Постанова Львівський апеляційний суд № 447/79/25

Справа № 447/79/25 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І. Провадження № 22-ц/811/548/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Щурко Анни Ігорівни на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 03 лютого 2025 року в складі судді Бачуна О.І. в справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Головне управління ДМС України у Львівській області в особі Миколаївського відділу Головного управління ДМС України у Львівській області, про встановлення факту постійного проживання на 24 серпня 1991 року, - встановив: 09 січня 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Миколаївського районного суду Львівської області із заявою, в якій просила встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Оскаржуваною ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 03 лютого 2025 року матеріали заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа: Головне управління ДМС України у Львівській області в особі Миколаївського відділу Головного управління ДМС України у Львівській області, про встановлення факту постійного проживання на 24 серпня 1991 року надіслано за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Не погоджуючись з ухвалою, таку в апеляційному порядку оскаржила позивачка ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якої подав адвокат Щурко А.І. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив всі обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до прийняття судом незаконного рішення. Доводи скарги обґрунтовано тим, що відповідно до ч.1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживанням. Частиною першою статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. У поданій заяві про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік, заявниця зазначала, що є внутрішньо переміщеною особою з Донецької області, яка прибула на територію Львівської області, у зв`язку з збройним нападом росії на Україну, раніше не була документована паспортом громадянина України, у неї відсутня офіційна адреса реєстрації місця проживання. Починаючи з 2022 року постійно проживає без реєстрації на території Львівської області за адресою: АДРЕСА_1 . Факт проживання без місця реєстрації підтверджується довідкою Миколаївського міського об`єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка та актом обстеження матеріально побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи за адресою: АДРЕСА_1 , Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області №36 від 20.01.2025, що територіально відноситься до Миколаївського районного суду Львівської області. Зауважує, що в ході збирання даних щодо ОСОБА_1 та відповідно до наданої інформації Бахмутської міської ради №368 від 27.11.2023 встановлено, що інформація про офіційну реєстрацію місця проживання в м. Бахмуті (Артемівськ) заявниці відсутня. Відтак, висновок суду першої інстанції про направлення матеріалів справи для розгляду до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Додає, що метою звернення до суду із заявою про встановлення факту є подальше звернення до органів ДМС України для отримання паспорта громадянина України та реєстрація свого місце проживання. Просить скасувати ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 03 лютого 2025 року, цивільну справу направити до Миколаївського районного суду Львівської області для продовження розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Учасники справи будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 17 червня 2025 року не прибули, не повідомили суд про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з такого. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що згідно поданих ОСОБА_1 документів, така навчалася в школах м.Артемівськ, Донецької області, реєструвала шлюб із ОСОБА_3 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м.Артемівську Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області та працювала на підприємствах і установах в м.Артемівськ. Відтак, останнє відоме у встановленому порядку місце проживання заявниці знаходиться на території, на яку не поширюється юрисдикція Миколаївського районного суду Львівської області, тому справа підлягає направленню за підсудністю в порядку, встановленому ст.31 ЦПК України до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області При цьому, суд врахував, що відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Вища рада правосуддя рішенням від 19.12.2024 змінила територіальну підсудність судових справ Артемівського міськрайонного суду Донецької області шляхом її визначення Жовтневому районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. З врахуванням викладеного, суд прийшов висновку, що цивільну справу необхідно передати за підсудністю Жовтневому районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Так, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду. Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Положеннями ст. 27 ЦПК України визначено загальні положення підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходження відповідача. За загальним правилом, встановленим ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її проживання або перебування, а позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Підсудність за вибором позивача визначена статтею 28 ЦПК України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. В свою чергу, у ч. 1 ст. 293 ЦПК України, визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів, щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Відповідно до ч. 1 ст.27 ЦПК України під місцем проживання фізичної особи розуміється зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування. За змістом статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги. За положеннями ч. 8 ст.187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру і на підставі ч. 3 ст.11 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр» при здійсненні судочинства має доступ до інформації Реєстру в обсязі, необхідному для ідентифікації учасників судового процесу. Відповідно до ст.4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр» Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших праві свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр використовується, зокрема, для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи. До Реєстру вноситься, в тому числі, інформація про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи (п. 5-1 ч.1 ст. 7). Із наданої інформації Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно із даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, 18.02.1998 ОСОБА_1 присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , що стверджується інформаціє Головного управління Державної податкової служби України у Донецькій області №1941/6/05-99/12-03 від 22.02.2024. Звертаючись до Миколаївського районного суду Львівської області, заявниця стверджувала, що з березня 1996 року проживала в м. Бахмут (Артемівськ) Донецької області та з травня 2022 року разом з матір`ю ОСОБА_4 переїхала на Львівщину у зв`язку із повномасштабним вторгненням та активними бойовими діями російських військ на території Донецької області. Тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, метою звернення до суду із такою заявою є намір заявника набути громадянство України за територіальним походженням та в подальшому оформити паспорт громадянина України. Підставою звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення є відсутність у паспорті громадянина СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_2 , виданого 09.08.1989 р., яким була документована заявниця, відмітки про її прописку. Водночас звернула увагу на те, що даний паспорт заявниця втратила. Актом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання №36 від 20 січня 2025 року зафіксовано фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації. Колегія суддів зауважує, що Акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства або фактичного місця проживання особи є документом, необхідним для прийняття рішень про призначення деяких видів допомог, надання пільг з оплати комунальних послуг, а також для включення до Реєстру осіб, які мають право на пільги, однак не є документом, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи. У пункті 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, який набрав чинності 14 березня 2022 року, передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих російською федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. Результат аналізу змісту вказаного дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. З огляду на викладене, використання фактичної адреси проживання для встановлення місця звернення до конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватися чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Такі правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23). В свою чергу, згідно із абз.1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (стаття 4 ч.1, 2 Закону). Частиною першою статті 5 Закону визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. У постанові від 29 липня 2019 року у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі ст. 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених уст.1 цього Закону. Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014року №509, зі змінами, регулює як механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, так і облік даних про внутрішньо переміщених осіб, включених до Єдиної інформаційної бази, у тому числі, містить дані про фактичне місце проживання/перебування таких особи, які по суті являють собою реєстрацію фактичного місця проживання/перебування цих особи у зв`язку із тимчасовою окупацією частини території України, на якій була проведена реєстрація місця проживання/перебування осіб до їх переселення до інших регіонів країни. У своєму роз`ясненні Верховний Суд зазначив, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО, то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування. Але якщо такої довідки у переселенця немає, тобто особа з тих чи інших причин не зареєструвалася як ВПО, але все ж хоче подати позов у суд, у такому випадку позов у найближчий суд особа подати не зможе. В такому випадку переселенці повинні подавати позови в ті суди, яким була визначена територіальна підсудність судів, які залишаються в зоні бойових дій чи в окупації. Як вбачається із матеріалів справи, заявниця ОСОБА_1 не була зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із відповіддю Міністерства соціальної політики України №5722/0/290-25/19 від 03.03.2025 інформація щодо ОСОБА_1 в ЄІБД ВПО відсутня. Разом з тим, матеріали справи свідчать, що факт, який хоче встановити ОСОБА_1 пов`язаний з постійним перебуванням саме в м. Артемівськ (Бахмут) Донецької області. Отримання РНОКПП теж пов`язане з місцем її проживання на даній території. Наявна в матеріалах справи відповідь на запит від 24.11.2023 щодо відсутності підтвердження місця реєстрації особи заявниці на території Бахмутської міської територіальної громади до уваги судом не береться, оскільки стосується особи ОСОБА_5 , а не ОСОБА_6 . З огляду на те, що останнє відоме у встановленому порядку місце проживання заявниці є АДРЕСА_2 , що знаходиться на території, на яку не поширюється юрисдикція Миколаївського районного суду Львівської області, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що справу необхідно направити за підсудністю до Жовтневого районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. При цьому суд правильно взяв до уваги те, що Вища рада правосуддя рішенням від 19.12.2024 змінила територіальну підсудність судових справ Бахмутського міськрайонного суду Донецької області шляхом її визначення Жовтневому районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Згідно із ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Керуючись ст.ст. 367- 369, 374,375, 381- 384 ЦПК України, суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Щурко Анни Ігорівни залишити без задоволення. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 03 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 17 червня 2025 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк