постанові від 29 травня 2019 року у справі №740/967/16 (провадження № 61-40363св18). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, установивши фактичні обставини справи, підстави, якими ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення збитків, релевантні норми матеріального права та практику Верховного Суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що невиконання банком постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року не є матеріальними збитками у розумінні цивільного законодавства України, а тому право позивача на отримання грошових коштів у визначеним ним у позові спосіб не підлягає захисту судом. Таким чином, суд першої інстанції, врахувавши наведені вище вимоги закону, правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 правомірно вимагав стягнення з банку на свою користь збитки саме у формі упущеної вигоди (проценти за вкладами, які він міг би отримати, якби ситуація по цим вкладам розвивалась би нормально), а тому суд мав стягнути ці кошти з банку як упущену вимогу на підставі ст.22 ЦК України, колегія суддів не приймає до уваги з таких підстав. У постанові від 13 січня 2021 року у справі № 925/1525/19 Верховний Суд виклав правову позицію, що пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі укладення договору, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст.76, 77 ЦПК України). Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. У даній справі позивач не надав належних та допустимих доказів для беззаперечного висновку, що у зв`язку протиправними діями відповідача щодо неповернення коштів за депозитними вкладами, позивач недотримав дохід у розмірі 3 143 004 грн 16 коп. та він мав реальну можливість одержати прибуток саме у такому розмірі. Аналогічного висновку у справі за позовом вкладника до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення, зокрема упущеної вигоди, дійшов Верховний Суд у постанові від 12 червня 2024 року у справа № 199/151/23 (провадження № 61-10811св23). Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах. Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лупейка Олександра Васильовича залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 червня 2025 року. Головуючий Судді: