Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/12247/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12247/24 Головуючий у 1-й інстанції: Шуляк Л.А. Суддя-доповідач: Біла Л.М. 23 червня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернулась до суду із позовом до Житомирського апеляційного суду та до Державної судової адміністрації України , у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Житомирського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01 березня по 31 травня 2024 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн; - зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01 березня по 31 травня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн; - визнати протиправними дій Житомирського апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 березня по 31 травня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн; - зобов`язати Житомирський апеляційній суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 01 березня по 31 травня 2024, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Державна судова адміністрація України, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтуванні апеляційної скарги відповідача, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. З урахуванням п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступні обставини справи. Позивач протягом спірного періоду (з 01 березня по 31 травня 2024 року) працювала на посаді судді Житомирського апеляційного суду, що в силу положень Закону № 1402-VIII надає право на нарахування та виплату суддівської винагороди за цей спірний період. Зважаючи, що обчислення суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року проведено у відповідності до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, та вважаючи такі дії протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на обчислення суддівської винагороди, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року. Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, враховує наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 ст. 4 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон № 1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Згідно із ч. 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Таким чином, Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зміни до Закону № 1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (ч. 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII). Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень. Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Так, за змістом статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 грн. Прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. Отже, окремим приписом Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді. Наведені приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, відповідач діяв на законних підставах. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 зауважила, що безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. За наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення заявлених позовних вимог, позаяк у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року скасувати. Прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.