Ухвала ККС ВС № 565/2409/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 року м. Київ справа № 565/2409/24 провадження № 51-2091 ск 25 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2024 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 20 травня 2025 року. встановив: Як убачається із касаційної скарги та копій судових рішень,вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 30 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні № 12024181050000410 від 10 жовтня 2024 року між прокурором та ОСОБА_5 . ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 лютого 2024 року за ст. 126-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік, звільненого від покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на один рік, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ст. 71 КК України до призначеного ОСОБА_5 покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 лютого 2024 року і остаточно призначено йому покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 1 рік 2 місяці. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 20 травня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду як незаконні. При цьому посилається на те, що угода про визнання винуватості між прокурором та засудженим укладена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Водночас вирок ухвалений без згоди засудженого на призначення покарання та судом не виконано вимоги пунктів 1, 3, 4, 6 ч. 7 ст. 474 КПК України. Зокрема, умови угоди суперечать вимогам КПК України, порушують права, свободи та інтереси винного, її укладення не було добровільним та відсутні фактичні підстави для визнання винуватості, оскільки засуджений лише формально визнав свою винуватість. Також формулювання обвинувачення містить протиріччя, оскільки в діях обвинуваченого відсутнє фізичне насильство. Крім того, судом підлягало з`ясування питання щодо осудності останнього, так як він перебуває на обліку в лікаря нарколога. Проте апеляційний суд вказані порушення не усунув. Тому просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та продовжити розгляд справи в міському суді в загальному порядку. Заслухавши доповідь судді, перевіривши копії судових рішень, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Відповідно до правил статей 468, 469 КПК України, у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких та тяжких злочинів, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості, за умови надання потерпілим письмової згоди прокурору на її укладення. Згідно з вимогами до статті 472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди. При цьому ч. 7 ст. 474 КПК України визначено, що суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості. Як убачається із копій судових рішень, 30 жовтня 2024 року між прокурором та ОСОБА_5 у порядку та на підставі статей 468, 469, 472 КПК України укладено угоду про визнання винуватості. Згідно з даною угодою, сторони дійшли згоди щодо формулювання підозри, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій ОСОБА_5 за ст. 126-1 КК України. При цьому ОСОБА_5 у повному обсязі сформульованої підозри беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення. Сторонами угоди визначено узгоджене покарання, яке ОСОБА_5 повинен понести за вчинене кримінальне правопорушення - у виді позбавлення волі строком на 1 рік, із застосуванням статей 71, 72 КК України та частковим приєднанням до покарання невідбутої частини покарання за вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 лютого 2024 року, з призначенням остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 2 місяці. Угодою також передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз`яснені обвинуваченому. У судовому засіданні 12 листопада 2024 року, в якому були присутніми прокурор, потерпіла, засуджений ОСОБА_5 та його захисник, суд першої інстанції затвердив указану угоду про визнання винуватості та призначив ОСОБА_5 покарання, узгоджене сторонами угоди. При цьому прокурор та захисник, вважаючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК України та КК України, просили цю угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену в угоді міру покарання. Потерпіла також підтримала укладену угоду та просила суд застосувати до обвинуваченого узгоджену у ній міру покарання. Водночас ОСОБА_5 у судовому засіданні також просив вказану угоду, укладену ним з прокурором, затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання, беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, в обсязі підозри, дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання. Також у своїх заявах від 30 жовтня 2024 року потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надали письмову згоду на укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної прокурором з ОСОБА_5 . Отже, суд переконався, що укладена угода відповідає вимогам закону. Тому суд переконався, що відсутні підстави для висновку, що умови укладеної угоди не відповідають інтересам суспільства, порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Крім того, шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому судом з`ясовано, що ОСОБА_5 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України. Також шляхом опитування обвинуваченого суд впевнився, що ОСОБА_5 вірно розуміє вид та розмір кримінального покарання, яке має понести за ст. 126-1 КК України за умовами угоди. Очевидної неможливості виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань судом не встановлено. Водночас, суд дійшов висновку, що матеріали досудового розслідування кримінального провадження №12024181050000410 від 10 жовтня 2024 року свідчать про наявність фактичних підстав для визнання ОСОБА_5 винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України. Під час апеляційного розгляду суд також дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушень прав, свобод та інтересів ОСОБА_5 , які б були підставами для відмови в затвердженні угоди про визнання його винуватості. При цьому доводи касаційної скарги захисника про відсутність добровільного визнання винуватості засудженим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, та про відсутність у діях останнього фізичного насильства, не заслуговують на увагу. Так, як слідує з копій судових рішень, згідно угоди про визнання винуватості від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_5 беззастережно та повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, про що підтвердив у судовому засіданні, а тому посилання захисника щодо часткового визнання ним свої вини та відсутність об`єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення - фізичного насильства, не заслуговують на увагу. Водночас твердження касаційної скарги захисника стосовно обов`язку суду з`ясування питання щодо осудності ОСОБА_5 у зв`язку його перебування на обліку у лікаря-нарколога також є необгрунтованими. Так, як слідує з копій судових рішень, будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів стороною захисту не було надано, а клопотання про залучення експерта для проведення психіатричної експертизи для визначення стану неосудності чи обмеженої осудності ОСОБА_5 в суді першої інстанції не заявлялось. Тому колегія суддів не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що вирок ухвалений без згоди засудженого на призначення покарання, вони теж не заслуговують на увагу, з огляду на нижченаведене. З копій судових рішень слідує, що сторони узгодили вид та міру покарання ОСОБА_8 в угоді про визнання винуватості від 30 жовтня 2024 року в межах санкції ст. 126-1 КК України, а саме 1 рік позбавлення волі, та на підставі статей 71, 72 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 08 лютого 2024 року, та призначено ОСОБА_5 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вирок ухвалений за наявності згоди засудженого на призначення покарання та судом дотримано вимоги ч. 7 ст. 474 КПК України. Водночас суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок районного суду, дійшов обгрунтованого висновку про те, що судом дотримано вимоги кримінального процесуального закону та закону про кримінальну відповідальність в повному обсязі під час розгляду вказаного кримінального провадження на підстав угоди у кримінальному провадженні № 12024181050000410 від 10 жовтня 2024 року між прокурором та ОСОБА_5 за обвинуваченням останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України. Інші доводи касаційної скарги захисника не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень. Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою і відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Отже, обґрунтування касаційної скарги захисника не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2024 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 20 травня 2025 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3