Постанова 4814 № 535/508/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 535/508/23 Номер провадження 22-ц/814/1378/25Головуючий у 1-й інстанції Мальцев С. О. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючий суддя: Триголов В.М. Судді: Дорош А.І., Лобов О.А. Секретар:Грицак А.Я. Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області на заочне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 28 травня 2024 року по справі за позовом Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області до Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки, - В С Т А Н О В И В : 05 квітня 2023 року керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави звернулися до Котелевського районного суду Полтавської області з позовом до Борівської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому просять: визнати незаконним та скасувати рішення ХІV сесії VIII скликання Борівської селищної ради від 02.08.2021 №l17 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, гр. ОСОБА_2 », яким передано ОСОБА_2 власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321084000:01:005:0325/ за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321084000:01:005:0325, укладений 06.11.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений та зареєстрований 06.11.2021 за №1849 приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О.I.; зобов?язати ОСОБА_1 (РНОКПІ НОМЕР_1 ) повернути у комунальну власність територіальної громади Борівської селищної ради Харківської області земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321084000:01:005:0325/ яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області. В обґрунтування позову зазначили, Ізюмською окружною прокуратурою в ході здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження №42021222090000083 від 17.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено порушення вимог законодавства при прийнятті Борівською селищною радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та 11 передання у власність гр. ОСОБА_2 . Рішенням XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання N?117 від 02.08.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, гр. ОСОБА_2 » передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321084000:01:005:0325/ за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради. На підставі вищевказаного рішення Борівської селищної ради державним реєстратором 20.08.2021 внесено запис №44340206 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321084000:01:005:0325 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2473192963040) за ОСОБА_2 . Однак вказане рішення селищної ради є незаконним та підлягає скасуванню виходячи з того, що воно не могло бути прийнято, оскільки не набрало достатньої кількості голосів депутатів, адже виходячи із вимог закону та кількісного складу депутатів селищної ради (26 депутатів), для прийняття рішення на сесії сільської ради необхідно 18 голосів депутатів, тоді як присутніх на засідання ради було 17 депутатів. Крім того, Борівський селищний голова ОСОБА_4 не був присутнім на вказаному пленарному засіданні та не скористався своїм правом ухвального голосу. Таким чином, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», вказане рішення не могло бути прийнято, оскільки не набрало достатньої кількості голосів депутатів, однак, секретарем Борівської селищної ради Кіяном В.О. рішення було підписано та скріплено відтиском печатки Борівської селищної ради, що не відповідає вимогам законодавства. Оскільки, за рішення з вищевказаних питань проголосувало менше 18 депутатів, а саме 17, тому рішення XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання № 15 від 02 серпня 2021 року є незаконним. 06.11.2021 між ОСОБА_2 (за довіреністю ОСОБА_5 ) та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки №1849, який 06.11.2021 зареєстрований приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О.І. (номер відомостей про речове право №44886504). Враховуючи, що державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку проведено на підставі незаконного рішення Борівської селищної ради, то вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки є недійсним з моменту його укладення. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з цим позовом в інтересах держави, прокурор зазначає, що у даному випадку порушено інтереси держави, оскільки Борівською селищною радою видано незаконне рішення, що в подальшому призвело до незаконного вибуття земельної ділянки з комунальної власності територіальної громади. Оскільки Борівською селищною радою не вжито жодних дій на відновлення порушеного права громади, з огляду на викладене, прокурором, згідно вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прийнято рішення про звернення до суду з цим позовом на захист інтересів держави. Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 28 травня 2024 року позов керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення XIV сесії VIII скликання Борівської селищної ради від 02.08.2021 №117 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, гр. ОСОБА_2 », яким передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321084000:01:005:0325/ за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області. Витребувано на користь Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321084000:01:005:0325/, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області». Стягнуто з Борівської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (реквізити: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету -2800) судовий збір в розмірі 18 073,00 грн, в рівних частинах з кожного по 6 024,34 грн. Задовольняючи позов суд першої інтонації виходив з того , що відсутність законного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування - Борівської селищної ради - спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки означає, що громада, як власник, волю (згоду) на її відчуження не виявляла, а тому вона вибула з володіння власника поза волею - без прийняття відповідного рішення. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки від набувача, тому вимоги прокурора є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки призведуть до поновлення порушених прав власника такої земельної ділянки, а саме - територіальної громади. В апеляційному порядку рішення оскаржив відповідач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та є необґрунтованим. Апелянт вказує, що жодна норма чинного законодавства не передбачає процедури підрахунку 2/3 голосів від загального складу депутатів селищної ради, у який бік портібно заокруглювати і яка конкретно кількість депутитів становить 2/3 голосів від загальної кількості 26 депутатів у селищній раді. Відтак відсутні підстави вважати , що Борівська селищна рада зобов`язана була приймати рішення 2/3 від складу кількості саме 18 депутатів. Вказує , що набула у власність спірну земельну ділянку цілком законно , не порушуючи жодних прав та інтересів. Скаржник зазначає, що є добросовісним набувачем та отримала земельну ділянку за згодою власника, а тому дане майно не може бути витребувано на підставі ст.388 ЦК , оскільки в діях селищної ради була воля на передачу майна ОСОБА_2 а в діях ОСОБА_2 була воля на передачу майна апелянту. Окрім того вказує, що помилки та недоліки допущені державними органами влади повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо у разі відсутності інших кваліфікуючих приватних інтересів. Зважаючи на вказане ОСОБА_1 просить скасувати рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 28 травня 2024 року, та постановити нове про відмову в задоволенні позову. Також рішення оскаржила Борівська селищна рада Ізюмського району Харківської області. Скаржник вказує, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, зокрема судом першої інстанції взято до уваги надані позивачем докази які не можуть свідчити про незаконність рішення селищної ради. Зауважує, що 2/3 від 26 депутатів становить 17 , відтак рішення та позов у частині визнання незаконним та скасування рішення селищної ради є необґрунтованими. Окрім того, зазначає , що висновки Верховного суду на які посилався суд у рішенні щодо застосування ст. 388 ЦК не є релевантними даним правовідносинам , і в даному випадку володіння приватними особами земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства цілком можливе , оскільки вони можуть мати такі ділянки. Апелянт посилається на те, що за добросовісними діями Борівської селищної ради ОСОБА_2 а потім ОСОБА_1 законним шляхом набула своє майно, відтак є добросовісним набувачем , тому вказане майно не може бути витребувано в останньої на підставі ст.388 ЦК , адже в діях селищної ради була воля на передачу майна ОСОБА_2 , а в подальшому ОСОБА_2 за власною волею продала земельну ділянку ОСОБА_1 . Відтак, на думку скаржника, Ізюмська окружна прокуратура Харківської області обрала неефективний та неналежний спосіб захисту права власності. У зв`язку із викладеним Борівська селищна рада Ізюмського району Харківської області просить скасувати рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 28 травня 2024 року, та постановити нове про відмову в задоволенні позову. Від Ізюмської окружної прокуратури Харківської області надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач посилаючись на законність оскаржуваного рішення та необґрунтованість апеляційних скарг просив останні залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. З матеріалів справи встановлено , що Ізюмською окружною прокуратурою в ході здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження №42021222090000083 від 17.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено порушення вимог законодавства при прийнятті Борівською селищною радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та 11 передання у власність гр. ОСОБА_2 . Встановлено, що 02.08.2021 відбулося пленарне засідання XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання, на якому відповідно до п.184 Порядку денного вказаної сесії розглянуто питання щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, ОСОБА_2 . Рішенням XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання N?117 від 02.08.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Борівської селищної ради, за межами населених пунктів, гр. ОСОБА_2 » передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321084000:01:005:0325/ за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради. На підставі вищевказаного рішення Борівської селищної ради державним реєстратором 20.08.2021 внесено запис №44340206 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321084000:01:005:0325 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2473192963040) за ОСОБА_2 . Крім вказаного, 06.11.2021 між ОСОБА_2 (за довіреністю ОСОБА_5 ) та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки №1849, який 06.11.2021 зареєстрований приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О.І. (номер відомостей про речове право №44886504). Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 статті 4 ЦПК Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Закон України «Про місцеве самоврядування»відповідно до Конституції Українивизначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституціїі законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування. На підставі ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Статтею 19 Конституції Українита статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцієюі законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцієюі законами України, актами Президента України. Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно- правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Частиною 1 статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україно»сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Згідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. У п. а) ч. 1 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»закріплено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад. Згідно матеріалів справи Борівська селищна рада на підставі законів України мала правомочності щодо розпорядження земельною ділянкою від імені та в інтересах територіальної громади. Статтею 66 глави 6 розділу ІІІ регламенту Борівської селищної ради VІІІ скликання передбачено, що рішення ради приймаються на її пленарному засіданні більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні»та цим Регламентом. При встановленні результатів голосування враховується голос селищного голови (а.с. 72 том 1). В силу вимог ч.2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції Закону № 1423-IX від 28 квітня 2021 року, що набрав чинності 27 травня 2021 року, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради. Судом встановлено, що загальний склад Борівської селищної ради становив 26 депутатів, а за прийняття рішення № 117 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради,гр.. ОСОБА_2 » проголосували «за» 17 депутатів, голова ради участі у голосуванні не брав. За математичним визначенням дві третини від 26 голосів становить 17,33 (26:3 х 2), тому, виходячи із вимоги Закону щодо його прийняття не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради, а кожен депутат має один голос, рішення вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало мінімум 18 депутатів селищної ради, оскільки 17 голосів становить менше ніж дві третини необхідних голосів від загального складу ради. Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яку викладено у постанові від 05 лютого 2019 року по справі № 826/2184/17, де вирішувалось питання формування єдиної правозастосовчої практики стосовно правомочності засідання у випадку, якщо на ньому присутні не менше двох третин від його складу. У цій справі суд вказав, що за математичним (арифметичним) визначенням дві третини від 11 становить 7,3333 (11:3 х 2). При приведенні цього числа до цілого за математичними правилами воно підлягає округленню в бік зменшення, тобто до

7. Велика Палата Верховного Суду у вказаному рішенні дійшла висновку про те, що застосування правил математичного округлення до найближчого натурального числа при визначенні кількості осіб для прийняття відповідного рішення є необґрунтованим, оскільки встановлений імперативний мінімум кількісного складу для правомочності засідання (дві третини), повинні бути на такому засіданні присутні більше 7 осіб, тому засідання правомочними є при присутності не менше 8 осіб з

11. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що аналогічний підхід до визначення кворуму був застосований у рішенні Ради суддів України від 07 лютого 2018 року № 10 щодо тлумачення словосполучення «не менше двох третин від складу суду», відповідно до якого кількість членів, яка дорівнює або перевищує математичну величину двох третин, є цілим натуральним числом. Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки з володіння відповідачів (віндикаційний позов) колегія суддів зазначає слідуюче. Звертаючись до суду з позовом, Ізюмська окружна прокуратура посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, відповідно до якого рішення про надання у приватну власність земельної ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника, має бути необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності. З цих підстав прокурор вважає, що з огляду на відсутність законного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування, а саме Борівської селищної ради, спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки, вона вибула з володіння власника поза волею - без прийняття відповідного рішення, а тому підлягає витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_1 . З такими доводами позивача погодитися не можна, виходячи з наступного. Як встановлено судом, земельна ділянка вибула з володіння Борівської територіальної громади на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Борівської селищної ради (а.с.34-35 т.1). Апеляційни суд вважає , що вказаний позивачем висновок викладений у справі № 488/5027/14-ц Верховним судом не підлягає застосуванню у справі, що наразі перебуває на розгляді , оскільки правовідносини та обставини що виникли не є релевантними справі № 488/5027/14-ц. Зокрема, у справі № 488/5027/14-ц встановлено, що земельна ділянка належить до державної власності, і суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що повноваження з розпорядження земельною ділянкою належали до компетенції Миколаївської ОДА, яка волі на відчуження цієї ділянки не виявляла і жодних рішень не приймала. Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення повноважного органу державної влади означає, що власник волю на відчуження цього майна не виявляв (див. пункти 62-64 цієї постанови). Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12). Тому відсутність у справі № 488/5027/14-ц такого рішення держави в особі Миколаївської ОДАяк уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки відбулось без вираження волі власника. Натомість, у справі що розглядається , наявне рішення XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання від 02 серпня 2021 року №117 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, ОСОБА_2 ». Так, відповідно до ст. 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За змістом ст. 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або його особи, якій він передав майно поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. З конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК Українивипливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Водночас відповідно до ч. 3 ст.16 ЦК Українисуд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала. Із матеріалів справи встановлено , що державним реєстратором 20 серпня 2021 року внесено запис про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321084000:01:005:0325 за ОСОБА_2 . Підставою внесення відповідного запису стало рішення Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області VIII скликання від 02.08.2021 №117 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області, ОСОБА_2 » Зважаючи на що можна прийти до висновку , що згідно процедури встановленої чинним законодавством ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку площею 2,0000 га , не порушивши вказаними діями прав та інтересів держави. Враховуючи добросовісність дій ОСОБА_2 , яка законним шляхом набула своє майно на підставі рішення Борівської селищної ради, та вподальшому добросовісне набуття у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 це майно на підставі ст. 388 ЦК Українивитребувано бути не може, оскільки в діях Борівської селищної ради була воля на передачу спірного майна. За таких обставин, враховуючи наявність рішення про надання у приватну власність земельної ділянки, яке прийняте відповідним органом місцевого самоврядування - Борівською селищною радою, яка діяла від імені власника - Борівської селищної територіальної громади, у межах повноважень, земельна ділянка вибула з володіння власника за його волею, отже спірна земельна ділянка не може бути витребувана у відповідача на підставі ст. 388 ЦК України. Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном». Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку, якою вона правомірно користувався за цільовим призначенням, у межах норм, передбачених законом, на підставі рішення Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області , протилежне з матеріалів справи не вбачається. У подальшому правомірно продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_1 яка у свою чергу правомірно нею користувалася за цільовим призначенням, не порушуючи норм чинного законодавства і прав держави. Саме по собі посилання прокуратури на незаконність рішення Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області внаслідок порушення процедури його ухвалення у зв`язку із відсутністю кворуму для ухвалення такого рішення (17 депутатів при кворумі 17,33 депутати) не впливає на відсутність підстав для витребування земельної ділянки у відповідача, який є добросовісним набувачем, з огляду на ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку, якою Ізюмська окружна прокуратура вважає рішення XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання №117 від 02 серпня 2021 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, ОСОБА_2 », у будь-якому випадку не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої помилки (як вважає позивач), оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін. Наданням ОСОБА_2 у власність земельної ділянки права та інтереси держави не порушуються. Отже, втручання держави у право ОСОБА_1 (яка набула право власності на спірну земельну ділянку за догором купівлі-продажу від 06.11.2021) на мирне володіння майном - спірною земельною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування нею земельною ділянкою, яка протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою не вчиняла, має ознаки непропорційного втручання у її право на мирне володіння майном. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першогопротоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року(Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Так, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19, пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20). Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див. пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21). Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК Українивизначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Суд першої інстанції на докази та обставини у справі належної уваги не звернув , та прийшов до хибного висновку про наявність підстав для задовлення позову , зважаючи на що рішення підлягає скасуванню із постановленням нового про відмову в задовленні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області задовольнити. Заочне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 28 травня 2024 року скасувати . Відмовити у задоволенні позову Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області до Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий суддя: В.М. Триголов Судді: А.І. Дорош О.А. Лобов