Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/16279/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/16279/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 23 червня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.05.2024 року №104850007245 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити з 29.03.2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на чотири роки. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач - ГУ Пенсійного фонду України у Київській області подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії, протягом 1986 року - 1992 року проживала на території Поліського району Київської області, тобто на території, яка відноситься до зони безумовного (обов`язкового) та зони гарантованого добровільного відселення. ОСОБА_1 17.05.2024 року, з досягненням 56 річного віку, за наявності відповідного сумарного періоду проживання на радіоактивно забрудненій території та відповідного страхового стажу звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 4 роки відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.05.2024 року відмовлено у такому призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю підстав, так як вважає, що Позивач прожила лише 4 роки 11 місяців 8 днів. Вважаючи вказане рішення про відмову протиправним, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ Пенсійного фонду України у Київській області. Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення пенсії, в тому числі зі зниженням пенсійного віку, регулюються правовими нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV, що були чинні на день виникнення таких відносин. Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами. За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років; - у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років; - у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Саме у відповідності до вказаних правових норм було зумовлено звернення позивача від 17.05.2024 року до відповідача щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 4 роки відповідно до Закону № 796-XII. За результатами розгляду вказаного звернення позивача, відповідачем-2, було прийнято оскаржуване рішення від 24.05.2024 року №104850007245 про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 4 роки. Таким чином, суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності права позивача на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 4 роки, так як станом на 01.01.1993 року позивач в зоні посиленого радіологічного контролю проживала та працювала лише 4 роки 11 місяців 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 4 роки відповідно до Закону № 796-XII; Наявність у Позивача загального страхового стажу, необхідного для призначення спірної пенсії, сторонами визнається і перед судом відповідно до вимог ч.1 ст.78 КАС України не доказується, так як визнаються сторонами. Судом встановлено, що відповідно до паспорта громадянина України ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на день звернення (17.05.2024 року) була особою, якій виповнилося повні 56 років. Як вже зазначалося судом, позивач відповідно до поданих нею документів проживала в селі Радинка Поліського району Київської області в період з 26.04.1986 року по 03.11.1986 року, з 01.08.1988 року по 01.01.1993 року сумарно 4 роки 11 місяців 8 днів. Згідно до постанови КМ Української РСР від 23 липня 1991 р. №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" ( в редакції постанови КМ України № 914 (914-2008-п ) від 16.10.2008) село Радинка Поліського району Київської області відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. В розумінні вимог частини другої статті 55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV, на 2 роки. Відповідно до примітки до вказаної правової норми законодавець зазначив, що така початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт проживання позивача на час аварії на ЧАЕС в с.Радинка Поліського району Київської області, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, надає право Позивачу на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на два роки. Одночасно, суд враховує наявність у позивача посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданого 17.02.1993 року. Відповідно до вимог п.2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. №50, що була чинна на день видачі зазначеного посвідчення Позивача, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Як зазначено в абзаці 3 пункту 5 цього Порядку №501, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б. Позивачем до позову долучені докази на підтвердження її постійного проживання в селі Діброва Поліського району Київської області в період з 24.06.1990 року по 10.07.1992 року. Згідно до постанови КМ Української РСР від 23 липня 1991 р. №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" ( в редакції постанови КМ України № 914 (914-2008-п ) від 16.10.2008) село Діброва Поліського району Київської області відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення. Таким чином, позивач є особою, яка станом на 1 січня 1993 року постійно проживала сумарно більше ніж два роки (в період з 24.06.1990 року по 10.07.1992 року) в селі Діброва Поліського району Київської області, яке відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення. В розумінні вимог статті частини другої статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, мають право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на чотири роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років. Тобто, факт проживання позивача сумарно більше ніж два роки (в період з 24.06.1990 року по 10.07.1992 року) в селі Діброва Поліського району Київської області, яке відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення надає право Позивачу на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 4 роки. Зазначене свідчить про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку лише на 4 роки, що при досягненні 56 річного віку надає право на призначення пенсії за віком з часу досягнення такого віку (29.03.2024 року). При розгляді звернення позивача, ГУ Пенсійного фонду у Київській області не врахувало вказані обставини, не врахував, що наявне у позивача посвідчення зеленого кольору, серія Б, підтверджує постійне проживання чи постійну роботу у зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 2 років. Також, ГУ Пенсійного фонду у Київській області не врахувало, що постійне проживання позивача в період з 24.06.1990 року по 10.07.1992 року в селі Діброва Поліського району Київської області, яке відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення, підтверджується повідомленням Іванківського архівного сектору Архівного відділу Вишгородської районної військової адміністрації Київської області від 28.11.2023 року, яке долучене Позивачем до позову на досліджено судом. Отже, неврахування ГУ Пенсійного фонду у Київській області зазначених обставин призвело до прийняття протиправного рішення від 24.05.2024 року №104850007245 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача щодо наявності у неї права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на 4 роки, тобто з 29.03.2024 року, та про протиправність рішення Відповідача про відмову в такому призначенні ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому є правомірними та підлягають задоволенню. Для поновлення порушеного права позивача, суд обгрунтовано вийшов за межі позовних вимог, визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.05.2024 року №104850007245 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити з 29.03.2024 року позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на чотири роки. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.