Постанова 4811 № 466/10501/23

Справа №466/10501/23 Головуючий у 1 інстанції:Едер П. Т. Провадження №22-ц/811/2973/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., секретар: Чиж Л.М., за участі в судовому засіданні представниці відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова в складі судді Едера П.Т. від 01 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Львівська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - в с т а н о в и л а : рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 01 березня 2024 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Львівська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задоволено. Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП суду невідомий, такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 . Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 01 березня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову. Зазначає, що про існування рішення суду їй стало відомо зі слів працівника ЛКП «Балатон-409», який після блокування рахунків та стягнення на користь ЛКП «Балатон-409» боргів за комунальні послуги по квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , повідомив, що вона втратила право користування житловим приміщенням згідно рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 01 березня 2024 року. Стверджує, що 28 серпня 2024 року отримала копію рішення Шевченківського районного суду м.Львова, що підтверджується її підписом. Повідомляє, що не пам`ятає свою матір (позивачку), оскільки з моменту здачі в дитячий будинок ОСОБА_3 ніколи не цікавилась нею. З 6-7 років перебувала у приватному дитячому будинку «Благодать», а з 2011 року була у прийомній сім`ї до 2022 року. З 2022 року проживає на орендованій квартирі. Вказує, що окрім блокування рахунків та стягнення боргу за комунальні послуги на користь ЛКП «Балатон-409» в сумі на 5826,83, з неї і в подальшому щомісячно стягували плату за комунальні послуги, якими вона не користується, включно по серпень 2024 року. Вказує на те, що після того, як вона поцікавилася спірною квартирою ЛКП «Балатон-409» повідомив, що квартира опломбована і там ніхто не проживає. Де проживає позивач ОСОБА_3 - не відомо. Звертає увагу, що вся кореспонденція із суду на її ім`я скеровувалась на адресу представника позивача ОСОБА_4 на АДРЕСА_3 , хоча суд у своєму рішенні вказує, що відповідача було належним чином повідомлено. З рішенням суду першої інстанції не згідна, вважає його незаконним та необґрунтованим. В судове засідання сторони та представник третьої особи Львівської міської ради не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що в судовому засіданні інтереси позивачки та відповідачки захищали представники з належними повноваженнями. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці відповідачки на підтримання апеляційної карги, представника позивачки - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, справу №466/3334/14-ц, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на с.41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК України, ст.ст. 4, 5, 11, 12, 13, 77, 81, 89, 141, 247, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 3, 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, та задовольняючи позов, - виходив з того, що відповідно додовідки № 1098 від 29.06.2023, виданої ЛКП «Балатон 409» Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , є власником (відповідальним квартиронаймачем) і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Окрім позивача ОСОБА_3 , у даній квартирі також зареєстровані син позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька - відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно актів від 06.12.2022, 24.03.2023, 14.06.2023, затверджених директором ЛКП «Балатон-409», відповідач ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично не проживає більше 3 років. Згідно з письмових пояснень свідка ОСОБА_6 долучених до матеріалів справи, остання показала, що вона є сусідкою сторін по справі та підтвердила, що на даний час відповідач ОСОБА_1 близько семи років не проживає разом з мамою (позивачем ОСОБА_3 ) у квартирі АДРЕСА_1 . Де проживає відповідач та доля останньої їй не відомо. Згідно з письмових пояснень свідка ОСОБА_7 , долучених до матеріалів справи, останній показав, що він є сусідом сторін по справі та підтвердив, що на даний час відповідач ОСОБА_1 з 2017 року не проживає разом з мамою (позивачем ОСОБА_3 ) у квартирі АДРЕСА_1 . Крім того, він ніколи не бачив доньку позивача і з нею знайомий не був, лише чув зі слів самої ОСОБА_3 (позивача), що у неї є донька ОСОБА_8 , яка колись проживала разом з нею в квартирі. Де вона зараз, та що з нею, йому нічого не відомо. Суд зазначав, що станом на час розгляду справи, відповідач не знялася з реєстрації, а тому у разі будь-яких обмежень у здійснені права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користування власністю. Судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами, що відповідач ОСОБА_1 понад 6 (шість) місяців не проживає без поважних причин у квартирі АДРЕСА_1 та не несе витрат на її утримання, тому суд дійшов висновку що позов підлягає задоволенню. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи; обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими - не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню. У жовтні 2023 року ОСОБА_9 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просила: - визнати ОСОБА_1 , такою, що втратила право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 . В обґрунтування позовних вимог зазначала, що позивачка є основним квартиронаймачем квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою № 1098 від 29.06.2023, виданою відділом житлового господарства ЛКП Балатон 409 Шевченківської районної адміністрації. В даній квартирі позивач проживає та зареєстрована з 1997 року. Також в даній квартирі зареєстрований та проживає син позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім вказаних осіб, в даній квартирі з 2003 року зареєстрована, але фактично більше трьох років не проживає дочка позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце знаходження котрої позивачу не відоме. Факт відсутності відповідача за вказаною адресою більше трьох років підтверджується актом, складеним комісією ЛКП Балатон-409 від 06 грудня 2022 року, актом складеним комісією ЛКП Балатон-409 від 24 березня 2023 року, актом складеним комісією ЛКП Балатон-409 від 14 червня 2023 року. Вказувала, що відповідач з 2019 року не проживає в квартирі, не сплачує за комунальні платежі, не отримує кореспонденцію за даною адресою, особистих речей в квартирі немає і взагалі не бере участі в утриманні квартири. Позивач зазначила, що їй та членам її сім`ї завдається значна матеріальна шкода, оскільки плата за комунальні послуги нараховується на особу, яка фактично вже не проживає в квартирі та не має права проживати у ній. Комунальні платежі нараховуються згідно зареєстрованих осіб. Так як відповідач не сплачує і не відшкодовує зазначені платежі на оплату житлово-комунальних послуг, то вона зі своєю сім`єю змушені сплачувати все самі. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Крім цього, за ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Також, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) (Заява № 30856/03):

40. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).

41. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

42. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

43. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI). Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Слівенко проти Латвії» (Slivenko v. Latvia) [ВП], заява № 48321/99, п. 105, ECHR 2003-Х; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, п. 39), його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції (див. рішення у справі «Слівенко проти Латвії», зазначене вище). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Лупса проти Румунії» (Lupsa v. Romania), заява № 10337/04, пункти 41-42, ECHR 2006-VII; та рішення від 24 квітня 2008 р. у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункти 42,46 та 49-50).

44. Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ECHR 2000-I). Як вбачається з матеріалів справи - відповідно до довідки № 1098 від 29.06.2023, виданої ЛКП «Балатон 409» Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є основним квартиронаймачем і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Окрім позивачки ОСОБА_3 , у даній квартирі також зареєстровані син позивачки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донька - відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8). Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місцепроживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Згідно ст. 310 ЦК України, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; 4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї. Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті. Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк. Відповідно до ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Згідно ст.107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. Зважаючи на вказані вище норми закону, а також предмет позову та підстави позовних вимог суду першої інстанції слід було б встановити факт відсутності відповідачки, як члена сім`ї позивачки понад 6 місяців у спірній квартирі та у випадку підтвердження такого факту, факт відсутності поважних причин такої відсутності, а також порушення такою відсутністю прав та законних інтересів позивачки. Натомість, у матеріалах справи немає жодних доказів про те, що відповідачка була відсутня за своїм місцем проживання (у спірній квартирі) більше шести місяців без поважних причин. Так, колегія суддів не бере до уваги Акти від 06 грудня 2022 року (а.с.9), 24 березня 2023 року (а.с.10) та від 14 червня 2023 року (а.с.11) видані директором ЛКП «Балатон-409» про те, що ОСОБА_1 , 2000 р.н. зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , але фактично не проживає більше 3 років, про що підтверджують сусіди та письмові свідчення певних осіб, які не були допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції всупереч вимогам ЦПК України як свідки, - оскільки акти, про які вказано є вибірковими та можуть посвідчити лише факт відсутності особи за місцем проживання у дати, якими вони складені, а також такі спростовано іншими доказами, про які йтиметься, письмові ж пояснення осіб не слід вважати належними та допустимими доказами враховуючи вимоги ЦПК України щодо прийнятності, належності та допустимості доказів (глава 5 розділу І). Також, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 10 листопада 2014 року ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судом апеляційної інстанції на підтвердження або спростування доводів сторін було витребувано з Шевченківського районного суду м.Львова матеріли цивільної справи №466/3334/14-ц за позовом Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав. З матеріалів вказаної справи вбачається, що згідно свідоцтва про народження, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є - ОСОБА_10 та ОСОБА_3 - позивачка по справі. Як вбачається з листа начальника Дніпродзержинської ВК № 34, ОСОБА_3 дійсно відбуває покарання у вказаному виправному закладі строком 11 років позбавлення волі (початок строку - 27.05.2005 року, кінець строку - 27.05.2016 року). Згідно розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №776 від 11.06.2007 року малолітню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 влаштовано в приватний дитячий будинок «Благодать». Згідно розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №874 від 17.12.2010 року над малолітньою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено опіку та призначено опікуном ОСОБА_11 . Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах даною справи наявні докази того, що у відповідачки наявні перешкоди в проживанні в спірному житлі, оскільки воно є непридатним для проживання. Так, з Акту ЛКП «Замарстинів400» від 08.06.2007 року вбачається, що комісія в складі майстрів склали цей акт про те, що квартира яка була обстежена за адресою АДРЕСА_2 знаходиться у поганому стану. Двері вибиті, вікна повибивані, багато сміття у квартирі, немає побілки, немає меблів (а.с.88). З листа ЛКП «Балатон-409» від 27.09.2024 року №01.14/283 вбачається, що квартира АДРЕСА_4 не опломбовувалась, оскільки в ній відсутні двері та вікна (а.с.82). Відтак, вказаним підтверджується те, що спірна квартира з 2007 року по 2024 рік знаходиться в поганому стані, а тому відповідачка не проживає у вказаній квартирі не без поважних причин, а через поважні причини, а саме внаслідок відсутності належних умов для проживання. Також, з вказаних доказів вбачається, що у спірній квартирі з 2005 року по 2016 року не проживала і позивачка через перебування у місцях позбавлення волі, не проживає у такій і до тепер через відсутність належних умов проживання. Враховуючи вказане, у суду першої інстанції не було підстав для встановлення відсутності відповідачки у спірному житлі (у місці її проживання, що зареєстроване у встановленому порядку) більше шести місяців без поважних причин та відповідно втрату нею права на користування житлом, а також визнання її такою, що втратила право на користування житлом. Вказане відповідно свідчить про непропорційність такого заходу втручання у її житлові права. Як вбачається із матеріалів справи належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів цього суду першої інстанції позивачкою представлено не було, а позиція відповідачки взагалі заслухана з цього питання не була, що відповідно вплинуло на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Зважаючи на вказане слід вважати, що підстав у суду першої інстанції без заслуховування позиції відповідачки та належних доказів на підтвердження позовних вимог для задоволення позову та крайньої форми втручання у право відповідачки на житло, шляхом визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням не було, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Вказаним доводи апеляційної скарги слід визнати підставними та саму скаргу слід задовольнити. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 01 березня 2024 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Львівська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 13 червня 2025 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Н.П.Крайник М.М. Шандра