Ухвала ККС ВС № 751/11264/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 року м. Київ справа № 751/11264/24 провадження № 51-2341ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 лютого 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 травня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно нього. Зміст судових рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 лютого 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі-КК), та призначено покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Відповідно до обставин кримінального правопорушення, встановлених у вироку суду, неповнолітній ОСОБА_4 04 червня 2024 року, близько 23:47, знаходячись неподалік будинку № 60 по вул. Івана Мазепи у м. Чернігові, в ході конфлікту, що виник з мотивів раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров`ю та бажаючи їх настання, завдав один удар правою кистю, що зібрана в кулак, в ліву частину обличчя ОСОБА_5 , чим, згідно висновку експерта № 31-849-2024, заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді: синця в лівій навколо-очній ділянці, синця на слизовій лівій щоці, крововиливу в м`які тканини лівої навколо-очної ділянки з розповсюдженням в ліву щоку, які мають ознаки легких тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров`я), в результаті чого ОСОБА_5 впав на асфальтну поверхню. Далі ОСОБА_4 завдав один удар правою взутою стопою (ділянка підйому стопи) в центральну ділянку обличчя ОСОБА_5 , який знаходився у горизонтальному положенні, лежачи на лівому боці, чим, згідно висновку експерта № 31-849-2024, заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді: забійної рани на тлі садна на спинці носа; синця на нижній повіці правого ока; синця на слизовій правій щоці; крововиливу в м`які тканини обличчя в області носа з розповсюдженням на праву виличну ділянку; перелому кісток обличчя - носових кісток, обох верхнє-щелепних кісток; вогнищевих крововиливів під павутинну оболонку головного мозку (субарахноїдальні крововиливи), вогнищевих крововиливів в товщу павутинної та м`якої оболонок головного мозку, надривів та розривів стінок окремих дрібних судин головного мозку, вогнищевої дімієлінізації (порушення компактності і структури мієлинових оболонок провідних шляхів головного мозку) - дифузне аксональне ушкодження, які складають єдиний комплекс черепно-мозкової травми та мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя) та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю ОСОБА_5 . Смерть потерпілого настала ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 00:30 біля буд. АДРЕСА_1 . Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 20 травня 2025 року вирок місцевого суду залишив без змін. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дії, засуджений у касаційній скарзі просить змінити судові рішення стосовно нього, звільнити його від призначеного покарання на підставі статей 75, 104 КК з іспитовим строком 2 роки. Обґрунтовуючи таку позицію, засуджений вважає, що покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість. Суди попередніх інстанцій в повній мірі не врахували наявність пом`якшуючих покарання обставин, а саме повне визнання своєї винуватості, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне часткове відшкодування шкоди потерпілому і те, що він вибачився перед потерпілим. Крім того суди не надали належної оцінки даним про його особу, зокрема, те що він на час вчинення злочину був неповнолітньою особою, раніше не судимий, за місцем проживання та навчання характеризується позитивно, згідно досудової доповіді органу пробації, його виправлення можливе без ізоляції від суспільства. Мотиви Суду Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Перевіривши викладені в касаційній скарзі доводи та копії судових рішень, колегія суддів доходить висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі, не має. Так, згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом. Висновки суду про доведеність винуватості і кваліфікація дій в касаційній скарзі засудженого не оскаржуються. Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Відповідно до вимог ст. 65 КК, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які обтяжують та пом`якшують покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Згідно із ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. З доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65, 103 КК, призначаючи ОСОБА_4 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до положень ст. 12 цього Кодексу відноситься до тяжких, конкретні обставини його вчинення, ступінь суспільної небезпеки, дані про особу ОСОБА_4 , який раніше не судимий, на обліках у психіатра і нарколога не перебуває, за місцем навчання характеризується формально позитивно, за висновком органу пробації - ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення оцінюється як низький, а виправлення можливе без ізоляції від суспільства, обставинами які пом`якшують покарання, суд визнав активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім, обставин, які обтяжують покарання не встановлено.Поряд з цим суд взяв до уваги позицію потерпілого, який наполягав на призначенні ОСОБА_4 суворої міри покарання. Також суд врахував факт часткового добровільного відшкодування потерпілому завданого збитку в розмірі 17000 грн, як обставину, що позитивно характеризує особу винуватого. Крім того, суд оцінив особу ОСОБА_4 , який є неповнолітнім, його стан здоров`я та загального розвитку, склад сім`ї, умови його життя та виховання, матеріально-побутові умови, відсутність негативного впливу дорослих, низький інтелектуальний розвиток, ставлення матері до виховання неповнолітнього, форми контролю за його поведінкою, моральні принципи в родині, ставлення до навчання та поведінку неповнолітнього в навчальному закладі, поведінку в побуті, ставлення до вчиненого діяння. Водночас не дивлячись на те, що в обвинувальному акті обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 було вказано його щире каяття, суд не визнав такого факту, оскільки за усталеною правозастосовною практикою щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї протиправної поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи виправити наслідки вчиненого злочину та готовності нести кару. При цьому суд зважив, на те, що в судовому засіданні засуджений, надаючи показання, послідовно вказував, що саме потерпілий, ображаючи словесно матір, ініціював конфлікт, чим зумовив його сильне душевне хвилювання та роздратування. Оцінюючи такі свідчення засудженого суд констатував, що з огляду на суворість відповідальності, він жалкує лише з приводу смерті потерпілого. Однак, у нього відсутня критика до своїх дій, а та обставина, що він, виявивши через деякий час потерпілого в непорушному стані, кликав на допомогу, не є проявом каяття та усвідомлення власної провини у скоєнні злочину. Крім того суд зауважив, що не може бути щирого каяття засудженого, за умови виправдання ним своїх дій, одночасно ставляючи їх в залежність від поведінки потерпілого в негативному контексті. Також, суд оцінюючи конкретні обставини кримінального провадження взяв до уваги перебування ОСОБА_4 в стані алкогольного сп`яніння під час вчинення кримінального правопорушення, однак не врахував цю обставину як обтяжуючу покарання, оскільки вона не вказана в обвинувальному акті. Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, зокрема, активне сприяння розкриттю злочину та вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім, з урахуванням особи винного суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що з метою його виховання та соціальної реабілітації, запобігання вчинення нових злочинів, виховання, дотримання та поваги до закону ОСОБА_4 необхідно призначити покарання за ч. 2 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 4 роки Водночас суд не погодився із позицією сторони захисту про необхідність звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з іспитовим строком на підставі статей 75, 104 КК, оскільки загально-соціальні дані особи засудженого, який займався боксом та володів навичками нанесення ударів, в сукупності з фактичними обставинами вчиненого ним злочину, зокрема, в нічний час та в громадському місці, цілеспрямований, активний пошук конфліктних ситуацій з пересічними громадянами та прояв своєї фізичної переваги над ними, що підтверджується записом з камер відеоспостережень ТОВ «АТБ», нанесення умисних, підступних та акцентованих ударів рукою та ногою в життєво-важливий орган потерпілому, який перебував в стані алкогольного сп`яніння та, як наслідок, не чинив та не мав можливості чинити будь-який опір; відсутність співчуття до потерпілого, який внаслідок завданого йому удару рукою впав на асфальтне покриття та нанесення чергового удару ногою в обличчя з метою перешкодити потерпілому підвестись, свідчать про нерозвиненість адекватних ціннісних орієнтацій, низькій рівень розвитку вольової саморегуляції та самоконтролю власної поведінки. Також, засуджений усвідомлено ігнорував встановлені обмеження комендантської години, перебував під час вчинення кримінального правопорушення на значній відстані від місця фактичного проживання, що свідчить як про правовий нігілізм, так і про відсутність належного контролю та виховання обвинуваченого зі сторони його матері. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК. Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги сторони захисту, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги, визнав їх безпідставними та мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_4 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та відповідає вимогам ст. 65 КК. Підстав для звільнення засудженого від призначеного покарання на підставі статей 75, 104 цього Кодексу апеляційний суд не встановив. Розглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 , апеляційний суд дотримався вимог статей 370, 414, 419 КПК. Суди попередніх інстанцій з достатньою мотивацією відхилили доводи сторони захисту про можливість звільнення ОСОБА_4 від призначеного покарання, при цьому вказали, що враховуючи конкретні обставини цього кримінального провадження, дані про його особу, фізичну підготовку, звільнення засудженого від призначеного покарання призведе до утвердження в його свідомості зневаги до оточуючих, безкарності та не буде сприяти його виправленню. Крім того, слушним є висновки судів про те, що молодий вік засудженого та раптове виникнення конфліктних взаємовідносин з потерпілим, не може бути виправданням протиправних дій ОСОБА_4 , оскільки він посягнув на здоров`я, яке є одним з найцінніших благ людини, і в кінцевому результаті призвело до непоправних безповоротних наслідків - свавільного позбавлення життя потерпілого. Таким чином, суди попередніх інстанцій діючи в межах дискреційних повноважень, з урахуванням обставин, які мають правове значення при визначенні виду, розміру і форми відбування покарання, належним чином обґрунтували свої рішення про необхідність реального відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства та відсутність підстав для звільнення ОСОБА_4 від призначеного покарання на підставі статей 75, 104 КК. На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_4 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав для зменшення розміру призначеного покарання або застосування інституту звільнення від призначеного покарання з іспитовим строком, колегія суддів не вбачає. З урахуванням наведеного, касаційним судом не встановлено будь-яких обставин, які свідчать, що засудженому ОСОБА_4 призначено покарання, яке є явно несправедливим через суворість та не відповідає вчиненому ним кримінальному правопорушенню і його особі, а тому доводи касаційної скарги є безпідставними. Касаційна скарга засудженого не містить інших переконливих аргументів та обставин, які суди попередніх інстанцій необґрунтовано не взяли до уваги або не врахували при визначенні виду і розміру покарання та дають підстави для звільнення від призначеного покарання з іспитовим строком. Таким чином, оскільки з касаційної скарги та судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Новозаводського районного суду м.Чернігова від 28 лютого 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 травня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно нього. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3