Постанова 4814 № 537/1482/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 537/1482/25 Номер провадження 33/814/551/25Головуючий у 1-й інстанції МУРАШОВА Н. В. Доповідач ап. інст. Костенко В. Г. ПОСТАНОВА ПО СПРАВІ ПРО АДМІНПРАВОПОРУШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2025 року м. Полтава Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду Костенко В.Г., з секретарем Гнітько А.М., з участю захисника Ткачука А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , на постанову судді Крюківського районного суд м. Кременчук Полтавської областівід 09 квітня 2025 року, ВСТАНОВИВ: Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, з вищою освітою, військовослужбовець, визнаний винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126 та ч.2 ст.130 КпАП України, з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн. Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень за таких обставин. 06 березня 2025 року о 23 год. 47 хв. ОСОБА_1 , будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, повторно, протягом року, керував автомобілем Ford Fusion, днз НОМЕР_1 , по вул. Ігоря Сердюка, 59/3, в м. Кременчук Полтавської області, чим порушив вимоги ст.15 Закону України «Про дорожній рух» та п.2.1.а Правил дорожнього руху. Крім того, ОСОБА_1 , за наведених вище обставин, повторно, протягом року, керував вказаним транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп`яніння та, всупереч вимогам п.2.5 Правил дорожнього руху України, відмовився від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку. В апеляційній скарзі, з урахуванням поданих захисником доповнень, порушується питання про скасування постанови судді та закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126 та ч.2 ст.130 КпАП України. При цьому захисник зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження відмови ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння в медичному закладі. Зауважує, що висновок щодо результатів медичного огляду №168 від 07 березня 2025 року містить запис про відсутність біоматеріалу для проведення лабораторного дослідження з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння. Вказує про порушення процедури проведення огляду на стан сп`яніння, оскільки у зв`язку з неможливістю здачі сечі лікарем не було відібрано інші зразки біологічного середовища (кров, слину та інше). Стверджує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому огляд повинен був проводитися відповідно до положень ст.266-1 КпАП України. Заперечує наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАП України, оскільки ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності. Стверджує, що позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 5 років позбавляє його можливості виконувати службові обов`язки, у зв`язку з чим прохає застосувати аналогію закону (ст.69 КК України) та не призначати вказаний вид адміністративного стягнення. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши доказита доводи апеляційної скарги, приходжу до такого. Висновки судді місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126 та ч.2 ст.130 КпАП України, за наведених у постанові обставин ґрунтуються на зібраних у встановленому порядку і перевірених в судовому засіданні доказах. Фактичні обставини, за яких ОСОБА_1 , будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, повторно, протягом року, керував автомобілем Ford Fusion, днз НОМЕР_1 , по вул. Ігоря Сердюка, 59/3, в м. Кременчук Полтавської області в апеляційній скарзі не заперечуються. Доводи сторони захисту про наявність в діях ОСОБА_1 крайньої необхідності є неприйнятними. Згідно зі ст.18 КпАП Українине є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, яка характеризується двома елементами: небезпекою, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави та обстановкою, що свідчить про неможливість усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди таким же правоохоронюваним інтересам. Наявності однієї лише небезпеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності. Цей стан тому і визнається станом крайньої необхідності, що викликається такою обстановкою, за якої особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує та припускає лише активну поведінку суб`єкта. Тому, якщо в обстановці, що склалася, в особи були засоби усунення небезпеки, не пов`язані із необхідністю заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам (наприклад, була реальна можливість уникнути небезпеки або звернутися за допомогою тощо), то це означає, що особа не знаходилася у стані крайньої необхідності. З пояснень ОСОБА_1 в суді першої інастнції видно, що він керував власним автомобілем не виконуючи обов`язки, пов`язані з проходженням військової служби, а на прохання підлеглих військовослужбовців поїхав придбати у магазині продукти харчування. Отже, відсутні визначені законом підстави стверджувати, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності. Фактичні обставини відмови ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння узгоджуються з даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №264308 від 07 березня 2025 року і підтверджуються відеозаписом події, який долучений до цього протоколу. Твердження апелянта, що він погодився пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я, проте не зміг здати сечу, але не заперечував здати інші зразки біологічного середовища є непереконливими. Відповідно до п.2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Приписами розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №1452/735 від 09 листопада 2015 року передбачено, що предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи не можливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу. Проте, приписами вказаної Інструкції не передбачено право особи, яка доставлена для проходження огляду на стан сп`яніння, обирати зразки якого біологічного середовища слід надати для дослідження. Тому вибір здійснює лікар, що проводить огляд. При цьому враховується, які саме зразки біологічного середовища можливо дослідити у даному закладі охорони здоров`я, а також швидкість проведення дослідження. Враховується, що у сечі залишки наркотичної речовини виявляються у строк до місяця, а у слині, змивах з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук до декількох годин. Крім того, відповідно до вимог п.13 розділу ІІІ зазначеної Інструкції для дослідження біологічного середовища кров використовується лише у тих випадках, коли в особи неможливо взяти інші зразки біологічного середовища. З наявного у матеріалах справи відеозапису видно, що ОСОБА_1 було належним чином роз`яснено необхідність здачі для проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння саме сечі, на що останній хоча і погодився, але не зробив цього протягом більше трьох годин. За таких обставин суддя місцевого суду обгрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 фактично своєю поведінкою відмовився проходити огляд. При цьому колегія суддів враховує відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження існування об`єктивних причин неможливості надання порушником протягом більше трьох годин біологічного матеріалу у вигляді сечі у медичному закладі. Більше того, зміст зафіксованих розмов порушника під час відеозапису свідчить про його свідоме небажання здати сечу через побоювання виявлення в його організмі недозволених препаратів. У зв`язку з цим, поліцейський, не дочекавшись упродовж розумного часу від ОСОБА_1 дій, спрямованих на проходження огляду, обґрунтовано констатував його ухилення від огляду на стан сп`яніння, склавши відповідний протокол. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому огляд мав проводитися у відповідності до вимог ст.266-1 КпАП України,суперечать приписам закону. Положеннями ст.266-1 КпАП Українивизначений порядок огляду, зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях. Згідно з ч.1 ст.15 цього Кодексу військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції поза межами військової частини, на власному автомобілі, не під час виконання обов`язків військової служби, а тому в даному випадку при вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, повинен нести адміністративну відповідальність на загальних підставах. Пленум Верховного Суду України в п.27 постанови від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»роз`яснив, якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності за ст.130 КпАП України. Протоколи про адміністративні правопорушення складені уповноваженою на те посадовою особою, як передбачено приписами ст.255 КпАП України, відповідають вимогам ст.256 цього Кодексу та наказу МВС України від 07 листопада 2015 року №1395 «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі». Враховуючи наведене, з огляду на дотримання приписів закону працівниками поліції при складанні протоколів та суддею під час розгляду справи, вважаю обґрунтованим висновок судді про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень та правильною кваліфікацію його дій за ч.5 ст.126 та ч.2 ст.130 КпАП України. Доводи апеляційної скарги про можливість за аналогією закону (ст.69 КК України) застосувати до ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу без позбавлення права керувати транспортними засобами є непереконливими. Відповідно до ч.5 ст.126 КпАП України повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Санкцією ч.2 ст.130 КпАП України передбачено адміністративне стягнення для водіїв, а саме: накладення штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого Приписами ст.36 цього Кодексу встановлено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Відповідно до положень ст.23 КпАП України адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Тому апеляційний суд погоджується, що накладене місцевим судом стягнення відповідає меті виховання та запобіганню вчиненню особою, що притягається до адміністративної відповідальності, нових правопорушень. Законодавець навіть окремо передбачив неможливість застосування до правопорушень, передбачених частинами другою - п`ятою статті 126 та ст.130 КпАП України, звільнення від відповідальності за малозначністю, що ще раз підкреслює їх підвищену суспільну небезпечність. З наведених вище мотивів доводи про можливість за аналогією закону застосувати до даних правовідносин положення ст.69 КК України є неприйнятними. Таким чином, стягнення накладене у відповідності з вимогами ст.33, ст.36та ст.38 КпАП України, у межах, установлених цим Кодексом, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи ОСОБА_1 , ступеню його вини та майнового стану. Судове рішення належним чином мотивоване і відповідає вимогам ст.283 КпАП України. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ПОСТАНОВИВ: Постанову судді Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Полтавського апеляційного суду Костенко В.Г