Постанова Київський апеляційний суд № 756/2455/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №756/2455/23 Головуючий у суді І інстанції: Луценко О.М. провадження №22-ц/824/8814/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Болотова Є.В., Желепи О.В., секретар судового засідання: Дуб С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У січні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди та просив суд постановити рішення, яким поновити ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» з 24.01.2023 року, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23 780,00 гривень, моральну шкоду в розмірі 55 000,00 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 25000,00 гривень. Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що 19.10.2021 року на підставі наказу його було прийнято в Товариство з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» на умовах безстрокового трудового договору на посаду начальника юридичного відділу. Наказом №01/23-01-к/тр від 23.01.2023 року його було звільнено з посади за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України з 23.01.2023 року. Посилаючись на те що його звільнення є незаконним, не відповідає вимогам законів, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати наказ про його звільнення, оскільки будь-якої угоди щодо умов звільнення фактично досягнуто не було. У позовній заяві зазначає, що впродовж роботи у відповідача він не вчиняв жодних дисциплінарних проступків, не порушував трудової дисципліни, виконував свої посадові обов`язки у повному обсязі та належним чином. Вважає що однією причиною його звільнення стала наступна обставина: 23.01.2023 року генеральний директор та виконавчий директор в кінці робочого дня запросили позивача до службового кабінету на бесіду, в ході якої йому в ультимативній формі було запропоновано звільнитися з посади начальника юридичного відділу в зв`язку зі скаргами начальника відділу бухгалтерського обліку ОСОБА_2 .. Позивач зазначав, що не зважаючи на те, що з боку керівництва вчинявся моральний тиск, позивач відмовився добровільно звільнятися з займаної посади. 24.01.2023 року на початку робочого дня, працівник відділу кадрів, телефоном повідомив позивача про звільнення за згодою сторін відповідно до п.1.ст.36 КЗпП України. 31.01.2023 року по прибуттю в Товариство з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» позивачу вручили копію наказу про звільнення №01/23-01-к/тр від 23.01.2023 року за згодою сторін. У даному наказі підставою для звільнення була визначена заява ОСОБА_1 .. Крім того, вказав, що у зв`язку з незаконним звільненням йому було завдано моральних страждань, які виразились у постійному відчутті стресу, почутті неповаги до себе в зв`язку з незаконним звільненням. На думку позивача відповідач повинен їй сплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, що станом на момент звернення із позовною заявою становить 23780,00 грн. Посилаючись на те, що він не подавав та не підписував жодних заяв, щодо звільнення його з посади начальника юридичного відділу ТОВ « Н-ТРАНС» за згодою сторін до п.1 ст.36 КЗпП України, тому, він фактично не давав свою згоду на звільнення, тому, звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» з 24.01.2023 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23 780 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн. У решті позовних вимог відмовлено. 28.02.2025 року від позивача ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення суду, оскільки судом було постановлено рішення без урахуванням вимог викладених у заяві про збільшення позовних вимог, а саме в частині стягнення з TOB «Н-Транс» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.01.2023 р. по 29.01.2025 р. у розмірі 1 128 113,62 грн з утриманням із зазначеної суми обов`язкових платежів; визнати незаконним наказ TОB «Н-Транс» № 01/23-01-к/тр від 23.01.2023 р. про звільнення ОСОБА_1 ; внести до резолютивної частини судового рішення положення про негайне виконання рішення в частині; поновлення позивача на посаді начальника юридичного відділу TOB «Н-Транс»; стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 45 920,50 грн з утриманням із зазначеної суми обов`язкових платежів; стягнути з TOB «Н-Транс» на користь позивача судові витрати у розмірі 16 729,00 грн за проведення почеркознавчої експертизи, що були понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи. Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Визнано наказ №01/23-01-к/тр від 23.01.2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» про звільнення ОСОБА_1 незаконним. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» з 24.01.2023 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23 780 грн (з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» на користь ОСОБА_1 витрати на проведення почеркознавчої експертизи в розмірі 16 729 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, 04 березня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.01.2025 року в частині стягнення з ТОВ «H-Транс» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 23 780,00 грн, відмови у задоволенні вимог про компенсацію моральної шкоди, зменшення компенсації витрат на правничу допомогу. Та скасувати додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-ТРАНС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 23 780,00 грн (з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів). Та ухвалити нове рішення, яким: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-ТРАНС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період вимушеного прогулу, обчислений із розрахунку середньомісячної заробітної плати у розмірі 45 920,50 грн з утриманням із зазначеної суми обов`язкових податків, зборів та інших платежів у порядку, передбаченому чинним законодавством України. стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-ТРАНС» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 55 000,00 грн. стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-ТРАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн та судовий збір. Також просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-ТРАНС» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з поданням цієї апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що судом першої інстанції було допущено помилку при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зокрема, у рішенні та додатковому рішенні суду не враховано, що розрахунок належної до виплати суми повинен здійснюватися шляхом множення середньомісячного заробітку на загальну кількість місяців вимушеного прогулу за період з 23.01.2023р. по 29.01.2025р. (період розгляду даної судової справи). Відповідно до довідки ТОВ «Н-ТРЛНС», що міститься у матеріалах справи, середньомісячний заробіток позивача з урахуванням податку на доходи фізичних осіб становить 45 920,50 грн. Таким чином, фактичний розмір середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу з 23.01.2023 р. по 29.01.2025 р. з урахуванням податку на доходи фізичних осіб становить 1 128 113,62 грн (один мільйон сто двадцять вісім тисяч сто тринадцять гривень 62 копійки). Неправильний розрахунок середнього заробітку судом призвів до заниження суми компенсації, що є порушенням ст. 235 Кодексу законів про працю України, яка гарантує працівнику виплату середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу у повному обсязі. Натомість суд першої інстанції помилково здійснив розрахунок лише за один місяць, що суперечить фактичному періоду вимушеного прогулу та порушує право позивача на отримання належної компенсації відповідно до ст. 235 КЗпП України. Також суд першої інстанції в додатковому рішенні безпідставно послався на постанову Верховного Суду від 10.10.2019р. у справі № 369/10046/18, яка вже втратила актуальність. Також вважає, що судом першої інстанції не було дотримано вимог статті 430 ЦПК України щодо негайного виконання рішення у випадках, передбачених законодавством. Зокрема, у резолютивній частині додаткового рішення відсутня вказівка на його негайне виконання в частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 45 920,50 грн з утриманням із зазначеної суми обов`язкових платежів. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував, що дана справа розглядалася понад два роки, що значно перевищує розумні строки судочинства та призвело до додаткових моральних страждань позивача. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір компенсації витрат на правничу допомогу до 5 000,00 грн, посилаючись на спрощене позовне провадження, хоча справа фактично розглядалася в загальному позовному провадженні, що підтверджується відповідними процесуальними документами. Крім того, суд не врахував реальну вартість правничої допомоги в м. Києві, що призвело до штучного заниження розміру компенсації. Суд не врахував обсяг роботи адвоката, у цій справі адвокат здійснив значний обсяг юридичної роботи. Також не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, 04 березня 2025 року Тромса Є.В., яка представляє інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс», подала апеляційну скаргу, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що під час розгляду справи було встановлено, що в Товаристві в матеріалах особової справи колишнього начальника юридичного відділу ОСОБА_1 заява про звільнення його з посади за згодою сторін є підробленою. Враховуючи, що така обставина з`ясувалася лише після отримання результату судової почеркознавчої експертизи, (Висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 06.05.2024 а.с. 156-168), яка була проведена на підставі ухвали судді від 28 липня 2023 року, Апелянтом 18.06.2024 року була подана заява про виклик свідка (а.с. 172). Згідно Протоколу судового засідання (а.с. 216) від 30.10.2024 року в якості свідка було допитано директора виконавчого ТОВ «Н-ТРАНС» ОСОБА_4 22.11.2024 року було допитано в якості свідка ОСОБА_5 логіста відділу логістики ТОВ «Н-ТРАНС». Під час судового розгляду справи було встановлено, що сторонами 23.01.2023 року було досягнуто згоди щодо припинення трудових відносин між ними. Така домовленість була підтверджена низкою цілеспрямованих та усвідомлених дій кожної сторони, що є вираженням їх волевиявлення, а саме: позивач подав заяву про звільнення та залишив своє робоче місце і на роботу з 25.01.2023 року більше не виходив, не висловлювався про незаконність його звільнення, про погрози з боку керівництва з метою його звільнення, не звертався до правоохоронних органів за захистом своїх порушених прав та інтересів, отримав належні йому до виплати грошові кошти, ознайомився з наказом про звільнення та підписав його, забрав свою трудову книжку; відповідач видав наказ про звільнення, ознайомив з ним позивача під підпис, здійснив нарахування та виплату належних позивачу коштів, видав позивачу трудову книжку. Ці обставини були підтверджені показами свідків та речовими доказами. Також в судовому засіданні суду першої інстанції було встановлено, що позивач особисто приніс відповідачу підроблену заяву про звільнення та повідомив представнику відповідача, який приймав таку заяву, що це його заява про звільнення. Отже, така заява була прийнята відповідачем від позивача як заява, написана позивачем, адже роботодавець не уповноважений перевіряти підписи працівників на поданих ними заявах. Пізніше саме ця заява була предметом почеркознавчої експертизи в справі за ініціативою позивача. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-ТРАНС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23 780,00 грн, представник апелянта вказувала, що в оскаржуваному рішенні суду від 29.01.2025 року вказаний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 23 780,00 грн. Такий розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу був вказаний позивачем в позовній заяві. Також, звернула увагу суду на той факт що позивачем помилково був зроблений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як позивач цей розмір визначив виходячи з сум які були зазначені в Довідці про доходи (аркуш справи 6), а не згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. №100. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги в частині понесених позвиачем судових витрат на проведення почеркознавчої експертизи у розмірі 16 729 грн та на правову допомогу у розмірі 25000 грн, представник апелянта вказувала, що позивачем не було подано в процесуальні строки заяву про збільшення позовних вимог на суму витрат по проведенню експертизи на стадії підготовчого провадження. Тому вважає заявлена позивачем вимога щодо компенсації витрат на проведення почеркознавчої експертизи в розмірі 16 729,00 грн, є безпідставною та необґрунтованою. Також позивачем не надано жодного документу на підтвердження сплати ним витрат на правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн. 27 березня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли доповнення до апеляційної скарги на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.02 2025 року від ТОВ «Н-Транс» (а.с. 156-164 том 2). В доповненнях до апеляційної скарги відповідач зокрема зазначав те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині додаткового рішення вказав, що позивачем було неодноразово подано клопотання про відкладення судового засідання. Таким чином розгляд справи здійснювався судом понад один рік внаслідок винних дій позивача, пов`язаних з свідомим затягуванням та зволіканням розгляду справи. Отже вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул за період понад один рік є безпідставним та необгрунтованим. Водночас встановивши вину позивача у розгляді цієї справи понад один рік, та зазначивши у мотивувальній частині додаткового рішення про те, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул за період понад один рік є безпідставними та необгрунтованими, суд першої інстанції, на переконання відповідача, безпідставно вказав в резолютивній частині додаткового рішення про стягнення з ТОВ «Н-Транс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23780 грн (з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів), разом з тим не вказавши мотиви з чого суд виходив. 01 квітня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу ТОВ «Н-Транс» від ОСОБА_1 , просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Н-Транс» в повному обсязі, вимоги своєї апеляційної скарги підтримав (а.с. 170-175 том 2). 08 квітня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від ТОВ «Н-Транс», в якому відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 176-185 том 2). 09 квітня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 (а.с. 186-190 том 2). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ТОВ «Н-Транс» слід задовольнити, з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 22769/23-32 від 06.05.2024 року рукописний текст у заяві про звільнення за згодою сторін від 23.01.2023 року, яка складена від імені ОСОБА_1 ,- виконана не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у заяві про звільнення за згодою сторін від 23.01.2023 року, яка складена від імені ОСОБА_1 ,- виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога про поновлення на роботі є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. З урахуванням положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України та п.4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 р. за №100, суд першої інстанції прийшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період у розмірі 23 780,00 грн без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обгрунтовав свої висновки тим, що в порушення вимог ст.81 ЦПК України позивачем не надано жодного доказу на підтвердження тих обставин, на які вона посилається як на підставу для відшкодування моральної шкоди. Вирішуючи питання щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку, проаналізувавши вартість і обсяг наданих позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представниками процесуальних документів, категорії спору, обсягу фактично наданих позивачу послуг з правової допомоги та заперечень сторони відповідача в контексті положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції прийшов до висновку, що стягнення судових витрат, понесених позивачем у вказаній справі у розмірі 25 000,00 грн є неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, а також часом, витраченим на їх виконання, а тому не відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та справедливості розміру отриманих коштів. Врахувавши наявність підстав для зменшення розміру суми судових витрат, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5000,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, оскільки позовні вимоги задоволено частково. Ухвалюючи додаткове рішення по справі, суд першої інстанції задовольнив заяву ОСОБА_1 , про ухвалення додатково рішення частково, доповнивши рішення від 29.01.2025 року, визнавши наказ №01/23-01-к/тр від 23.01.2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» про звільнення ОСОБА_1 незаконним. Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» з 24.01.2023 року. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі. Крім того, суд першої інстанції додатковим рішенням ухвалив стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23 780 грн (з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів) та витрати на проведення почеркознавчої експертизи в розмірі 16 729 грн. Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що згідно наказу від 19.10.2021 року позивача було прийнято в Товариство з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» на умовах безстрокового трудового договору на посаду начальника юридичного відділу. Наказом №01/23-01-к/тр від 23.01.2023 позивача було звільнено з посади за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України з 23.01.2023 року. На наказі №01/23-01-к/тр від 23.01.2023 позивачем поставлено підпис про ознайомлення з наказом та отримання копії наказу (а.с.69). Звертаючись з відзивом на позовну заяву відповідач повідомив суду, що 23 січня 2023 року ОСОБА_1 приніс заяву на звільнення за згодою сторін. У зв`язку з тим, що начальнику відділу кадрів на підставі наказу № 05/31-12-к/тр від 31.12.2022 року запроваджена дистанційна робота, власноруч написана заява на звільнення ОСОБА_1 була передана у погоджений спосіб на е-мейл адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 Зазначена обставина позивачем не оспорена. Також відповідачем повідомлено, що після розгляду заяви ОСОБА_1 , начальник відділу кадрів відмітила, що ним було зазначено не коректну власну посаду, а саме юрисконсульт замість начальника юридичного відділу, у зв`язку з чим начальник відділ кадрів зв`язалась з ОСОБА_1 з проханням переписати заяву, зазначивши правильну посаду. ОСОБА_1 не заперечував проти цього, та направив фото своєї заяви в один із месенджерів начальника відділу кадрів, а саме в телеграм, при цьому в заяві були зазначені ті самі дати, що і в попередній заяві. 24 січня 2023 року ОСОБА_1 працював віддалено, та наприкінці дня отримав розрахунки при звільнені. Додатково зазначав, що 31 січня 2023 року ОСОБА_1 приїхав в офіс ТОВ «Н-Транс», факт приїзду зафіксований на камерах відеоспостереження, привіз оригінал заяви, який до цього був відправлений в телеграм начальнику відділу кадрів, та ознайомився з наказом про звільнення. Позивачем також ці обставини не спростовані. Встановлено, що в суді першої інстанції відповідно до ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 28 липня 2023 року призначено та проведено судову почеркознавчу експертизу (а.с. 113-114 том 1). Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 22769/23-32 від 06.05.2024 встановлено, що рукописний текст у заяві про звільнення за згодою сторін від 23.01.2023, яка складена від імені ОСОБА_1 ,- виконана не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у заяві про звільнення за згодою сторін від 23.01.2023, яка складена від імені ОСОБА_1 ,- виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.156-166 том 1). Відповідно до ч. 1 ст. 12 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін. При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертаючись до відповідача з заявою, просив звільнити його з займаної посади за згодою сторін 24.01.2023 року (а.с. 39 том 1). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), зроблено висновок, що: «у випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення. Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника». Аналогічний правовий висновок містяться в постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 279/4752/20. Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише за взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача ТОВ «Н-Транс» з заявою про звільнення за угодою сторін (датованою 23.01.2023 року) з 24.01.2023 року (а.с. 39 том 1). На підставі зазначеної заяви відповідачем 23.01.2023 року видано наказ № 01/23-01-к/тр від 23.01.2023 року «Про звільнення з роботи» та звільнено ОСОБА_1 , начальника юридичного відділу, адміністративного департаменту, з 24 січня 2023 року, за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України. Виплачено компенсацію за 28 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 19 жовтня 2021 року по 24 січня 2023 року (а.с. 44 том 1). Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, то анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника, а можлива зміна власного рішення працівника не може впливати на чинність угоди сторін про припинення трудових відносин. З наявних у справі доказів не вбачається анулювання цієї домовленості сторонами. В суді апеляційної інстанції позивач вказав, що він підписуючи ознайомлення з наказом про звільнення, отримуючи розрахунок та трудову книжку, не звертався з заявами щодо незгоди, та не висловлював взагалі свої заперечення та побажання щодо анулювання домовленості про звільнення. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції встановив, що волевиявлення позивача на припинення трудового договору за угодою сторін і дати звільнення підтверджено емейлом направленим начальнику відділу кадрів зі згодою на звільнення, в подальшому згодою наданою в телеграм-месенджері, та принесеною особисто письмовою заявою, позивач не заявляв про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін, надані позивачем докази не містять відомостей про вчинення на позивача психологічного тиску і примушування його до написання заяви про звільнення за угодою сторін. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до правоохоронних органів з приводу того, що заява про звільнення написана та підписана не ОСОБА_1 , а іншою особою, та містить свого роду ознаки фальсифікації. Водночас саме відповідачем подано заяву до правоохоронних органів та порушено кримінальну справу щодо підробки заяви ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін від 23.01.2023 року та наразі проводиться досудове розслідування у кримінальній справі. Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем та відповідачем, як усно, так і засобами зв`язку досягнуто угоди щодо звільнення за угодою сторін. Що стосується висновка експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 22769/23-32 від 06.05.2024 відповідно до якого, рукописний текст у заяві про звільнення за згодою сторін від 23.01.2023, яка складена від імені ОСОБА_1 , - виконана не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у заяві про звільнення за згодою сторін від 23.01.2023, яка складена від імені ОСОБА_1 ,- виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.156-166 том 1), суд апеляційної інстанції не приймає його до уваги, оскільки як встановлено апеляційним судом під час перегляду справи, позивач особисто звернувся до відповідача з заявою про звільнення за угодою сторін, датованою 23.01.2023 року, та відповідачем було ознайомлено позивача ОСОБА_1 з наказом № 01/23-1-к/тр від 23.01.2023 року про звільнення з роботи (а.с. 44 том 1). При ознайомленні з наказом про звільнення, ОСОБА_1 не зазначав застережень, в тому числі що він не погоджується з виданим наказом. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме позивачем була надана заява до відділу кадрів щодо звільнення особисто, а на працівників відділу кадрів не покладений обов`язок перевіряти достовірність підпису на поданій особисто заяві працівника. Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в журналі трудових книжок також розписався проставляючи дату 24 січня 2023 року, між тим жодних застережень чи заперечень щодо недійсності запису в журналі не відобразив (а.с. 40 том 1). Тому неможливо не погодитися із доводами апеляційної скарги ТОВ «Н-Транс» про те, що такі дії позивача ОСОБА_1 свідчать про те, що він на час звільнення не мав жодних претензій до роботодавця щодо свого звільнення. Доводи заперечень ОСОБА_1 проти апеляційної скарги ТОВ «Н-Транс» його не спростовують, зводяться до викладення обставин звільнення, яким обгрунтована позовна заява, і які спростовані доказами у справі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовної заяви щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 55 000 грн, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не надано суду належних доказів її моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, заподіяних відповідачем, а також доказів наявності завданої моральної шкоди, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо стягнення моральної шкоди. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що за відсутності доведеного порушеного трудового права позивача відсутні підстави для стягнення моральної шкоди. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що у відповідача були підстави провести звільнення позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, і вимоги позивача є необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції вважає, що трудові права позивача не були порушені відповідачем при звільненні. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи і наданим сторонами доказам, судом у зв`язку із цим неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. За таких обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, оскільки він своє волевиявлення підтвердив засобами зв`язку, електронною поштою та телеграмом, а тому його позовні вимоги задоволенню не підлягають. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що трудові права позивача не були порушені відповідачем. Позовні вимоги не обгрунтовані та безпідставні, а тому не підлягають задоволенню. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом, водночас доводи апеляційної скарги ТОВ «Н-Транс» заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України. Що стосується оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках встановлених статтею 430 цього Кодексу. Додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення. Скасування первісного судового рішення є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього. Таких висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 31 травня 2021 року у справі № 911/132/14. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 908/8884/21 (провадження № 12-39гс22). З урахуванням змісту статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід`ємною складовою, а тому у зв`язку із скасуванням рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року по суті спору підлягає також скасуванню додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року. Щодо судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи звертаючись з апеляційною скаргою ТОВ «Н-Транс» сплатило судовий збір у загальному розмірі 2576,64 грн (а.с. 113, 154 том 2). Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи про поновлення його на роботі у всіх судових інстанціях. Оскільки позивач за даною категорії звільнений від сплати судового збору, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог, такі судові витрати на користь відповідача необхідно компенсувати за рахунок держави. Тому з держави на користь ОСОБА_7 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2576,64 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» задовольнити. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити. Додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року скасувати. Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» (код ЄДРПОУ: 32918146, адреса: 08033, Київська обл., Бучанський район, с. Копилів, вул. Миру, буд. 4) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2576 гривень 64 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено «16» червня 2025 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Є.В. Болотов О.В. Желепа