Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/10294/24

24.06.25 22-ц/812/1137/25 Провадження № 22-ц/812/1137/25 П О С Т А Н О В А іменем України 24 червня 2025 року м. Миколаїв справа № 489/10294/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лівінського І.В., суддів: Тищук Н.О., Шаманської Н.О., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 24 квітня 2025 року під головуванням судді Коваленка І.В. в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складений того ж дня, у цивільній справі за позовом Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Миколаївської міської ради «Зоря» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком, у с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У грудні 2024 року Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Миколаївської міської ради «Зоря» (далі КЖЕП ММР «Зоря») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком. Позивач зазначав, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . КЖЕП ММР "Зоря" надає послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до договору № 0150 від 28 грудня 2018 року, яким було затверджено кошторис витрат на утримання вказаного будинку та прибудинкової території, встановлено місячний розмір витрат у розмірі 4,8415 грн. за 1 кв.м. У зв`язку з цим власники квартир, в тому числі і відповідач, зобов`язані своєчасно та у повному обсязі оплачувати послуги з управління багатоквартирним будинком. Проте відповідачем оплата послуг з управління багатоквартирним будинком не проводилась. В результаті несплати ОСОБА_1 платежів на послуги з управління багатоквартирним будинком, у останнього утворилась заборгованість за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року у розмірі 12349,64 грн. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість зі сплати послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 12349,64 грн, що утворилась за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року, 3 028 грн судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Узагальнені доводи інших учасників Під час розгляду справи ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити, вважаючи її протизаконною. Зазначав, що Ленінським районним судом м. Миколаєва, за заявою позивача, було видано судовий наказ № 2-н/489/1949/24, від 12 вересня 2024 року, який ним було оскаржено та скасовано, з підстав відсутності відповідача за місцем реєстрації, на протязі трьох років, що є доказом того, що позивач звернувшись до суду вдруге, хоче ввести в оману всіх учасників справи та насамперед суд. Починаючи з 9-ої години ранку 24 лютого 2022 року, позивач та всі члени його родини вимушені були виїхати зі своєї квартири за адресою: АДРЕСА_3 ( вулиця перейменована на ОСОБА_2 ) в зв`язку із початком війни, жодного дня за час війни ніхто з них не повертався та не проживав за вказаною адресою. Відповідно, ні він ні інші зареєстровані до війни в цій квартирі люди не користувались послугами КЖЕП ММР «Зоря». Незважаючи на це, йому було нараховано плату за послуги, які він не отримував жодного дня та ніколи не просив йому їх надавати. З 28 лютого 2022 року він проживав в місті Виноградові Закарпатської області. З 28 червня 2022 року по теперішній час фактичним місцем проживання відповідача з жінкою та донькою є: АДРЕСА_4 . Також зазначив, що надана позивачем «історія фінансового стану послуг абонента» - необґрунтована та не містить документів, які вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. Крім того, адреса абонента в документі «історія фінансового стану послуг абонента» не співпадає з адресою відповідача в позовній заяві, також є різниця в площі квартири, особовий рахунок вказаний в цьому документі не має до відповідача ніякого відношення. Тож, можливо цей документ стосується інших людей та іншого майна. Позивачем надано договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком між КЖЕП ММР «Зоря» та ОСОБА_3 , яка за цим договором є уповноваженою зборами співвласників багатоквартирного будинку, що діє на підставі протоколу загальних зборів співвласників. Але вона не була уповноважена відповідачем або сусідами на укладення договору з КЖЕП ММР «Зоря». Відповідач зазначає, що він не знає хто ця жінка, проживав з 2014 до 24 лютого 2024 року за цією адресою і не бачив ніякої ОСОБА_3 .. Протоколу загальних зборів ніхто не бачив та позивач не надав його разом з позовною заявою. Оскільки наданий позивачем договір є двостороннім, але відповідач не є стороною даного договору, тож цим договором можуть регулюватись відносини лише між ОСОБА_3 та КЖЕП ММР «Зоря». Крім того, відповідач вказує, що послуги які повинен надавати КЖЕП ММР «Зоря» не надавались до війни та не надаються протягом війни зовсім, а саме прибирання прибудинкової території не здійснюється. У відповідача окремий вхід/вихід з вулиці і вони з родиною навіть за часи проживання в цьому будинку ніколи не мали ключів від під`їзду та не користувались під`їздом, його освітленням та опаленням, його дверима та вікнами, в них немає можливості потрапити в квартиру через під`їзд, двері закладено камінням, вони користувались тільки окремим входом/виходом безпосередньо на вулицю. Під його квартирою немає підвалу, його також немає під всім другим під`їздом, тоді яка може бути дератизація та дезінсекція, яку позивач вказує в кошторисі. До того ж, ним особисто було встановлено лампу з зовнішньої частини будинку, яка вмикається на рух людини в темний час доби. Крім зазначеного додав, що а ні він, а ні його дружина не працювали жодного дня за час війни, сімейного доходу не мають. Тобто 24 лютого 2022 року вони втратили роботу, покинули домівку, грошових коштів не заробляють і по теперішній час. Що стосується суми витрат на правничу допомогу, то ОСОБА_1 зазначав, що із акту наданих послуг не можливо визначити за який час роботи були надані послуги, які не обумовлені в Додатковій угоді №2, а саме невідомо скільки часу проходила первинна консультація з питань стягнення заборгованості, при її вартості 1000 грн. Крім того, нема чіткого зазначення, що входило до кожної послуги, з чого вони складалися. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2025 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 30 квітня 2025 року про виправлення описки, позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь КЖЕП ММР "Зоря" заборгованість зі сплати послуг з управління, утримання будинків та прибудинкових територій за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року у розмірі 12349,64 грн. Крім того, суд стягнув з ОСОБА_1 3028 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Фактичне не проживання відповідача за адресою нерухомого майна, яке належить йому на праві приватної власності, не звільняє його від обов`язку сплачувати за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. За таких обставин зобов`язання відповідача оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг. Витрати на управління багатоквартирним будинком кожний співвласник несе пропорційно до його частки співвласника, незалежно від обставин використання спільного майна. Інше може бути визначено рішенням зборів співвласників або законодавством. Після укладення договору №0150 від 28 грудня 2018 року, між КЖЕП ММР «Зоря» в особі директора Курятника Володимира Андрійовича, з однієї сторони, та співвласників багатоквартирного будинку в особі ОСОБА_3 , уповноваженої зборами співвласників багатоквартирного будинку, що діє на підставі Протоколу загальних зборів співвласників, з іншої сторони, правові підстави для укладання окремого договору з відповідачем, як власником житлового приміщення, відсутні. Належних та допустимих доказів того, що вищевказаний договір є недійсним, матеріали справи не містять. Щодо доводів ОСОБА_1 про надання позивачем не якісних послуг, суд зазначив наступне. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, в підтвердження звернення до надавача послуг, з приводу не якісних послуг, та складання акту-претензії. В свою чергу, фотографії, що надані відповідачем та містяться в матеріалах справи, не є належним доказом надання неякісних послуг, їх ненадання або надання не в повному обсязі, та не можуть замінити собою акт-претензію. Відповідачем, всупереч його незгоди з розрахунком позивача, не надано свого розрахунку заборгованості та не надано обґрунтування неправильності розрахунку позивача. За такого, у суду відсутні підстави не приймати розрахунок заборгованості, наданий позивачем. Вирішуючи питання про витрати на професійну правничу допомогу, суд приймаючи до уваги складність справи, суму заборгованості відповідача, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи в суді, підлягають зменшенню до 2000 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив його скасувати. Апелянт вважає, що рішення прийняте на припущеннях, внаслідок знехтування судом вивченням та збором доказів. Узагальненні доводи апеляційної скарги Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено строки розгляду справи, що призвело до накопичення заборгованості і має за собою негативні матеріальні наслідки для відповідача. Апелянт зазначає, що договір управління майном укладається в письмовій формі. Між позивачем та відповідачем, тим більше з невстановленою судом особою ОСОБА_3 письмовий договір на управління майном не укладався. В матеріалах справи не має доказів, щодо уповноваження ОСОБА_3 , таких як протокол загальних зборів власників і вони не витребувані судом у позивача, також суд не встановив особу ОСОБА_3 , навіть місця її проживання, не встановив коли і де саме було проведено збори співвласників багатоквартирного будинку, також чи був присутній на них відповідач та чи був він ознайомлений з тим, що його інтереси тепер представляє раніше йому невідома особа. Суд не залучив ОСОБА_3 в якості свідка, чи третьої особи, не встановив її повноваження з урахуванням документів, чим порушив вимоги статей 1,3 ЦК України, статей 2, 4, 12, 13, 367 ЦПК України та статей 1,6,8,10,13,14 Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статей 1158, 1159 особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення зобов`язана при першій нагоді повідомити її про свої дії і негайно надати звіт про їх виконання, але ОСОБА_3 не виконує цього зобов`язання Закону відносно до відповідача, а суд не врахував цю норму ЦК України приймаючи рішення. Зазначає, що надана позивачем «історія фінансового стану послуг абонента» необґрунтована та не містить документів, які вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. Відповідач ставить під сумнів правильність та остаточність цих доказів, на що суд не відреагував. Суд не вважав за необхідне побачити Протокол загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, відповідно до якого невстановлена судом особа зобов`язана виконувати певні дії відносно відповідача. Наданий позивачем договір є двостороннім, та відповідач ОСОБА_1 не є стороною даного договору. Даним договором можуть регулюватись відносини лише між ОСОБА_3 та КЖЕП ММР «Зоря». Водночас, суд вказує на необхідність та обов`язковість виконання Договору сторонами, якою не є відповідач, відповідно до статей 626, 627, 629 ЦПК України, щодо поняття договору, свободи договору та обов`язковості його виконання. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції зробив безпідставні висновки про прийняття і схвалення відповідачем і іншими власниками квартир будинку та надання повноважень на укладання договору №0150 від 28 грудня 2018 року із КЖЕП ММР «Зоря» особою ОСОБА_3 та про відсутність правової підстави для укладання окремого договору з відповідачем, як власником житлового приміщення, про відсутність належних та допустимих доказів того, що вищевказаний договір є недійсним, оскільки відповідач не є стороною вказаного договору, а доказів про надання повноважень третій особі на його укладання відповідачем, а також іншими співвласниками квартир будинку, матеріали справи не містять, та не підтверджені жодними доказами, а отже є припущеннями суду. Суд у відповідності до статті 95 ЦПК України повинен був дослідити в якості письмового доказу Договір № 0150, виходячи із якого вбачається, що пунктом 28 Форс-мажорні обставини, зазначено, що сторони звільняються за невиконання або часткове невиконання зобов`язань за цим договором, при настанні форс-мажорних обставин. Пунктом 29 визначено, що під форс-мажорними обставинами розуміються обставини, як війна або військові дії. Відповідач зазначав у відзиві, що виїхав з квартири в перший день війни і не має доходу, але суд не надав оцінки цим доказам. Окрім того, статтею 27 ЦПК України встановлено підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача, а саме - позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. ОСОБА_1 привертав увагу суду та наголошував на тому, що хоче приймати участь в судовому засіданні, але не може в зв`язку із відсутністю за місцем реєстрації власника в м. Миколаєві на протязі майже трьох років, із надаванням документів про реєстрацію (прописку) в іншому місті, Державі. Узагальненні доводи інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом, від позивача до апеляційного суду не надходив. 2.

Мотивувальна частина Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову 12349,64 грн, яка є меншою ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 24 червня 2025 року, датою ухвалення рішення є 24 червня 2025 року. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого. Встановлені судом першої інстанції обставини справи Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, яка сформована судом першої інстанції 01 квітня 2025 року, інформаційна довідка №420581231, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2014 року (а.с.59). КЖЕП ММР «Зоря» надає послуги з управління багатоквартирним будинком, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до Договору № 0150 від 28 грудня 2018 року, укладеного між КЖЕП ММР «Зоря» в особі директора Курятника Володимира Андрійовича, з однієї сторони, та співвласниками багатоквартирного будинку в особі ОСОБА_3 , уповноваженої зборами співвласників багатоквартирного будинку, що діє на підставі Протоколу загальних зборів співвласників, з іншої сторони (а.с.10-11). Додатком № 2 до вказаного договору було затверджено кошторис витрат на утримання будинку та прибудинкової території по вищевказаній адресі, встановлено місячний розмір витрат у розмірі 4,8415 грн. за 1 кв. м. (а.с.12 зворот). У зв`язку з несплатою ОСОБА_1 платежів за послуги з управління багатоквартирним будинком, у останнього утворилася заборгованість за період з 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року у розмірі 12349,64 грн., що підтверджено історією фінансового стану послуг абонента ОСОБА_1 (а.с.14). Позиція апеляційного суду Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення боргу за послуги з управління багатоквартирним будинком за період 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року. Отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі Закон № 2189-VIII). Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону № 2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону № 2189-VIII послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору. Відповідно до положень статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать два виду послуг, а саме, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, та комунальні послуги. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку. Комунальні послуги, це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII визначено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448 цс 19) та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572 св 22), від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20 (провадження № 61-9449 св 22), від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22 (провадження № 61-9399 св 23). Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач взяті на себе зобов`язання зі сплати за спожиті житлово-комунальні послуги належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за надані ним послуги з управління багатоквартирним будинком за період 01 грудня 2021 року по 30 листопада 2024 року, яка відповідно до розрахунку наданого позивачем становить 12349,64 грн. Відповідачем належними доказами вищевказаний розрахунок не спростовано, інший розрахунок не надано. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що помилковими є посилання ОСОБА_1 на звільнення від сплати заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком, оскільки між ним та позивачем не укладено відповідний договір про їх надання, тому що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути правовою підставою для звільнення споживача від оплати за спожиті послуги. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23. До того ж, після укладення 28 грудня 2018 року між КЖЕП ММР "Зоря" в особі директора Курятника Володимира Андрійовича, з однієї сторони, та співвласників багатоквартирного будинку в особі ОСОБА_3 , уповноваженої зборами Співвласників багатоквартирного будинку, що діє на підставі Протоколу загальних зборів співвласників, з іншої сторони, договору № 0150, правові підстави для укладання окремого договору з відповідачем, як власником житлового приміщення, відсутні. Належних та допустимих доказів того, що вищевказаний договір є недійсним, матеріали справи не містять. Також є помилковими твердження відповідача про те, що він не користувався в спірний період послугами позивача, оскільки не проживає в квартирі, а тому не зобов`язаний оплачувати послуги з управління багатоквартирним будинком. Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Положеннями частини четвертої статті 319 ЦК України визначено, що власність зобов`язує. Тобто тягар утримання майна покладається на його власника. Згідно статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору і в установлений строк. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" обсяг зобов`язань та відповідальності кожного співвласника за договором, який є обов`язковим для всіх співвласників, визначається пропорційно до його частки співвласника. Відповідно до частин другої та третьої статті 12 цього Закону витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком. Тому, згідно зі загальним правилом, витрати на управління багатоквартирним будинком кожний співвласник несе пропорційно до його частки співвласника, незалежно від обставин використання спільного майна. Інше може бути визначено рішенням зборів співвласників або законодавством. Отже, фактичне не проживання відповідача за адресою нерухомого майна, яке належить йому на праві власності, не звільняє його від обов`язку сплачувати за послуги з управління багатоквартирним будинком. З урахуванням встановленого та положень вказаних норм, приймаючи до уваги те, що відповідач є власником квартири (1/1 частка), до якої позивач надає послуги з управління багатоквартирним будинком, та враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про покладення обов`язку на відповідача щодо сплати заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком пропорційно до його частки. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що надана позивачем історія фінансового стану послуг абонента, не стосується його квартири, оскільки в ній зазначена квартира меншою площею (74,3 кв.м.) порівняно з квартирою відповідача (76,4 кв.м.), не заслуговують на увагу. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Враховуючи, що позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком з розрахунку площі квартири, яка є меншою ніж квартира відповідача, такий розрахунок містить інформацію щодо предмета доказування, не порушує прав відповідача, а тому не може вважатись неналежним доказом в розумінні статті 77 ЦПК України. Щодо посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів про надання позивачем послуг та їх якість, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного. У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 640/18143/16-ц зазначено, що факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги, що, у свою чергу, є порушенням умов договору у розумінні статей 526, 530 ЦК України, повинен бути зафіксований належним чином. Зокрема, за статтею 27 Закону № 2189-VIII встановлено, що у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов`язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п`яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем). Згідно Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2013 року № 970, у разі надходження актів-претензій від споживачів про перерву в наданні послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх ненадання або надання не в повному обсязі та прийняття виконавцем рішення про їх задоволення, проводиться перерахунок протягом наступного місяця з дати отримання виконавцем акта-претензії. При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 521/6969/15-ц, зазначив, що належним доказом ненадання житлово-комунальної послуги або зниження якості наданої послуги є звернення споживача до надавача послуг та складання сторонами акта-претензії. У даному випадку, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, в підтвердження звернення до надавача послуг, з приводу не надання та надання не якісних послуг, та складання акта-претензії. Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції його права брати участь в розгляді справи, оскільки суд не вирішив питання про розгляд справи за фактичним місцем проживання відповідача, є необґрунтованими. Відповідно до положень частини 1 статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Зі змісту заявлених позивачем вимог вбачається, що спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна, оскільки стосується стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, тому на спірні правовідносини поширюються норми частини 1 статті 30 ЦПК України. Враховуючи, що спір виник щодо нерухомого майна, яке територіально розташоване у Ленінському районні міста Миколаєва, то застосуванню підлягають положення частини 1 статті 30 ЦПК України. Отже, розгляд справи Ленінським районним судом м. Миколаєва відповідає вимогам § 3 глави 2 ЦПК України щодо територіальної підсудності даної справи. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц. Щодо витрат на правничу допомогу. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За приписами частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. В той же час при оцінці розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд застосовує ряд критеріїв - дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність, а також складність справи, значення справи для сторін і т.п. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Крім того, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зробив висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано - договір про надання правничої допомоги № 22-19АБ від 16 грудня 2022 року, згідно пункту 5.1. якого клієнт протягом 5 календарних днів за днем підписання акту надання послуг сплачує кошти, що зазначені у рахунку та додаткову угоду № 2 до нього від 05 січня 2024 року, акт наданих послуг № 24/3 від 24 грудня 2024 року на суму 3000 грн, ордер на надання правничої (правової) допомоги, копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю (а.с.15-19). За таких обставин, враховуючи складність справи, суму заборгованості відповідача, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, обставин даної справи, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. Доводи апеляційної скарги про непропорційність зазначених витрат, апеляційний суд вважає необґрунтованими з наведених вище підстав. Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Лівінський Судді:Н.О. Тищук Н.О. Шаманська Повне судове рішення складено 24 червня 2025 року.