Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 495/974/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 495/974/25 Головуючий І інстанції: Братків І.І. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 31.03.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області та Білгород-Дністровського РВП Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,- В С Т А Н О В И В: 14.02.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ГУ НП в Одеській області та Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області, в якому просив суд визнати дії інспектора Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області капітана поліції Майзліс М.Ю. неправомірними, скасувати постанову серії ЕНА №4064487 від 13.02.2025р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, а також закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.02.2025р. інспектором Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області капітаном поліції Майзліс М.Ю. незаконно винесено постанову серії ЕНА №4064487 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Позивач не згоден із вказаною постановою, вважає її протиправною та незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він не вчиняв вказане адміністративне правопорушення, а відповідачем, всупереч вимогам чинного законодавства, при її винесенні не було належним чином з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, та чи наявна вина у вчиненні такого правопорушення. Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2025 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) позов ОСОБА_1 - задоволено. Скасовано постанову серії ЕНА №4064487 від 13.02.2025р. про адміністративне правопорушення у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, що передбачене ч.2 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 510 грн. Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за ч.2 ст.122 КУпАП закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з суб`єкта владних повноважень ГУ НП в Одеській області на користь позивача судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 19.05.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просив скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.03.2025р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги наголошує, що він не отримував копій позовної заяви (з додатками) та ухвали про відкриття провадження, у зв`язку із чим йому було невідомо про розгляд даної справи у суді. 02.06.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ НП в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Позивач, належним чином повідомлений про розгляд адміністративної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 13.02.2025р. інспектором Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області капітаном поліції Майзліс М.Ю. було винесено постанову серії ЕНА №4064487 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно до ч.2 ст.122 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 510 грн. Згідно з постановою, 13.02.2025р. о 10:35 год. позивач - ОСОБА_1 керував транспортним засобом без ввімкненого ближнього світла фар поза населеним пунктом та на задніх стоп сигналах нанесена плівка, що зменшує їх прозорість (порушує п.п.31.4.3 ПДР України), чим порушив п.9.8 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП. Не погоджуючись із правомірністю винесення відповідачем постанови від 13.02.2025р. серії ЕНА №4064487 про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем з порушенням приписів чинного законодавства, що свідчить про наявність достатніх підстав для її скасування. Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, не в повній мірі погоджується із такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII. У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Як визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями). У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Частиною 1 ст.121 цього Кодексу встановлена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, а також порушення інших правил дорожнього руху. Зокрема, порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або ж попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання таких приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 510 грн. У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який було зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу, а також порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності. Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов`язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису або засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП). Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову. Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Слід зазначити про те, що у силу вимог ст.31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких, зокрема перевірка документів особи, опитування особи, зупинення транспортного засобу, а також застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 вказаного Закону встановлено те, що поліція для забезпечення публічної безпеки та порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/ розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- та відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання ПДР. Отже, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність (відсутність) адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні, а також інші обставини, встановлюються, серед іншого, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису або ж засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та іншими визначеними законодавством доказами. Так, відповідно до матеріалів даної справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 13.02.2025р. серії ЕНА №4064487 стало порушення позивачем вимог п.9.8 та п.31.4.3 ПДР України, а саме керування транспортним засобом без ввімкненого ближнього світла фар поза населеним пунктом та на задніх стоп сигналах нанесена плівка, що зменшує їх прозорість. Саме такий склад правопорушення було зазначено у спірній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до нього застосовано штрафні санкції, передбачені у ч.2 ст.122 КУпАП. Як передбачено п.9.8 ПДР України, на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. А пунктом 2.3 (а) ПДР України визначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний перед виїздом перевірити та забезпечити технічно справний стан та комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу. Також, водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу та не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, що передбачено п.2.3 (б) ПДР України. За правилами п.31.4.3 ПДР України, експлуатація транспортних засобів забороняється за наявності технічних несправностей і невідповідності зовнішніх світлових приладів. Зокрема, якщо: а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу; б) порушено регулювання фар; в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла; г) на світлових приладах немає розсіювачів чи використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу цього світлового приладу; ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання. Так, як видно зі змісту оскаржуваного рішення, суд 1-ї інстанції цілком вірно та обґрунтовано зазначив про те, що жодних доказів, які б підтверджували керування позивачем транспортним засобом саме без ввімкненого ближнього світла фар поза населеним пунктом та, зокрема, нанесення на задніх стоп сигналах плівки, що зменшує їх прозорість, відповідачем до оскаржуваної постанови додано не було, хоча для притягнення до адміністративної відповідальності поліцейський повинен був чітко зафіксувати саме факт керування позивачем транспортним засобом за наявності технічних несправностей і невідповідності зовнішніх світлових приладів. Колегія суддів, у даному випадку, наголошує, що сама по собі спірна постанова від 13.02.2025р. серії ЕНА №4064487 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися достатнім і беззаперечним доказом вчинення правопорушення, адже саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою відповідного порушення. Така постанова по своїй правовій природі є актом індивідуальної дії (рішенням суб`єкта владних повноважень) щодо наслідків розгляду зафіксованого адміністративного правопорушення, якому й передує його фіксування. Візуальне спостереження за дотриманням ПДР України працівниками поліції може бути доказом у справі виключно у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. У свою чергу, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. До того ж, аналогічна правова позиція, була викладена Верховним Судом у своїх постановах від 15.11.2018р. у справі №524/5536/17, від 30.05.2018р. у справі №337/3389/16 та від 17.07.2019р. у справі №295/3099/17. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що у спірній постанові від 13.02.2025р. серії ЕНА №4064487 (п.7) дійсно зазначено посилання на відеореєстратор, однак, як уже зазначалося вище, жодних відео- або ж фотоматеріалів, які б могли бути покладені в основу доведеності вини водія ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення (ч.2 ст.122 КУпАП), зазначеного у спірній постанові, відповідачем до судів 1-ї і 2-ї інстанцій не надано та матеріали справи не містять. Ретельний же аналіз наведених обставин з огляду на наявні у справі докази переконливо свідчить про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого у ч.2 ст.122 КУпАП. Більш того, під час судового розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції відповідачем також не було надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів скоєння позивачем правопорушення, зазначеного у постанові від 13.02.2025р. серії ЕНА №4064487, та, відповідно, на підтвердження законності дій щодо її складення. Отже, в цій частині висновки суду 1-ї інстанції є вірними. У той же час, надаючи оцінку позовним вимогам про визнання протиправними дії інспектора Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області капітана поліції Майзліс М.Ю. відносно притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП (які суд першої інстанції взагалі не розглянув та не надав правової оцінку), то суд апеляційної інстанції з цього приводу зауважує, що оскільки наслідком вказаних дій стало конкретне процесуальне рішення постанова про накладення адміністративного стягнення, яка, за висновком суду, дійсно є протиправною і підлягає скасуванню, тому такий спосіб захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є повним та достатнім способом захисту, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в даній частині. Водночас, варто звернути увагу й на те, що зі змісту апеляційної скарги ГУ НП в Одеській області також слідує і те, що апелянт заперечує факт отримання відповідачем копії позову та процесуальних документів (ухвали про відкриття провадження у цій справі), що позбавило його можливості здійснювати захист своїх прав та інтересів у судовому процесі. Тобто, першочерговою обставиною у розрізі наведених вище доводів відповідача (апелянта) є беззаперечне встановлення та з`ясування судом факту вручення відповідачу ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження, а також копій позовної заяви з додатками. Відповідно до ч.1 ст.8 КАС України, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Згідно з ч.1 ст.44 КАС України, учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Як передбачено ч.1 ст.11 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або ж обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Норми КАС України встановлюють для судів чітку процедуру надсилання процесуальних документів учасникам судового процесу, необхідність їх виклику та заслуховування у судовому засіданні. Статтею 174 КАС України регламентовано, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.251 цього Кодексу. При цьому, з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи одночасно надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів (крім випадків, якщо позивачем є суб`єкт владних повноважень, а також якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет). Таким чином, передумовою для розгляду справи судом є, серед іншого, належне направлення учасникам справи ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви. Належність означає інформування учасників судової справи у спосіб та за формою, що передбачена процесуальним законодавством. Як уже встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів цієї справи, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи. Цією ж ухвалою, відповідачу було запропоновано подати до суду відзив на позовну заяву та витребувано у нього додаткові докази до 10.03.2025р. Однак, як вбачається з матеріалів справи, копії позовної заяви із додатками (у тому числі уточненого) та ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження, фактично були скеровані на адресу ГУ НП в Одеській області (вказану у позові), а саме вул. Академіка Філатова, 15а, м.Одеса, 65080, згідно із супровідним листом суду першої інстанції від 11.03.2023р., що стверджується відповідною роздруківкою. Аналізуючи встановлені обставини, колегія суддів звертає увагу, по-перше, на те, що згідно з відкритими даними згадана вище адреса фактично належить Одеському РУП №1 ГУ НП в Одеській області, а не відповідачу у справі, в той час як загальновідомою адресою ГУ НП в Одеській області є саме вул. Єврейська,12, м.Одеса, 65014, та, по-друге, враховуючи кінцеву дату подання відзиву на позовну заяву (10.03.2025р.), направлення на адресу відповідача відповідних процесуальних документів лише 12.03.2025р. є таким, що очевидно позбавляють сторону у справі можливості вчасно та належно здійснити захист своїх прав та інтересів у судовому процесі. Направивши ці документи на невірну адресу відповідача, суд 1-ї інстанції не зміг забезпечити її вручення відповідачу. У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Статтею 6 Конвенції кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно зі ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, а тому особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов`язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду. Відповідно практики Європейського суду з прав людини, загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23.06.1993р., п.63, Серія А, №262), вимагає те, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про даний факт (рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви №7942/05 та №24838/05, п.77, від 04.03.2014р.). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, п.119, ЄСПЛ 2016, та «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27.10.1993р., п.33, Серія А №274). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження із цього приводу. Так, під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, п.п.17 та 18, від 06.02.2001р.). На національні суди покладено обов`язок з`ясувати чи були судові повістки чи інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява №2430/06 та інші, п.36, від 31.05.2016р.). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, п.70, від 21.05.2015р., із подальшими посиланнями). Звідси, розгляд справи судом без здійснення спроб дізнатись, чи була позовна заява та інші процесуальні документи вручені сторонам або чи були останні повідомлені про наявний позов будь-яким іншим чином, фактично позбавить останніх можливості надати зауваження стосовно поданого позову та призведе до невиконання судом свого зобов`язання відносно дотримання закріпленого у ст.6 Конвенції принципу рівності сторін. Із урахуванням наведеного, обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд є реалізацією однією із основних засад адміністративного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Наведені висновки в повній мірі стосуються й такої форми адміністративного судочинства як розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. За наведених обставин справу розглянуто адміністративним судом за відсутності сторін, не повідомлених належним чином про дату, час і місце судового засідання. Вищевикладене унеможливило участь ГУ НП в Одеській області у справі в суді 1-ї інстанції, поданням ним відзиву, пояснень, тощо. А тому, колегія суддів вважає доводи відповідача в цій частині обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного процесуального законодавства. За правилами ч.3 ст.317 КАС України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Враховуючи той факт, що оскаржуване рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025р. було ухвалено у відкритому судовому засіданні без належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі та неотримання останнім ухвали про відкриття провадження і копії позовної заяви, чим відповідач, зокрема, обґрунтовує свою апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про наявність безумовних підстав, передбачених ч.3 ст.317 КАС України, для скасування цього рішення та ухвалення нового рішення суду у справі - про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2025 року - скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати постанову від 13.02.2025 року серії ЕНА №4064487 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, щодо ОСОБА_1 . Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - закрити. У задоволенні решти позовним вимог ОСОБА_1 - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Повний текст постанови виготовлено: 24.06.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко