Постанова 4801 № 126/2058/24

Справа № 126/2058/24 Провадження № 22-ц/801/1412/2025 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Рудь О. Г. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2025 рокуСправа № 126/2058/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач), суддів: Голоти Л. О., Оніщука В. В., з участю секретаря судового засідання: Кашпрук М. Г., позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рудя О. Г., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в: У серпні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 12.04.2021 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про надання споживчого кредиту № 501311412. Згідно умов кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором. Останніми було передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору він зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 24.10.2023 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 126843,07 грн., з яких 62618,18 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 19235,49 грн. - заборгованість за відсотками, 44989,40 грн. - заборгованість за комісією, яку позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 . Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501311412 станом на 24.10.2023 у розмірі 126843 грн. 07 коп., з яких: 62618,18 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 19235,49 грн. - заборгованість по відсотках; 44989,40 грн. - заборгованість по комісії. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення про стягнення з нього на користь банку 62 618,18 грн заборгованості за тілом кредиту. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Зазначає, що суд не врахував те, що сторони не передбачили в умовах договору нарахування відсотків та комісії , а також те, що в умовах воєнного стану заборонено стягнення неустойки. Заслухавши доповідача, осіб, що приймали участь у справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду вищевказаним вимогам закону відповідає. Судом встановлено, що 12.04.2021 відповідач ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» (рішенням загальних зборів акціонерів АТ «Альфа Банк» від 12.08.2022 найменування змінено на «Сенс Банк») угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501311412 від 12.04.2021. Відповідно п.п.3 умов угоди, ліміт кредитної лінії складає 99979,59 грн., процентна ставка 26,00% річних. Кредит надається для особистих потреб строком на три роки. В угоді зазначено, що підписуючи цей документ, ОСОБА_1 засвідчує про отримання всієї інформації про умови кредитування. Свої зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на суму 99979,59, про що свідчить виписка по рахунку з кредитною карткою, а відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, в зв`язку з чим станом на 24.10.2023 року допустив заборгованість АТ «Сенс Банк» на суму 126843,07 коп. Згідно розрахунку банку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 501311412 від 12.04.2021 станом на 24.10.2023 року складає 126843,07 грн., з яких 62618,18 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 19235,49 грн. - заборгованість за відсотками, 44989,40 грн. - заборгованість за комісією . З метою досудового врегулювання спору АТ «Сенс Банк» направив відповідачу досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, однак сума боргу відповідачем повернена не була. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що сторони не передбачили в умовах договору нарахування відсотків та комісії, а також те, що в умовах воєнного стану заборонено стягнення неустойки ,не заслуговують на увагу. Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно з ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей. Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Судом встановлено, що станом на 24.10.2023 відповідач має заборгованість у розмірі 126843,07 грн., з яких 62618,18 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 19235,49 грн. - заборгованість за відсотками , 44989,40 грн. - заборгованість за комісією. На підтвердження своїх позовних вимог позивачем також було надано виписку за особовим рахунком відповідача. У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) здійснено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який являється доказом ,що підлягає оцінці судом відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Таким чином, виписка з особового рахунку відповідача є належним , допустимим і достовірним доказом щодо надання та повернення кредитних коштів, з якої вбачається те, що відповідач активно користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за кредитом. Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем по справі суду надано не було, власного контррозрахунку не надано. З урахуванням викладеного, встановивши, що банк у письмовій формі уклавши договір з відповідачем, підписаний останнім, надав йому, як позичальнику, у повному обсязі всю необхідну інформацію, кредитний договір містить усі умови, передбачені положеннями ЗУ «Про споживче кредитування», сторони узгодили всі істотні умови договору : суму кредиту, дату його видачі, умови повернення, нарахування та сплати відсотків, розмір нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості та її сплати, строк дії договору, орієнтовна загальна вартість кредиту, тощо. ОСОБА_1 особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання кредиту саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними. Оцінивши наведені обставини, а також те, що відповідач порушив умови договору, не погашав щомісячні платежі по поверненню кредитних коштів, допустив заборгованість щодо повернення кредиту, суд дійшов обгрунтованого висновку про підставність заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що банком незаконно нарахована неустойка ,що не підлягає сплаті в період дії військового стану , не заслуговують на увагу. Згідно п. 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Як вбачається з матеріалів справи, до складу заборгованості ОСОБА_1 банк не включав неустойку, а щодо відсотків та комісії то 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не містять обмежень щодо нарахування банком відсотків та комісії у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Отже, колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі , правильні висновки суду не спростовують . Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до п.п. "в" п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий С. Г. Копаничук судді: Л. О. Голота В. В. Оніщук