Постанова Київський апеляційний суд № 757/57224/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 757/57224/20-ц провадження № 22-ц/824/7878/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І., при секретарі Черняк Д. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення пені та трьох відсотків річних за користування депозитом, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Штронди Антона Михайловича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року в складі судді Хайнацького Є. С., встановив: 21.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення пені та трьох відсотків річних за користування депозитом. Посилався на ті підстави, що 05 грудня 2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», у подальшому перейменоване на АТ КБ «ПриватБанк», був укладений договір № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс»), за умовами якого банк оформив йому депозитний вклад на наступних умовах: сума вкладу - 17 500 євро; строк вкладу 6 місяців по 05.06.2014 включно; на суму вкладу нараховуються відсотки по ставці 5,5% річних; період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць; мінімальний строк вкладу - 6 місяців. Відповідно до п.3 договору, якщо по закінченню строку вкладу вкладник не заявив банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки до банку. Відповідно до п.5 договору, сторони мають право достроково розірвати дійсний договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. 05 жовтня 2017 року він звернувся з заявою до банку з вимогою розірвати договір та повернути вклад. Вказану заяву банк отримав 11 жовтня 2017 року. Відповідь від банку отримана не була. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року розірвано договір № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») від 05 грудня 2013 року та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти за цим договором у розмірі 17 500 євро та проценти за користуванням банківським вкладом у розмірі 3 512,47 євро, які нараховані за період із 01 березня 2014 року до 16 жовтня 2017 року включно. Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року змінено. Зменшено суму процентів, яка підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь за користування банківським вкладом за договором № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») від 05 грудня 2013 року за період із 01 березня 2014 року по 16 жовтня 2017 року включно, з 3 512,47 євро до 3 230,31 євро. Сума процентів визначена без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів. У решті рішення залишено без змін. 28 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 17 лютого 2020 року у справі № 755/61822/17-ц. До цього часу заборгованість не повернута. Через тривалу затримку в поверненні своїх власних заощаджень він вважає свої права порушеними. Вважав, що має право на нарахування 3% річних за порушення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 18 грудня 2017 року по 18 грудня 2020 року включно, в межах трьох років, що передують зверненню до суду з цим позовом ( 17 500 євро х 0,03 (3%) /365 х 1095 днів = 1 574,99 євро), а також на стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживача банківських послуг згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» ( 17 500 євро х 0,03 (3%) х 365 днів =191 625 євро). З огляду на викладене просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 3% річних у розмірі 1 574 євро 99 центів за період з 18 грудня 2017 року по 18 грудня 2020 року включно та пеню у розмірі 109 830,54 грн, яка нарахована за період із 18 грудня 2019 року до 18 грудня 2020 року включно. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон». Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних за період із 18 грудня 2017 року до 18 грудня 2020 року у розмірі 1 574 євро 99 центів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір в сумі 536,41 грн. 10.02.2025 представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Штронда А. М. через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що внаслідок укладання 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ Фінансова компанія «Фінілон» договору про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору банк не несе будь-яких зобов`язань за таким договором банківського вкладу, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за даним договором банківського вкладу. Відповідно до умов договору електронний додаток № 1 містить перелік депозитних договорів, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ ФК «Фінілон», в тому числі і по депозитному договору, який є предметом спору в даній справі. Відповідно до пункту 1.1.7.58 Умов та правил надання банківських послуг (в редакції від 01 червня 2014 року), які розміщені на офіційному сайті банку передбачено, що у зв`язку з анексією АР Крим та припинення діяльності банку на цій території, клієнт зобов`язується з`явитися в структурний підрозділ банку, розташований на материковій частині України, для здійснення банком дій щодо уточнення інформації, ідентифікації та вивчення клієнта та надати в банк від агентства по страхуванню вкладів, розташованому за адресою: 109240, РФ, Москва, Верхній Таганський глухий кут, д. 4, (далі - Агентство), довідку про відсутність виплат грошових коштів клієнту - фізичної особі. При цьому, клієнт зобов`язаний вчинити дії, передбачені в цьому пункті, в термін до 31 грудня 2014 року. Відповідно до пункту 1.1.7.59 Умов та правил надання банківських послуг (в редакції від 01 червня 2014 року) було передбачено, що у разі невиконання клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.58 цих умов, подальша взаємодія за договором клієнта з банком може бути змінена шляхом повідомлення, в тому числі на сайті банку у відповідному розділі умов та правил. При необхідності отримання банком згоди від клієнта на здійснення таких дій, сторони керуються вимогами статтею 205 ЦК України (мовчазна згода). На підставі викладених пунктів умов та правил надання банківських послуг на офіційному сайті банку 30 січня 2015 року було розміщене повідомлення з наступним змістом: «у зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ «1.1.7. Додаткові положення» Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги,

32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15 лютого 2015 року. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» зі згоди Клієнта». З огляду на те, що будь-яких письмових заперечень від позивача відносно переведення банком на ТОВ ФК «Фінілон» боргу за договором, який є предметом спору у даній справі, на адресу банку не надходило, то вважається, що переведення боргу банком було здійснено зі згоди вкладника. Отже, в наслідок укладання між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ ФК «Фінілон» договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та переведення боргу за зобов`язаннями банку щодо виплати коштів за договором банківського вкладу, який є предметом спору у даній справі, АТ КБ «ПриватБанк» на цей час не несе зобов`язань за таким договором, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за цим договором банківського вкладу. Крім цього, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд зазначити у резолютивній частині рішення у справі ( у випадку прийняття рішення на користь позивача та стягнення коштів з відповідача) про те, що відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Однак судом було проігноровано вказане, що призвело до ухвалення невірного рішення. В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 05 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс»), за умовами якого банк оформив йому депозитний вклад на наступних умовах: сума вкладу - 17 500 євро; строк вкладу 6 місяців по 05.06.2014 включно; на суму вкладу нараховуються відсотки по ставці 5,5% річних; період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць; мінімальний строк вкладу - 6 місяців. 05 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до банку з вимогою розірвати договір та повернути вклад. Вказану заяву банк отримав 11 жовтня 2017 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року розірвано договір № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») від 05 грудня 2013 року та стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за цим договором у розмірі 17 500 євро та проценти за користуванням банківським вкладом у розмірі 3 512,47 євро, які нараховані за період із 01 березня 2014 року до 16 жовтня 2017 року включно. Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року змінено. Зменшено суму процентів, яка підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , з 3 512,47 євро до 3 230,31 євро. У решті рішення суду залишено без змін. 17 листопада 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» перевів борг за депозитним договором № SAMDNWFD0070027851400, який укладений з позивачем, ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» на виконання укладеного з останнім договору від 17 листопада 2014 року про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що банк не виконав свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів , а тому позивач має право на отримання компенсації від боржника у вигляді 3% річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, які заявлені позивачем у межах строку позовної давності. Заперечення АТ КБ «ПриватБанк» ґрунтуються на тому, що належним відповідачем по заявленим вимогам є ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», що є підставою для відмови в позові. Апеляційний суд відхиляє вказані доводи відповідача з таких підстав. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). Факт укладення договорів банківського вкладу (депозитних договорів) може підтверджувати витяг з електронного додатка до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який засвідчений печаткою АТ «КБ «Приватбанк» і підпис його головного бухгалтера; витяг з електронного додатка до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, що за юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки) по всіх банківських договорах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20). Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Поняття «майно» у пункті 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права й інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України» (Suk v. Ukraine, заява № 10972/05), § 22). Банківські вклади беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, тому заявники можуть забрати ці кошти разом із відповідними процентами, якщо забажають (див. рішення ЄСПЛ від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Оthers v. Ukraine), заяви № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00). За змістом частини другої статті 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). За змістом статті 629 ЦК України з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: (1) розірвання договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірвання договору в судовому порядку; (3) відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором і законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що визначені у главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності або визнання недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17). Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України). Верховний Суд неодноразово виснував про те, що для переведення боргу використання принципу мовчазної згоди кредитора є неприпустимим, зокрема у справах про стягнення коштів за депозитними договорами, у яких відповідачем є банк, а третьою особою - ТОВ «ФК «Фінілон», які уклали договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року: (1) оскільки вкладники не надали згоду на переведення боргу від скаржника до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу, який банк уклав із ТОВ «ФК «Фінілон», не створює юридичних наслідків для вкладників; тому саме банк, а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20); (2) закон встановив обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має для кредитора істотне значення. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). За змістом статей 520, 521 ЦК України у разі заміни боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим. Для того, щоб переведення боргу зумовило юридичні наслідки, необхідні дві складові: по-перше, укладення договору (двостороннього правочину) новим і первісним боржниками у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність цієї згоди не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу, а означає, що останній не зумовив юридичні наслідки для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року в справі № 321/1260/19, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 липня 2023 року в справі № 175/4639/19). Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 357/7395/20, від 29 травня 2024 року у справі № 757/36695/20-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2024 року у справі № 757/63039/21, від 7 серпня 2024 року у справі № 757/38290/18-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 червня 2024 року у справі № 757/23797/20-ц, від 12 червня 2024 року у справі № 757/509/21. Ця практика застосування норм права є усталеною. Таким чином, саме банк, а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем. Такий висновок відповідає наведеним висновкам Верховного Суду. Підлягають відхиленню й доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом при визначенні суми стягнення не враховано вимоги податкового законодавства. Суд зауважує, що обов`язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Відповідні обов`язки визначені податковим законодавством. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду суми стягнення з розмірами обов`язкових платежів до бюджету. Тому підстави для зазначення у резолютивній частини рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку відсутні. Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду у справі №363/3965/15, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права та не допущено порушення процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Штронди Антона Михайловича залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук