Постанова 4811 № 453/94/23

Справа № 453/94/23 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є. Провадження № 22-ц/811/372/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: Головуючого судді: Савуляка Р.В. суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І. секретаря: Салати Я.І. з участю: ОСОБА_1 , адвоката Вуйцік О.Б., представника АТ «Укртранснафта» Шолок В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укртранснафта» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИЛА: У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства «Укртранснафта» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що з 02 січня 2001 року по 28 лютого 2020 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укртранснафта» та працював на посаді слюсаря з ремонту технологічних установок 5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта». 28 лютого 2020 року його було звільнено з посади слюсаря з ремонту технологічних установок 5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та скорочення чисельності і штату працівників. З відповідним наказом відповідача від 27 лютого 2020 року № 196-К він ознайомився 28 лютого 2020 року. Підставою звільнення у наказі вказано: наказ АТ «Укртранснафта» від 17 грудня 2019 року № 593-К «Про скорочення окремих посад функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління експлуатацією нафтотранспортної системи»; попередження про скорочення посади та наступне звільнення від 24 грудня 2019 року № 26-03-93/9/5674-19; акт ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта» від 26 грудня 2019 року «Про ознайомлення з попередженням про скорочення посади та наступне звільнення»; подання на звільнення від 07 лютого 2020 року №26-03/9/581-20; лист первинної профспілкової організації АТ «Укртранснафта» м. Львів від 25 лютого 2020 року №ПК-25/02-11. Крім того, у пункті 3 цього наказу вказано: «Вивести із штатного розпису працівників механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта» посаду слюсар з ремонту технологічних установок 5 розряду 1 одиницю». Зазначав, що відповідач у порушення норм трудового законодавства, зокрема частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не надав йому повної та достовірної інформації про всі вакантні посади, хоча у період звільнення такі вакансії були. Крім того, у порушення вимог статті 42 КЗпП України, йому не надано право скористатися переважним правом залишитись на роботі, як працівнику з безперервним стажем роботи на підприємстві. Мотивуючи пропуск строку для звернення до суду, вказував, що протягом тривалого періоду, після його звільнення, а саме з 28 лютого 2020 року він часто хворів, його стан здоров`я погіршився, тому повинен був значний час проходити певне лікування та реабілітацію у медичних закладах, що підтверджується відповідними виписками із медичної картки. Також, вказував на те, що в Україні було введено карантин, пов`язаний з поширенням коронавірусної хвороби СОVID-19. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: поновити строк для звернення до суду із цим позовом; визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків (далі в. о.) генерального директора АТ «Укртранснафта» Кость І. Ю. від 27 лютого 2020 року № 196-К з кадрових питань про його звільнення; поновити його на посаді слюсаря з ремонту технологічних установок 5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта» з 28 лютого 2020 року та стягнути з АТ «Укртранснафта» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на те, що строк звернення до суду ним було пропущено з поважних причин, оскільки він проходив тривалий курс лікування і за станом здоров`я не мав можливості звернутися до суду за захистом своїх прав. Наголошує, що на підтвердження вказаної обставини надав суду докази проходження ним курсу лікування у медичних закладах (медичні виписки, що містяться у матеріалах справи), яким суд не дав належної оцінки. Зауважує, що судом першої інстанції фактично проігноровано положення постанов Кабінету Міністрів України щодо встановлення та території України карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, який діяв з 12 березня 2020 року до часу звернення до суду із вказаним позовом і був у причинному зв`язку з його станом здоров`я. Зазначає, що оскаржуване рішення суду прийняте без урахування його позиції по справі, судом не взято до уваги подані ним письмові пояснення, клопотання, що призвело до порушення його прав. Звертає увагу, що судом першої інстанції не було витребувано штатний розпис за період з 17 грудня 2019 року по 27 лютого 2020 року, про що він неодноразово клопотав. Наголошує, що судом не досліджувалось питання порядку переважного права щодо залишення на роботі, передбаченого ст.42 КЗпП України. На переконання позивача, у протоколі від 17 грудня 2019 року комісія при визначенні осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, керується не вимогами статті 42 КЗпП України, а посилається на високий рівень громадської свідомості та людські якості працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог, та стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2020 року по 12 червня 2025 року в сумі 554 761,13 гривень. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника адвоката Вуйцік О.Б. на підтримання доводів апеляційної скарги, представника АТ «Укртанснафта» Шолок В.М. на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем без поважних причин пропущено строк на звернення до суду, підстав для поновлення такого не вбачається, позивач був законно звільнений з роботи з дотриманням вимог законодавства про працю та прав і гарантій працівника. З таким висновком суду повністю погодитись не можна з наступних підстав. Судом та матеріалами справи встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 02 січня 2001 року до 27 лютого 2020 року працював у відповідача на посаді слюсаря-ремонтника 3-го розряду у механічно-технологічній дільниці. 01 жовтня 2011 року прийнятий слюсарем ремонтником 4-го розряду в МТД ЛВДС «Сколе» у порядку переведення з ЛВДС «Сколе». 16 листопада 2018 року переведений слюсарем з ремонту технологічних установок 5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта». 14 січня 2019 року АТ «Укртранснафта» звернулось до Об`єднаної профспілкової організації АТ «Укртранснафта» з листом № 26-00/6/157, яким інформувало про можливе скорочення чисельності і штату працівників за окремими функціональними напрямками та зміни істотних умов праці працівників АТ «Укртранснафта» у головному офісі (м. Київ) та територіальних офісах (м. Львів, м. Кременчук та м. Одеса) товариства та виробничих підрозділах (ЛВДС, НПС, БВО, в тому числі Лінійної виробничо-диспетчерської станції «Сколе»). За результатами розгляду листа від 14 січня 2019 року № 26-00/6/157 на засіданні Об`єднаної профспілкової організації АТ «Укртранснафта», 30 січня 2019 року прийнято рішення взяти до відома інформацію про можливе скорочення чисельності і штату працівників за окремими функціональними напрямками та зміни істотних умов праці працівників АТ «Укртранснафта», адміністрації АТ «Укртранснафта» вирішити питання максимального забезпечення робочими місцями в товаристві працівників, які підлягають скороченню, шляхом їх переведення на вакантні посади, а також неухильно дотримуватись вимог чинного законодавства України, Галузевої угоди та Колективного договору товариства при проведенні звільнень працівників, протокол від 30 січня 2019 року №004. Згідно з протоколом засідання комісії від 17 грудня 2019 року вирішено: 1) переважне право залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України надати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як працівникам з більш високою кваліфікацією, продуктивністю праці, професійною підготовкою за відповідним напрямком; 2) попередити про скорочення посади та наступне звільнення через 2 місяці з моменту ознайомлення з попередженням слюсарів з ремонту технологічних установок 5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , як працівників з меншою продуктивністю праці та меншими знаннями (нижчою кваліфікацією) щодо здійснення ними обслуговування, налагодження та ремонту основного нафтового та допоміжного обладнання механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе». Наказом генерального директора АТ «Укртранснафта» від 17 грудня 2019 року № 593-К «Про скорочення окремих посад функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління транспортним забезпеченням» скорочено окремі посади функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління транспортним забезпеченням» з додатками №№1, 2, 3. 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням від 24 грудня 2019 року № 26-03-93/9/5767-19 про скорочення посади та наступне звільнення через 2 місяці з моменту ознайомлення з даним попередженням. Одночасно, АТ «Укртранснафта» проінформувало позивача про відсутність підходящої роботи та відповідних вакантних посад. Позивача також повідомлено про те, що з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору йому будуть запропоновані всі вакантні посади (інша підходяща робота), які з`являться в товаристві протягом цього періоду. АТ «Укртранснафта» звернулось з поданням від 07 лютого 2020 року № 26-03/9/513-20 до голови первинної профспілкової організації АТ «Укртранснафта» м. Львів щодо надання згоди на звільнення позивача у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та скороченням чисельності і штату працівників, згідно з пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яка надала згоду на звільнення позивача, що підтверджується листом від 25 лютого 2020 року № ПК-25/02-11. Наказом в. о. генерального директора АТ «Укртранснафта» Кость І. Ю. від 27 лютого 2020 року № 196-К «З кадрових питань» ОСОБА_1 звільнено з посади слюсаря з ремонту технологічних установок 5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укратранснафта», у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та скорочення чисельності й штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. З наказом ОСОБА_1 ознайомився та отримав його копію 28 лютого 2020 року. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України). Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Постановою Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2023 року змінено, шляхом викладення мотивувальної частини рішення у редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін. Судове рішення мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 було проведено АТ «Укртранснафта» з дотриманням норм КЗпП України, а тому у задоволенні його позову слід відмовити через необґрунтованість позовних вимог, а не через пропуск строку звернення до суду. При цьому, суд послався на те, що вакантних посад на підприємстві не було, як станом на день попередження позивача про наступне вивільнення, так і не з`являлися до дати його звільнення, що підтверджується інформаційною довідкою АТ «Укртранснафта» від 01 березня 2023 року № 26-03/48 та не було спростовано позивачем іншими належними доказами. Постановою Верховного Суду від 15 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У мотивувальній частині Постанови Верховний Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд, належно не перевірив доводів позивача про те, що у період з дати його попередження про наступне вивільнення (24 грудня 2019 року) та станом на день звільнення (28 лютого 2020 року) на підприємстві були наявні вакантні посади, які він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду, проте не були йому запропоновані. Відхиляючи вказаний довід позивача та вказуючи, що на підприємстві за вказаний період не було наявних вакантних посад, які могли б бути запропоновані ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції послався лише на інформаційну довідку АТ «Укртранснафта» від 01 березня 2023 року № 26-03/48, тобто доказ, який не є офіційним документом, а виготовляється відповідачем та залежить виключно від нього. Тобто, судом була визнана доведеною обставина у справі фактично, тільки на підставі доводів відповідача, який був зацікавлений в такій інформації, що є порушенням принципу змагальності сторін. Вказуючи, що позивач не спростував вказану довідку відповідача, суд апеляційної інстанції не вказав, як звільнений працівник може надати докази, а саме документи АТ «Укртранснафта». При цьому, апеляційний суд не звернув уваги, що у подібних трудових спорах саме відповідач зобов`язаний довести законність звільнення працівника, надати відповідні докази, не приховувати їх. Крім того, апеляційний суд не дослідив докази у вигляді витягів зі штатного-посадового розміщення працівників ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта» станом на 24 грудня 2019 року та на 28 лютого 2020 року, надані йому на запит підприємством (том 2, а. с. 72-75) і не витребував у відповідача за клопотанням позивача штатних розписів підприємства станом на дату його попередження про наступне вивільнення (24 грудня 2019 року) та станом на день звільнення (28 лютого 2020 року), які були необхідні для перевірки вказаних доводів ОСОБА_1 про наявність вакантних посад, які йому не були запропоновані. На виконання вказівок Верховного Суду судом апеляційної інстанції згідно ухвали від 24 квітня 2025 року витребувано в АТ «Укртранснафта» штатні розписи підприємства за період з дати попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення (24 грудня 2019 року) та станом на день його звільнення (28 лютого 2020 року). З аналізу штатних розписів АТ «Укратранснафта» та пояснень його представника ОСОБА_7 встановлено, що на дату попередження ОСОБА_8 про наступне вивільнення (24 грудня 2019 року) та станом на день його звільнення (28 лютого 2020 року) вакантними було понад 50 посад. Однак такі посади не були запропоновані ОСОБА_1 , натомість відбулося суміщення професій (посад). Тобто, коли працівник за своєю кваліфікацією та досвідом роботи міг забезпечити якісне виконання як основної, так і суміщу вальної (додаткової) роботи. Посади (професії) під сумісництво в Товаристві не пропонувалися окремо для працевлаштування, не залежно від випадків скорочення чи не скорочення працівників, а використовувалися виключно для коректного і законного оформлення виплат і тільки тим працівникам, які виконують певні виробничі функції, мають відповідну кваліфікацію. Це в першу чергу робилося з метою покращення показників продуктивності праці, збільшення обсягів виконуваної роботи, досягнення підприємством більш високих економічних показників, раціонального використання коштів та робочого персоналу, однак за рахунок порушення трудових прав вивільнених працівників. Дійсно, при суміщенні посад, розмір доплати є зовсім не великий, 5-10%, натомість, якщо би позивачу було запропоновано одну із вакантних посад, то підприємство мало би виплачувати йому повну заробітну плату. Як встановлено в суді апеляційної інстанції на час звільнення позивача з роботи у структурному підрозділі АТ «Укртранснафта» - «Броди» вакантними були посади оператора котельні та охоронника в ЛВДС «Сколе» - за місцем праці ОСОБА_1 . Дані посади були запропоновані іншим працівникам в порядку суміщення. Таким чином, установивши, що позивач був звільнений без законних підстав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість його позовних вимог, про що не було зазначено судом першої інстанції. Разом з тим, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, слід звернути увагу на таке. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення. Встановлено, що право на звернення до суду з цим позовом виникло в ОСОБА_1 01 березня 2020 року, проте з позовом він звернувся 17 січня 2023 року, тобто з пропуском установленого частиною першою статті 233 КЗпП України строку. Для поновлення строку звернення до суду Позивач посилається на ті обставини, що протягом тривалого періоду, після його звільнення, а саме з 28 лютого 2020 року він часто хворів, його стан здоров`я погіршився, тому повинен був значний час проходити певне лікування та реабілітацію у медичних закладах, що підтверджується відповідними виписками із медичної карти (том. 1 ст .17-28). Також вказує на те, що відповідно до ст. 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року Кабінет Міністрів України виніс постанову № 392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», який був з 22 травня 2020 року до 22 червня 2020 року. Змінами від 2 червня 2020 року до вищевказаної постанови дію карантину в Україні продовжено до 31 липня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України № 641 від 22 липня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» дію карантину продовжено з 1 серпня до 31 жовтня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження оомежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 №1236 (із внесеними змінами) продовжено до 31.12.2022 дію карантину на території України з метою поширення на території України гострої респіраторної хвороби C0V1D-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2». Суд першої інстанції правильно вказав, що наведені позивачем причини для поновлення строку звернення до суду є неповажними, оскільки ОСОБА_1 був звільнений з роботи 28 лютого 2020 року, про отримання наказу особисто розписався (Том 1 а.с.10). Згідно запису в трудовій книжці позивача, 02 квітня 2020 року (через місяць після звільнення) він звернувся в Сколівський відділ соціального захисту населення, де йому було призначено виплату допомоги по безробіттю (Том 1 а.с.12-16). Суд не бере до уваги Виписки з медичних карт амбулаторного хворого, на які посилається позивач, оскільки перебування ОСОБА_1 на лікуванні упродовж практично трьох останніх років носили тимчасовий і короткостроковий характер. Оскільки позивач протягом березня-травня 2020 року не хворів (стаціонарно лікування не проходив), то у встановлений законом місячний термін міг оскаржити своє звільнення з роботи. Крім того, встановлено, що позивач протягом трьох років постійно звертався до відповідача з листами та скаргами, вів переписку про поновлення його трудових прав, отже мав можливість у встановлений законом строк, звернутися з позовом про поновлення на роботі. Отже будь-яких непереборних та об`єктивних перешкод, які не залежали від волі особи та які б перешкоджали позивачу в реалізації його права щодо оскарження рішення роботодавця щодо його звільнення в місячний строк, позивачем не наведені та судом не встановлені. Суд, при вирішенні питання про поновлення строків для звернення до суду з позовом, звертає увагу на той факт, що Сколівський районний суд Львівської області, якому як суду першої інстанції, підсудний цей спір, не припиняв роботи у зв`язку з поширення на території України гострої респіраторної хвороби C0V1D-19, забезпечував усім особам, можливість реалізації права на судовий захист. Отже, позивач не навів обставин, які б свідчили про те, що його стан здоров`я дійсно не давав можливості у встановлений процесуальним законом строк, звернутися до суду з цим позовом у будь-який зручний для нього спосіб, у тому числі засобами дистанційного зв`язку, та не надав доказів на їх підтвердження. Як зазначалось судом, поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Натомість, позивач в позовній заяві не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мав суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 також не міг аргументовано пояснити, чому він звернувся за захистом своїх прав лише у січні 2023 року і на підставі чого йому має бути виплачений середній заробіток за період з 01 березня 2020 року до січня 2023 року і по даний час. З огляду на викладене, оскільки позивач пред`явив позов з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку й поважних причин для його поновлення не навів, у задоволенні вимог про поновлення на роботі слід відмовити. Як наслідок, враховуючи відмову в позові про поновлення позивача на роботі, немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у справі №462/2590/15-ц від 12 березня 2025 року. З врахуванням наведеного апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2023 року скасуванню на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з інших підстав. Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укртранснафта» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 16 червня 2025 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.