Ухвала КЦС ВС № 336/8684/23

УХВАЛА 24 червня2025 року м. Київ справа № 336/8684/23 провадження № 61-7509ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Федосенко Костянтин Олегович, про усунення перешкод у користуванні квартирою та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про припинення права на частку у спільному майні, ВСТАНОВИВ: У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Федосенко К. О., про усунення перешкод у користуванні квартирою. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про припинення права на частку у спільному майні, який згодом уточнив. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2024 року заяву про забезпечення зустрічного позову задоволено. Накладено арешт на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , на час розгляду справи № 336/8684/23. Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2024 року у цій справі залишено без змін. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усунення перешкод в користування власністю задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_2 у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , передати ОСОБА_2 ключі від усіх замків вхідних дверей квартири за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні відмовлено. Стягнуто в рівних частках із ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 073,60 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн. Після набрання рішенням законної сили, ухвалено скасувати заходи забезпечення позову, застосовані відповідно до ухвали Шевченківського районного суду від 05 листопада 2024 року та скасовано арешт, накладений на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 . Повернуто ОСОБА_1 кошти у розмірі 147 418 грн сплачені у Шевченківському відділенні Запорізького РУ АТ «КБ ПРИВАТБАНК» 18 грудня 2023 року згідно квитанції 9327-3423-3562-3324, платник: ОСОБА_1 , отримувач: ТУ ДСА України в Запорізькій області, код отримувача 26316700, р/р НОМЕР_1 , призначення платежу: внесок для сплати вартості частки ОСОБА_2 (1/3) у спільному майні - квартири АДРЕСА_1 . У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року. Поданакасаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 684 грн. Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Згідно з підпунктом 9 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зроблено правовий висновок про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Отже, набуття та/або припинення майнового права на майно (річ) є майновою вимогою, яка підлягає грошовій оцінці. Тому, щодо позовної вимоги майнового характеру про припинення права власності, судовий збір має розраховуватися з вартості спірного нерухомого майна (частина перша статті 176 ЦПК України). Зі змісту оскаржуваних судових рішень встановлено, що частка ОСОБА_2 відповідно 1/3, ОСОБА_1 посилається на звіт про незалежну оцінку, де визначено середньоринкову вартість спадкової квартири - 442 254 грн, відповідно 147 418 грн - компенсація вартості 1/3 частки цієї квартири. Вимоги касаційної скарги свідчать про те, що заявник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями у частині задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного. У разі, якщо в апеляційному або в касаційному порядку оскаржується судове рішення, яке прийнято за наслідками розгляду первісного і зустрічного позовів, то у випадку незгоди заявника з таким рішенням у частині розгляду вимог за обома зазначеними позовами, судовий збір має сплачуватися ним так само з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів (пункт 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10). Судові рішення, які оскаржує заявник свідчать про існування однієї вимоги майнового та однієї вимоги немайнового характеру. Пунктом 1 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. Ставка судового збору, що підлягала сплаті за вимогу майнового характеру складає 1 073,60 грн, оскільки 1 відсоток ціни позову менше ніж 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (147 418 грн * 1%); за немайнову вимогу - 1 073,60 грн (2 864 грн * 0,4). Заявнику необхідно було сплатити 4 294,40 ((1 073,60 грн + 1 073,60 грн) * 200%). Верховний Суд враховує, що наявність у матеріалах касаційного провадження квитанції про сплату судового збору у розмірі 2 925,60 грн. Отже, заявнику необхідно доплатити 1 368,80 грн. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату. Також подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Аналізуючи вищезазначені норми, Верховний Суд зауважує, що касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. Суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи; пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. У касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Отже заявнику необхідно уточнити прохальну частину касаційної скарги та подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України та надати докази направлення цієї скарги іншим учасникам справи. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків. Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя Р. А. Лідовець