Постанова ККС ВС № 552/2893/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2025 року м. Київ справа № 552/2893/20 провадження № 51-1304км25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вироки Київського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2023 року та Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 301 та ч. 1 ст. 182 Кримінального кодексу України (далі - КК). Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Київського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 301 та ч. 1 ст. 182 КК, та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 301 КК -у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн; за ч. 1 ст. 182 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік. ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за вказаною статтею, а кримінальну справу в цій частині закрито у зв`язку із закінченням строків давності. Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 до ОСОБА_7 , стягнуто на відшкодування моральної шкоди 120 600 грн та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 10 000 грн. Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів. Полтавський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання за ч. 1 ст. 182 та 08 січня 2025 року ухвалив новий, яким призначив засудженому покарання за ч. 1 ст. 182 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік. За частиною 2 ст. 301 КК призначив покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив його від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. На підставі статей 96-1, 96-2 КК застосовано спеціальну конфіскацію: до мобільного телефону «Samsung Galaxy J3», ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , із сім-картою мобільного оператора з абонентським номером телефон: НОМЕР_3 ; планшета «Assitant AP-777G» і флешкарти формфактору «MicroSD Kingston» ємністю 16 Гб, які були вилучені 20 вересня 2019 року в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , та конфісковано вказане майно у власність держави. В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін. За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_7 із 15 січня по червень 2019 року за місцем свого проживання, а саме на АДРЕСА_2 за допомогою мобільного телефону «Samsung Galaxy J3», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , зняв (виготовив) відеозаписи VID-20190703-WA0004.mp4, VID-20190703-WA0005.mp4, VID-20190703-WA0007.mp4, VID-20190703-WA0008.mp4, VID-20190703-WA0009.mp4 і VID-20190703-WA0010.mp4, у яких демонструвалися оголені статеві органи, процес природного та неприродного статевих актів (орогенітального й анального контактів) між ним і потерпілою ОСОБА_8 в наближеному ракурсі, які потім став зберігати на вказаному телефоні. Упродовж літа 2019 року ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою помсти ОСОБА_8 через припинення відносин із ним, по вул. Балакіна, 26 у м. Полтава, за допомогою мобільного телефону розділив зазначені вище, раніше зняті ним відеозаписи, та об`єднав їх у один відеофайл під назвою «MOVIE.mp4», розміром 51,4 Мб, який зберігав на цьому мобільному телефоні з метою подальшого розповсюдження іншим особам, чим порушив вимоги ст. 2 Закону України «Про захист суспільної моралі». 15 червня 2019 року в денний час доби ОСОБА_7 у невстановленому місці, порушуючи вимоги статей 1, 2 Закону України «Про захист суспільної моралі», діючи умисно, використовуючи мобільний телефон, з`єднаний із мережею Інтернет за допомогою оператора мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» із сім-картою з абонентським номером: НОМЕР_3 , без згоди ОСОБА_8 переслав їй на її обліковий запис у соціальній мережі «Facebook» через застосунок «Messenger» відеозаписи: VID-20190703-WA0004.mp4, VID-20190703-WA0005.mp4, VID-20190703-WA0007.mp4, VID -20190703-WA0008 .mp4, VID -20190703-WA0009 .mp4, VID -20190703-WA0010 .mp4, у яких демонструвалися оголені статеві органи, процес природного та неприродного статевих актів (орогенітального й анального контактів) між ними, які ОСОБА_8 переглянула за місцем свого проживання ( АДРЕСА_3 ). Ці відеозаписи містили інформацію, що належить до продукції порнографічного характеру. Тим самим ОСОБА_7 вчинив розповсюдження відеопродукції порнографічного характеру. 02 липня 2019 року в денний час доби ОСОБА_7 у невстановленому місці, діючи умисно, без згоди ОСОБА_8 , за допомогою мобільного телефону, з`єднаного з мережею Інтернет за допомогою оператора мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» із сім-картою з абонентським номером: НОМЕР_3 , у ході обміну текстовими повідомленнями з ОСОБА_9 без її згоди переслав на її обліковий запис у соціальній мережі «Facebook» через застосунок «Messenger» раніше зняті ним у період з 15 січня по червень 2019 року на вул. Балакіна, 26 у м. Полтаві відеозаписи VID-20190703-WA0004.mp4 та VID-20190703-WA0005.mp4, у яких демонструвалися обличчя, оголені частини тіла, статеві органи ОСОБА_8 , процес природного й неприродного статевих актів (орогенітального та анального контактів) за її участю. Після отримання вказаних вище відеозаписів, що містили конфіденційну інформацію про ОСОБА_8 (відомості про статеве життя), яку остання бажала зберегти в таємниці, ОСОБА_9 переглянула їх за місцем свого проживання ( АДРЕСА_4 ) та повідомила про це ОСОБА_8 11 вересня 2019 року в денний час доби ОСОБА_7 у невстановленому місці, діючи умисно, без згоди ОСОБА_8 , за допомогою мобільного телефону, з`єднаного з мережею Інтернет за допомогою оператора мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» із сім-картою з абонентським номером: НОМЕР_3 , у ході обміну текстовими повідомленнями з ОСОБА_10 без її згоди переслав на її обліковий запис у соціальній мережі «Facebook» через застосунок «Messenger» колаж зображень із відеозаписів VID-20190703-WA0004.mp4, VID-20190703-WA0005.mp4, VID-20190703-WA0007.mp4, VID-20190703-WA0008.mp4, VID-20190703-WA0009.mp4, VID-20190703-WA0010.mp4, у яких демонструвалися обличчя, оголені частини тіла, статеві органи ОСОБА_8 , процес природного та неприродного статевих актів (орогенітального й анального контактів) за її участю. Отримавши ці файли, що містили конфіденційну інформацію про ОСОБА_8 (відомості про статеве життя), яку та бажала зберегти в таємниці, ОСОБА_10 переглянула їх за місцем свого проживання по АДРЕСА_5 , про що повідомила ОСОБА_8 . Наведеними вище діями ОСОБА_7 порушив право ОСОБА_8 на недоторканість приватного життя. Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів обох інстанцій і закрити кримінальне провадження стосовно підзахисного на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. При цьому зазначає про те, що місцевий суд не надав належної правової оцінки окремим і всім дослідженим у суді доказам у їх сукупності, що є грубим порушенням статей 9, 94 КПК, у зв`язку з чим ухвалив незаконний вирок, в основі якого покладено неналежні та недопустимі докази. Указує на те, що суд не взяв до уваги показання, які ОСОБА_7 надав під час судового розгляду, та не спростував їх. Зокрема про те, що: · відеозаписи були створені за спільною згодою та з відома засудженого і потерпілої, призначалися виключно для особистого використання; · відеозйомка, пересилання файлів на акаунт останньої в соціальній мережі «Facebook» через застосунок «Messenger» проводилися за їх спільною згодою, і це підтверджується, зокрема, електронним листуванням між ними, що міститься в протоколі огляду від 04 липня 2020 року, та протоколом проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого від 23 червня 2020 року. Посилається на те, що, крім показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є близькими подругами ОСОБА_8 , інших доказів розповсюдження відеозаписів, що належать до продукції порнографічного характеру, не надано. На думку захисника, оскільки записи були створені та зберігалися за спільною згодою засудженого і потерпілої, відсутня суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 301 КК, та об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 цього Кодексу. Стверджує, що за основу вироків взято недопустимі і неналежні докази, які містять: · протокол проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 від 20 вересня 2019 року; · протокол огляду планшета від 31 жовтня 2019 року; · протокол огляду мобільного телефону від 31 жовтня 2019 року; · висновки комп`ютерно-технічних експертиз від 06 грудня 2019 року № 111, від 19 травня 2020 року № 194, від 29 травня 2020 року № 11/64; · висновок експертизи відео-, звукозапису від 31 березня 2020 року № 13; · речові докази. При цьому посилається на те, що обшук за місцем проживання засудженого, а саме у кв. АДРЕСА_6 , у ході якого було вилучено зазначені вище планшет і мобільний телефон, проведений безпідставно, оскільки ухвалою було надано дозвіл на обшук за адресою: АДРЕСА_2 . Також зауважує, що не існувало підстав, передбачених ч. 3 ст. 233 КПК, для звернення слідчого до суду з метою проведення (легалізації) обшуку по АДРЕСА_1 , тому, на думку захисту, вказана ухвала є необґрунтованою, а обшук проведено незаконно. На переконання захисника, у ході визначення розміру моральної шкоди було помилково застосовано розмір мінімальної заробітної плати, що на момент ухвалення вироку становив 6700 грн, замість правильного розміру - 4173 грн. Акцентує, що вказаним доводам апеляційний суд не надав належної оцінки, а тому його висновки є необґрунтованими. Інші ж його доводи стосуються виключно незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, установленими судами першої та апеляційної інстанцій. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні захисник просив задовольнити касаційну скаргу з викладених у них підстав. Прокурор заперечувала щодо доводів касаційної скарги та просила відмовити у її задоволенні. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, доводи захисника і прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків. Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Отже, касаційний суд не перевіряє вироків на предмет неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. За змістом ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судами першої та апеляційної інстанцій дотримано в повному обсязі. Свій висновок щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень суди належним чином умотивували. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд дослідив зібрані в ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 301 та ч. 1 ст. 182 КК. За основу прийнятих рішень суди взяли показання потерпілої, зазначивши, що її свідчення є послідовними, повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , даними, отриманими в результаті проведення слідчих дій, і висновками експертиз. Висновки судів в цій частині відповідають вимогам статей 94, 370 КПК, є обґрунтованими та вмотивованими. Так, проведення обшуку (огляду) житла чи іншого володіння особи без рішення суду в невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей чи майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з дотриманням обмежень й умов, передбачених законодавством (статтями 214, 233, 237 КПК), не порушує засади недоторканності житла чи іншого володіння особи. З метою належного вирішення завдань, визначених у ст. 2 КПК, а також нейтралізації загроз з боку суб`єктів протиправної поведінки чи інших осіб, які діють на їх користь, у ч. 3 ст. 233 КПК для реалізації правоохоронюваних інтересів установлено спеціальні правила. Неможливість забезпечити збереження доказів без їх негайного відшукання і вилучення обумовлює невідкладну необхідність вжиття передбачених КПК процесуальних заходів з метою врятування (збереження) відповідного майна, зокрема шляхом проведення обшуку до отримання ухвали слідчого судді. При цьому висока ймовірність протягом короткого часу знищення таких доказів зумовлює невідкладність вжиття заходів заради їх збереження. Про обґрунтованість побоювань у сторони обвинувачення, що майно може бути знищеним, може свідчити як наявність у слідчого та прокурора відповідних даних про можливе його знищення, з огляду на відомості, отримані оперативним шляхом з повідомлень свідків, потерпілих, підозрюваних чи з інших належних та допустимих джерел, які вказують на це, так і специфіка розвитку подій у розслідуваннікримінального провадження, коли, наприклад, один зі співучасників кримінального правопорушення був затриманий, то побоювання того, що його затримання може змусити інших співучасників знищити речові докази, стають досить реальними. Викриття кримінального правопорушення створює очевидну й реальну загрозу (високу ймовірність) швидкого знищення речових доказів третіми особами (співучасниками, родичами або друзями підозрюваного тощо), зацікавленими в унеможливленні ефективного розслідування. Водночас дотримання порядку попереднього отримання дозволу слідчого судді на проведення обшуку (який включає складання та подання до суду вмотивованого клопотання, його розподіл автоматизованою системою, прийняття до провадження слідчим суддею, проведення судового засідання і складання за його результатами ухвали) зумовлює відповідні можливості для знищення доказів особами, яким відомо про факт затримання правопорушника, у проміжок часу, витраченого на виконання передбачених у законі ординарних процедур. Зазначена обставина з високою вірогідністю може позбавити сторону обвинувачення можливості належно реалізувати передбачені ст. 93 КПК повноваження щодо збирання доказів задля виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК). Відповідно до позиції, викладеної в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа № 466/525/22, провадження № 51-7310кмо23), проникнення до житла чи іншого володіння особи є альтернативою попередньому отриманню ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук у ситуаціях, коли існують обґрунтовані побоювання, що за цей час майно буде знищено в разі дотримання ординарного порядку. Необхідність віднайти і вилучити об`єкти, які можуть бути речовими доказами, у контексті ч. 3 ст. 233 КПК є виправданою, якщо існують обґрунтовані підстави до припущення про наявність реальної загрози знищення майна. У вказаній постанові зазначено, що слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, зокрема з метою врятування матеріальних об`єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати. У контексті ч. 3 ст. 233 КПК про невідкладність такого випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК, наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів, що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну. В аспекті реалізації правил ч. 3 ст. 233 КПК недотримання вказаних вище приписів закону, невиконання вимоги про невідкладне звернення до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку, за відсутності об`єктивних перешкод звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше після закінчення проведення слідчої розшукової дії, є підставою до відмови слідчим суддею в легалізації обшуку ех post factum. З огляду на викладене, доводи про те, що фактичні дані, отримані під час проведення обшуку 20 вересня 2019 року, є недопустимими, а тому недопустимі всі інші похідні докази, у тому числі експертизи, є необґрунтованими. Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що істотних порушень під час обшуку не допущено і підстав для визнання отриманих доказів недопустимими немає. Так, згідно з матеріалами кримінального провадження, обшук за місцем проживання засудженого провів слідчий, у проваджені якого перебувало кримінальне провадження. Слідчу дію проведено за участю понятих та в присутності ОСОБА_7 , який будь-яких зауважень, заперечень і заяв не висловлював. Потім за клопотанням слідчого, відповідно до ст. 233 КПК, слідчий суддя ухвалою надав дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 ). Проведений слідчим, до постановлення ухвали слідчого судді, обшук визнано таким, що проведений невідкладно, з дотриманням ст. 233 КПК. Суд акцентує і на тому, що як зафіксовано відеозаписом до протоколу обшуку, слідчий, посилаючись на ухвалу від 13 вересня 2019 року, повідомив, що особистий обшук ОСОБА_7 буде проведений згідно із зазначеною ухвали, а обшук місця проживання - відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК, як невідкладний. Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що зволікання з проведенням обшуку могло спричинити і створювало реальну загрозу знищення речових доказів, а слідчий здійснив обшук із метою врятування матеріальних об`єктів - речових доказів у кримінальному провадженні від прогнозованого знищення і втрати. Оскільки обшук за місцем проживання засудженого було проведено уповноваженою особою, за участю понятих та з подальшим судовим контролем за законністю його проведення, колегія суддів вважає доводи захисника в цій частині необґрунтованими. Доводи про те, що відеозаписи були створені та зберігалися за спільною згодою засудженого і потерпілої, суперечать установленим обставинам, згідно з якими ОСОБА_8 03 липня 2019 року звернулася із заявою до Полтавського ВП про збирання та розповсюдження конфіденційної інформації інтимного характеру щодо неї і під час судового розгляду наполягала, що виготовлення і розповсюдження цієї інформації було поза її волею. Крім того, надсилання ОСОБА_7 повідомлень потерпілій, на які взагалі не було відповіді останньої, не свідчить про її обізнаність у проведенні зйомки засудженим. У касаційній скарзі не має посилань на будь-які фактичні дані, які беззаперечно спростовують висновки судів попередніх інстанцій. Захисник не наводить аргументів, що потерпіла мала намір розповсюджувати інтимну інформацію щодо себе. Крім того, як повідомили свідки, ОСОБА_8 , дізнавшись від них про надходження вказаної інформації, сказала, що це міг зробити чоловік, з яким вона раніше зустрічалася. Показання потерпілої та свідків суди, діючи в межах свої виключних повноважень, визнали достовірними. Також колегія суддів вважає обґрунтованими висновки про часткове задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 тастягнення на її користь моральної шкоди в сумі 120 600 грн. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. За змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому. Загальними вимогами цивільного процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив у ході вирішення позову. При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням та шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам. Положеннями ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною 3 указаної статті встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У ході касаційного розгляду колегія суддів з`ясувала, що потерпіла заявляла про стягнення з засудженого 1 000 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги потерпілої в частині відшкодування моральної шкоди (на суму 120 600 грн), в повному обсязі дотримався вимог закону. Так, суд урахував висновок судово-психологічної експертизи від 31 жовтня 2022 року № 1526/3047, відповідно до якого дії, здійснені щодо ОСОБА_8 , є психотравмувальними. Характер психотравмувального впливу обставин справи на ОСОБА_8 полягає у виникненні в неї інтенсивних негативних переживань осоромленості, ганьби, ураження честі, гідності, репутації, виникнення негативних змін у структурі індивідуальності, порушення у професійній діяльності, руйнування комфортного спілкування. ОСОБА_8 завдано моральних страждань, які, з огляду на їх інтенсивність, широту впливу на її життєдіяльність і тривалість, є суттєвими. У разі встановлення судом факту заподіяння ОСОБА_8 моральної шкоди внаслідок подій, що розглядаються в цій справі, розмір її відшкодування становить: щодо розповсюдження відомостей, які ганьблять її честь та гідність, - 12 мінімальних заробітних плат, щодо образи - 6 мінімальних заробітних плат. Однак висновки експертиз у кримінальному провадженні оцінюються на рівні з іншими доказами і не мають пріоритетності. Суд, виходячи з конкретних обставин справи й оцінки доказів у їх сукупності, мав право вийти за межі висновків експертиз, а тому істотних порушень не допустив, а визначений розмір є обґрунтованим та справедливим. Інші доводи сторони захисту щодо переоцінки фактичних обставин кримінального провадження, повноти судових розглядів і достовірності доказів Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду узгоджується з приписами статей 370, 419 КПК, і поділяє наведені в ній висновки про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставами для безумовного скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не встановив. Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Вироки Київського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2023 року та Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 ? без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3