Постанова 4854 № 420/21640/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/21640/24 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О. Дата і місце ухвалення 10.10.2024.2024р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Агровітокс» про зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Агровітокс», в якому просив зобов`язати ГУ ДПС в Одеській області скасувати податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2024 року №3062243-24/15-54 щодо нарахування МПЗ за 2022 рік у сумі 11527,96 грн. за земельну ділянку площею 10,2975 га з кадастровим номером: 5123980500:01:002:0164; зобов`язати ГУ ДПС в Одеській області зарахувати МПЗ за 2022 рік, сплачене ТОВ «Агровітокс» за земельну ділянку площею 10,2975 га. з кадастровим номером: 5123980500:01:002:0164. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Одеській області від 01 квітня 2024 року №3062243-24/15-54. Зобов`язано Головне управління Державної податкової служби в Одеській області зарахувати мінімальне податкове зобов`язання за 2022 рік, сплачене ТОВ «АГРОВІТОКС» за земельну ділянку площею 10,2975 га. з кадастровим номером: 5123980500:01:002:0164. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору. У поданій апеляційній скарзі апелянт вказував на те, що згідно підпункту 170.14.1 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України платниками загального мінімального податкового зобов`язання є власники, орендарі, користувачі на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства. У разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов`язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому цим Кодексом (підпункт 170.14.2 пункту 170.14 статті 170 Кодексу). Апелянт вказував на те, що згідно із статтями 125 та 126 Земельного кодексу України (із змінами та доповненнями) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування. Апелянт зазначив, що за даними інформаційно-комунікаційної системи фізична особа ОСОБА_1 має у власності земельну ділянку з кадастровим № 5123980500:01:002:0164 за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 10,2975 га. Про факт реєстрації права власності на земельну ділянку свідчать відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.10.2023 року за N 52094271. Апелянт вказав, що у зв`язку з відсутністю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про передачу до 01.01.2022 року земельної ділянки в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, Головним управлінням ДПС в Одеській області 01.04.2023 року сформовано за формою «МПЗФ» податкове повідомлення-рішення № 3062243-24/15-54 на суму 11527,96 грн. із розрахунку, що земельна ділянка перебувала у власності фізичної особи протягом 2022 року. Апелянт звернув увагу на те, що пунктом 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. З огляду на зазначене апелянт вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно та обґрунтовано. Також в апеляційній скарзі апелянт зазначив, що у рішенні суду була допущена помилка в частині визначення розміру судового збору. Замість належної суми 1211,20 грн було неправильно вказано 7511,11 грн. Апелянт вважає, що вказана помилка суперечить вимогам статті 4 Закону України «Про судовий збір», яка регламентує правильний розмір збору залежно від категорії справи. Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2024р. та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне: Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), являється власником земельної ділянки площею 10,2975 га з кадастровим номером: 5123980500:01:002:0164, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав. Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що 21.11.2012 року він уклав договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку з ТОВ Агровітокс (33311334) строком на 5 років. 30 грудня 2014 року між позивачем та ТОВ Агровітокс була укладена додаткова угода до договору оренди землі від 21.11.2012 року, згідно якої до Договору оренди землі внесено зміни, а саме, пункт 7 Договору викладено в такій редакції: Договір діє до 30 грудня 2024 року. Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Якщо у строк за 2 (два) тижні до закінчення строку дії договору оренди землі сторони не повідомили письмово іншу сторону про його закінчення, договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах. Як вказав позивач, з метою реєстрації права оренди на земельну ділянку площею 10,2975 га з кадастровим номером: 5123980500:01:002:0164, між позивачем та ТОВ Агровітокс 03.10.2023 року було підписано новий договір оренди землі на вищезазначену земельну ділянку строком на 7 років. Згідно наданого витягу з Державного реєстру речових прав від 12.10.2023 року, 09.10.2023 року здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, загальною площею 10.2975 га: орендодавець: ОСОБА_1 ; Орендар: товариство з обмеженою відповідальністю «Агровітокс», код ЄДРПОУ: 33311334. 01.04.2024 року Головним управлінням ДПС в Одеській області було сформовано податкове повідомлення-рішення № 3062243-24/15-54, яким позивачу нараховано на вищезазначену земельну ділянку мінімальне податкове зобов`язання (надалі - МПЗ) на суму 11527,96 грн. Після отримання зазначеного вище податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до Головного управління ДПС в Одеській області з листом від 12.04.2024 року, в якому повідомив наведені вище обставини стосовно укладення договору оренди спірної земельної ділянки з ТОВ «Агровітокс» та зазначив про те, що орендарем на протязі всього терміну використання земельної ділянки, починаючи з 2012 року по теперішній час включено вказану земельну ділянку до Податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи та сплачено всі податки вчасно і в повному обсязі. Позивач повідомив контролюючий орган про те, що земельна ділянка з кадастровим номером: 5123980500:01:002:0164 в 2023 році за 2022 рік також була включена в Додаток № 1 і Додаток № 3 «Розрахунок загального мінімального зобов`язання» до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи (стор. 12 строчка 1.567) та ТОВ «Агровітокс» сплачено за вищезазначену земельну ділянку мінімальне податкове зобов`язання за 2022 рік в повному обсязі в розмірі - 4% від НГО. З огляду на зазначене позивач просив Головне управління ДПС в Одеській області провести звірку даних використаних для нарахування податку (МПЗ) та відкликати податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2024 року № 3062243-24/15-54 направлене ОСОБА_1 на суму 11527,96 грн. за земельну ділянку кадастровий номер: 5123980500:01:002:0164. 30 квітня 2024 року Головне управління ДПС в Одеській області листом № 16855/6/15-32-24-07-10, повідомило позивача, що його заява від 12.04.2024 року щодо зняття нарахувань МПЗ за 2022 рік залишена без розгляду у зв`язку з відсутністю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про передачу до 01.01.2022 року земельної ділянки в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених і зареєстрованих відповідно до законодавства. Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду першої інстанції. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 позову, з огляду на наступне: Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. За положеннями п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; Відповідно до п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Платниками плати за землю, згідно п. 269.1 ст. 269 ПК України, є платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» від 30 листопада 2021 року № 1914-IX, який набрав чинності 01.01.2022 року, були внесені зміни до Податкового кодексу України, зокрема, доповнено статтю 14 ПК України підпунктом 14.1.1142 такого змісту: «мінімальне податкове зобов`язання - мінімальна величина податкового зобов`язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до цього Кодексу. Сума мінімальних податкових зобов`язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов`язанням". Крім того вказаним Законом статтю 170 ПК України доповнено пунктом 170.14 «Особливості визначення загального мінімального податкового зобов`язання платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь». Підпунктом 170.14.1 пункту 170.14 статті 170 ПК України визначено, що для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом. Згідно п.п. 170.14.2 п. 170.14 ст. 170 ПК України, у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов`язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому цим Кодексом. Підпунктом 170.14.3 пункту 170.14 статті 170 ПК України передбачено, що визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування. При обчисленні мінімального податкового зобов`язання нормативна грошова оцінка земельних ділянок застосовується контролюючими органами з урахуванням вимог, встановлених пунктом 271.2 статті 271 цього Кодексу. У разі державної реєстрації платника податку фізичною особою - підприємцем загальне мінімальне податкове зобов`язання за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, які використовуються таким підприємцем для провадження господарського діяльності, розраховується таким платником у порядку, визначеному пунктом 177.14 статті 177 та статтею 297-1 цього Кодексу, з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація фізичної особи - підприємця. Податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку про сплату річного податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (далі у цьому пункті - загальна сума сплачених податків, зборів, платежів), надсилається (вручається) платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, наступного за звітним. Якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) таке податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку у зазначений строк, фізична особа звільняється від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату річного податкового зобов`язання на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів. Таке річне податкове зобов`язання може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу. Позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів є частиною зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб. Сума податку на доходи фізичних осіб у частині позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги площі кожної із земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, та сплачується (перераховується) до місцевих бюджетів за місцезнаходженням таких земельних ділянок. За положеннями п.п. 170.14.6 п. 170.14 ст. 170 ПК України, у разі згоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним мінімальним податковим зобов`язанням та/або розрахованою сумою річного податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб такий платник податку зобов`язаний сплатити зазначену у відповідному податковому повідомленні-рішенні суму податку протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. У разі незгоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним мінімальним податковим зобов`язанням та/або розрахованою у відповідному податковому повідомленні-рішенні сумою річного податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб такий платник податку має право у порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, протягом 30 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення звернутися до контролюючого органу для проведення звірки даних, використаних для розрахунку суми податку на доходи фізичних осіб, з наданням підтвердних документів, зокрема щодо: земельних ділянок, що знаходяться у платника податку у власності та/або постійному користуванні або в оренді (суборенді, емфітевзисі), їх нормативної грошової оцінки та площі; суми доходу, отриманого від реалізації власної сільськогосподарської продукції; суми сплачених податків, зборів, платежів. У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельні ділянки або договорів про передачу в оренду, емфітевзис або інше користування земельних ділянок, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, обчислення мінімального податкового зобов`язання здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації від відповідних органів про власність/користування або перехід права власності/користування на такі земельні ділянки. Якщо за результатами звірки виявлено розбіжності між даними контролюючого органу та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, контролюючий орган протягом 10 днів, наступних за днем завершення звірки, зобов`язаний скасувати (відкликати) таке податкове повідомлення-рішення та у разі потреби надіслати (вручити) платнику податку нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку, складене з урахуванням результатів проведеної звірки. За положеннями п.п. 381.1.4 п. 381.1 ст. 38 ПК України, мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік. Пунктом 381.3 ст. 38 ПК України, у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно п. 381.4 ст. 38 ПК України, у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів. У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік. Як вже зазначалось вище, позивач, заперечуючи правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення, вказував на те, що 21.11.2012 року ним був укладений договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 5123980500:01:002:0164, що свідчить, на думку позивача, про те, що у ТОВ Агровітокс виникло право оренди вказаної земельної ділянки, і саме вказана юридична особа, як орендар, здійснила сплату мінімального податкового зобов`язання. З цього приводу колегія суддів звертає увагу на наступне: За положеннями ст. 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору оренди 21.11.2012 року), договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. В даному випадку договір, укладений 21.11.2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агровітокс зареєстрований не був. Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент укладення договору оренди 21.11.2012 року), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно. Таким чином, за положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права. За положеннями підпунктів 170.14.1 та 170.14.2 пункту 170.14 статті 170 ПК України платниками мінімального податкового зобов`язання є, зокрема, власники чи орендарі земельних ділянок, у яких право користування виникло на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства. За обставин даної справи, у зв`язку з нездійсненням державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору від 21.11.2012 року, який також зареєстрований у встановленому порядку не був, таке право оренди у ТОВ Агровітокс не виникло. З наданих до суду доказів, зокрема, з витягу з Державного реєстру речових прав від 12.10.2023 року № 350165324, вбачається, що право оренди розглядуваної земельної ділянки виникло у ТОВ Агровітокс 09.10.2023 року (з моменту державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки) на підставі договору оренди землі від 03.10.2023 року. Як вже зазначалось вище, за положеннями п.п. 38-1.1.4 п. 381.1 ст. 381 ПК України, мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік. При цьому Податковий кодекс України у п.п. 381.1.3 п. 381.1 ст. 381, містить застереження щодо порядку сплати мінімального податкового зобов`язання у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду). Так, у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом. У п.п. 381.1.4 п. 381.1 ст. 381 ПК України визначено, що умовою, за якою обов`язок щодо сплати мінімального податкового зобов`язання покладається на орендаря, є державна реєстрація відповідного права (зокрема, оренди) відповідно до законодавства. При цьому вказано, що у разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди від одного власника, орендаря до іншого власника, орендаря протягом календарного року мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря на загальних підставах за податковий (звітний) рік. Таким чином, сама по собі сплата ТОВ Агровітокс мінімального податкового зобов`язання щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5123980500:01:002:0164 за 2022 рік, за обставин невиникнення у вказаного товариства речового права оренди земельної ділянки у 2022 році, з огляду на відсутність державної реєстрації відповідного права оренди, та не набуття ним статусу платника податку, не впливає на правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 12.10.2023 року № 350162001, право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-4781, виданого 30.12.2008 року державним нотаріусом Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області. Таким чином саме на ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки покладено обов`язок щодо сплати мінімального податкового зобов`язання за 2022 рік за земельну ділянку площею 10,2975 га з кадастровим номером: 5123980500:01:002:0164. З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно протиправності податкового повідомлення-рішення від 01 квітня 2024 року №3062243-24/15-54. З огляду на викладене у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити. Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду на підставі ст. 317 КАС України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Частиною 1 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024р. скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Агровітокс» про зобов`язання вчинити певні дії. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук