Постанова 4817 № 607/7972/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/7972/24Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/817/511/25 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 червня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Костів О. З., Хома М. В., за участі секретаря Панькевич Т.І. та представника ОСОБА_1 - адвоката Купенко М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу № 607/7972/24 за апеляційними скаргами акціонерного товариства Ідея Банк, інтереси якого представляє ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Купенко Максим Сергійович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року, ухваленого суддею Черніцькою І.М., повний текст якого складено 10 березня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Ідея Банк про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості, В С Т А Н О В И В: у квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до АТ Ідея Банк, у якому після уточнення позовних вимог, просив зобов`язати банк здійснити перерахунок заборгованості за Угодою про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування № С-607-009487-20-980 від 16 грудня 2020 року з огляду на нікчемність п. 9.8.2. Розділу «Умови споживчого кредитування без забезпечення» Публічної пропозиції АТ «Ідея банк» про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (введеної в дію з 28 жовтня 2020), пункту 1.2.1 Тарифів на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб - нових клієнтів банку (чинних з 19 жовтня 2020 року по 09 червня 2021 року) щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту, зарахувавши вже сплачені кошти як комісія за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення основного боргу (кредиту) за Угодою про відкриття кредитної лінії, обслуговування картки та страхування № С-607-009487-20-980 від 16 грудня 2020 року. В обґрунтування позову посилається на те, що між ним та банком 16 грудня 2020 року укладено угоду про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування № С-607-009487-20-980. Відповідно до умов п. 1 Угоди, банк відкрив йому (клієнту) в рамках банківського обслуговування поточний рахунок у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватись за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовувати в рамках цієї Угоди та ДКБОФО. Згідно з умовами договору, банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по поточному рахунку на таких умовах: максимальний кредитний ліміт - 200 000 грн, строк дії договору - 12 місяців з можливість автоматичної пролонгації, ліміт на моменту укладення договору - 20000 грн, процентна ставка 24 % річних, та комісія за обслуговування основної картки, згідно Тарифів банку. Розмір обов`язкового мінімального платежу встановлюється тарифами та ДКБОФО. Відповідно до умов преамбули Публічної пропозиції банку про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБОФО), яка затверджена протоколом засідання Правління банку № 10/23-02 від 23.10.2020 року та введена в дію з 28.10.2020 року, Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб разом складають: Публічна пропозиція, Правила користування міжнародними платіжними картками, Тарифи банку, договір про надання банківських послуг, заява про приєднання та заява про відкриття. Відповідно до умов п. 9.8 Розділу «Умови споживчого кредитування без забезпечення» публічної пропозиції, за користування кредитом позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах визначених згідно з Графіком за договором кредиту (п. 9.8.2). Згідно умов п. 9.9 Публічної пропозиції, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості. Іншою складовою Договору, є Тарифи на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб, чинні з 19 жовтня 2020 року по 09 червня 2021 року, в п. 1.2.1. визначено, що щомісячний тариф на обслуговування кредитної заборгованості (від залишку заборгованості станом на розрахункову дату) становить 4%. Таким чином, окрім сплати процентів, угода встановлює сплату комісії. Вважає, що такі умови договору, з огляду на положення абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемними. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості задоволено частково. Зобов`язано АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за Угодою про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування № С-607-009487-20-980 від 16 грудня 2020 року з огляду на нікчемність пункту 1.2.1 Тарифів на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб - нових клієнтів банку (чинних з 19 жовтня 2020 року по 09 червня 2021 року) щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту, зарахувавши сплачені кошти за комісію, в рахунок погашення інших обов`язкових платежів згідно умов Угоди № С-607-009487-20-980 від 16 грудня 2020 року. У задоволенні решти вимог відмовлено Стягнуто з АТ «Ідея Банк» в користь держави 605,60 грн судового збору. Стягнуто з АТ «Ідея Банк» в користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. В апеляційній скарзі представник АТ Ідея Банк - Трофімова Л.А. просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року в частині зобов`язання АТ Ідея Банк здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за Угодою про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної карти та страхування № С-607-009487-20-980 від 16 грудня 2020 року, з огляду на нікчемність пункту 1.2.1 Тарифів на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб - нових клієнтів банку (чинних з 19 жовтня 2020 року по 09 червня 2021 року) щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту, зарахувавши сплачені кошти за комісію, в рахунок погашення інших обов`язкових платежів згідно умов Угоди № С-607-009487-20-980 від 16 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначила, що суд першої інстанції помилково встановив, що ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за такі супутні послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, що суперечить вимогам Закону України Про захист прав споживачів. Розділом 9 Договору (ДКБОФО) передбачені умови споживчого кредитування, коли Банк надає кредит у день підписання Договору кредиту фазовий кредит) на строк або термін, вказаний в договорі кредиту шляхом зарахування грошових коштів на банківський поточний рахунок позичальника, вказаний в Договорі кредиту (при видачі кредиту у готівковій формі) та/або в безготівковій формі шляхом перерахування за реквізитами вказаними в Договорі кредиту та/або шляхом зарахування грошових коштів на банківський поточний рахунок позичальника, вказаний 6 Договорі кредиту з метою подальшого перерахування безготівковим шляхом за реквізитами вказаними в Договорі кредиту. Тобто кредит отримується позичальником у визначеній сумі з конкретним терміном повернення кредиту щомісячними платежами у визначених сумах згідно з графіком. Саме для цього виду кредиту встановлено Банком комісію за обслуговування кредитної заборгованості, якою передбачена оплата інформації про стан кредитної заборгованості, та яка зазначена у п. 9.8.2 Договору, та саме щодо цієї комісії зробив висновки Верховний Суд. Отже, правові висновки, які викладено у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, від 01.04.2020 у справі № 583/3343/19, від 15.03.2021 у справі № 361/392/20, на які в обґрунтування рішення посилався суд першої інстанції, стосуються нікчемності умови договору про споживчий кредит щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості, якою передбачена оплата інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право вимагає один раз на місяць безкоштовно, та застосування вимог ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», і такі, не може бути застосовано до спірних правовідносин у справі № 143/873/24. Умовами Кредитного договору та Договору (в частині, що регулює правовідносини сторін, розділ 10) не встановлена комісія за обслуговування кредитної заборгованості, якою передбачена оплата інформації про стан кредитної заборгованості. У спірних правовідносинах, які виникли між AT «Ідея Банк» та ОСОБА_1 у даній справі, останньому встановлено сплату щомісячно 4 % разом з обов`язковим мінімальним платежем, починаючи з місяця, наступного за місяцем відкриття рахунку, від залишку заборгованості станом на розрахункову дату, як умову встановлення кредитного ліміту по кредитній картці. Станом на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості встановлення, у Кредитному договорі стягнення з позичальника коштів (у процентному відношенні за неповернення використаного кредитного ліміту у відповідний період), як умову встановлення кредитного ліміту. Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, від 01.04.2020 у справі № 583/3343/19, від 15.03.2021 у справі № 361/392/20, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Тому, нарахування комісії за обслуговування (від залишку заборгованості на кінець розрахункового періоду), що становить 4% та сплачується щомісячно разом з обов`язковим мінімальним платежем, в даній справі абсолютно правомірне. Сплата 4 % від залишку заборгованості на кінець розрахункового періоду згідно Тарифів була та є обов`язковою у випадку наявності залишку заборгованості станом на розрахункову дату та залежала виключно від дій ОСОБА_1 та стану заборгованості за Кредитним договором, тобто використаних, але не повернутих коштів, за що Позичальнику по факту потрібно було сплатити 4% від суми неповернутих коштів, а тому така сплата залежала виключно від дій Клієнта, а саме неналежного виконання умов Кредитного договору. Окрім цього, як вбачається з Кредитного договору, Тарифів Банку, між AT «Ідея Банк» та позивачем узгоджено всі умови встановлення кредитного ліміту, сплату платежів за всі послуги Банку, зокрема, 4 % від залишку заборгованості на кінець розрахункового періоду, фактично за надання (отримання) кредитних коштів. Позичальник був ознайомлений з умовами Кредитного договору до його підписання, з якими він погодився в повному обсязі та на протязі тривалого часу з моменту укладення Кредитного договору сплачував усі платежі, що ним передбачені, зокрема сплачував 4 % від залишку заборгованості на кінець розрахункового періоду (згідно Тарифів, що додатково свідчить про погодження Позичальника з усіма умовами Кредитного договору). Отже, у даній судовій справі, нарахування вказаних 4 % абсолютно правомірне та підлягає стягненню з ОСОБА_1 . Також неправомірним є збільшення позовних вимог, які позивач подав до суду 21 жовтня 2024 року. Верховний Суд наголошує, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у такому разі фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Тобто збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин і зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Враховуючи всі наявні похідні дані тієї чи іншої справи та вказану наразі сталу практику Верховного Суду, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні вимог. Представник ОСОБА_1 - адвокат Купенко М.С. подав відзив на апеляційну скаргу представника АТ Ідея Банк - Трофімової Л.А., у якому зазначив, що заявник неправильно посилався на те, що ОСОБА_1 неправомірно 19.10.2024 року збільшив позовні вимоги. Відповідно до положень ст. 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Також, заявник стверджує, що абсолютно законним є нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості (від залишку заборгованості станом на розрахункову дату), що становить 4% та сплачується щомісячно разом з обов`язковим мінімальним платежем. Одночасно, Умовами Розділу 10 кредитного договору не встановлена комісія за обслуговування кредитної заборгованості, якою передбачена оплата інформації про стан кредитної заборгованості. У спірних правовідносинах, які виникли між сторонами, позивачу встановлено сплату щомісячно 4 % разом з обов`язковим мінімальним платежем, починаючи з місяця, наступного за місяцем відкриття рахунку, від залишку заборгованості станом на розрахункову дату, як умову встановлення кредитного ліміту по кредитній картці. Банк вважає це цілком законним, оскільки (його за це не покарано регулятором та) відсутній висновок Верховного Суду, який би вказував на незаконність дій кредитора. Зазначене вище вказує на повне нехтування Банком положень ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування». З моменту укладення договору Банк не здійснював жодних дій на обслуговування кредиту, не надав пояснень в чому полягає зазначена послуга, проте з 16.12.2020 по 29.03.2024 утримав із позивача комісійної винагороди в сумі 34546,04 гривень в рахунок оплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості (а ліміт кредитування (сума кредиту) становить всього 20 000,00 гривень). Фактично, сума оплати комісії за обслуговування кредиту перевищує суму отриманого кредиту. Зазначене є свідченням порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Також, умови Договору про сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту суперечать вимогам статей 1054, 1056-1 ЦК України. Зазначені норми не передбачають сплати позичальником за кредитним договором кредиторові додатково до процентів інших платежів (за видачу кредиту ти його обслуговування), що свідчить про незаконний характер вимог кредитора про стягнення з позичальника винагороди за користування кредитом, яка нарахована ним додатково до сплачених позичальником процентів за користування кредитом. Свобода договору має свої чітко окреслені законодавцем межі, загальне правило яких полягає в тому, що сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це або якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами, а законодавство України не передбачає можливості встановлення плати за кредитним договором в інших формах, ніж проценти. Зазначеними умовами кредитного договору (пункт 1.2.1. Тарифів) фактично встановлено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом. Має місце порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності, і сплата винагороди (комісії) в установленому спірним договором порядку та розмірі не відповідає вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим в статті 627 ЦК України. Таким чином, позичальник цілком правомірно звернувся до суду за захистом своїх прав, з посиланням на правові позиції Верховного Суду України викладені у постановах від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, відповідно до яких нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит є незаконною. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Купенко М.С. просить змінити рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року в частині стягнення з АТ «Ідея Банк» в користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень. Ухвалити нове рішення в цій частині про стягнення з АТ «Ідея Банк» в користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19080 гривень. В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини щодо загальної суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Фактично, суд навіть не дослідив письмові докази понесення витрат позивачем, який звернувся до суду для захисту і відновлення порушених прав споживача фінансових послуг. Також, помилковим є висновок суду щодо невідповідності вказаних витрат критерію реальності, розумності їхнього розміру; надання правничої допомоги не вимагало від адвоката значних зусиль та часу, зважаючи на складність справи, обсяг наданої правової допомоги, кваліфікацію адвоката. Поза увагою суду залишився факт того, що у ході даної справи адвокатом протягом майже півроку проводилася інтенсивна робота із збирання доказової бази для захисту прав клієнта та побудови оптимальної стратегії судової роботи в даній справі. Так, при зверненні до адвоката клієнт не мав в своєму розпорядженні жодного письмового доказу. Адвокату був повідомлений тільки номер кредитного договору та дата його укладення. Зазначене підтверджується матеріалами справи: позовна заява від 29.03.2024 була подана тільки із копією документу, що вдалося знайти в мережі Інтернет - Публічною пропозицією АТ «ІДЕЯ БАНК» про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (введена в дію з 28.10.2020 року). Отже, при належному дослідженні матеріалів справи вбачається, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 19080 гривень є цілком співмірною та обґрунтованою, зважаючи на обставини даної справи, умисну бездіяльність кредитора та ненадання письмових доказів, тривалість розгляду справи та фактичного часу на надання правничої допомоги адвокатом. Відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Купенко М.С. до суду апеляційної інстанції не поступав. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Купенко М.С. подану ним апеляційну скаргу підтримав з мотивів викладених у ній, а щодо апеляційної скарги представника АТ Ідея Банк - Трофімової Л.А., заперечив. Представник АТ Ідея Банк в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа. Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності представника АТ Ідея Банк, який належним чином повідомлений про дату, час і місце слухання справи. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Купенко М.С., проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Зважуючи на вимоги апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції переглядається колегією суддів лише в частині задоволених судом вимог позову. Судом встановлено, що 16 грудня 2020 року між позивачем та банком укладено Угоду про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування № С-607-009487-20-980 (т. 1 а.с. 104). Відповідно до умов п. 1 Угоди, банк відкрив позивачу в рамках банківського обслуговування поточний рахунок у валюті гривня НОМЕР_1 , операції за яким можуть здійснюватись за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовувати в рамках цієї Угоди та ДКБОФО. Згідно з умовами договору, банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по поточному рахунку на таких умовах: максимальний кредитний ліміт - 200 000 грн, доступний ліміт на моменту укладення договору 20 000 грн, процентна ставка 24 % річних, та комісія за обслуговування основної картки, згідно Тарифів банку (п.п. 3.1, 3.2, 3.3 Угоди). Складовою Договору є Тарифи на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб, в п. 1.2.1 та п. 1.2.2 яких визначено, що щомісячний тариф за обслуговування кредитної заборгованості (від залишку заборгованості станом на розрахункову дату) становить 4% та за обслуговування основної картки в місяць - 10 грн щомісячно, в останній банківський день місяця при наявності заборгованості. З виписки по рахунку ОСОБА_1 № 100000-2024/0520 за період з 16 грудня 2020 року по 29 березня 2024 року вбачається, що позивачу щомісячно нараховувалась комісія за обслуговування карткового рахунку та здійснювалось погашення комісії за кредит з СКР (т. 1 а.с. 106-109). Згідно розрахунку заборгованості позивача за Угодою встановлено, що позивачу нараховується комісія у розмірі 4 % щомісячно від суми заборгованості станом на останній банківський день. Розмір нарахованої комісії становить 35555,22 грн, сплачено - 16 898,88 грн заборгованість за комісією станом на 29 березня 2024 року становить 1009,18 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, тобто за обслуговування карткового рахунку, які за законом повинні надаватись безоплатно, тому положення п. 1.2.1 Тарифів до кредитного договору, укладеного між позивачем та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно разом з обов`язковим\щомісячним платежем, є нікчемними. А тому зобов`язав АТ Ідея Банк здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за Угодою № С-607-009487-20-980 від 16 грудня 2020 року з огляду на нікчемність пункту 1.2.1 Тарифів щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту, зарахувавши сплачені кошти за комісію, в рахунок погашення інших обов`язкових платежів. Щодо стягнення витрат на правову допомогу, то суд першої інстанції, з врахуванням клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат, вважав необґрунтованим та неспівмірним розмір витрат на правничу допомогу заявлений позивачем до відшкодування, оскільки вказані витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Крім цього, врахував складність справи, обсяг наданої правової допомоги, кваліфікацію адвоката, і тому вважав, що обсяг наданих послуг не вимагав від адвоката значних зусиль та часу. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке. Згідно з вимогами статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Згідно з частиною другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність,постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до вимог частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20) та Велика Палата Верховного Суду у справі № 496/3134/19 від 13 липня 2022 року. У справі, яка переглядається, оцінюючи зміст оспорюваного положення п. 1.2.1 Тарифів до кредитного договору, яким передбачено плату за обслуговування (від залишку заборгованості станом на розрахункову дату) у розмірі 4% та зміст положень пунктів 6.1., 6.2, 6.3, 6.4 договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ Ідея Банк, яким визначено, що підписанням договору клієнт дозволяє Банку надсилати на фінансовий номер або інший контактний номер, sms-повідомлення з інформацією щодо операцій, які здійснено за вказаним клієнтом БПР та залишку коштів на ньому, послуга sms-банкінгу надається тим клієнтам, які обслуговуються операторами мобільного зв`язку стандарту CSM, що мають відповідне обладнання і надають послуги передачі на мобільні телефони через мережу Інтернет, sms - повідомлення надсилається після кожної операції, яка відбулася по поточному рахунку, клієнт дає згоду на те, що інформація щодо операцій за вказаним клієнтом БПР буде передаватися через відкриті канали зв`язку за допомогою sms-повідомлень і може стати відомою третім особам, у зв`язку з чим клієнт не буде мати жодних претензій до банку з цього приводу, колегія суддів дійшла висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним у пунктах 6.1, 6.2, 6.3, 6.4 договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними. Крім цього, відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. З матеріалів справи вбачається, що АТ «Ідея Банк»» не було позбавлене можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договору щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються позичальнику за таку плату. Разом з тим, наявні в матеріалах справи документи взагалі не містять будь-якого опису послуг, за які банком встановлена комісія. Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх із споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки вносять істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими. Не заслуговують на увагу доводи представника Банку в апеляційній скарзі на те, що сплата 4 % від залишку заборгованості на кінець розрахункового періоду згідно Тарифів була та є обов`язковою у випадку наявності залишку заборгованості станом на розрахункову дату та залежала виключно від дій ОСОБА_1 та стану заборгованості за Кредитним договором, тобто використаних, але не повернутих коштів, за що Позичальнику по факту потрібно було сплатити 4% від суми неповернутих коштів, оскільки на наявними в матеріалах справи Тарифами, ні Угодою про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування № С-607-009487-20-980 від 16 грудня 2020 року не було передбачено комісії за неналежне виконання умов Кредитного договору, а було вказано: комісія за обслуговування картки згідно Тарифів. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 12.09.2023 у цивільній справі №204/224/21, констатуючи відсутність виключної правової проблеми з приводу встановлених банками різного роду комісій у кредитних договорах, які є нікчемними, наголосила на тому, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає, передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням. Щодо витрат на правову допомогу. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України). Згідно зі статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 до суду першої інстанції, при поданні позовної заяви, було подано: Договір про надання правової допомоги від 01.03.2024 року, Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1579241 від 01.03.2024 року, Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг за договором № 1 про надання правової допомоги від 01.03.2024 року, згідно якого загальна вартість наданих послуг становить 10000 грн (т. 1 а.с. 13) і в позовній заяві зазначено, що позивач очікує понести у зв`язку з розглядом справи витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. Проте, подаючи заяву про збільшення позовних вимог представник ОСОБА_1 - адвокат Купенко М.С. подав ще один Акт № 2 приймання-передачі наданих послуг за договором № 1 про надання правової допомоги від 01.03.2024 року, згідно якого в період з 30.03.2024 року по 19.10.2024 року було надано послуги на загальну суму 9080 грн (т. 2 а.с. 13). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зроблено висновок, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. При подані відзиву на заяву про збільшення позовних вимог до суду першої інстанції, представник АТ Ідея Банк - Л. Трофімова зазначила, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката не є пропорційним до предмета спору та складності справи, є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих адвокатом послуг, та вважала за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у цій справі у сумі 2000 грн або відмовити у повному обсязі (т. 2 а.с. 37). Не заслуговують на увагу посилання представник ОСОБА_1 - адвокат Купенко М.С. в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції стягнувши лише 15% понесених витрат на правничу допомогу, залишив поза увагою наявність великої кількості складових договору, складності доведення нікчемності окремих його умов, залучення судової практики ВП ВС, підготовки правових позицій адвоката в цій справі. У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, на переконання колегія суддів, суд першої інстанції правильно врахував тривалість і складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет позовних вимог та значення справи для сторін, часткове задоволення позову, а також співмірність витрат на правничу допомогу із складністю даної справи, значенням справи для сторін, та дійшов обґрунтованого висновку про зменшення заявленого розміру судових витрат позивача на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, до 3000 грн. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги АТ Ідея Банк, інтереси якого представляє Трофімова Лариса Анатоліївна та ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Купенко М.С., слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 квітня 2025 року було зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року слід поновити. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги акціонерного товариства Ідея Банк, інтереси якого представляє Трофімова Лариса Анатоліївна та ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Купенко Максим Сергійович, залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 19 червня 2025 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: О.З. Костів М.В. Хома