Постанова 4856 № 120/9696/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/9696/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк А.Ю. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 23 червня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, в якому просив: -визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0236182405 від 21.06.2024 щодо сплати податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 209475,15 грн; -визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0236212405 від 21.06.2024 щодо сплати військового збору на загальну суму 17456,26 грн; -визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0236182405 від 21.06.2024 щодо сплати штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на загальну суму 340,00 грн. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.03.2025 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у Вінницькій області на підставі п.п. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ та наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 12.01.2024 р. № 169к про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року. За результатами перевірки складено акт від 29.04.2024 року №17298/02-32-24-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення позивачем: - п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, а саме платником не визначено та не сплачено суми податку на доходи фізичних осіб з отриманого доходу у вигляді додаткового блага в 2020р., у результаті перевіркою визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 167 580,12 грн.; - п. 1.2, 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, а саме платником не визначено та не сплачено військовий збір з отриманого доходу у вигляді додаткового блага в 2020р., у результаті перевіркою визначено суму податкових зобов`язань з військового збору в сумі 13 965,01 грн.; - 49.18.4 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, а саме платником не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2020 рік. На підставі акта перевірки від 29.04.2024 №17298/02-32-24-05/ НОМЕР_1 ГУ ДПС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення - рішення від 21.06.2024 року: № 0236172405 за результатами якого донараховано податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 209 475,15 грн. в т.ч. (основний платіж -16 7580,12 грн., штрафна санкція - 41 895,03 грн.); № 0236212405 за результатами якого донараховано військового збору на загальну суму 17 456,26 грн. в т.ч. (основний платіж - 13 965,01 грн., штрафна санкція-3 491,25грн.); № 0236182405 за результатами якого донараховано податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 340,00 грн. Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України). Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в установлені строки. Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту14.1 статті 14 ПК України). Згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено права контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків. Пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України встановлено, що однією з підстав проведення документальної позапланової перевірки є неподання платником в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звітність для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, якщо їх подання передбачено законом. За приписами пп. 78.1.15 п. 78.1 ст. 78 ПК України підставою для проведення документальної позапланової перевірки є неподання платником податків або подання з порушенням вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або у разі встановлення порушень під час моніторингу такого звіту або документації відповідно до вимог пунктів 39.4 і 39.5 статті 39 цього Кодексу. У пп. 163.1.1 та 163.1.2 п. 163.1 ст.163 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) закріплено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). За визначенням, наведеним у абз. 2 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У підпункті 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу). Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу). Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, є вичерпним. Так, відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку-боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Отже боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту) та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. Аналогічна правова позиція викладена у численних рішеннях Верховного Суду, зокрема в постановах від 07 жовтня 2021 року по справі № 540/1875/19, від 30 травня 2022 року по справі № 804/7880/16, від 22 червня 2022 року по справі № 826/9493/17, від 16 вересня 2022 року по справі № 826/15158/16. Питання правозастосування абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України також отримало оцінку у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі №826/12872/17. У вказаній постанові Судова палата дійшла висновків, що сума основного боргу (тіла кредиту), анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності, відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України є додатковим благом, а тому підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку-боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг. Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку. Із системного аналізу правових норм Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у згаданій вище постанові дійшов висновку, що у разі, якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. Вирішуючи питання щодо обов`язку сплатити податок на доходи фізичних осіб внаслідок анулювання (прощення) боргу кредитором, відповідач виходив з податкової інформації (відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС України), згідно якої АТ КБ «Альфа-Банк» протягом 2020 року нараховано ОСОБА_1 дохід у сумі 167580,12 грн з ознакою "126" додаткове благо. Як вбачається з матеріалів справи, в тому числі з дослідженого судом листа АТ КБ «Альфа-Банк» від 09.09.2021 року №78565-20.1-б/н, заборгованість позичальника ОСОБА_1 по сплаті основної суми боргу в розмірі 931000,67 грн було прощено, за наслідком чого позивач отримав дохід як додаткове благо в сумі 167 580,12 грн. Перевіркою встановлено, що АТ КБ «Альфа-Банк» відображено вищевказаний дохід у звітності формою 1-ДФ за 2020 рік з ознакою доходу

126. Таким чином АТ КБ «Альфа-Банк» виконано вимоги п.п «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України в повному обсязі. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана сума у відповідності до пп. "д" пп.164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України є додатковим благом платника податку (позивача) та підлягає включенню до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу за 2019 рік. А отже, позивач, як платник податку, зобов`язаний подати контролюючому органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2020 рік, в якій відобразити дохід у вигляді додаткового блага, отриманого від АТ КБ «Альфа-Банк» внаслідок анулювання (прощення) останнім заборгованості. Статтею 167 ПК України визначено ставки податку з доходів фізичних осіб. Так згідно з пунктом 167.1 вказаної статті ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата). Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків. Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно із статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку 20 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування. На підставі вищезазначеного, враховуючи положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", податкове повідомлення-рішення № 0236172405 за результатами якого донараховано податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 209 475,15 грн в т.ч. (основний платіж -16 7580,12 грн, штрафна санкція - 41 895,03 грн) є правомірним. Щодо податкових повідомлень-рішень № 0236212405 за результатами якого донараховано військового збору на загальну суму 17 456,26 грн в т.ч. (основний платіж - 13 965,01 грн, штрафна санкція-3 491,25грн) та № 0236182405 за результатами якого донараховано податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 340,00 грн, суд першої інстанції підставно виходив із того, що Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, відповідно до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Відповідно до підпунктів 1.1-1.6 пункту 1-6 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу. Отже, необхідною умовою для нарахування та утримання військового збору, так само як і податку на доходи фізичних осіб, у даному випадку є наявність факту отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага. За таких обставин правомірним є визначення позивачу грошового зобов`язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту). Аналогічна правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин відповідних норм права у взаємозв`язку із обставинами справи, що подібні до цієї справи, висловлена Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі №260/769/19. Таким чином, дохід платника податку фізичної особи-резидента, отриманий у вигляді додаткового блага, включається до загального річного (місячного) оподаткованого доходу такого платника та підлягає оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5%, тому сума військового збору нарахована позивачу контролюючим органом також правомірно. Підпунктом "в" пункту 176.1 статті 176 ПК України встановлено обов`язок платників податку подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим. Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (пункт 49.1 статті 49 ПК України). Згідно підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу. Відповідно до пунктів 179.1, 179.7 статті 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. Фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання (пункт 120.1 статті 120 ПК України). Враховуючи, що позивач у встановлений строк не подав декларацію, притягнення його до відповідальності за це порушення є правомірним. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0236182405 від 21.06.2024 року. Стосовно посилання позивача на порушення формальних вимог до актів індивідуальної дії, необхідно вказати на наступне. Верховний Суд у постанові від 25 лютого 2025 року у справі № 380/8738/23 вказав на таке: "...обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача. Рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Тобто обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення." При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 підставами для скасування рішень контролюючого органу є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 12 травня 2025 року у справі № 500/1760/23 звернув увагу, що за усталеною практикою Верховного Суду порушення процедури прийняття рішення суб`єкта владних повноважень може бути підставою для скасування такого рішення лише, якщо таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення. Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущених суб`єктом владних повноважень під час прийняття певного рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому: "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення". Верховним Судом у постанові від 20.10.2020 року у справі №816/4605/15 викладена позиція про те, що допущені контролюючим органом процедурні порушення, у тому числі й ті, що пов`язані, зокрема, з оформленням результатів контролюючого заходу, недотриманням строку прийняття податкових повідомлень-рішень тощо, не можуть слугувати самостійною підставою для звільнення платника податків від відповідальності за вчинені ним податкові правопорушення, та можуть бути прийняті судом до уваги за умови підтвердження належними та допустимими доказами добросовісного виконання таким платником власного податкового обов`язку. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши правову оцінку допущеним відповідачем формальним неточностям, дійшов вірного висновку, що їх характер не утворює безумовних підстав для скасування останніх. Натомість, з аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що спірні рішення підлягають правовій оцінці в контексті реалізації контролюючим органом покладених законодавством функцій. При цьому, судом першої інстанції підставно звернуто увагу, що позивачем не заперечується його обов`язок декларування суми боргу, прощеної (анульованої) банком, яку останній фактично отримав за кредитним договором. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.