Постанова 4856 № 240/18193/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/18193/20 Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук Ольга Володимирівна Суддя-доповідач: Моніч Б.С. 23 червня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов"язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 29.01.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду. У поданій заяві позивач просила: Прийняти заяву в порядку ст. 383 КАС України до розгляду. Винести окрему ухвалу в порядку статті 249 КАС України, якою визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо неналежного виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі №240/18193/20, які полягають у не нарахування та не виплаті з 01.01.2025 підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), щомісячно у розмірі 3200 грн. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі №240/18193/20 вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню прав та законних інтересів позивача та виконати вказане рішення суду в повному обсязі. В обґрунтування заяви зазначила, що в січні 2025 року повинна була отримати доплату до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення за рішення Житомирського окружного адміністративного суду №240/18193/20 у розмірі -3200 грн. Однак, 17 січня 2025 року ОСОБА_1 отримала пенсію в розмірі 5621,66 грн., що підтверджується випискою по рахунку з банку та даний розмір пенсії становить лише загальних розмір пенсії без доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду. Отже, відповідач Головне управління ПФУ в Житомирській області не виконує рішення та в січні 2025 року не здійснив доплату в розмірі двох мінімальних заробітних плат, що повинно становити доплату до пенсії за проживання згідно статті 7,8 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" у розмірі становить 3200 грн. Заявник вважає, що Головне управління пенсійного фонду України в Житомирській області умисно, протиправно, всупереч прийнятому судом рішенню не виконує його, що є явною не повагою до неналежного виконання судового рішення та перебирання Повноважень КСУ трактувань Законів та Конституції України, так як ПФУ є державним органом та діє від імені Держави. Такі дії відповідача є явно протиправними, а також такими, що не узгоджуються з резолютивною частиною рішення суду, яке набрало законної сили. ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.02. 202 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.03.21 в адміністративній справі № 240/18193/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Рішення суду набрало законної сили 13.04.2021. На виконання цього рішення, суд першої інстанції видав виконавчий лист. 03.12.2024 року відкрито виконавче провадження № 76686659 щодо виконання вказаного вище виконавчого листа. Позивач звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою в порядку ст.383 КАСУ про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень, оскільки відповідачем припинено доплату на виконання рішення суду з 01.01.2025. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви, яка подана в порядку статті 383 КАС України, виходив з тих мотивів, що позивачем не надано суду доказів, що державним виконавцем використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, а відтак, звернення позивача із заявою в порядку ст. 383 КАС України до суду є передчасним. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу за заявою ОСОБА_1 поданої в порядку статті 383 КАС України до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначила, що при поданні заяви було дотримано всі вимоги зазначені в ч.2 ст. 383 КАС України та надано докази неправомірності дій відповідача. Вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив йому у задоволенні цієї заяви. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частини 2 та 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно з частинами 1, 4, 5, 6 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу. Таким чином, застосування судом до суб`єкта владних повноважень-відповідача у справі приписів ст.383 КАС України можливе лише в разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду, що має бути підтверджено відповідними доказами. Верховний Суд у постанові від 20.02.2019р. у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Як свідчать матеріали поданої заяви, позивач вважає, що відповідачем виконувалось рішення суду, однак, починаючи з 01.01.2025 протиправно припинено йому виплату підвищення до пенсії встановленого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), оскільки право на таке визнане судовим рішенням. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України суб`єкт владних повноважень, здійснюючи свої владні управлінські функції, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі зміни після прийняття рішення судом розміру та порядку виплати доплати до пенсії орган влади повинен діяти відповідно до чинного законодавства, не допускаючи за подібних обставин порушень, на які вже звертав увагу суд. Суд враховує, що 19.11.2024 прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (далі - Закон №4059-IX), статтею 45 якого установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня. Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється (частина 2 ст.45 Закону №4059-IX). Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею. Тобто, з 01.01.2025 змінено порядок нарахування і виплати підвищення до пенсії, визначеного ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". З викладеного слідує, що обставини щодо припинення виплати позивачу з 01.01.2025 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру на виконання Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" свідчать про виникнення нових спірних правовідносин між сторонами, що виключає можливість застосування спеціальних правових норм КАС України (ст.ст. 382, 383 КАС України), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення. Таким спірним правовідносинам суд не надавав правову оцінку у межах розгляду даної справи. Однак, суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви, яка подана в порядку статті 383 КАС України, виходив з тих мотивів, що позивачем не надано суду доказів, що державним виконавцем використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, а відтак, звернення позивача із заявою в порядку ст. 383 КАС України до суду є передчасним. Суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, зробив вірний висновок про залишення без задоволення заяви позивача, яка подана в порядку статті 383 КАС України, однак, виходив з помилкових мотивів, не врахувавши, що оскаржувані дії стосуються нових правовідносин і не є діями в процесі виконання рішення суду. Зокрема, суд першої інстанції не врахував, що припинення з 01.01.2025 року виплати доплати до пенсії позивачу зумовлено новою правовою підставою положеннями статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". Це свідчить про виникнення нових спірних правовідносин, які не охоплюються рішенням суду у справі №240/18193/20 від 12.03.2021. Апеляційний суд звертає увагу на те, що рішення суду у справі №240/18193/20 від 12.03.2021 виконано, тому оскаржені позивачем дії не мають ознак дій, вчинених під час виконання рішення суду, що набрало законної сили, та не стосуються порушення прав, підтверджених цим рішенням. За наведених обставин, припинення з 01.01.2025 року виплати позивачу доплати до пенсії не може бути предметом оцінки в межах статті 383 КАС України, оскільки таке припинення не є дією, вчиненою в процесі виконання судового рішення у справі №240/18193/20 від 12.03.2021. Отже, оскільки подання заяви в порядку статті 383 КАС України не передбачає заявлення інших вимог, як і повноважень суду по зобов`язанню суб`єкта владних повноважень, не на користь якого прийнято рішення суду вчинити певні дії, що не виступали предметом судового розгляду, а також те, що Головним управлінням забезпечено вжиття всіх належних заходів для повного і неухильного виконання рішення суду від 12.03.2021, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заяви позивача та відсутність підстав для її задоволення. VII. ВИСНОВКИ СУДУ У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції виходив з помилкових мотивів, при прийнятті ухвали про відмову в задоволенні заяви позивача, яка подана в порядку статті 383 КАС України, тому ухвалу суду першої інстанції необхідно змінити, в частині мотивів відмови в задоволенні заяви. Отже, апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 , яка подана в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі №240/18193/20, змінити в частині мотивів відмови в задоволенні заяви. В решті ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Моніч Б.С. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.