Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/13695/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 р. Справа № 520/13695/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 02.08.21 по справі № 520/13695/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Харківській області, в якому просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 63993-5706-2031 від 15.06.2020 р. В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що податкове повідомлення-рішення № 63993-5706-2031 від 15.06.2020 р. відповідача, на його думку є протиправним та таким що порушує права та інтереси позивача. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 р. відмовлено у задоволенні позову. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог: Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтоване та підлягає скасуванню, так як позивач не перебував у статусі платника земельного податку в 2020 році. Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 по справі № 520/13695/2020 - залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24.04.2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2021 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ, визначено колегія суддів у складі головуючий суддя (суддя-доповідач): Калиновський В.А.; судді Русанова В.Б.; Бегунц А.О. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2025 року прийнято до свого провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 по справі № 520/13695/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головне управління ДПС у Харківській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення та призначити до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що до 19.12.2019 включно ОСОБА_1 був власником квартири АДРЕСА_1 . Також, між Харківською міською радою (орендодавець) та позивачем (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки від 19.04.2004 №6677/04 терміном дії до 31.12.2028. Об`єкт оренди - земельна ділянка площею 0,0244 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Пунктом 2.2 вказаного договору визначено розмір орендної плати. У пункті 2.3 даного договору зазначено, що розмір грошової оцінки земельної ділянки змінюється, у зв`язку з проведенням її щорічної індексації без внесення змін до цього договору. Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 23.12.2015 у справі №640/15419/15-ц були внесені зміни до договору оренди від 19.04.2004 №6677/04 шляхом укладення додаткової угоди до даного договору оренди землі. Вказане рішення набрало законної сили 05.01.2016. Постановою Верховного Суду від 30.01.2020 рішення Київського районного суду міста Харкова від 23.12.2015 у справі №640/15419/15-ц залишено без змін. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 11.05.2019 зареєстрована додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 30.04.2004 №6677/04. У резолютивній частині рішення Київського районного суду міста Харкова від 23.12.2015 у справі №640/15419/15-ц відображено зміст додаткової угоди. Відповідно до пункту 1.4. додаткової угоди нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації від 08.11.2013 №247 становить 873888,00 грн. При змінах у нормативній грошовій оцінці земель за рішенням міської ради орендар за свій рахунок виконує розрахунок оновленої грошової оцінки земельної ділянки і направляє один екземпляр відповідному органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки. Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 додаткової угоди розмір орендної плати за земельну ділянку згідно з розрахунком від 02.12.2013 №1046/14 на рік становить 5,6% від її нормативної грошової оцінки і складає 48937,73 грн., або у місяць 4078,14 грн. На підставі вказаної угоди Управлінням здійснено розрахунок орендної плати з фізичних осіб та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15.06.2020 №63993-5706-2021, яким ОСОБА_1 збільшено суму податкового зобов`язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2020 рік у сумі 92844,96 грн. Згідно наданого Управлінням розрахунку орендної плати з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 92844,96 грн., з урахуванням Додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 30.04.2004 №6677/04, вказана сума податкового зобов`язання за наступною формулою: (873888,00 грн.*1*1*1*1,249*1,433*1,06*1*1*1)*5.6%, де: 873888,00 грн. нормативно грошова оцінка земельної ділянки, визначена у пункті 1.4 додаткової угоди; 1 коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2011 рік; 1 коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2012 рік; 1 коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2013 рік; 1,249 коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2014 рік; 1,433 коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2015 рік; 1,06 коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2016 рік; 1 коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2017 рік; 1 коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2018 рік; 1 коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки землі за 2019 рік; 5,6 визначений пунктом 2.1 додаткової угоди відсоток, що використовується при розрахунку розміру орендної плати. Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, при визначенні податкового зобов`язання відповідач правомірно керувався умовами додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі ПК України). Підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до підпункту 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. ПК України визначив обов`язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати. Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХII ПК України. Так, підпунктами 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Пункт 287.1 статті 287 ПК України передбачає, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Приписами частин першої, другої статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. За правилами пункту 287.6 статті 287 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Статтями 125 і 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати його податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що податкове зобов`язання позивачу визначено на підставі договору оренди земельної ділянки від 19 квітня 2004 року, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у користування земельну ділянку у АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0244 га, строком до 31 груддя 2028 року, з метою будівництва прибудови з влаштуванням окремого входу. Відповідно п. 2.4 Договору оренди земельної ділянки від 19 квітня 2004 року будь-які зміни розміру орендної плати здійснюються шляхом укладення додаткової угоди, яка є невід`ємною частиною цього договору. Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 23 грудня 2015 у справі №640/15419/15-ц внесено зміни до договору оренди від 19 квітня 2004 №6677/04 шляхом укладення додаткової угоди до даного договору оренди землі. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб' єкта, 11 травня 2019 року зареєстрована додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 30 квітня 2004 року №6677/04. Враховуючи викладене, за фактом державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди виникли права та обов`язки, які нею визначені. Відтак, суд дійшов висновку, що нарахування позивачу податкового зобов`язання із орендної плати за землю за 2020 рік, виходячи із умов, визначених додатковою угодою, яка набрала чинності, є правомірним. На момент подання позову позивачу не було відомо, про факт реєстрації додаткової угоди до договору, але під час розгляду справи суд не врахував тих, обставин, що відповідно з договором купівлі-продажу квартири від 20 грудня 2019 року, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Мангушевої О.С. та зареєстровано за номером 1895, ОСОБА_1 передав, а, інша фізична особа в особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_3 . Відповідно п. 1.2 договору оренди земельної ділянки від 19 квітня 2004 року визначено, що земельна ділянка надається в оренду для будівництва прибудови до кв. АДРЕСА_4 з влаштуванням окремого входу (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації об`єкту). Колегія суддів зазначає, що починаючи з 20 грудня 2019 року, позивач не є власником нерухомості (квартири), яка розташована на.земельній ділянці в АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0244 та, яка передана в користування на підставі договору оренди земельної ділянки від 19 квітня 2004 року. Згідно з частиною 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До' особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. За положенням частини 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 ст. 120 Земельного кодексу України. Тобто особа, яка набула права власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому Договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже Договір не підлягає розірванню. За вимогами ст. 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У розумінні положень пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14, пп. 269.1.1,269.1.2 п. 269.1, п. 269.2 ст. 269, пп. 270.1.1, 270.1.2 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 12.09.2017 № 2а-10596/12/2670. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відчуження об`єкта нерухомості, що знаходиться на орендованій земельній ділянці не є підставою для розірвання договору оренди з попереднім власником, оскільки такий договір припиняється щодо останнього, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що момент прийняття спірного рішення позивач не перебував у статусі платника земельного податку (орендної плати за землю) у 2020 році, тому податкове повідомлення-рішення; від 15.06.2020 № 63993-5706-2031 та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2021 року по справі № 520/13695/2020 є незаконними та підлягають скасуванню. Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, зробив помилкові висновки. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року по справі № 520/13695/2020, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в сумі 928 грн. 50 коп. згідно з квитанцією № 5154403 від 17.12.2019 року та при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір в сумі 1362 грн. 00 коп. згідно з квитанцією № 1022694960 від 19.08.2021 року. Враховуючи те, що апеляційна скарга судом задоволена, тому відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 2290 грн. 50 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 по справі № 520/13695/2020 - скасувати. Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити. Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 63993-5706-2031 від 15.06.2020 р. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, б. 46, код ЄДРПОУ 43143704) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на судовий збір в загальній сумі 2290 (дві тисячі двісті дев`яносто) грн. 50 коп. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц