Постанова КГС ВС № 917/1998/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2025 року м. Київ cправа № 917/1998/23 Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І., за участю секретаря судового засідання Сулім А.В., за участю ОСОБА_1 , представника ТОВ "Добрі ліки" Вашека О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Добрі ліки" та ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі № 917/1998/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідача1 Приватного підприємства «Агрофірма «Славутич», до відповідача2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Добрі ліки» про визнання недійсним Договору та Фінансової розписки. ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (позивач) звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Агрофірма "Славутич" (далі - ПП «Агрофірма "Славутич", відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Добрі ліки" (далі - ТОВ «Добрі ліки», відповідач 2) про: - визнання недійсним Договір № 01/11-21 позики (надання поворотної фінансової допомоги) від 01.11.2021, укладеного між ПП «Агрофірма «Славутич» та ТОВ «Діловий район» з додатком № 1 від 01.11.2021; - визнання недійсною фінансову Аграрну розписку від 26.11.2021, яка посвідчена приватним нотаріусом Київським міським нотаріальним округом Сліпченко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2920. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказує, що предмет заяви (зобов`язальний правочин фінансового характеру) та докази, які були подані з відповідною заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство не є належними і допустимими, оскільки мають ознаки недійсності (оспорюваний правочин) - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) - частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України. Ухвалою суду від 14.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та, зокрема, ухвалено розглядати справу у порядку загального позовного провадження; ухвалою суду від 01.10.2024 змінено назву відповідача 2 з ТОВ «Діловий район» на ТОВ «Добрі ліки». Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі №917/1998/23 у позові відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з наступного: - жодних обмежень повноважень директора на вчинення оспорюваних правочинів Статутом Приватного підприємства Агрофірма "Славутич" (діючим на момент їх укладення) передбачено не було; - не убачається обмежень повноважень директора з редакції Статуту Приватного підприємства Агрофірма "Славутич", затвердженого Протоколом Загальних зборів учасників №1 від 10.10.2017 (п. 12.2., 12.4.), що долучений позивачем до позовної заяви; - у ЄДР також відсутні будь-які відомості про обмеження повноважень виконавчого органу Приватного підприємства Агрофірма "Славутич" на вчинення дій від імені юридичної особи, у тому числі підписання договорів. Дійшовши висновку про відсутність обмежень повноважень директора ПП Агрофірма "Славутич" на підписання оспорюваних правочинів, позовні вимоги про визнання недійсним Договору позики № 01/11-21 від 01.11.2021, визнання недійсним фінансової Аграрної розписки від 26.11.2021 визнав необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Судом було досліджено, що Договором позики (надання поворотної фінансової допомоги) № 01/11-21 від 01 листопада 2021 року сторони погодили: - позика за цим Договором є безвідсотковою (п. 1.2.); Позичальник використовує надані грошові кошти на поповнення оборотних коштів (п. 1.3); повернення суми позики може здійснюватися частинами, однак остаточний розрахунок повинен бути зведений не пізніше 10 грудня 2021 року (п. 2.3.). При цьому, суд зазначив, що поворотна фінансової допомога - це сума коштів яка надана позикодавцем та отримана позичальником у користування за Договором позики, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами та є обов`язковою до повернення. Надання поворотної фінансової допомоги - це суто господарська операція та не належить до фінансових послуг. Головна вимога законодавства до подібної операції - це безвідсотковість. Поворотна фінансової допомога надається фізичною або юридичною особою без наміру отримання фінансової вигоди та повертається Позикодавцю в установлений Договором термін, в тому самому обсязі в якому було надано Позичальнику. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 скасовано, направлено справу для подальшого розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та направляючи справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції в межах справи про банкрутство ПП «Агрофірма «Славутич» апеляційний суд виходив з наступного: - на момент прийняття оскаржуваного рішення в провадженні Господарського суду Полтавської області знаходилась справа про банкрутство ПП «Агрофірма «Славутич», яке є відповідачем 1 у даній справі; - оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору позики та визнання недійсною фінансової аграрної розписки, такий спір належить до юрисдикції суду, який розглядає справу про банкрутство першого відповідача - ПП «Агрофірма «Славутич»; - розгляд цієї справи віднесено до компетенції Господарського суду Полтавської області, в провадженні якого знаходиться справа № 917/980/23 про банкрутство ПП «Агрофірма «Славутич». Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг ТОВ «Добрі ліки» та ОСОБА_1 звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами, просять скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.03.2025; справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. З посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржники зазначають про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. ТОВ «Добрі ліки» вважає, що у даній справі судом апеляційної інстанції були порушені такі норми процесуального права: - частину другу статті 235 ГПК України, частину четверту статті 9, частину дванадцяту статті 39 КУзПБ щодо дати набрання законної сили ухвали суду про відкриття провадження у справі про банкрутство, внаслідок чого апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що на момент прийняття рішення суду першої інстанції в провадженні господарського суду перебувала справа про банкрутство відповідача-1; - частину третю статті 7 КУзПБ щодо порядку розгляду спорів, стороною в яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, внаслідок чого апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та необхідність передачі даної справи за підсудністю до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача-1, для її розгляду в межах цієї справи; - абз. 2 частини другої статті 277, частину другу статті 279 ГПК України щодо правових підстав для скасування судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю, внаслідок чого апеляційним судом було скасовано правильне по суті і законне судове рішення без встановлення того, чи заявлялось апелянтом клопотання про непідсудність справи, та чи призвело або могло призвести порушення норм процесуального права до неправильного вирішення справи. ОСОБА_1 в обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення постанови від 26.03.2025 було застосовано норми права, а саме, статтю 7 КУзПБ (щодо порядку розгляду спорів, стороною в яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство), пункт 5 частини першої статті 275 ГПК України (згідно з якою суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю), без врахування правових позицій викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 23.02.2021 у справі №913567/19 (913/506/19), у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №926/358/19 та у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/4455/19. ТОВ «Добрі ліки» та ОСОБА_1 вважають, що в апеляційного суду не було підстав для скасування рішення суду першої інстанції та передачі справи до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ПП «Агрофірма «Славутич», для її розгляду в межах цієї справи, оскільки постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ПП «Агрофірма «Славутич», а також її офіційне оприлюднення відбулись після ухвалення рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у цій справі № 917/1998/23. При цьому звертають увагу Верховного Суду на те, що ні позивач, ні відповідачі не заявляли про непідсудність даної справи та необхідність її розгляду в межах справи про банкрутство ПП «Агрофірма «Славутич» (відповідача-1), що, на їх думку, виключає застосування частини 3 статті 275 ГПК України. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи Відзиву на касаційні скарги до Верховного Суду не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Оцінивши доводи касаційних скарг, здійснивши перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України). Частиною другою статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 905/813/20). За приписами частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (з 21.10.2019 введено в дію КУзПБ). Частиною третьою статті 7 КУзПБ встановлено правило, за яким матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи. За висновком суду апеляційної інстанції у цій справі, місцевим господарським судом було невірно застосовано приписи статті 7 КУзПБ, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення в провадженні Господарського суду Полтавської області знаходилась справа про банкрутство ПП «Агрофірма «Славутич», яке є відповідачем 1 у даній справі, наслідком чого стало помилкове вирішення спору у цій справі по суті поза межами справи про банкрутство в окремому позовному провадженні. У приписах частини третьої статті 7 КУзПБ законодавець не встановлює інших правил підсудності, а лише конкретизує механізм реалізації приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, частину першу, абз. 1 частини другої статті 7 КУзПБ, установивши, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (п.59 постанови Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №910/1065/21). У постанові від 07.10.2020 у справі № 904/7234/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що з огляду на норми законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Водночас, у цій самій постанові Верховний Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що відсутність порушеного провадження у справі про банкрутство відповідача на момент звернення з позовом (13.08.2015), судового розгляду справи по суті в суді першої інстанції, який закінчився ухваленням рішення від 29.09.2015, звернення з апеляційною скаргою, свідчить про об`єктивну неможливість направлення такої справи до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство, провадження у якій порушено 03.12.2015. Колегія суддів вважає, що в даній ситуації, необхідно врахувати висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/4455/19, відповідно до якого не можна скасовувати прийняте по суті рішення з мотивів порушення порядку розгляду позовних вимог (в окремому позовному провадженні чи в межах справи про банкрутство), зосередившись лише на аналізі суб`єктного складу учасників у контексті порушення щодо них провадження у справі про банкрутство без урахування предмета заявленого позову, змісту спірних правовідносин та фактичних обставин справи. У такому разі відповідне рішення матиме ознаки видимої легітимності (дотримання ознак "форми") та не забезпечуватиме гарантування передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) права на доступ до суду і захист порушених прав (близький за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 926/358/19, від 23.02.2021 у справі № 913/567/19 (913/506/19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22 (908/1333/22) зробила висновок про те, що юрисдикцію спорів визначають процесуальні кодекси. При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження. У постанові від 04.11.2024 у справі № 756/3328/20 Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в контексті визначення юрисдикції спору у якому бере участь особа щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство зробив такі висновки: - юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження; - апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції; - норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог; - передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог; - не є підставою для скасування рішень при апеляційному/касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, апеляційний суд не врахував, що ухвала Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі № 917/980/23 про відкриття провадження у справі про банкрутство ПП «АФ «Славутич» була постановлена в судовому засіданні, в яке не з`явились всі учасники справи, а фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось, що підтверджується протоколом судового засідання (без фіксації) від 14.11.2024 по справі. Повний текст ухвали від 14.11.2024 у справі №917/980/23 складений та підписаний 25.11.2024, надісланий судом до Єдиного державного реєстру судових рішень судом: 27.11.2024, зареєстрований: 28.11.2024, забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024. При цьому, в ухвалі Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі № 917/980/23 суд зазначив наступне: "...Суд встановив, що звернення ОСОБА_1 з позовом до ПП АФ "Славутич" та ТОВ "Діловий район" про визнання недійсними Договору №01/11-21 позики (надання поворотної фінансової допомоги) від 01.11.2021 та Фінансової розписки від 26.11.2021 відбулось 06.11.2023, тобто після подання заяви ТОВ "Діловий район" до ПП АФ "Славутич" про відкриття провадження у справі про банкрутство - 15.06.2023, та прийняття її до розгляду судом першої інстанції - 07.07.2023. Поряд з цим суд встановив, що станом в Єдиному державного реєстру судових рішень наявна вступна та резолютивна частини рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі №917/1998/23 за позовом ОСОБА_3 до ПП АФ "Славутич" та ТОВ "Добрі ліки" про визнання недійсними Договору №01/11-21 позики (надання поворотної фінансової допомоги) від 01.11.2021 та Фінансової розписки від 26.11.2021. Відповідно до вступної та резолютивна частини рішення судом у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Наразі рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі № 917/1998/23 законної сили не набрало. Інших доказів оспорення аграрної розписки від 26.11.2021, які б існували на час подання ТОВ "Діловий район" (нова назва - ТОВ "Добрі ліки" ) заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ПП АФ "Славутич" судом не встановлено та боржником не наведено, як і передбачених статтею 12 Закону України "Про аграрні розписки" доказів повного або часткового виконання цього грошового зобов`язання...". Таким чином, суд у справі № 917/980/23, ухвалюючи рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство ПП «Агрофірма "Славутич», посилався на рішення господарського суду у даній справі. Виходячи з наведеного можна зробити висновок, що позов у цій справі було подано до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача. Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції покликаний не лише перевіряти та оцінювати правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, але може і самостійно усунути недоліки та встановити обставини, що підлягають з`ясуванню при ухваленні судового рішення. В нашій ситуації, позивач оскаржила рішення суду першої інстанції і просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду від 14.11.2024 з тих підстав, що судом першої інстанції невірно застосовано норм матеріального права, неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно дослідженні та оцінені докази, а тому рішення підлягало скасуванню повністю, з подальшим ухваленням нового рішення про повне задоволення позову. Вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20). У справі, що розглядається, апеляційний господарський суд взагалі не надавав оцінки доводам позивача, викладеним в апеляційній скарзі, не звернув увагу та не досліджував питання, чи можуть заявлені в даній справі вимоги вплинути на зміну розміру або складу ліквідаційної маси боржника. Обмежившись констатацією порушення судом першої інстанції вимог статті 7 КУзПБ, суд апеляційної інстанції не розглянув апеляційну скаргу по суті, не здійснив перегляд справи і не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Разом з тим, судом апеляційної інстанції не було враховано, що ухвала про відкриття провадження у справі № 917/980/23 про банкрутство ПП «Агрофірма «Славутич» від 14.11.2024 була постановлена в судовому засіданні, в яке не з`явились всі учасники справи, а фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось; офіційне оприлюднення ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ПП «Агрофірма «Славутич» відбулося після прийняття рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 у справі №917/1998/23. Таким чином, у даному конкретному випадку скасування рішення місцевого господарського суду відбулося лише з підстав розгляду поза межами справи про банкрутство спору щодо визнання недійсним договору № 01/11-21 позики (надання поворотної фінансової допомоги) від 01.11.2021 та фінансової Аграрної розписки від 26.11.2021, що носить виключно формальний характер (близький за змістом правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 925/238/18). Окрім того, відповідно до пункту 5 частини першої статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Положення статті 279 ГПК України передбачають, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. Однак у цій справі не було заявлено про порушення правил територіальної юрисдикції. Крім того, справу № 917/1998/23 було розглянуто Господарським судом Полтавської області, тобто тим самим судом, в провадженні якого перебуває справа № 917/980/23 про банкрутство ПП «Агрофірма «Славутич». За змістом статті 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає наведеним вимогам. Скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції з підстав порушення правил підсудності, без з`ясування наявності/відсутності обставин, визначених частиною 2 статті 279 ГПК України, а також без фактичної перевірки законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення за доводами апеляційної скарги та без встановлення впливу процесуальної помилки на результат розгляду спору, є відступом від принципу правової визначеності та є проявом правого пуризму. Зважаючи на викладене, з урахуванням наведених вище положень процесуального закону та правових висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає висновок апеляційного суду про скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 передчасним та таким, що не повною мірою відповідає завданням, покладеним на суд апеляційної інстанції процесуальним законом. Тому вважає, що касаційні скарги слід задовольнити, постанову апеляційного суду - скасувати та направити справу до апеляційного господарського суду. Висновки за результатами касаційного розгляду Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. За змістом частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в зв`язку з чим касаційні скарги підлягають задоволенню. Під час нового розгляду, суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, дати належну правову оцінку доводам сторін та поданим доказам і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. Судові витрати Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добрі ліки» та ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі № 917/1998/23 скасувати.

3. Справу № 917/1998/23 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Огороднік К.М. Судді Жуков С.В. Картере В.І.