Постанова 4808 № 344/15460/23

Справа № 344/15460/23 Провадження № 22-ц/4808/769/25 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Мальцева Є.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є. суддів: Баркова В.М., Василишин Л.В., секретар Кузів А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Круця Володимира Мироновича, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2025 року, ухвалене судом у складі судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківськ, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки і призначення опікуна, в с т а н о в и в: 23 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи - ОСОБА_2 недієздатним, про встановлення опіки й призначення опікуна. Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 1Б групи з 16.06.2023 року на підставі загального захворювання та потребує постійного стороннього догляду. Після перенесеного ОСОБА_2 в 2016 році гострого трансморального інфаркту міокарду нижньо-базальних відділів ЛШ у останнього виникли зміни у психіці. Він часто буває неспокійним, агресивним, періодично галюцинує, погано спить. ОСОБА_2 встановлено діагноз: виражені когнітивні порушення з переходом в переддеменцію та транзиторною психотичною симптоматикою, що підтверджується консультаційним висновком спеціаліста №3391 від 13.03.2023 року. Психологічний стан ОСОБА_2 згідно з консультаційним висновком спеціаліста №3391 від 13.03.2023 року призводить до того, що останній має обмеження до самообслуговування, спілкування, контролю за своєю поведінкою, орієнтації в часі, трудової діяльності. ОСОБА_2 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим, він може поставити себе у скрутний матеріальний стан, стати жертвою недобросовісних людей. Обґрунтовуючи доцільность призначення заявника ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 вказує, що він є зятем ОСОБА_2 .. ОСОБА_1 фактично проживає разом з ОСОБА_2 та здійснює за ним догляд, що підтверджується актом про встановлення факту здійснення догляду №713 від 07.07.2023 року. Заявник супроводжує ОСОБА_2 до медичних закладів, придбаває ліки, продукти харчування, оплачує комунальні послуги. Інших осіб, які можуть здійснювати опіку над ОСОБА_2 немає, оскільки дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонеркою та не має можливості здійснювати опіку над чоловіком, дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є особою з інвалідністю першої «Б» групи з 11.10.2017 року на підставі загального захворювання, дружина заявника - ОСОБА_5 працює на посаді завідувача аптеки №144 в режимі повного робочого дня (40 - годинний робочий тиждень) та не має можливості здійснювати повноцінну опіку над своїм батьком. Заявник перебуває з батьком дружини у хороших, довірливих стосунках, дбає про нього, забезпечує всі умови для його комфортного проживання, слідкує за його станом здоров`я. ОСОБА_1 працевлаштований в ПрАТ «АТП-0928» на посаді «Начальник дільниці сортування ТПВ» з 06.01.2021 року, має офіційний дохід. Заявник має добрий стан здоров`я, спиртними напоями або наркотичними засобами не зловживає і на обліку у психоневрологічному або наркологічному диспансері не перебуває. Просив визнати ОСОБА_2 недієздатним, встановити над ним опіку, призначити опікуном ОСОБА_1 .. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2025 року заяву задоволено частково: -визнано ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 недієздатним; -встановлено над ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 опіку. В іншій частині відмовлено. Встановлено строк дії рішення два роки з дня набрання цим рішенням законної сили. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Круць В.М. подав апеляційну скаргу. Вважає оскаржене рішення незаконним, необґрунтованим з огляду на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи. Обгрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на докази, які підтверджують, що заявник фактично проживає з недієздатним та опікується ним, що його кандидатура відповідає вимогам, які ставляться до особи опікуна недієздатної особи, що він сам виявив бажання бути опікуном, нести за нього відповідальність. Заявляє, що суд неправильно застосував норми матеріального права у зв`язку з відсутністю обов`язку заявника доводити неможливість інших членів сім`ї здійснювати опіку над недієздатним. Також зауважує, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено необхідність вказувати у поданні та враховувати при призначенні особи опікуном неможливість виконання повноважень опікуна іншими близькими родичами. Тому посилання суду першої інстанції на відсутність з`ясування можливості іншими родичами здійснювати опіку вважає необґрунтованими. Враховуючи вимоги закону, ОСОБА_1 є належним суб`єктом для звернення до суду та призначення його опікуном відносно тестя. Представник заінтересованої особи ОСОБА_2. в суді також не заперечував щодо задоволення заяви. Суду надано подання про призначення опікуном заявника. Органом опіки та піклування перевірено ряд документів, на підставі яких орган опіки та піклування в межах своїх повноважень зробив висновок про доцільність призначення його опікуном над недієздатним. Враховуючи наведене, просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2025 року в частині відмови призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , ухвалити нове, яким в цій частині заяву задовольнити, у частині визнання ОСОБА_2 недієздатним залишити без змін. Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник заінтересованої особи Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до апеляційного суду не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, заявника ОСОБА_1 , його представника адвоката Круця В.М., представника ОСОБА_2 - адвоката Головатюка І.М., вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, вимоги та доводи апеляційної скарги апеляційний суд дійшов таких висновків. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 є особою з інвалідністю 1Б групи з 16.06.2023 року на підставі загального захворювання та потребує постійного стороннього догляду (а.с.5-8). Згідно з консультаційним висновком спеціаліста від 13.03.2023 року ОСОБА_2 встановлено діагноз виражені когнітивні порушення з переходом в переддеменцію та з транзиторною психотичною симптоматикою (а.с.9). ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 02.06.2001 року (а.с.10). ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_8 (а.с.11). Таким чином, ОСОБА_2 є батьком дружини заявника. 07.07.2023 року складено Акт встановлення факту здійснення догляду №713, з якого вбачається, що ОСОБА_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , здійснює догляд за ОСОБА_2 - батьком його дружини, а саме купує ліки, придбає продукти, супроводжує до лікувальних закладів (а.с.14). ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_9 , яка є інвалідом 1Б групи з 11.10.2017 року та потребує постійного стороннього догляду(а.с.16-17). Згідно з довідкою ПП «Здорова родина» від 17.08.2023 №26 дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_5 працює в режимі повного робочого дня з 02.08.2023 року по даний час(а.с.18). Заявник ОСОБА_1 працевлаштований та працює на посаді «Начальник дільниці сортування ТПВ» з 06.01.2021 (а.с.19). Згідно з висновком судово-психіатричного експерта №211/2024 ОСОБА_2 страждає стійким хронічним психічним розладом - судинною деменцією, згідно з МКХ-10 F01.8(а.с.46-51). Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що психічне захворювання ОСОБА_2 позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому наявні підстави для визнання його недієздатним. Відмовляючи у частині призначення опікуна, суд першої інстанції виходив з того, що подання не містить належної мотивації, а також будь-яких обґрунтувань чи мотивів з посиланням на наявні докази щодо можливості заявника бути опікуном та визначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність такого призначення, а містить лише посилання на можливість заявника бути опікуном, відсутність заперечень проти цього з боку інших родичів, не з`ясовано усі необхідні умови, передбачені статтею 67 ЦК України, не відображені дані про відношення ОСОБА_2 до кандидатури опікуна, що може свідчити про застосування суто формального підходу до вирішення питання про призначення заявника опікуном. Крім того, суду не надано підтверджуючих документів, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку або лікується в психоневрологічних та наркологічних закладах, чи притягувався до кримінальної відповідальності. Колегія суддів, перевіривши справу, приходить до наступного висновку. Частиною першою статті 30 ЦК України визначено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Відповідно до статі 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України). Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України). Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод. Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації. Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги. Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України). У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами. Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних зі станом її психічного здоров`я (частина перша статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Судом встановлено, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 1Б групи з 16.06.2023 року на підставі загального захворювання та потребує постійного стороннього догляду, згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №224543 від 16.06.2023 року. Згідно з висновком судово-психіатричного експерта №211/2024 ОСОБА_2 страждає стійким хронічним психічним розладом - судинною деменцією ( МКХ-10 F01.8.). Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, оцінюючи як доказ проведену в справі судово-психіатричну експертизу, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 недієздатним. Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність відмови суду у призначенні заявника опікуном ОСОБА_2 , то суд апеляційної інстанції ставиться до них критично, виходячи з наступного. Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України). Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Відповідно до Правил опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.99р. № 34/166/131/88 (далі-Правила), опіка (піклування) встановлюється також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки. Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад. Відповідно до п.1.7 Правил органи опіки та піклування, вирішують в тому числі питання про встановлення і припинення опіки та піклування; ведуть облік щодо осіб, які потребують опіки (піклування); здійснюють нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників; забезпечують тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки (піклування); розглядають скарги на дії опікунів (піклувальників); вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням); беруть участь у розгляді судами спорів, пов`язаних із захистом прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням); установлюють опіку над майном у передбачених законом випадках; оформлюють належні документи щодо особи підопічного та щодо майна, над яким установлюється опіка; провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та повнолітніх осіб, які потребують опіки і піклування. Згідно з п.1.8 Правил рішення органів опіки і піклування про призначення чи звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов`язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені в установленому законом порядку. Пунктом 3.1 Правил передбачено, що для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Тлумачення зазначених норм права дає підстави для висновку, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод. Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації. Згідно зі статтею 64 ЦК України опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України). При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України). Сімейний кодекс України регулює зокрема сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому (стаття 2 СК України). Кодекс законів про працю України передбачає, що близькими родичами чи свояками є батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя (стаття 25-1 КЗпП України). Положеннями статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що близькі особи - це члени сім`ї суб`єкта, зазначеного у частині першій статті 3 цього Закону, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб`єкта. Члени сім`ї: особа, яка перебуває у шлюбі із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб`єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб`єктом; будь-які особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.03.2020 року у справі №205/4245/17 (провадження №61-17628св19). Згідно з частиною 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розрізнено поняття «родичі» та «члени сім`ї». До загальних ознак сім`ї належать: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом; взаємні права та обов`язки. Разом з тим, ознаки членів сім`ї не можна розглядати окремо від підстав створення сім`ї, оскільки спільне проживання та побут та наявність взаємних прав та обов`язків можуть бути і у інших суб`єктів, які не є членами сім`ї. Близькі члени родини (або близькі родичі) - законодавчий термін, що позначає родичів (членів сім`ї) особи, які мають особливі права та/або обов`язки через тісні стосунки з особою. Отож, член сім`ї (у сімейно-правовому аспекті) - це особа, яка має тісний правовий зв`язок із сім`єю, що ґрунтується на шлюбі, спорідненні, усиновленні, інших формах влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризується спільністю життя та інтересів, наявністю взаємних прав і обов`язків, передбачених сімейним законодавством. Конституційний Суд України у рішенні від 03 червня 1999 року № 5рп/99 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частини четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») вирішив, що близькими родичами є рідні брати, сестри, онуки, дід, баба, іншими родичами є неповнорідні брати, сестри; зять; невістка; вітчим; мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з заявою про визнання особи недієздатною, встановлення опіки і призначення опікуна ОСОБА_1 , на підтвердження родинних відносин з ОСОБА_2 , надав копії паспортів свого та дружини, копію свідоцтва про одруження, копії свідоцтв про народження дружини заявника та копію паспорту тестя, на підставі яких встановлено, що заявник є зятем недієздатного. Тобто заявник є близьким родичем особи, яку просив визнати недієздатною та призначити такій особі опікуна, тому відповідно до ч.3 ст.296 ЦПК України ОСОБА_1 , як зять ОСОБА_2 , наділений відповідним правом на звернення до суду із заявою про визнання тестя недієздатним. Питання щодо встановлення опіки і піклування регулюються Правилами опіки та піклування та Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджених постановою КМУ від 24.09.2008 №

866. Згідно з підпунктами 3.2, 3.3 Правил опіки та піклування опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину. Документи, за наявності яких органи опіки і піклування призначають опікуна: повідомлення державних, громадських організацій або заяви громадянина (громадян); копії свідоцтва про народження особи, що потребує опіки, або іншого документа, який підтверджує її вік; копія свідоцтва про смерть батьків або рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення їх померлими чи інших матеріалів, які підтверджують неможливість виховання дитини. Якщо опіка призначається над повнолітньою особою, - рішення суду про визнання даної особи недієздатною; акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна; довідки про стан здоров`я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника); довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов`язків про опіку; акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов`язки; довідка лікувальної установи про відсутність в сім`ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки; документ про закріплення за дитиною житлової площі. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Тому за наявності висновку органу опіки та піклування про доцільність призначення опікуном певної особи суд зобов`язаний лише перевірити відповідність цього висновку вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, зокрема чи складений такий висновок на підставі документів, передбачених Правилами опіки та піклування. У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка. Обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 24 липня 2024 року у справі № 727/597/24 (провадження № 61-6720св24). У частині 1 ст.300 ЦПК України закріплено вимогу про вирішення рішенням суду питання про призначення піклувальника чи опікуна за поданням органу опіки та піклування. Отже, така регламентація відносить до сфери судової юрисдикції та повноважень суду призначення піклувальників чи опікунів. При цьому функції опіки та піклування залишаються за органами опіки та піклування, у тому числі щодо осіб, які обмежені у цивільній дієздатності або визнані недієздатними судом. Опіка та піклування - правовий інститут, який регулює суспільні відносини, пов`язані з установленням опіки та піклування, здійсненням функцій опіки та піклування та зупиненням опіки та піклування. Віднесення до компетенції суду встановлення опіки та піклування й призначення опікунів або піклувальників судовим рішенням ставить питання про механізм їх практичного вирішення при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною. Перш за все, виходячи з вимог процесуального законодавства, питання про призначення опікуна або піклувальника входить до предмета судового розгляду як похідне від головних юридичних фактів, що становлять предмет доказування по цих справах. Повноваження суду в цьому відношенні пов`язані з розглядом питання про призначення опікуна або піклувальника на підставі тих пропозицій та висновків по справі, які зроблені органом опіки та піклування як органу спеціальної компетенції, на якого за законом покладені функції опіки та піклування. Виходячи з процесуальних функцій органів опіки та піклування та їх процесуального статусу в цивільному процесі, підстав та процесуальних форм їх участі (ст. 60 ЦПК України), їх подання про призначення конкретної особи опікуном або піклувальником може міститися в окремому документі або письмовому висновку, який робить представник органу опіки та піклування в судовому засіданні. Таким чином, виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21). Колегія суддів виходить з того, що, вирішуючи питання про призначення повнолітній особі опікуна або піклувальника, суд не діє самостійно. Орган опіки та піклування зобов`язаний подати до суду висновок про необхідність встановлення опіки та піклування щодо повнолітньої особи. Документами, за наявності яких органи опіки і піклування призначають опікуна, є довідки про стан здоров`я майбутнього опікуна, довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов`язків про опіку, акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов`язки, довідка лікувальної установи про відсутність в сім`ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки. Отже, орган опіки і піклування, надаючи рекомендацію щодо призначення опікуна недієздатній особі, має перевірити його можливість (побутову та фізичну) виконувати опікунські обов`язки, що й було виконано органом опіки у даній справі. В той же час, якщо призначення опікуна особі при визнанні її недієздатною є обов`язком суду (за наявності подання на таку особу органу опіки та піклування), то призначення особи опікуном можливе лише за її письмовою згодою, від якої вона завжди вправі відмовитися, подавши до суду відповідну заяву. За наведених обставин, відмова у призначенні особи опікуном недієздатної особи (за наявності відповідного подання органу опіки та піклування) судом має бути мотивованою з посиланням на відповідні законодавчі та/чи нормативні акти. Як вбачається з подання Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради, на засіданні опікунської ради з питань забезпечення прав повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування) була розглянута заява ОСОБА_1 та визнано за доцільне призначити його опікуном над ОСОБА_2 , у разі визнання його недієздатним у судовому порядку. Колегія суддів звертає увагу на те, що таке подання не є рішенням за процесуальним статусом та має для суду лише рекомендаційний характер, і при постановленні судом рішення по справі не має пріоритетного значення, та може бути враховане на розсуд суду. Наявне у матеріалах справи подання не містить належної мотивації, чому саме ОСОБА_1 необхідно призначити опікуном, а не іншу особу. Крім того в поданні не відображені дані про відношення недієздатної особи до кандидатури опікуна, відсутня будь-яка інформація про те, чи відповідатиме таке призначення якнайкращим інтересам недієздатного ОСОБА_2 , та чи сприятиме його нормальному життєзабезпеченню, враховуючи, що згідно із висновком судово-психіатричного експерта, останній нездатний до самообслуговування, самостійно не взмозі задовольняти основні життєві потреби, не зазначено про відсутність в сім`ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки, що має бути підтверджено довідкою лікувальної установи. В матеріалах справи є довідка про те, що дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_5 працює повний робочий тиждень, її робоче місце в іншому місті. Проте заявник теж працевлаштований, але суду не надано відомостей щодо його характеру роботи, розпорядку дня. Також інших об`єктивних підстав призначення опікуном заявника у зазначеному поданні не міститься. Фактично вказане подання ґрунтується на виявленій ініціативі заявника про призначення його опікуном. Крім того, у поданні відсутня будь-яка інформація про те, чи відповідатиме таке призначення якнайкращим інтересам недієздатного ОСОБА_2 , враховуючи, що згідно із висновком судово-психіатричного експерта, останній нездатний до самообслуговування, самостійно не здатний забезпечувати першочергові потреби. За відсутності наведених підтверджуючих даних не можна вважати висновок обґрунтованим. Зазначене є обов`язком саме органу опіки та піклування, а суд зобов`язаний лише надати оцінку такому поданню та у випадку його обґрунтованості вирішити питання про призначення опікуна. Невстановлення вказаних обставин унеможливлює вирішення питання про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , що правильно зазначив суд першої інстанції. Встановивши, що у ОСОБА_2 є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а подання органу опіки та піклування складене на ОСОБА_1 , як на потенційного опікуна не є повним і вмотивованим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви про призначення опікуна із зазначених підстав. Крім того, суд в рішенні зауважив, що призначення ОСОБА_1 , який є особою призовного віку, опікуном над ОСОБА_2 , може бути підставою для подальшого отримання відстрочки під час мобілізації чи звільнення з військової служби. Згідно з поданими документами заявник має відстрочку від призову на 11 місяців 15 днів до 07.03.2026 року. Судовою практикою встановлено, що сам по собі факт того, що заявник є чоловіком призовного віку, не перешкоджає йому бути опікуном, і законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану, та не встановлено імперативної заборони щодо призначення особи призовного віку опікуном над недієздатною фізичною особою. Однак з огляду на обґрунтованість висновків суду першої інстанції по суті питання щодо призначення опікуна, це також не впливає на правильність рішення суду. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового рішення, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового немає. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Керуючись ст.ст.367,368, 374, 375, 382-383 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Круця Володимира Мироновича залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 червня 2025 року. Судді Є.Є. Мальцева В.М. Барков Л.В. Василишин