Постанова КГС ВС № 914/3607/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2025 року м. Київ cправа № 914/3607/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О., секретар судового засідання - Лелюх Є. П., за участю представників: позивача - не з`явилися, відповідача - не з`явилися, третя особа-1 - не з`явилися, третя особа-2 - не з`явилися, розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мартяка Андрія Мар`яновича на рішення Господарського суду Львівської області від 04.11.2024 (суддя Бортник О. Ю.), додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 (суддя Бортник О. Ю.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 (судді: Якімець Г. Г. - головуючий, Бойко С. М., Бонк Т. Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лауріта" до Фізичної особи-підприємця Мартяка Андрія Мар`яновича, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Львівська міська рада, про зобов`язання демонтувати малу архітектурну форму. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лауріта" (далі - ТОВ "Лауріта") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця Мартяка Андрія Мар`яновича (далі - ФОП Мартяк А. М.) про зобов`язання демонтувати малу архітектурну форму (далі - МАФ).

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що мала архітектурна форма, яку встановив відповідач та яка використовується ним для здійснення підприємницької діяльності, розташована впритул до даху та стіни нерухомого майна, власником якого є позивач. Без проведення демонтажу спірної малої архітектурної форми позивач не може здійснити ремонт гідроізоляційного покриття залізобетонного перекриття та стін належного йому на праві власності нерухомого майна. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.11.2024 позов було задоволено. Суд у рішенні послався зокрема на обставини, встановлені судом у рішенні Господарського суду Львівської області від 01.11.2022 у справі № 914/1143/22, в тому числі і на те, що без демонтажу МАФ-у відповідача, позивач не зможе здійснити ремонт належного йому на праві власності приміщення, відтак, посилаючись на положення статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшов висновку про задоволення позову. Поряд з тим, суд взяв до уваги висновки експертизи від 03.07.2020 № 444/20 та від 20.07.2022 № 15-22, в яких встановлено обставини щодо місця розташування спірного МАФ-у. Також суд відхилив висновок експертизи від 03.11.2023 № 022/23, оскільки такий стосується місця розташування інших МАФ-ів, які не стосуються предмета цього спору.

4. Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 заяву ТОВ "Лауріта" задоволено частково: присуджено до стягнення з ФОП Мартяка А. М. на користь ТОВ "Лауріта" 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (стаття 129 ГПК України), значення справи для сторін, поведінку відповідача (зокрема, кількість заявлених ним необґрунтованих клопотань), суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору буде покладення на відповідача, в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, 15 000 грн. Зазначена сума, на думку суду, є співмірною, реальною та необхідною.

5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 04.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 у справі № 914/3607/23 залишено без змін, а апеляційну скаргу ФОП Мартяка А. М. - без задоволення. Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У касаційній скарзі ФОП Мартяк А. М. просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 04.11.2024, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2024, постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 у справі № 914/3607/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 391 ЦК України. Скаржник наголошує на тому, що порушення норм матеріального права полягає в тому, що позивач заявив негаторний позов, одним з елементів якого має бути підтвердження порушення прав позивача саме відповідачем та необхідність усунення таких порушень. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права: 1) суд не задовольнив заяву відповідача про відвід, що призвело до неправильного вирішення спору; 2) заявою від 03.11.2024 про призначення експертизи відповідач заявив про повну недовіру складу суду, однак суд 04.11.2024 виніс рішення у справі, не вирішивши питання про відвід; 3) суд порушив норми процесуального права під час відкриття провадження у справі; 4) суди попередніх інстанцій взяли до уваги висновки експерта надані позивачем, які не відповідали ознакам достовірності та викликали сумніви у їх правильності, а саме висновки експерта Мельника О. П., зокрема № 15-22; 5) суд істотно порушив норми процесуального права та взяв до уваги докази, які є недопустимими, а також порушено порядок подання доказів. Щодо додаткового рішення Господарського суду Львівської області, на думку скаржника, апеляційний суд не спростував наданих відповідачем доводів: 1) заявлені витрати позивача не відповідають критеріям дійсності, а саме не надано ні жодних документів про оплату послуг адвоката, ні актів наданих послуг, які є підставою для оподаткування послуг і нарахування податків; 2) позивач не надав детального опису робіт (наданих послуг), не зазначив часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; 3) відсутність доказів оплати суми 25 000 грн за період судового процесу в майже 1 рік очевидно свідчить, що такі кошти адвокату не оплачувались та фактично саме таких витрат позивач не поніс; 4) гонорар адвоката в сумі 25 000 грн було визначено сторонами цього договору з врахуванням участі адвоката в апеляційній та касаційній інстанціях; 5) щодо критеріїв співмірності наданих послуг, то відповідач не може надати заперечень з цього приводу, оскільки позивач не надав детального переліку наданих ним послуг, часу затраченого на такі послуги і вартості години роботи адвоката. Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Мартяка А. М. на рішення Господарського суду Львівської області від 04.11.2024, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 у справі № 914/3607/23, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 03.06.2025, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20.05.2025.

9. ТОВ "Лауріта" подало 30.05.2025 до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Оскільки відзив подано з порушенням встановленого Верховним Судом строку (на 10 днів), ТОВ "Лауріта" просить поновити строк для його подання. Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на подання відзиву, ТОВ "Лауріта" посилається на те, що представнику позивача доступ до електронної справи було надано 21.05.2025. Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання, дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки ТОВ "Лауріта" не навело обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість своєчасного подання відзиву, а також не подало жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що відзив ТОВ "Лауріта" має бути залишений без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України. 02.06.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, яке обґрунтовано неможливістю представника відповідача прибути у судове засідання у призначений час через призначення судових засідань в інших справах № 465/4211/25 та № 463/7661/24, розгляд яких також призначено на 03.06.2025, однак представник відповідача бажає брати участь в слуханні справи та надати свої пояснення. Колегія суддів, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на те, що скаржник був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, на підтвердження обставин, викладених у заявленому клопотанні, позивачем не було подано відповідних доказів. До того ж суд врахував у сукупності також те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов`язковою, представник відповідача на власний розсуд надав пріоритет участі в судових засіданнях в інших справах перед участю в судовому засіданні у цій справі, позиція відповідача викладена письмово у касаційній скарзі. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. ТОВ "Лауріта" є власником нерухомого майна - будівлі м`ясо-рибного відділу критого ринку "Володимира Великого", літ. А'-1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2185320046101), площею 231,6 м2, розташованої за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 59Б (право власності зареєстровано 06.11.2020), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 308426129.

11. Відповідно до висновку експерта № 444/20 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у виконавчому провадженні від 03.07.2020 № 60362132, межі даху їдальні-кафе, розташованої за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 59Б, проходять по периметру зовнішньої сторони огороджуючих стін будівлі, розташовані на поверхні покрівлі, на якій встановлені тимчасові споруди, та мають такі геометричні розміри за рухом годинникової стрілки починаючи з фасадної сторони: 37,56 м, 12,07 м, 6,88 м, 5,09 м, 30,65 м, 6,98 м. Відстань від крайньої точки будівлі їдальні-кафе, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 59Б, на якій можуть знаходитись будь-які інші будівлі, споруди тощо (МАФи), для виконання вимог пунктів 14.2 та 14.3 ДБН В.2.2-9:2018 "Громадські будинки та споруди. Основні положення", становить не менше 3 м.

12. Згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 20.07.2022 № 15-22, на замовлення ТОВ "Лауріта", серед інших, мала архітектурна форма підприємця Мартяка А. М. розташована впритул до стіни та даху будівлі піцерії літ. А'-1. Без проведення демонтажу МАФ-ів, в тому числі і МАФ-у ФОП Мартяка А. М., здійснити ремонт даху та всього приміщення піцерії літ. А'-1 на вул. В. Великого, 59Б у м. Львові неможливо.

13. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.11.2022 у справі № 914/1143/22 за позовом ФОП Семань В. А. до ФОП Мартяка А. М. про розірвання договору, стягнення заборгованості та зобов`язання до вчинення дій, у задоволенні позову відмовлено та встановлено, що спірна мала архітектурна форма відповідача знаходиться впритул до стіни та даху нежитлового приміщення (будівлі піцерії літ. А'-1), яке розташоване за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 59Б. Разом з тим, суд встановив, що позивачем не надано суду акта приймання-передачі об`єкта оренди за договором суборенди, отже, не доведено початку обчислення строку суборенди. Крім цього, суд виснував, оскільки позивач (ФОП Семань В. А.) не був стороною відносин щодо зведення МАФу, фактом такого будівництва його права не порушені, а тому позивач безпідставно просить зобов`язати відповідача демонтувати МАФ. Зазначене рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.

14. Крім цього, рішенням Господарського суду Львівської області від 13.03.2023 у справі № 914/1238/22 позов ТОВ "Лауріта" задоволено частково: зобов`язано відповідачів 1, 2, 4, 5, 6 (ФОП Кіндрат І. Ф., ФОП Пиріжок І. Т., ФОП Мицак Л. Й., ФОП Ошуст М. В., ФОП Вільківа Р. О.) демонтувати МАФи, розташовані на даху та впритул до стіни та даху належної позивачу будівлі; у задоволенні позову до інших відповідачів (ФОП Бачик І. А., ФОП Сух М. Я.) відмовлено.

15. Суд, дослідивши в сукупності з іншими доказами висновок проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи від 03.11.2023 № 022-23, встановив, що у межах контурів будівлі позивача (на експлуатованому даху та впритул до самої будівлі) знаходяться торгівельні МАФи відповідачів 1, 2, 4, 5,

6. Суд першої інстанції, з посиланням на положення статті 391 ЦК України, дійшов висновку, що обставина розташування МАФів відповідачів без жодних правових підстав на експлуатованому даху та впритул до будівлі позивача порушує речове право останнього щодо користування нерухомим майном, у тому числі унеможливлює проведення ремонту будівлі. Разом з тим МАФи інших відповідачів розташовані поза межами будівлі і позивач не довів, що такі тимчасові споруди створюють йому перешкоди в користуванні будівлею (здійснювати ремонт).

16. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 у справі № 914/1238/22 змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції від 13.03.2023, резолютивну частину залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про доведення належними, допустимими та достовірними доказами факту перешкоджання позивачу з боку відповідачів 1, 2, 4, 5, 6 в користуванні будівлею, отже, позивач має підстави вимагати від відповідачів усунення перешкод у користуванні будівлею шляхом демонтажу МАФів, що знаходяться впритул до стіни та даху або на даху будівлі та розміщені там без жодних правових підстав. Разом з тим, апеляційний суд констатував не доведення наявності у ТОВ "Український розвиток бізнесу" права передавати дах будівлі позивача в суборенду відповідачам, у зв`язку з відсутністю основного договору оренди будівлі, де орендарем є така особа. Отже, між відповідачами та позивачем відсутні будь-які зобов`язальні, договірні правовідносини. У зв`язку з чим, суд визнав правомірним посилання позивача в обґрунтування позову на вимоги статті 391 ЦК України.

17. Постановою Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 914/1238/22 постанову апеляційного суду в частині зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та залишення без змін резолютивної частини залишено без змін.

18. Водночас ФОП Мартяк А. М. не був серед відповідачів у справі № 914/1238/22 за позовом ТОВ "Лауріта" про демонтаж тимчасових споруд.

19. ТОВ "Лауріта" звернулося до ФОП Мартяка А. М. з претензією-повідомленням від 01.09.2023, в якій просило до 30.09.2023 демонтувати малу архітектурну форму, що розташована на даху нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 59Б.

20. У грудні 2023 року ТОВ "Лауріта" звернулося до суду з цим позовом про зобов`язання ФОП Мартяка А. М. демонтувати малу архітектурну форму, розташовану впритул до стіни та даху будівлі м`ясо-рибного відділу критого ринку "Володимира Великого" літ. А'-1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2185320046101), за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 59Б. Позиція Верховного Суду

21. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

23. Предметом позову у цій справі є зобов`язання демонтувати малу архітектурну форму.

24. У контексті зазначених обставин колегія суддів вважає за необхідне врахувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Ці способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). У розумінні норм статті 391 ЦК України право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

25. Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

26. З огляду на викладене умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають бути чітко та конкретно визначені дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

27. Задовольняючи позов, суди обох інстанцій встановили, що висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 20.07.2022 № 15-22, підтверджується, що серед інших, мала архітектурна форма підприємця Мартяка А. М. розташована впритул до стіни та даху будівлі піцерії літ. А'-1, за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 59Б. Одночасно зазначеним висновком також встановлено наявність пошкоджень та руйнування конструктивних елементів будівлі піцерії літ. А'-1 на вул. Володимира Великого, 59Б у м. Львові, а саме: тріщини, сколи у бетонних конструкціях перекриття, корозія арматури перекриття, насичення вологою цегляних стін, руйнування оздоблювального покриття перекриття, стін та підлог. Основною причиною пошкодження конструктивних елементів будівлі є втрата захисних властивостей гідроізоляційного покриття залізобетонного перекриття та цегляних стін за період довготривалої експлуатації будівлі піцерії літ. А'-1. За висновком експертизи без проведення демонтажу МАФ-ів, в тому числі і МАФ-у ФОП Мартяка А. М., здійснити ремонт даху та всього приміщення піцерії літ. А'-1 на вул. В. Великого, 59Б у м. Львові неможливо. У ході дослідження експертом встановлено, що будівля це частково заглиблена, одноповерхова цегляна будівля з повздовжніми несучими стінами та колонами, монолітним залізобетонним перекриттям та плоским суміщеним експлуатованим дахом. З протилежної сторони від головного фасаду будівля заглиблена у результаті проведення засипки будівлі до рівня покрівлі даху. Рівень покрівлі даху будівлі розташований на одному рівні з пішохідними доріжками прилеглої території зі сторони вулиці Княгині Ольги. Поряд з тим, встановлено, що без проведення ремонту експлуатованого даху будівлі піцерії технологічно не можливо проведення ремонту належної якості приміщень піцерії. Зазначену експертизу проводив судовий експерт Мельник О. П., який обізнаний про кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України, про що зазначено у висновку. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

28. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

29. Скаржник зазначає, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми статті 391 ЦК України, оскільки право позивача вимагати усунення порушень у здійсненні ним права власності має бути належним чином підтвердженим та аргументованим. В цьому випадку суд повинен був до вимог позивача застосувати норми статей 875, 877, 638 ЦК України та врахувати, що порушення права позивача на ремонт його приміщень може бути обґрунтовано лише тоді, коли відповідачі перешкоджають проведенню такого ремонту, і такі перешкоди є підтвердженими належними доказами. Виходячи з наведеного, скаржник стверджує, що висновок Верховного Суду стосовно наведених норм права саме в аналогічних відносинах відсутній.

30. Разом з тим в процесі розгляду цієї справи на вимогу суду першої інстанції експертом Мельником О. П. надано письмові пояснення щодо складеного ним висновку від 20.07.2022 № 15-22 щодо схеми № 2 у висновку та висновку про неможливість здійснення ремонту даху і приміщення піцерії без проведення демонтажу малої архітектурної форми, яка встановлена та використовується відповідачем. У письмових поясненнях від 24.05.2024 за вих. № 85 експерт пояснив, що відстань між крайньою точкою проекції тильної стіни МАФу відповідача та крайньою точкою площини даху будівлі піцерії літ. А'-1 орієнтовно становить 0,43 м, та зобразив це на схемі. Пунктом 14.3. ДБН В.2.2-9:2018 "Громадські будинки та споруди. Основні положення" передбачено, що проектними рішеннями громадських будинків має бути забезпечено технічну можливість заміни елементів, деталей, обладнання зі строком служби, меншим, ніж передбачуваний строк служби (експлуатації) будинку. Експерт пояснив, що ремонт, встановлених ним пошкоджень будівлі позивача (відновити захисні властивості гідроізоляційного покриття залізобетонного перекриття та цегляних стін), технологічно неможливо здійснити без проведення земляних робіт з розробки, розчищення та перевезення ґрунту, засипаного над та навколо будівлі (на висоту стін до рівня фундаменту) та застосування землерийної техніки й автотранспорту для виконання земляних робіт. При цьому експерт застосував вимоги таблиць 5.1.-5.2. ДБН В.2.3-5-2018 "Вулиці та дороги населених пунктів" та дійшов висновку, що мінімальна відстань між крайньою точкою площини заглибленої (підземної) стіни піцерії літ. А'-1 та крайньою точкою кріплення стінки траншеї, по якій буде рухатись автотранспорт, має становити 3 м, яка є гранично допустимою мінімальною відстанню між крайньою точкою проекції тильної стіни МАФу відповідача та крайньою точкою площини даху будівлі піцерії літ. А'-1 (схема № 1).

31. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач відповідно до вимог статті 391 ЦК України вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном - будівлею м`ясо-рибного відділу критого ринку "Володимира Великого", літ. А'-1, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 59Б, в тому числі у зв`язку з необхідністю проведення ним ремонтних робіт зазначеної будівлі, шляхом зобов`язання відповідача демонтувати малу архітектурну форму, яка знаходиться впритул до стіни та даху належної позивачу будівлі.

32. З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що спірне майно не підлягає захисту відповідно до положень статті 391 ЦК України.

33. Надавши оцінку наявним у справі доказам відповідно до вимог статті 86 ГПК України, встановивши, що без проведення демонтажу МАФ-ів, в тому числі і МАФ-у ФОП Мартяка А. М., здійснити ремонт даху та всього приміщення піцерії літ. А'-1 на вул. В. Великого, 59Б у м. Львові неможливо, суди підставно задовольнили заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

34. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника (пункт 7 цієї постанови) щодо необхідності формування у спірних правовідносинах окремого правового висновку з питання застосування статті 391 ЦК України в аналогічних відносинах, що пов`язано, на думку скаржника, з порушенням судами норм процесуального права під час вирішення спору.

35. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України зібрані у справі докази у їх сукупності, застосувавши статті 76- 79 ГПК України, та з урахуванням встановлених конкретних обставин справи дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог.

36. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

37. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

38. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

39. Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73-80, 86 ГПК України.

40. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

41. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

42. Верховний Суд зазначає, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо статті 391 ЦК України в аналогічних відносинах, що пов`язано, на думку скаржника, з порушенням судом норм процесуального права при вирішенні спору, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

43. Здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраних скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що ним не аргументовано необхідності забезпечити сталість і єдність судової практики. Перегляд остаточного й обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у касаційній скарзі не зазначено і не обґрунтовано.

44. Враховуючи викладене, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

45. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права: - суд не задовольнив заяву відповідача про відвід, що призвело до неправильного вирішення спору; - заявою від 03.11.2024 про призначення експертизи відповідач заявив про повну недовіру складу суду, однак суд 04.11.2024 виніс рішення у справі, не вирішивши питання про відвід; - суд порушив норми процесуального права під час відкриття провадження у справі; - суди попередніх інстанцій взяли до уваги висновки експерта надані позивачем, які не відповідали ознакам достовірності та викликали сумніви у їх правильності, а саме висновки експерта Мельника О.П., зокрема № 15-22; - суд істотно порушив норми процесуального права та взяв до уваги докази, які є недопустимими, а також порушено порядок подання доказів.

46. Перевіривши такі доводи ФОП Мартяка А. М., Верховний Суд визнає їх необґрунтованими з огляду на таке.

47. Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині ухвалення судом першої інстанції рішення у справі без вирішення питання про відвід складу суду та клопотання про призначення у справі додаткової експертизи, суд апеляційної інстанції правомірно відхилив, оскільки клопотання про призначення експертизи (в якому відповідач серед іншого і заявив про недовіру складу суду) надійшло (отримано суддею) після судового засідання, в якому ухвалено рішення у справі, про що є відмітка на такому клопотанні.

48. Водночас судом першої інстанції було вирішено заяву відповідача від 18.06.2024 про відвід складу суду ухвалою суду від 19.06.2024, постановленою до ухвалення рішення по суті спору (04.11.2024).

49. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що у відповідача були підстави для заявлення відводу складу суду у зв`язку з: - необґрунтованою відмовою в задоволенні клопотань відповідача про призначення експертизи і ненадання відповідачу права доводити обставини, які входять до предмета доказування; - відкриттям провадження у справі без залишення позовної заяви без руху, хоча відповідачу було надіслано копію позовної заяви, яка не відповідала поданій до суду; - приєднанням до справи доказів, поданих позивачем, без вирішення цього питання та без заслуховування позиції сторони відповідача та без поновлення строку на подання таких доказів.

50. Суд заяву про відвід не задовольнив, що, на думку скаржника, призвело до неправильного вирішення спору.

51. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано також підставою.

52. Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

53. З цього приводу Європейський суд з прав людини зазначив, що у контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, допоки не доведено протилежного. При оцінці об`єктивного критерію окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

54. ГПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.

55. Верховний Суд зазначає, що істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена, адже суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді (суддів) під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

56. Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.

57. Заяви відповідача про відвід складу суду містять лише припущення відповідача про упередженість та не підтверджені належними і допустимими доказами.

58. Оскільки у цій справі відсутні обставини, що свідчать про упередженість або необ`єктивність суду першої інстанції у розгляді справи, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необґрунтованість відповідних доводів відповідача.

59. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що згідно з абзацом 2 частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

60. З огляду на викладене, доводи скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при відкритті провадження у справі (позивачем не було долучено до позовної заяви належних доказів надіслання її копії відповідачу у справі) були обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки не є підставою для скасування по суті правильного рішення суду першої інстанції, а скаржник не зазначив, яким чином таке порушення призвело до прийняття незаконного судового рішення. Верховний Суд також звертає увагу на те, що відповідач брав активну участь у розгляді справи в суді першої інстанції, надавав суду свої заперечення щодо позову, заявляв клопотання, а його представник був присутній у судових засіданнях, що свідчить про дотримання судом першої інстанції принципу змагальності господарського судочинства.

61. Щодо доводів скаржника про встановлення судом обставин справи на підставі неналежних та недопустимих доказів Верховний Суд зазначає таке. Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

62. Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

63. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

64. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

65. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

66. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

67. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

68. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

69. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

70. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

71. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

72. Колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

73. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

74. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

75. Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

76. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

77. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено того факту, що судом для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовані недопустимі докази у справі. Водночас доводи скаржника стосуються переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

78. У статті 79 ГПК України встановлений стандарт доказування "вірогідності доказів", який, на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, відповідно до наведеного стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

79. У силу зазначеної норми процесуального права наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

80. Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, аніж протилежний. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 908/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

81. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень про задоволення позову.

82. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

83. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

84. Щодо додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2024, яким задоволено частково заяву ТОВ "Лауріта" та присуджено до стягнення з ФОП Мартяка А. М. на користь ТОВ "Лауріта" 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

85. Так, на думку скаржника, апеляційний суд не спростував наданих відповідачем доводів: 1) заявлені витрати позивача не відповідають критеріям дійсності, а саме не надано ні жодних документів про оплату послуг адвоката, ні актів наданих послуг, які є підставою для оподаткування послуг і нарахування податків; 2) позивач не надав детального опису робіт (наданих послуг), не вказав часу, який витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; 3) відсутність доказів оплати суми 25 000 грн за період судового процесу майже в рік очевидно свідчить що такі кошти адвокату не оплачувались та фактично саме таких витрат позивач не поніс; 4) гонорар адвоката в сумі 25 000 грн було визначено сторонами цього договору з врахуванням участі адвоката і в апеляційній та касаційній інстанціях; 5) щодо критеріїв співмірності наданих послуг, то відповідач не може надати заперечень з цього приводу, оскільки позивач не надав детального переліку наданих ним послуг, часу затраченого на такі послуги і вартості години роботи адвоката.

86. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що договором про надання правової допомоги від 31.08.2023, укладеним позивачем із адвокатом, передбачено, що розмір гонорару адвоката підлягає оплаті позивачем в разі досягнення позитивного результату у справі - задоволення судом (в т.ч. часткового) позовних вимог позивача у справі, зазначений у пункті 1.1 договору, становить фіксовану суму - 25 000 грн (пункт 3.1 договору), які позивач і просив відшкодувати. Посилання скаржника на те, що гонорар адвоката в сумі 25 000 грн було визначено сторонами цього договору з врахуванням участі адвоката і в апеляційній та касаційній інстанціях колегія суддів вважає недоведеними.

87. Відповідно до визначення, наведеного у статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

88. Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

89. Факт надання позивачу професійної правничої допомоги у справі адвокатом Репецьким В. В. підтверджено наявними у матеріалах справи доказами (договір про надання правової допомоги від 31.08.2023, довіреність від 29.10.2023, на підставі якої адвокат готував та підписував позовну заяву та інші заяви у справі, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1639, протоколи судових засідань у справі, які підтверджують участь зазначеного адвоката у судових засіданнях тощо).

90. При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

91. Отже, зважаючи на умови укладеного між позивачем та адвокатом договору, враховуючи, що заявлений розмір витрат становить гонорар адвоката, колегія суддів вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами понесення таких витрат, а доводи скаржника про те, що позивач не надав детального опису робіт (наданих послуг), не зазначив часу, який витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги відхиляються як необґрунтовані.

92. З огляду на викладене, колегія суддів визнає помилковими доводи скаржника про те, що при ухваленні додаткового рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права, та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що місцевий господарський суд, врахував положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (стаття 129 ГПК України) та дійшов правильного висновку, що обґрунтованим і пропорційним до предмета спору буде покладення на відповідача витрат позивача на професійну правову допомогу в сумі 15 000 грн, врахувавши також значення справи для сторін та їх поведінку під час розгляду справи. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

93. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

94. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

95. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

96. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін. Розподіл судових витрат

97. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мартяка Андрія Мар`яновича залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.11.2024, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 у справі № 914/3607/23 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Ю. Я. Чумак Судді Т. Б. Дроботова Н. О. Багай