Постанова 4852 № 280/9346/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 червня 2025 року м. Дніпросправа № 280/9346/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 року, (суддя суду першої інстанції Садовий І.В.), прийняте в порядку спрощеного провадження в м. Запоріжжі, в адміністративній справі №280/9346/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив: - визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії від 22.05.2024 №084250003893 та зобов`язати призначити пенсію за заявою позивача від 15.05.2024; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 15.05.2024. В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що 15.05.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з метою призначення йому пенсії за віком. Рішенням відповідача від 22.05.2024 №084250003893 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-IV) через відсутність необхідного страхового стажу. Водночас вказано, що незважаючи на надані позивачем документи відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу період роботи з 08.02.1990 по 10.11.1998, зазначений в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 08.02.1990, оскільки записи не завірені печаткою підприємства та період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку, оскільки відсутня довідка з управління соціального захисту населення про період отримання допомоги. Зауважено, що неналежний порядок заповнення трудової книжки та іншої документації не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питання щодо надання пенсії за віком. Вважаючи рішення відповідача-2 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 22.05.2024 №084250003893 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.05.2024 з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування апеляційної відповідач позивач зазначив, що останнім обґрунтовано було відмовлено в призначенні пенсії, оскільки у позивача відсутній необхідний підтверджений страховий стаж. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, на підставі ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , виданим 03.12.2020 (а.с.5). Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 23.04.1996 позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с.30). 15.05.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України №1058-IV (а.с.50-51). У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер. Враховуючи зазначене, заява позивача від 15.05.2024 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Кіровоградській області. За результатами розгляду заяви відповідачем-2 було прийнято рішення від 22.05.2024 №084250003893, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком з посиланням на відсутність передбаченого пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України № 1058-IV необхідного страхового стажу. Відповідно до вказаного рішення вік позивача на час звернення 55 років, загальний страховий стаж - 16 років 11 місяців 11 днів. До страхового стажу не зараховано: період роботи згідно з трудовою книжкою (серії НОМЕР_1 ) з 08.02.1990 по 10.11.1998, оскільки записи не завірені печаткою підприємства. Також не зараховано стаж по довідкам від 25.03.2024 № 387, оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи, № 384 та № 389, оскільки у довідках відсутні посилання на накази та відсутні акти перевірок довідок та від 25.03.2024 №383 та №388, оскільки відсутні акти перевірок довідок. Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки відсутня довідка з управління соціального захисту населення про період отримання допомоги (а.с.7-8). Позивач не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком та незарахуванням до страхового стажу періоду його роботи з 08.02.1990 по 10.11.1998, який зазначений в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 08.02.1990, а також періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені правильно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня. Вказано, що відповідачпротиправно не зарахував позивачу до загального страхового стажу спірні періоди роботи та період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок. Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637). Так, відповідно до п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Як видно з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії були висновки відповідача про відсутність у останнього достатнього страхового стажу та відсутності правових підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи згідно з трудовою книжкою (серії НОМЕР_1 ) з 08.02.1990 року по 10.11.1998 року, оскільки записи не завірені печаткою підприємства. Також не зараховано стаж роботи по довідкам від 25.03.2024 № 387, оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи, № 384 та № 389, оскільки у довідках відсутні посилання на накази та відсутні акти перевірок довідок та від 25.03.2024 №383 та №388, оскільки відсутні акти перевірок довідок. Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки відсутня довідка з управління соціального захисту населення про період отримання допомоги. Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , позивач мав наступні трудові періоди на Гайчурській меблевій фабриці: - 08.02.1990 позивача зачислено на посаду учня столяра; - 19.03.1990 позивачу присвоєно 2 розряд столяра; - 03.05.1990 позивачу присвоєно 3 розряд столяра; - 01.06.1990 позивачу присвоєно 4 розряд столяра; - 24.11.1992 у зв`язку із реорганізацією підприємства та переходом на оренду змінено назву Гайчурська меблева фабрика на Орендне виробничо-торгове підприємство «Гайчур меблі»; - 18.10.1995 на підставі свідоцтва про перереєстрацію № НОМЕР_4 , змінено назву Орендне виробничо-торгове підприємство «Гайчур меблі» на Акціонерне товариство «Гайчур меблі» закритого типу; - 10.11.1998 позивача звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 та від 21.02.2018 у справі №687/975/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Крім того, відповідачем не доведено, що у трудовій книжці позивача наявні записи містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні (обрахунку) пенсії. Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що не засвідчення печаткою підприємства записів трудової книжки серії НОМЕР_1 за період роботи з 08.02.1990 по 10.11.1998 не може позбавити позивача права на гарантоване державою належне пенсійне забезпечення. Щодо посилань позивача на безпідставність не зарахування до його страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, то колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується, серед іншого, також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Частиною 1 статті 181 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній станом на 1996 рік) визначено, що частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині четвертій статті 179 цього Кодексу, повністю або частинами в межах встановленого строку і оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. В свою чергу, частиною 4 статті 179 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній станом на 1996 рік) встановлено, що частково оплачувана відпустка і додаткова відпустка без збереженні заробітної плати по догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинам також батьком дитини, бабкою, дідом або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною. Статтею 179 Кодексу законів про працю України зазначено (у редакції чинній станом на 1996 рік), що у разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку. Частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній станом на 1996 рік) визначено, що час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років - частина друга статті 179) зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 12.05.1994 позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.24). На підтвердження наявності підстав для зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, позивачем, як при зверненні за призначенням пенсії так і до матеріалів адміністративної справи надано довідку Тернуватської селищної ради від 21.08.2024 №412, у якій, окрім іншого зазначено, що у книгах обліку розрахунків по оплаті праці Гайчурської меблевої фабрики Запорізького виробничого деревообробного об`єднання «Запорождрев» смт. Тернувате Новомиколаївського району, Запорізької області значиться запис (з 1.11.1996 по 15.04.1997 роки, відпустка по догляду за дитиною Пр № спр.120, арк.27), але в книзі наказів з особового складу за 1996 рік наказ про надання відпустки по догляду за дитиною відсутній (а.с.23). Водночас суд звертає увагу, що підпунктом 46 пункту 1.1 Розділу 1 Частини 1 «Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів», затвердженого Наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України № 41 від 20.07.1998 (надалі Перелік №41) встановлено, що строк зберігання наказів про надання відпусток складає 5 років. Пунктом 1.4. даного Переліку №41 встановлено, що перелік є основним нормативним актом, призначений для використання всіма організаціями під час відбору на зберігання і для знищення типових і документів. Після спливу строку зберігання документів вони підлягають знищенню. Враховуючи той факт, що наказ про надання позивачу відпусток по догляду за дитиною до 3-х років приймався ще в 1996 році, то крайній строк його зберігання сплинув ще в 2001 році, то колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що наведене унеможливлює наявність у позивача можливості отримати копію наказу про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку у період з 1.11.1996 по 15.04.1997. Щодо вимоги відповідача-2 надати довідку з Управління соціального захисту населення про період отримання допомоги, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, шо до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв`язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також до трудового стажу до 01.01.2004 включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Починаючи з 01.01.2004 час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку зараховується до страхового стажу при умові, якщо особа доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку та за умови отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що надання довідки з управління соціального захисту населення про період отримання допомоги по догляду за дитиною до 3-х років є необхідною умовою для врахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, починаючи з 01.01.2004, в той час, як позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років у період з 1.11.1996 по 15.04.1997. Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 22.05.2024 №084250003893 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню з одночасним зобов`язанням Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.05.2024 з урахуванням висновків суду. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 року в адміністративній справі №280/9346/24 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя А.А. Щербак суддя Н.П. Баранник