Постанова 4856 № 240/3780/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/3780/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірянк М.Ф. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 23 червня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахвання та невиплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області недоплачену суму щорічної допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік у розмірі 13 844,00 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, у меншому розмірі, ніж 8 мінімальних пенсій за віком та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу. В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування дійсних обставин справи, що призвело до невірного вирішення спору та ухвалення незаконного рішення. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне. Позивачвідповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.01.2021 року є особою з інвалідністю ІІ групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. У серпні 2023 року позивачу було здійснено виплату разову грошової допомоги до Дня Незалежності України в сумі 2900,00 грн. Позивач, вважаючи вказану виплату такою, що виплачена не в належному розмірі, звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Відповідачем відповіді на заяву позивачу не надано. Вважаючи протиправниою бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх часткового задоволення. Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів враховує, що дана справа є типовою щодо зразкової справи №440/14216/23. Це рішення суду є зразковим для типових справ, предметом спору у яких є оскарження дій пенсійних органів щодо виплати особам з інвалідністю внаслідок війни (ветеранам війни) передбаченої частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі меншому ніж для: інвалідів I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком. Розглядаючи зразкову справу №440/14216/23, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.03.2024 року дійшов висновку, що спірну допомогу слід продовжувати виплачувати в розмірі, який було передбачено до прийняття Закону №2983-IX. На переконання колегії суддів, здійснений в ході розгляду справи №440/14216/23 аналіз висновків Конституційного та Верховного судів України у питаннях визначення розміру грошової допомоги ветеранам війни, дає підстави для висновку, що пункт 2 частини першої Закону №2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи як такий, що суперечить Конституції України. У ч. 3 ст. 291 КАС України закріплено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Так, відповідно до Преамбули Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (Закон №3551-XII) цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Статтею 4 Закону №3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. За приписами частини першої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни передбачені статтею 13 Закону №3551-XII. Зокрема, частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII передбачено виплату особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової допомоги. Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 №367-XIV та доповненням статті 13 частиною четвертою наступного змісту: Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком. В подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України. У підсумку, застосовуючи висновки Конституційного Суду України Верховний Суд, розглядаючи зразкову справу №440/2722/20 (рішення від 29.09.2020) дійшов висновку, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України стаття 13 Закону №3551-ХІІ (пільги особам з інвалідністю внаслідок війни) діяла та мала застосовуватись у редакції Закону №367-XIV: Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи десять мінімальних пенсій за віком; II групи вісім мінімальних пенсій за віком; III групи сім мінімальних пенсій за віком. Виходячи із законодавчо встановленого розміру мінімальної пенсії станом на початок 2023 року розмір щорічної допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни становив, зокрема особам з інвалідністю ІІ групи -13844 грн. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" від 20.03.2023 №2983-IX, який набрав чинності з 15.04.2023 (Закон №2983-IX), частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції наступного змісту: "Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України." Відповідно до статті 20 Бюджетного кодексу України, частини п`ятої статей 12-15, частини першої статті 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", частини третьої статей 6-1-6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" Кабінет Міністрів України 21.07.2023 прийняв постанову №754 "Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань". Цією постановою, серед іншого, затверджено "Порядок використання коштів державного бюджету для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань". Також вказаною постановою затверджено "Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Порядок №754). Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 року в такому розмірі: 1) особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень; Так, здійснюючи розгляд зразкової справи №440/14216/23 колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що порівняння зазначених редакцій частини 5 статті 13 Закону №3551-XII та Порядку №754 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом №2983-IX та Порядком №754, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували особи з інвалідністю внаслідок війни до внесення змін до Закону. В межах даної справи, позивачу, який є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ-ої групи, за результатом внесених Законом №2983-IX змін до частини 5 статті 13 Закону №3551-XII та передачі повноважень з визначення розміру допомоги Кабінету Міністрів України, щорічну разову грошову допомогу в розмірі 13884 грн. замінено на щорічну разову грошову допомогу в розмірі 2900 грн. При цьому, виходячи зі змісту пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати грошової винагороди ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" законодавець не пов`язував зменшення розміру допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни із запровадженням воєнного стану, фінансовими можливостями чи іншими винятковими обставинами. Порівнюючи дві редакції частини 5 статті 13 Закону №3551-XII Верховний Суд у справі №440/14216/23 відзначив, що з одного боку видається, що разова щорічна грошова допомога до Дня Незалежності України, яка передбачена чинною частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, за своєю назвою, тобто суто за формальним критерієм, є новим видом соціального забезпечення. З іншого боку, за своїм змістом та ознаками (щорічна системність; разовий характер; обов`язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) вона є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до частини п`ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ. Оскільки частина цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новою у правовому регулюванні питання застосування згаданої пільги для ветеранів війни, то наявні підстави вважати, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є зміненою за умовами та підставами виплати щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня, шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ (а не через бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій). Отже, за своєю природою передбачена частиною 5 статті 13 №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни. Відтак, запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни. Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає стаття 2 Закону №3551-XII, що, своєю чергою, суперечить також статтям 17, 22 Конституції України. Оцінюючи запроваджені Законом №2983-IX зміни, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавець фактично напряму передав Кабінету Міністрів України абсолютні повноваження визначати порядок виплати спірної допомоги, жодним чином не встановивши на рівні закону базові критерії і принципи, матеріальні норми, опираючись на які Кабінет Міністрів України мав би встановлювати такий підзаконний порядок. Так, вирішуючи питання конституційності закону, яким скасовано визначення на законодавчому рівні розмірів мінімальних пенсій та делегування відповідних повноважень Уряду, Конституційний Суд України у рішенні від 07.04.2021 №1-р(II)/2021 у справі №3-333/2018(4498/18) дійшов висновків, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Спірна допомога, яка є предметом розгляду у даній справі, не належить до тих прав, які відповідно до статті 92 Конституції України можуть визначатись виключно законами. Крім того, безпосередньо Законом №2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України. Водночас, закріплення розмірів грошової допомоги на законодавчому рівні за своєю юридичною силою та ієрархічною підпорядкованістю нормативно-правових актів є ознакою високого рівня досягнутих соціальних гарантій у цій сфері. В межах розгляду зразкової справи №440/14216/23 колегія суддів Верховного Суду виснувала, що скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України також не може вважатись рівноцінною заміною раніше встановлених пільг в розумінні статті 2 Закону №3551-XII і свідчить також про звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав та невідповідність з цих підстав положень Закону №2983-IX статті 22 Конституції України. За таких обставин, позивач має право на виплату грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі, який було передбачено до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 №2983-IX №2983-IX, а саме - восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.