Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/23180/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/23180/24 пров. № А/857/9230/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Тарасенко Дар`ї Юріївни, діючої на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними дій щодо внесення відомостей до єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення послідовності здобуття освіти, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Крутько О.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 05.02.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 13.11.2024р. (згідно із відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції 14.11.2024р.) за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Тарасенко Д.Ю., діюча на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають в такій організації функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, при якій щодо осіб, яких було відраховано з навчального закладу та які повторно вступили на навчального закладу і не мають документа про освіту про здобуття такого ж або вищого рівня освіти, в тому числі щодо позивача ОСОБА_1 , в довідці про здобувача освіти формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту»; зобов`язати Міністерство освіти і науки України організувати формування довідки про здобувача освіти в Єдиній державній електронній базі з питань освіти таким чином, щоб щодо осіб, яких було відраховано з навчального закладу та які повторно вступили на навчального закладу і не мають документа про освіту про здобуття такого ж або вищого рівня освіти, в тому числі і щодо позивача ОСОБА_1 , в довідці про здобувача освіти формувався висновок про непорушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закон України «Про освіту»; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, в тому числі витрати на послуги адвоката в сумі 15000 грн. (а.с.1-4). Згідно ухвали суду від 19.11.2024р. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (а.с.36 і на звороті). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними дії відповідача Міністерства освіти і науки України щодо внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення щодо ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту»; зобов`язано Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» щодо ОСОБА_1 , а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту»» - вказати «Так, не порушує»; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь позивача 3000 грн. витрат на правову допомогу (а.с.75-83). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Міністерство освіти і науки України, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.86-94). В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на системне тлумачення норм Закону України «Про вищу освіту», яке вказує на те, що за результатами будь-якого долучення особи до освітнього процесу у формі навчальних занять, самостійної роботи чи практичної підготовки в будь-якому обсязі, у такої особи формуються знання, уміння, навички компетентності на відповідному рівні вищої освіти. Як наслідок, особа яка долучалася до таких заходів, має здобуту освіту на відповідному рівні вищої освіти. Для здобуття освіти на рівні вищому, ніж раніше здобутий, та збереження послідовності здобуття освіти, визначеною ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту», відрахована із закладу вищої освіти особа повинна продовжити навчання на основі раніше здобутої сукупності знань, умінь, навичок, інших компетентностей на відповідному рівні вищої освіти (тобто, поновитися на навчання у визначений законодавством спосіб), а не повторно вступати для здобуття того самого ступеня вищої освіти. Оскільки ОСОБА_2 був відрахований у 2014 році з Одеського національного політехнічного університету, а 01.09.2023р. зарахований до Національного університету «Львівська політехніка» за освітнім ступенем «бакалавр», тому останній здобуває освіту в непослідовному порядку. Суд помилково поклав на апелянта зобов`язання щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, оскільки функції по внесенню спірних відомостей щодо здобувачів освіти покладено на суб`єктів освітньої діяльності та їх територіальні відокремлені структурні підрозділи. Окрім цього, розглядуваний спір не є публічно-правовим (в цілому носить цивільно-правовий характер), а тому помилково розглянутий судом за правилами КАС України. Представник адвокат Тарасенко Д.Ю. скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення. Також у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 7000 грн. (а.с.116-122). Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів. Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчався у Середній загальноосвітній школі № 35; 18.06.2011р. отримав свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 ; 31.05.2013р. - атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 . Згідно Виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання особи ОСОБА_1 у період з 01.09.2013р. навчався у Одеському національному політехнічному університеті, освітній рівень бакалавр, 15.08.2014р. студента відраховано із закладу освіти (картка здобувача 3056053). 30.09.2023р. позивач ОСОБА_1 вступив до Національного університету «Львівська політехніка» та здобуває освіту бакалавра на денній формі навчання за контрактом. 04.06.2024р. позивачу видано Довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 8948, згідно якої поточне здобуття освіти позивачем порушує послідовність визначену ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» (а.с.7). Не погоджуючись з рішенням Міністерства освіти і науки України щодо внесення в Єдину державну електронну базу з питань освіти відомостей щодо порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту», представник позивача звернулася до суду із розглядуваним позовом. Спірними у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту», оскільки у сформованій довідці № 8948 від 04.06.2024р. вказано про те, що поточне здобуття освіти порушує таку послідовність, а також наявність у відповідача повноважень на внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної згаданою нормою. Вирішуючи наведений спір та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем дотримано послідовність здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту»; також у відповідача наявні повноваження на внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про відсутність порушення послідовності здобуття освіти. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює та визначає Закон України № 2145-VIII від 05.09.2017р. «Про освіту» (надалі - Закон №2145-VIII). У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій (п.23 ч.1 ст.1). Частиною 2 ст.10 Закону № 2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти. Відповідно до ч.2 ст.16 Закону №2145-VIII фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту. Згідно з ч.2 ст.17 Закону № 2145-VIII вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом. За приписами ст.40 Закону № 2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України № 1556-VII від 01.07.2014р. «Про вищу освіту» (надалі - Закон № 1556-VII). Згідно з ч.ч.1, 2, 5 ст.5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень. Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності. Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва. Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти. Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов`язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків. Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра. Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти або освітнього ступеня молодшого бакалавра, фахового молодшого бакалавра, освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за відповідною спеціальністю і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми, обсяг якої у випадку, якщо ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти, становить 300-360 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.6 Закону № 1556-VII атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту. Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи). Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію. Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України. Статтею 7 Закону № 1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва. Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України. Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації. Тобто, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що своєю чергою, має підтверджуватись відповідним документом про освіту. Із наявних у справі документів вбачається, що починаючи з 01.09.2013р., позивач ОСОБА_1 навчався у Одеському національному політехнічному університеті, освітній рівень бакалавр; 15.08.2014р. студента відраховано із закладу освіти (картка здобувача 3056053). 30.09.2023р. позивач ОСОБА_1 вступив до Національного університету «Львівська політехніка» та здобуває освіту бакалавра на денній формі навчання за контрактом. Отже, позивач не завершував навчання за освітнім рівнем бакалавра, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплом бакалавра як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму необхідного обсягу. На факт незавершеності здобуття позивачем вищої освіти безумовно вказують також відомості з Єдиної державної електронної бази з питань освіти (надалі ЄДЕБО) (щодо позивача), згідно із якими до цієї бази включено лише два документи про освіту позивача: свідоцтво про базову середню освіту та атестат про повну загальну середню освіту (а.с.7). Таким чином, вступ позивача до Національного університету «Львівська політехніка» для здобуття першого (бакалавратського) рівня вищої освіти, за наявності лише раніше здобутих свідоцтва про базову середню освіту та атестата про повну загальну середню освіту, які є нижчими за рівнем, не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону № 2145-VIII. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що повторне зарахування позивача означатиме те, що він знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності, оскільки факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту, якого у позивача не має (перший (бакалавратський) рівень вищої освіти). Окрім цього, пунктом 1 ч.3 ст.23 Закону України № 3543-XII від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі - Закон № 3543-XII) встановлено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури. Довідка про здобувача освіти за даними ЄДЕБО, про неправильність внесення відомостей до якої фактично оскаржує позивач, передбачена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 560 від 16.05.2024р. (надалі - Порядок № 560). Відповідно до п.62 Порядку № 560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком

5. Здобувачі освіти, які навчаються за державним замовленням у закладах освіти із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління МВС та ДСНС, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти за формою, визначеною у додатку 9, видану закладом освіти із специфічними умовами навчання. Граматична конструкція норми ст.23 Закону №3543-XII також викладена як така, що вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти: відстрочка надається особам, які здобувають новий рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий. Тобто, закон вимагає порівнювати поточний рівень освіти із рівнем, який особа вже завершила, через що враховується лише та освіта, яка була дійсно здобута. Ключовим є розуміння того, що термін «здобутий» означає вже завершений на противагу «здобував», що вказує на процес, який тривав. Незавершена освіта не є показником досягнення певного рівня, оскільки особа не пройшла весь необхідний навчальний курс і не підтвердила свої знання і вміння. Законодавство України про освіту, зокрема, Закон № 2145-VIIІ та Закон № 1556-VII чітко визначають, що здобуття рівня освіти підтверджується отриманням відповідного документа. Тобто законодавець однозначно використовує термін здобутий для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у ситуації з позивачем, як встановлено під час судового розгляду, не було. Внаслідок відображення в ЄДЕБО некоректних даних про навчання позивач не може реалізувати своє право на відстрочку від призову на військову службу. Посилання відповідача на алгоритм визначення послідовності здобуття освіти (відповідач прирівнює відрахування до здобутого рівня освіти), який визначений листом МОН України № 1/9758-24 від 03.06.2024р. «Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти», як на належне джерело правового обґрунтування колегія суддів до уваги не бере, оскільки листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, або мають міжвідомчий характер. Правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб`єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.07.2019р. у справі № 826/2426/16. Окрім цього, закони приймаються Верховною Радою України, а міністерства мають лише впроваджувати відповідні процедури, які повинні відповідати цим законам. З приводу доводів відповідача про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності, колегія суддів зазначає таке. Положенням про Міністерство освіти і науки України, затв. постановою КМ України № 630 від 16.10.2014р. (надалі - Положення № 630), визначено, що Міністерство освіти і науки України (наділі МОН України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. МОН України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Згідно з пп.78 п.4 Положення № 630 МОН України забезпечує ведення та функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, інших державних електронних баз та реєстрів, інших інформаційних систем у сфері, що належить до його компетенції. Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база). Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України. Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових. Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом. Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах, Про захист персональних даних, Про авторське право і суміжні права та Про публічні електронні реєстри. Суб`єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази. Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом. Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затв. наказом Міністерства освіти і науки України № 620 від 08.06.2018р. (надалі - Положення № 620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб. Пунктом 5 розділу І Положення № 620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Основні функції уповноважених суб`єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення №

620. Так розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису. Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб`єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО. Отже, МОН України має повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону № 2145-VIII. Технічний адміністратор - ДП «Інфоресурс» лише забезпечує функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО - МОН України. Колегія суддів наголошує на тому, що процес здобуття освіти позивачем є послідовним у розумінні ч.2 ст.10 Закону № 2145-VIII, проте МОН України в порушення чинного законодавства України не забезпечило неналежного функціонування системи ЄДЕБО. На думку суду, одностороння зміна підходу до тлумачення норм Закону МОН України є порушенням принципу правової визначеності, оскільки створює нестабільність і непередбачуваність правового регулювання. Тому будь-які зміни в процедурних питаннях, особливо в контексті мобілізаційних вимог, повинні базуватися на законодавчих актах, а не на адміністративних рішеннях, які можуть суперечити закону і призводити до негативних наслідків для студентів. За обставин цієї справи суд дійшов правильного висновку про те, що дії МОН України в частині внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону № 2145-VIII, є протиправними та такими, що вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення повністю. Надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів з врахуванням п.10 ч.2 ст.245 КАС України вважає, що позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій МОН України в частині внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення послідовності здобуття позивачем вищої освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону № 2145-VIII та зобов`язання відповідача вжити заходи щодо внесення змін до ЄДЕБО відомостей про відсутність порушення послідовності здобуття позивачем вищої освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону № 2145-VIII. Додатково колегія суддів наголошує на тому, що згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. За змістом п.2 ч.1 ст.4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України). Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. За правилами ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. В розглядуваному випадку Міністерство освіти і науки України виступає як розпорядник ЄДЕБО, тобто є суб`єктом, який уповноважений на ведення ЄДЕБО. В свою чергу, у позовній заяві йдеться про необхідність внесення змін до ЄДЕБО. За таких обставин поданий для вирішення адміністративним судом спір є публічно-правовим, що виключає можливість його вирішення в іншому порядку. Водночас, апелянт не наводить будь-яких доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, через що в цій частині підстави для скасування чи зміни судового рішення є відсутніми. Отже, всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, яким заявлені позовні вимоги задоволені частково. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне. На підтвердження факту надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції позивачем представлено наступні письмові докази (в копіях/оригіналах): договір № 11/11/24-1 від 11.11.2024р. про надання правової допомоги адвокатом, укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Тарасенко Д.Ю. (а.с.27 і на звороті); додаток № 2 від 26.03.2025р. до договору 11/11/24-1 від 11.11.2024р. про надання правової допомоги адвокатом, яким сторони погодили надання послуг адвоката в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи № 380/23180/24 та узгодили фіксовану суму гонорара адвоката в розмірі 7000 грн. (а.с.130); опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 28.03.2025р., згідно якого адвокат ознайомився з апеляційною скаргою, склав відзив і подав останнього до суду (а.с.128); рахунок-фактуру № 28/03/25 від 28.03.2025р. на суму гонорару в розмірі 7000 грн. (а.с.127); платіжний документ від 28.03.2025р. про сплату про оплату послуг адвоката згідно рахунку-фактури № 28/03/25 (а.с.129); ордер серії ВІ № 1287671 від 14.03.2025р. на ведення справи адвокатом Тарасенко Д.Ю. у Восьмому апеляційному адміністративному суді в інтересах ОСОБА_1 (а.с.123). Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. Апеляційний суд вважає, що позивачем доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді такої послуги (роботи) як підготовка відзиву на апеляційну скаргу. Враховуючи складність справи, залишення без задоволення поданої апеляційної скарги, співмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для позивача, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в суді апеляційної інстанції, в загальному розмірі 1000 грн. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про підставність заявленого позову та наявність підстав для його часткового задоволення, із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Міністерство освіти і науки України. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.02.2025р. в адміністративній справі № 380/23180/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Міністерство освіти і науки України. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (01135, м.Київ, проспект Берестейський, 10; код ЄДРПОУ 38621185) понесені витрати на професійну правничу (правову) допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 17.06.2025р.